«У той рік заніміли зозулі…»
Мета: поглибити знання учнів про Голодомор 1932-1933 років, його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; виховувати нетерпимість до будь-яких проявів тиранії, розуміння цінності людського життя; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.
Обладнання: книжкова експозиція, ікона, свічка, рушники, малюнки учнів.
Музичне оформлення: «Реквієм» В.А. Моцарта, «Аве Марія» Дж.Каччіні, П.Чесноков «Мати Божія», «Аве Марія» Й.С.Баха, «Господи ,помилуй» у виконанні хору Свято-Миколаївського собору м. Бердичева, І.Соневицький «Під твою милість» (хор Свято-Миколаївського собору), М.Носов «О, всєпітая Мати»(хор Свято-Миколаївського собору),«Колискова» у виконанні Злати Огневич, «Свіча» М.Скорика, «Боже великий, єдиний…» М.Лисенка, запис стуку метронома, запис церковних дзвонів.
…І досі блукають їх душі , мов тіні ,
І хліба шукають по всій Україні .
Перебіг заходу
Звучить мелодія «Свіча» Мирослава Скорика
1-й учень. Маками та волошками квітне у житах Доля… Хлібним колосом, снопом радує хліборобське око. Хліб – то і є саме життя, нескінченне, безкрає, як пшенична нива. А в небі – жайвір, а в польоті – мрія. Наввипередки біжать дітки, простягають маленькі рученятка до мами… Господи, це так має бути завжди, бо доки світу – доти любові, доки матері – доти дитини, доки хліба – доти життя.
2-й учень. Але так було не завжди. І пам’ять повертає туди, де чорними літерами – «33-й». І тоді ласкаве сонце гріло землю – та не могло обігріти голодну дитину, і тоді колосились жита – та без щедрості, і тоді злітав легкокрилий птах у піднебесся – та без радості.
Звучить «Господи,помилуй»
Дитина(підходить повільно до ікони і промовляє слова)
Бозю!Що там у тебе в руці?
Дай мені ,Бозю,хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш,мій Бозю,я ще дитинка.
1
Та ж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого ,Бозю.
Я – пташенятко ,прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю,зроби,щоби їсти не хотілось!
Холодно,Бозю…
Сніг дуже білий…
Бозю,що там у тебе в руці?
Україна. Хто се? Чий голос щоночі просить?
Дитина. “Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!”
Україна. Чий же це мільйонноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…
Небо! Поможи! Дай манни небесної погодувати помираючих! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай! Господи! Вседержителю наш! Поглянь – червона орда знову жнивує на моїй землі. Глянь на ті покоси! Таких жнив, світ не знав від сотворіння, таких покосів іще не бачили ні Земля, ні Небо. Господи! Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала до зернини! Ти ж умів двома рибинами і п’ятьма хлібинами нагодувати п’ять тисяч. Сотвори диво – нагодуй! Богородице! Матір наша небесна! Порятуй!
Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?”
Звучить «О,всєпітая Мати» М.Носова
Учень. І стояла Вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, Мати – Україна, на велетенському хресті розіп’ята й вишіптувала:
Україна. “Діти мої! Заждіть! Ось квасок, петрушечка зійдуть. Вже ген зозуля маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють. Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас?”
Відкрийтесь,небеса!
Зійдіть на землю.
Всі українські села.присілки та хутори,
2
Повстаньте всі,кому сказали:вмри!
Засяйте над планетою,невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам’яті невигасний собор!
Учень.Рано чи пізно,але обов’язково кожна людина і весь народ осмислює своє минуле.
Не сьогодні це сказано:
Час народжувати і час помирати,
Час руйнувати і час будувати,
Час розкидати каміння і час збирати,
Час мовчати і час говорити.
Учень.Голод на Україні в 1932-1933 роках – одна з найтрагічніших сторінок нашої історії.Їм – неоплаканим і невідспіваним…Їм – похованим без труни й молитви,позбавленим могили й шани – присвячується цей урок-реквієм.
Пом’янімо мільйоннії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році,що вмерли
І лишились лежать коло хат.
На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років оголошую хвилину скорботи.
Звучить стук метронома
Звучить «О,всєпітая Мати»
Учень.У 1933 році в Україні був великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.
Ти кажеш не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків.
3
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Звучить «Реквієм» Моцарта
Учень. 1932-1933 роки… На вквітчану українську землю опустилась пелена сірого, чорного мороку. Голодомор – страшна, трагічна сторінка з історії України, штучно створений радянською владою голод,мор голодом , знищення українського народу як нації. Геноцид – так назвала дії сталінського уряду Міжнародна комісія з розслідувань причин голоду в
Україні,що за нормами міжнародного права означає повне або часткове винищення народу.
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кірзаки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину...
А на ранок — помер чоловік.
У той рік і гілля, і коріння —
Всe трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
Учень.Розпочалась тотальна війна,жорстокішої за яку не знав світ:людей не рубали,не стріляли – у них просто забирали всю їжу,оточили військами і спокійно дивились,як вони повільно,у нестерпних муках помирають з голоду.
Людям,які вижили,ці роки запам’яталися на все життя. Саме тоді бригади активістів ,райкомівські і політвідділівські керівники забирали у селян все до зернини. Витрушували із торбинок,горщиків,викопували із землі в тих, хто заховав пуд-два збіжжя.
