"Випускні вечорниці у нашй світлиці"

      «Випускні вечорниці у шкільній світлиці.»

(Сцена прикрашена в святково — фольклорному стилі, на сцені стільці, стіл для учнів і вчителя. Звучить музика «Прощавай школа.»)

-Господиня: Знову сьогодні прощаємося з випускниками. І коли вони встигли вирости? Начебто тільки вчора до першого класу прийшли, а вже які юнаки і красун!.. Роки-роки... летять, ніби птахи в небі... Та щось я заговорилася, ще ж треба світлицю підготувати, бо ось-ось випускники завітають. І кума щось запізнюється. О, чую, вже дівчата йдуть - голоси мов дзвіночки, так і переливаються.

(Під музику заходять дівчата – випускниці).

-Випускниця: Доброго вечора, господине! Чи дозволите у вашій світлиці наші випускні вечорниці провести?

-Господиня: Ну, звичайно, мої любі. Проходьте та розміщуйтеся зручненько.

-Випускниця: А хлопці ще не приходили?

-В-ця: Таке ти питаєш? Вони й в школу не завжди вчасно приходи­ли.

-В-ця: Дивлячись, хто. Он Дмитро приходив до школи за годину до уроків.

-В-ця: Дмитро, Дмитро... Якби він зараз стояв з нами, то сказав би: «Тут, товариші, не до сміху».

-В-ця: А ще він геть не жадібний і виконую всі наші дівчачі забаган­ки: захотіла «Кіндер» - будь- ласка, попросила додому завезти - на ма­шині підкотив. І йому було геть байдуже, що поруч батько сидить.

-В-ця: А ви помічали, як гарно посміхається Володя? У нього навіть тоді, очі по-іншому світяться.

-В-ця: А ще він часом дуже скромний і добряк.

-В-ця: Раз така розмова вже пішла, то я б хотіла про Миколу сказати. Мені так подобається його самостійність, в цьому житті він не пропаде. Кожному відкоша може дати: «Недіставайте ме­не».

-В-ця: Згодна з тобою. За такого і заміж не страшно йти, адже він вже і зараз вміє копійку заробити. Веселий, гарний, а які в нього ямоч­ки!

-В-ця: А Богдан! От кого б я хотіла все життя мати за друга, то це його: завжди дотримує слово, надійний товариш, працьовитий, ве­селий. Настя: На веселих хлопців нашому класу взагалі щастить.

-В-ця: От, хто бі­льше за Артема може жартувати? Та при веселому характері має справжню чоловічу вдачу.

-В-ця: Так! Як стукне кулаком по столі і скаже: «А я мову не брав — думав, що література», то так воно і є.

-В-ця: А Василь в нас із тонким почуттям гумору, всім допомагає, любить, коли йому приділяють багато уваги.

-В-ця: Хлопці всі це люблять. Гарні в нас хлопці, чому ми стільки часу витрачали на сварки і непорозуміння? Чому тільки на випускному зро­зуміли, що вони - найкращі!

-В-ця: Щось затримуються наші хлопці, може без них почнемо?

-В-ця: Давайте з пісні, хлопці все одно співати її не дуже хотіли, казали « там про сльози, а справжнім чоловікам плакати не годиться».

Пісня:«Дякую, тобі, рідна школо»,

-В-ця: А давайте сховаємося від хлопців, подивимося, що вони без нас робитимуть. (ховаються). ( Заходять хлопці – випускники під мелодію)

 -В-ик: Дивно, нікого немає, а мені здалося, що я чув музику.

-В-ик: я думав, що дівчата вже тут. Це на них не схоже - спізни­тися на власний випускний вечір!

-В-ик: Та ми взагалі мало знаємо наших дівчат. От всі говорять, що Наталя дуже тиха та спокійна, а що вона мріє стати вчителем, мало хто знає.

-В-ик: А Оля - молодчинка, списувати мені часто дозволяла.

-В-ик: А в Тані мені подобається, що вона така цілеспрямована, знає, чого в житті хоче. І посміхається завжди.

-В-ик: Завтра вже розлучаємось, а я про Орисю нічого не знаю. Ну скромна, ну старанна і все.

-В-ик: А я знаю, що Світлана порівнює себе з ромашкою і заради справжнього друга здатна на все.

-В-ик: Мені було цікаво дізнатися, що улюблені квіти Мар’яни - чо­рні тюльпани, а в людях цінує людяність та доброту, бо сама і така.

