"Він був сином мужика і став володарем у царстві духа..."

Виходять  учні 5, 8 класу

Учень 1: Щовесни, коли тануть сніги

      І на рясті засяє веселка,

      Повні сил і живої снаги

     Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

 

Учень 2: Хліб і сіль, Тарасе,

      Сьогодні підносимо…

 Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

 Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

 У розкриллі земних і заобрійних трас

 Височієш над світом, великий Тарас.

 

Твій голос – повнить пшеничний колос,

 Бо те, за що ми жили й боролись,

 Твій сон щасливий зоря твоя,

 Велика, вольна, нова сім´я….

 

Ведучий1: Тарас Шевченко…Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ.

… Не одцурайтесь своєї мови

 Ні в тихі дні, ні в дні громові,

 Ні в дні підступно мовчазні,

 Коли стоїш на крутизні

 Один, чолом сягнувши птаха,

 Й холодний вітер попід пахви

 Бере і забирає дих,

 Щоб ти скорився і притих.

 Не одцурайсь, мій сину,

 Мови. У тебе іншої нема.

 Ти плоть і дух – одне-єдине

 Зі словом батьківським – Людина,

 Без нього – просто плоть німа.

 Без мови в світі нас – нема!

 

 

Схаменіться,…

 Подивіться на рай тихий,

 На свою країну,

 Полюбіте щирим серцем

 Велику руїну,

 Розкуйтеся, братайтеся!

 У чужому краю

 Не шукайте, не питайте

 Того, що немає

 І на небі, а не тілько

 На чужому полі.

 В своїй хаті своя й правда,

 І сила, і воля.

 

 

 Учітеся, читайте,

 І чужому научайтесь,

 Й свого не цурайтесь,

 Бо хто матір забуває,

 Того Бог карає,

 Того діти цураються,

 В хату не пускають.

 Чужі люди проганяють,

 І немає злому

 На всій землі безконечній

 Веселого дому.

 

 Обніміте ж, брати мої,

 Найменшого брата, -

 Нехай мати усміхнеться,

 Заплакана мати.

 Благословить дітей своїх

 Твердими руками

 І діточок поцілує

 Вольними устами.

 І забудеться самотня

 Давняя година,

 І оживе добра слава,

 Слава України,

 І світ ясний, невечірній

 Тихо засіяє…

 Обніміться ж, брати мої,

 Молю вас, благаю!

8 клас «Заповіт»

 І в мене в сім´ї великій,

 В сім´ї вольній, новій,

 Не забудьте пом´янути

 Незлим тихим словом.

 

Вірш «Зоре моя вечірняя» читає Легчун Катерина

 

Ведучий 1: «Незлим тихим словом» згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

  Залишим у спадок новим поколінням

  Свої ідеали й свої устремління,

  Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

  І геній Шевченка як нації крила.

 

  Залишим і те, що душею народу

  Зовуть недаремно від роду до роду,

  Як вищу красу і життєву основу,

  Залишимо Слово, Ім´я своє, Мову.

 

Ведучий 2: В похилій хаті край села,

  Над ставом чистим і прозорим

  Життя Тарасику дала

  Кріпачка-мати, вбита горем

 

Ведучий 1: (виходить молода мати з немовлям на руках)

Мати: Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

 

Ведучий 2: (Виходить втомлений батько, зупиняється біля матері)

Батька: Синові Тарасику з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком; з його або щось добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить або нічого не поможе.

 

Ведучий 1: Року 1814 з 26 на 27 лютого (старого стилю) темної ночі, перед світом у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий поет і художник Тарас Шевченко.

 

Ведучий 1: 20 серпня 1823 року неня його… ще молодою, померла на 32-му році свого віку. На руках удівця Григорія Шевченка залишилось п’ятеро сиріт: Микита, Тарас, Ярина, Марія, Йосип. Батько одружується вдруге. Років через 20 після цього Тарас напише: «Хто хоч здалеку бачив мачуху і зведенят, той звичайно бачив пекло… Не було години, щоб меж зведенятами не було сварки, бійки, сліз!»

 

Ведучий 1. Тарас Шевченко мріяв про щасливу сім´ю. Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові, не було в поета навіть хатини – останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садок біля власної хати над Дніпром, та не судилось. Не судилось.

