ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Семикопенко Наталія Євгенівна

учитель вищої категорії

Чернеччинський ліцей

Краснопільської селищної ради

Сумської області

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Досконале знання державної мови, постійна турбота про піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя − одне з головних завдань мовної освіти на сучасному етапі розвитку України.

Серед великої кількості сучасних педагогічних інновацій має місце  технологія проблемного навчання, метою якої є не тільки засвоєння системи знань (мета традиційного навчання), а й формування вмінь учнів отримувати навчальний результат шляхом навчально-пізнавальної  дослідницької діяльності у процесі пізнання.

Дане питання досліджено багатьма науковцями: М. Махмутовим,         І. Лернером, М.Скаткіним, Г.Ксензовим, Г. Селевком, І.Якиманською.

Когут О.І. у своєму посібнику пропонує класифікацію педагогічних технологій на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів

        У теорії М.І. Махмутова проблемне навчання – це «тип розвивального навчання, в якому поєднуються систематична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням готових здобутків науки, а система методів побудована з урахуванням визначення мети й принципу проблемності; процес взаємодії викладання й учіння, орієнтований на формування пізнавальної самостійності учнів, стійкості мотивів навчання і розумових (включаючи і творчі) здібностей у ході засвоєння ними наукових понять і способів діяльності, детермінованого системою проблемних ситуацій».            Технологія допомагає розв’язати проблему активізації навчальної діяльності учнів, адже суть проблемного навчання полягає в тому, щоб сформувати систему розумових дій, за допомогою яких учень зможе, використовуючи отримані знання, розв’язувати нестандартні як навчальні, так і життєві ситуації[2, с. 23-24].

Основним поняттям проблемного навчання є «проблемна ситуація», що є інтелектуальною складністю людини, яка виникає у випадку, коли вона не знає, як пояснити певне явище, факт, не може досягти мети відомим їй способом, що спонукає людину шукати новий спосіб пояснення або спосіб дії. Проблемна ситуація обумовлює початок мислення в процесі постановки та вирішення проблем. Саме створення проблемної ситуації дає початок процесу дослідження, аналізу, творчості учнів. Підходячи до вирішення проблеми  вчитель добирає необхідні методи та прийоми роботи.

         За способом вирішення проблемних завдань виділяють чотири методи :

•                   проблемний виклад (педагог самостійно ставить проблему і самостійно вирішує її );
•                   спільне навчання (педагог самостійно ставить проблему, а рішення досягається спільно з учнями);
•                   дослідження (педагог ставить проблему, а рішення досягається учнями  самостійно);
•                   творче навчання (учні самостійно формулюють проблему і знаходять її рішення).

           Махмутов М.І. залежно від способу подання навчального матеріалу (проблемних ситуацій) і ступеня активності учнів виділив шість методів: метод монологічного викладу, метод міркування, діалогічний метод викладу, евристичний метод навчання, дослідницький метод і метод програмованих завдань. Перші три групи методів представляють варіанти викладу навчального матеріалу вчителем, другі три групи – варіанти організації самостійної навчальної діяльності учнів. У кожній з цих груп методів передбачається збільшення активності учнів і, таким чином, проблемності навчання.

За рівнем самостійності дидакти виділяють типи проблемного навчання:

- проблемний виклад навчального матеріалу здійснює сам учитель;

- пошуки розв'язку поставленого завдання учні здійснюють самостійно, але під керівництвом педагога;

- самостійне формулювання й розв'язання проблеми учнями без сторонньої допомоги.

На вибір типу впливають складність навчального матеріалу, рівень навченості класу та обізнаність учнів із текстом художнього твору[4, с. 75-79].

Тож проблемне навчання є ефективним коли воно поєднане з іншими методами навчання, при цьому учні повинні мати міцну базу теоретичних знань, а вчитель враховувати їх загальний рівень навченості і складність завдання.

Необхідною умовою ефективного розвитку комунікативних здібностей, творчості та самостійності учнів за допомогою проблемного навчання є урахування вікових особливостей учнів. Особливо вимагають індивідуалізації учні старших класів. Вони не рідко виявляють творчу ініціативу. Це пов'язано з розвитком їхнього інтелекту. Причому інтелектуальна ініціатива, як правило, знаходить свій вияв не просто через засвоєння інформації, а через створення чогось нового. Досвідчені педагоги знають, що старшокласники нерідко починають творити, іноді роблять це таємно. Але коли панує атмосфера довіри, діалог між учителем та учнем, демократичні стосунки між ними, то часто учень довіряє свої творчі «виливи» своєму старшому товаришеві-вчителю літератури[2, с. 24-25].

Методистами виділено такі елементи проблемного навчання у процесі вивчення літератури:

- проблемний виклад матеріалу (лекція найскладнішого виду) ;

- проблемне запитання;

- проблемна ситуація (створена за допомогою відповідного завдання) ;

- проблемний аналіз художнього твору;

- проблемне вивчення певної частини літературного курсу;

- твори-роздуми, тема яких сформульована як проблема.