-В-ик: А Оксана - на перший погляд лагідна, тендітна. А яку спортсменку школа випускає.

-В-ик: А наша Соломія - справжній друг, весела і талановита. Не дивно, що стільки хлопців є її шанувальниками.

-В-ик: Дівчата в нас хороші, шкода, що часу не повернеш, все могло би бути по іншому.

-В-ик: А давайте зробимо їм сюрприз, щось таке, чого вони від нас не чекають!

(сюрприз від хлопців-

ПІСНЯ. В кінці номера з’являються дівчата і заходить господиня).

-Господиня: Як у вас тут весело. Бачу, що вже всі зібралися. А чи не забули ви, шановні, з якою метою ви завітали востаннє в шкільну світ­лицю?

Випускники відповідають: ні!

 

-Господиня: Саме так, отримати атестат. А ви відразу за танці і співи! Хоч, скажу вам по секрету - мені сподобалося. Та ось і моя кума за­вітала, вона мені в усьому допомагає, а я їй. Отож переходимо до основно­го - наша світлиця стрічатиме в себе багато гостей, та цю гостю з не­терпінням чекають усі. Зустрічайте! Директор школи - Зореслава Михайлів­на Сидоренко.

(виступ директора, вручення атестатів).

Зореславо Михайлівно, наша школа дуже рада, що у Вас така посада Стільки справ завжди у Вас. Ви хвилюєтесь за нас,

В праці досвід великий маєте. Про все Ви добре дбаєте.

Школа гарний вигляд має, красунею виглядає.

Спасибі за знання, за щиру доброту, за те, що вдачу маєте «круту».

І дай Вам Боже сили — волі отак і далі працювати в школі. Олексій: В нашої директорки - господині, є своя помічниця, так би мо­вити «права рука» Оксана Іванівна! Ви вміли нами керувати. Приборкувати нас і нас прощати. Та більше всього просвіщати, В розмовах звичних довіряти, за це ми дуже вдячні Вам! Спасибі Вам!

 -В-ця: Скільки різноманітних наказів директора школи чули ми за 9 років навчання у школі. Отож, користуючись нагодою, оголошуємо свій наказ!

Наказ випускників Директору школи і заступнику:

1. пункт. Зважаючи на бажання учнів, збільшити кількість уроків малю­вання, фізкультури, трудового та музики і відповідно зменшити кількість

уроків математики, фізики, хімії, української та іноземних мов, всіх видів л. — ри, та історії.

2. п. Ввести уроки перукарства та косметології, щоб уникнути підпіль­ного створення зачісок та оригінального макіяжу.
3. п. З метою плідного проведення дозвілля учнів організувати факульта­тив азартних ігор.

Всьому педагогічному колективу:

1. п. Підчас контрольної чи іспиту не дивитися пильно на учня. Він може подумати, що Ви підозрюєте його у списуванні, та й образиться.
2. п. Не запитуйте, який іспит він прийшов складати, він же не запитує, який іспит Ви прийшли приймати.
3. п. Будьте тактовні. Якщо учень не зрозумів запитання, тактовно пе­реведіть розмову в інше русло.
4. п. Знайте: якщо учень відповідає неправтьно, дуже може бути, що він сам Вас перевіряє.
5. п. Не заходьте в школу, коли двері перекриті шваброю.
6. п. Проводьте контрольні роботи в цікавій формі: під музику або за чашкою кави.
7. п. Поспівчувайте, заради оцінок у табелі, учень іде на все, навіть на уроки.

-Господиня: Дорогі випускники, а пам‘ятаєте, як все розпочинало­ся. 

-Кума:  Ой, кумасю дай і мені слово сказати. А було все так. Одного вересневого ранку ви, дехто з радістю та завзяттям, дехто з острахом та сльозами на очах, прийшли до школи. Вас зустріла усміхнена перша вчителька. Це вона взяла ваші тендітні рученята і повела за собою у чарі­вний світ знань, такий складний і незвіданий. Це на неї, добру і лагідну, ди­вилися ви з надією, у неї шукали захисту. Ловили кожне її слово, пильно вдивлялися в очі, шукаючи там відповіді на всі запитання. Пам’ятайте її
завжди. В шкільній світлиці - перша вчителька випускників Марія Станіславівна!

-В-ик:  А хто бешкетником найпершим був у класі?