 

«Садок вишневий коло хати» читає Кислуха Аліна

 

Ведучий 1: Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

 

Ведучий 2: Тарас наймитує у школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він із болем згадуватиме своє дитинство у вірші

 

«Мені 13 минало» читає Шарудило Андрій

 

Ведучий 1: Тарас наймитує, а випаде вільна часина – читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

 

Ведучий 2: Тепер просто не можливо уявити, щоб сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.

 Пан Енгельгардт запросив за свого кріпака величезну суму грошей: 2500 руб сріблом. Для викупу Тараса з кріпацької неволі було вирішено намалювати картину і розіграти її в лотерею. Вирішили, що Брюлов для цього  намалює портрет поета Жуковського.

 

Ведучий 1: Шевченко навчається в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюлова. Шевченка природа наділила так щедро, що за 2 роки самоуком він встиг багато перечитати і стати надзвичайно інтелігентною людиною

 

Ведучий 2: А чим пам’ятним для поета став 1840-й рік?

Цього року свій день народження Тарас Григорович відсвяткував напередодні виходу в світ першого поетичного збірника «Кобзар».

«Думи мох, думи мої…» читає Володій Сергій

 

Ведучий 1: 1840-й рік був щасливим для Тараса і як художника. За свою першу роботу з живопису масляними фарбам – картину «Хлопчик-жебрак що дає хліб собаці» - він був удостоєний срібної медалі другого ступеня. Все це його дуже тішило.

 

Ведучий 2: За час навчання в Академії Тараса тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури та живописні твори.

Шевченко-художник

Ведучий 1: Однак, незважаючи на радісні події в Петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядами». Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет вперше відвідав рідну Землю, а в 1845 році відбулася друга поїздка  в Україну. І що ж він побачив на рідній Землі?

 

«І виріс я на чужині» читає Крюков Дмитро

 

Ведучий 2: Тарас Шевченко любив і знав історію рідного краю. Багато своїх віршів поет присвятив різним історичним подіям: козацькій добі, Гайдамаччині, Коліївщині.

 

Ведучий 1: За бунтарські вірші 33-річного  Тараса забрали в солдати.

 І знову довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, страждання, туга за рідним краєм, хвороба… Але поет не просить помилування. З-під його пера з´являються рядки «Караюсь, мучусь, але не каюсь…»

 Співець-патріот Тарас Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків – у багатьох його творах.

 

 Україно! Україно!

 Сонце моє, ненько!

 Як згадаю твою долю –

 Заплаче серденько.

 Лічу в неволі дні і ночі,

 І лік забуваю.

 О Господи, як-то тяжко

 Тії дні минають.

 

 А літа пливуть за ними,

 Пливуть собі стиха.

 Забирають за собою

 І добро, і лихо.

 Воскресну я!

 Воскресну нині!

 Ради їх, людей закованих моїх.

 Убогих, нищих.

 

 Возвеличу Малих отих рабів німих!

 Я на сторожі коло їх Поставлю слово.

 Я так люблю Мою Україну убогу,

 Що проклену святого Бога,

 За неї душу погублю.

 

 Холоне серце, як згадаю,

 Що не в Украйні поховають,

 Що не в Украйні буду жить,

 Людей і Господа любить.

 Для кого я пишу? Для чого?

 За що я Вкраїну люблю?

 Чи варта вона огня святого?

 

 А все-таки люблю її,

 Мою Україну широку.

 Свою Україну любіть,

 Любіть її во время люте,

 В останню тяжку минуту

 За неї Господа моліть…

 

Ведучий 1: В останні роки Шевченко написав значно менше, ніж в період «Трьох літ» чи в Орській фортеці на Кос-Аралі – давалися взнаки вимушене семирічне мовчання, кволе здоров´я, поліційний нагляд, особисті негаразди… У 1857р. було написано лише дві поеми – «Неофіти» і «Юродивий» (остання залишилася незакінченою); у 1858 – п’ять невеликих віршів: «Доля», «Муза», «Слава». «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Я не нездужаю, нівроку»; у 1859 – одинадцять віршів і одну поему; у 1860 – тридцять п’ять поезій; у 1861 – одну. Але це був урочий час його генія.

Поезія «Доля» читає Калюжна Анна

 

Ведучий 2: 9 березня 1861р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповів великий поет.

 

Ведучий: Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком -  вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для  волі України зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на ржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду, а віру в Бога – на зневіру і песимізм.

 Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.