Степанишин Б. робить спробу класифікувати види проблемних завдань, а саме:

За ступенем їх складності:

1. Порівняно легкі завдання:

а) написання твору за готовим початком або твору про уявлювану долю героя;

б) участь в евристичній бесіді;

2. Середньої складності:

а) проблемна ситуація, за якої учень має визначити вдачу, характер письменника на іконографічному матеріалі або за текстом (і підтекстом) автобіографічних, переважно ліричних творів;

б) обґрунтування доцільності обраного письменником жанру;

в) визначення фізичного й душевного стану, настрою автора ліричного твору, його поглядів на ті чи інші питання;

3. Вище середнього рівня складності:

а) простежування формування світогляду письменника після вивчення його творів у хронологічному порядку;

б) визначення ідейного змісту поетичної збірки;

4. Найвищий рівень складності:

а) визначення особливостей літературного стилю одного або кількох письменників, місця й ролі їх в літературному процесі;

б) визначення надбань певної літературної доби в культурі й суспільному житті країн;

За змістом: завдання, що вимагають аналітико-синтезуючої роботи щодо особи автора, щодо ідейного змісту і героїв твору, його значення;

За участю учнів у розв'язанні проблемних завдань:                                            а) колективні – бесіда;

б) групові – аналіз іконографічного матеріалу;

в) індивідуальні – написання твору;

За формою проблемного завдання:

а) усне;

б) письмове;

в) комбіноване.

Технологія проблемного навчання – це один із засобів розвитку розумових здібностей учнів, що дає можливість досягти більш глибокого розуміння навчального матеріалу, його свідомого засвоєння, забезпечує самостійність, активність, збуджує творче мислення, навчає учнів мислити, а потім – діяти [1, с. 9-14].             

О. Ольшанська використовує у своїй практичній діяльності технологію проблемного навчання на різних етапах і класифікує за нею уроки на:

– уроки проблемного полілогу;

– уроки позиційної дискусії;

– уроки-диспути;

– уроки-проблемні лекції;

– уроки-дослідження.

Така класифікація є досить зручною. До кожного з типів уроку, залежно від завдань і форми цього уроку, можна розподілити методи і прийоми проблемного викладу матеріалу, перераховані вище.

         Дослідниця також наводить способи розв’язання проблемних ситуацій на уроці за технологією проблемного навчання: технологія побудована на проблемній ситуації, що має такі способи розв’язання, як: аналіз; виділення головного; зіставлення; узагальнення і систематизація; доведення, спростування; дослідження, висунення гіпотез; перевірка результатів; моделювання; моделювання продуктивної творчої діяльності.

На її думку, створена проблемна ситуація має підвести учнів до здивування, протиріччя або утруднення, що у свою чергу викличе зацікавленість. Далі учні у пошуку істини опираються на життєвий досвід і додаткову інформацію з проблеми, опрацьовують «знайоме» за твором, включаються у роботу за текстовим матеріалом, опрацьовують «незнайоме» за твором або іншими літературними джерелами. І останній алгоритм дій – це висунення гіпотез, аналіз, розв’язання проблеми і висновки[3, с. 34-38].

У викладанні української літератури можливо створювати проблемні ситуації для учнів на прикладі творів чи біографії Г.Сковороди. Можливо запропонувати обговорення проблемних ситуацій у вигляді письмових індивідуальних завдань. Після вивчення, наприклад, твору «Про свободу» де Г.Сковорода висвітлює Б.Хмельницького як героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу. Учням можна задати наступне питання «На вашу думку чому? Як висвітлює він свободу у своєму творі?».

 Ще одним питання для обговорення стосовно біографії Г.Сковороди може бути таке «Світ ловив мене, але не спіймав…» Чому саме ці слова написані на хресті над його могилою? 

Методами й прийомами проблемного вивчення літератури, як і іншими, треба користуватися розумно, там, де вони найбільш доцільні, де дадуть найбільшу користь. Це залежатиме і від жанру та змісту виучуваного твору, і від теми та мети конкретно взятого уроку, і, головне, від підготовки класу, від загального розвитку учнів та від багатьох інших причин.             

Проблемні ситуації мають виникати систематично, якщо не на кожному, то майже на кожному уроці літератури. Тільки тоді проблемне навчання зможе виконати свої завдання.

Важливим психологічним чинником при створенні проблемної ситуації є прагнення учнів до розв'язання поставленої проблеми. Сила цього прагнення залежить від інтересу, який виник у дітей, від гостроти проблемної ситуації, а також від того, наскільки майстерно педагог здійснить її розрядку [5].

Отже, проблемне вивчення літератури корисне лише тоді, коли учні мають навички самостійної роботи. Якщо вони звикли до пасивної діяльності на уроках літератури, то доцільно поступово вводити проблемні методи у вивчення матеріалу і починати з простого. Такий спосіб викладу матеріалу слід почати застосовувати вже з 4-го класу, щоб активізувати розумову діяльність змалку і розвивати її у відповідному темпі.

Список використаних джерел

1.               Бурлаченко Н.В. Навчальна проблема як системоутворююча категорія теорії проблемного навчання. Інноваційна педагогіка. Одеса. 2018. №6. С. 9-14.
2.               Кисельова О., Єфіменко А. Застосування технологій проблемного навчання в умовах стандартизації вищої освіти. Наука і освіта. 2013. № 1-2. С. 23-25.
3.               Ольшанська О. Реалізація технології проблемного навчання на уроках української літератури: з досвіду роботи вчителя словесника / О. Ольшанська // Українська мова і література в сучасній школі: Щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. – 2012. – №10. – С. 34-38.
4.               Павленко В.В. Методи проблемного навчання. Нові технології навчання: наук.-пед. зб. 2014. Вип. 81 (спец. випуск). С. 75-79.
5.               Щокіна Н. Проблемне навчання у підготовці майбутніх викладачів. Педагогічна освіта і наука в умовах класичного університету: традиції, проблеми, перспективи. Т.1. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. Режим доступу:http://old.franko.lviv.ua/Pedagogika/periodic/pedos3t/tom1/31_shchokina.pdf.