І мав цей гріх? Це він, і ти, і я. Пробачте нас усіх, терпляча хороша,

Найперша, рідна вчителько моя.

-В-ця. Як ми любимо Вас, наша вчителько перша, що вели нас з со­бою,

В світлий, сонячний клас. І, обличчя свої, на долоньки зіперши,

Ми дивившись на Вас, прислухались до Вас. 

(слово першої вчительки, проводжають).

-Господиня: Так дивовижно складається життя, що сьогодні ви ще разом, наші випускники, однокласники, а завтра - ваші шляхи розій­дуться. Але через якийсь час, вас покличуть стіни рідної школи, де завжди чекатимуть вашого приходу вчителі.

-Кума: А особливо класний керівник. Це людина, котра з вами упро­довж кількох років ділила і радість, і смуток, яка допомагала вам у скрут­ну хвилину, яка знає вас краще від усіх інших. Спасибі вам за те, що Ви ішли нашим випускникам назустріч. Пробачте, що інколи вони були неслухняни­ми, не розуміли Вас, але знайте, що вони завжди будуть згадувати Вас добрими словами. Слово класному керівнику .

-(Пісня від класного керівника)

 -В-ця: Ти зупинися час трішки, дитячих вуст послухай, зачекай. Ти ще устигнеш виробити зморшки, моїй учительці добробут й щедру до­лю дай! Дай їй здоров’я, радості багато, на довгії, на многії літа!!! Будьте здорові, щедрі і багаті, як наша українська земля.

- Господиня.- Любі друзі, а чи не задумувалися, що таке справжній учитель? І чи не здається вам, що для вчителів нашої школи сьогодні тре­ба знайти, якісь особливі, тремкі слова, які налаштували б на ліричний лад, викликали б світлі спогади, подарували б святковий настрій?

 - В-к. Шкільне дитинство дзвоником злетіло, доросле починається життя.

Нам щойно атестати всім вручили, путівку в невідоме майбуття.

 - В-к: Тепер уже пройшла пора прощання і ми сьогодні трішечки сумні.

За наше виховання і навчання спасибі, дорогі учителі.

- В-к: За те, що Ви були за батька і за матір, учти жити чесно на землі,

Що нам не поспішали двійки ставить, спасибі, дорогі учителі.

 - В-к: Вже позаду залишились уроки, екзамени в цій школі нам більше не складати. Минуло 9 років.

І нам «Спасибі» хочеться сказати. І квіти ці, принесені сьогодні

        всього серця вам подарувати. (дарують квіти).

-Кума: Дорогі випускники, це батькам, їм, найріднішим, ви завдя­чуєте своїм життям, своїм сьогоденням. Їхня любов, безмірна і відкрита, надає сили в часи розчарувань, надихає під час негараздів, підіймає і бен­тежить в часи радості. Скільки щастя випромінюють їхні очі, але десь в глибині душі все ж затаїлась тривога, бо попереду ще стільки випробову­вань. А батьки переживають у кілька разів більше, ніж ви самі, хоча й не показують цього. Надається слово від батьківського колективу випускни­ків Оксані Василівні!

- ВІРШ для мами. (читає: П.Соломія.)

У глибині душі... десь дзенькнула струна.

То мамо роки бють у дзвони, то мамо лине вже пора Омита в слізоньках солоних.

Ти, бачиш мамо, як вітри женуть подалі нас від дому.

Ти, плачеш мамо? Обітри тую сльозу гірку й неждану.

Мені ти, мамо, коси заплети, як ти колись їх заплітала,

А потім тихо цілувала, щоби їм довшими рости.

Так рясно падав цвіт під ноги, і ми не вірили малі,

Що нас від мами на землі, ще поведуть кудись дороги.

Дозволь, мені мамо, для тебе співати, піснями світлицю усю заквітчати. Візьми мої квіти у теплі долоні, ти, в цілому світі найкраща для доні!

ПІСНЯ: « Дякую тобі, мамо».

 В-ик:  Дорогі татусі, не сумуйте, ми про вас не забули. Батько — голова см^гї, ста і гордість. Вони все вміють, все можуть руки наших ба­тьків. Вони підставляють свої сильні плечі, коли в нас біда. Тепло батьків­ської любові зігріває нас в люті морози і заметілі. Низький уклін Вам за це! 

Пісня: "Не плач тато"

 Господиня: А чи не засиділися ви, дорогі мої випускники? Чи не здається, що вам час розім’ятися? Тим більше, до нашої світлиці завітає Попандопало зі своєю Марусею. Зустрічайте!

Попандопало:  Піднімайтеся, піднімайтеся зі своїх місць! Зараз сер Попандопало со своєю Марусею проведе для вас майстер — клас по ізучєнію самого модного танцю — карапет! Спочатку учім одіночні «па». Повторяйте за мною.

(Попандополо і Маруся показують рухи, випускникам).

Попандополо: А тепер стали в пари і понеслося!

 Кума: Ой, молодці! Оце розминка!

Господиня: Та це, ще не всі сюрпризи. Он Стецько до нас іде.

 Стецько: Шо це тут таке відбувається? Казав мені батько, йди в клуб— там сьогодні випускний, може їсти дадуть. Я ж знаєте, як їсти люблю: і сидів би їв, і ходив би їв, і спав би їв, і їв би їв. Та щось тут я сто­лів з їжею не спостерігаю. А ви на вид ще й нічого, он я в сусідньому селі на випускному був, так там такі дівки патлаті, аж гидко дивитися. Я їм коли про це сказав, так їхні хлопці мені таких стусанів надавали і по ребрах, і по спині, і по ж......... , батько казав «не можна таке слово на людях казати, бо подумають, що ти дурник». Ніби я розумний? А ще він сказав, розкажи їм щось корисне, а не про дохлі мухи на підвіконні, дивись і не проженуть. І вирішив я розказати вам про професії, щоби знали, куди йти. Слухайте.

(читає)- Офіціант... Офіціант: всемогутній- захоче, плюне в чай, захоче- доїсть після клієнтів. Офіціант навіть вночі спить зігнувшись із рушником в руках.

 Агроном... Агроном -це така професія, коли в тебе все життя кукуру­дза під ліжком і гербіциди за дверима. Агроном все життя дивується з двох речей: чому він став агрономом і як можуть так багато пити трак­тористи.

Сторож... Він все життя одинокий. Це така професія, коли все життя читаєш журнали за минулі роки, грієш каву, щоб не заснути і швиденько ля­гає спати, бо завтра важкий день.

 Інженер... Інженер- це людина з великою папкою, малою зарплатою, олі­вцем за вухом і без нічого за пазухою. Але, зараза розумний.

 Стиліст... Стиліст -це людина, яка за твої гроші піде з тобою до мага­зину, щоб порадити тобі за твої гроші, купити те, що він дуже хоче собі.

Фотограф... Фотограф якийсь дивний: на роботі фотографує цікавих дівчат, а у вільний час для душі -жаби і небо.

Зварювальник... Зварювальник щасливий, бо кожного дня на роботі і ду­має, що вже Новий рік бо у всіх фіолетові пики. Але є ще газозварювальник. Це дуже багатий зварювальник, бо знає, скільки зараз можна наварити на газі.

Аптекар... Аптекар крутий, бо може прочитати будь - яку фігню, яку написав лікар. Мало того, він знає, де вона стоїть і куди, як, скільки і в яких дозах треба гамати. Тут багато ще написано, та я заморочився читати. їсти все одно не да­єте, чого я повинен розпинатися? Бувайте. Вічно ваш Стецько.

-Господиня:  Ну ось, дорогі мої, гостей сьогодні більше не буде та і вечір добігає кінця.

-Кума: Саме час вашому прощальному вальсу.

-В-ця: Завтра стрінем на світанні сонця ясен схід.

Ляже в буднім квітуванні перед нами світ.,

- В-к: Рідна школа із любов1ю проводжає нас.

Закружляє нас з тобою на прощання вальс.

(танцюють вальс).

- Педагог організатор.- Шановні батьки! Згідно українських тра­дицій, виряджаючи в дорогу, стелили під ноги рушники та засівали дітей на щастя зерном. Тому і ви проведіть своїх діток, дотримуючись цих традицій!

(виходять «Пісня про рушник» батьки встеляють рушники під ноги дітям та засівають і говорять):

    Сипимо на вас жито, щоб добре було вам жити.

   Сипимо ще й овес, щоб вами пишався рід наш увесь.

         Ще й хміль і квіти, щоб були ви щасливі, наші діти.

        Будьте ж багаті, як земля, а щасливі, як весна.

        Частіше прилітайте до шкільного та батьківського гнізда.

        З усього вам щасти: з роси із води.

          Щоб з толком та до пуття ви прожили усе своє життя!