Учень. В Україні щодня помирало 25 тисяч людей,щогодини – 1000 чоловік,щохвилини – 17 чоловік. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти.
4
Пекельні цифри і слова
У серце б’ють, неначе молот.
Немов прокляття ожива:
«Рік 33-й. Голод. Голод…»
На фоні «Реквієм» Моцарта
Учень. Чом, Україно, ти так посивіла,
А люди твої, як земля, почорніли,
І в кожній родині, із кожної хати,
Благають, благають худі рученята…
Син. Дай хліба, мамо, дай хліба, мамо,
Рідна моя, дай хоч шматочок хліба.
Мати. Синочку, любий, ми п’єм лише воду.
А в хаті й крихточки хліба нема.
Прийшли злії люди не нашого роду,
Забрали весь хліб і знесли задарма.
Ридала, благала, кидалася в ноги,
Аби залишили зерна тобі трохи.
Син. Рідна моя, дай хоч одну зернинку.
(Чути церковний дзвін)
Україна. Ви чуєте дзвони? То плаче Вкраїна,
Яку котрий раз розп’яли на хресті.
Я Бога молила, щоб жив той хлопчина,
Щоб правду про все зміг у світ донести.
Але він збагнути не зміг до пуття,
Звідкіль це на нього прийшло забуття.
На фоні «Мати Божія» П.Чеснокова
Син. Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає,
В четвер мені пішов десятий рік,
Хіба в такому віці помирають?
Ви тільки поверніть мене на бік,
До вишеньки,
В колиску ясночолу.
Я чую запах квітів, я не вмер…
А небо стрімко падає додолу.
Тримайте хтось!
5
Хоча б за коси верб!
Куди ж ви, людоньки, куди?
Я ще не вмер…
Усі проходять мимо…
…А житечко моє таке густе.
…А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те,
Та я вже цього не побачу…
Учень. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, і коли знаходили хоча б жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося навесні 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду.
Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, а сідало за обрій кольору крові й не пізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.
Звучить «Аве Марія» Баха
Цей сніг, як сон, прийшов – розтане,
Здимить і в хмару перейде… Весна.
Село лежить в тумані.
Голодний рік. Голодний день.
В долоні сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає зі стріх.
І п’ють опухлими вустами
Оту живицю молоду.
Їм жить і жить, та над полями
Знов ворон каркає біду.
Голодний рік! Жорстокий світе,
Дай хоч надію для живих.
Весна. І сонце ловлять діти,
Що дзвінко скапує із стріх.
Учень. Танули на обширах України важкі сніги, являючи світові трупний сморід. А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні, пам’ятають інше…
6
Пішла біда із торбиною
По всій Україні,
Несла вона заплакані
Очі свої сині.
Була весна, буяло все,
Над світом небо голубіло,
Та не було дня без біди,
Яку зазнала Україна.
Звучить «Під Твою милість» І.Соневицького
Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить, стільки гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи: ні від матері, ні від батька, а так у світ – їсти, їсти, їсти…
Це остання хлібина, остання.
Очі горем налиті вщерть.
Батько й діти не їли зрання…
Це остання хлібина, остання.
Після неї – голодна смерть.
Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася щкіра.
Демонстрація відеофрагмента
Учень. Звинувачують свідки. Жук Ганна Григорівна, 1924 року народження, село Великі Гадомці «Весь урожай забирала влада. По хатах ходило 5-6 чоловік. А дехто мав з собою рушниці, сокири, ножі, а також гострі штирі, якими шукали зерно у землі. Забирали також кожухи, подушки, рушники з образів… Страшно хотілося їсти. Щей досі,здається, відчуваю смак лободи, цвіту акації, клею з вишень…»
Учень. Поліщук Неоніла Марківна, село Маркуші. «Моя родина дуже чекала весни. Коли прийшла весна, ми пішли на пасовисько. Рвали все, що зеленіло: кропиву, лободу, різні бур’яни, калачики, цвіт акації. Варили кашу, куліш. Сусідська родина назбирала отруйних грибів, наїлися. Вся родина померла.
7
Мій батько ходив на роботу в колгосп. Йому давали 200 грам борошна або крупи. Мама до цього додавала подрібненого березового листя і пекла млинці. Ось так і вижили.»
Учень. Вовнюк Анна Андріївна, 1915 року народження, село Рея «У тій хаті, де живе Побуда, жив чоловік Яків, він мав 2 дочки і хлопчика 4-х років. У сім’ї хлопчика зарізали і з’їли…
Люди їли лопухи, кропиву, коріння дерев, ловили, пекли і варили їжаків. З кропиви варили юшку…
По вулицях люди ходили всі опухлі, сині. Отакий був час…»
Учень. Гавриш Горпина Йосипівна, 1909 року народження. «Страшний був голод 1932-1933 років. Зерно, яке було у нас, все забрали, їсти не мали що. Щоб не померти з голоду, ми продали одне-єдине рядно, купили гнилої барабольки. З тої бараболі ми пекли млинці…»
Та що ж Ви, мамо, десь пішли самі,
Чи, може, ми Вам чимось не вгодили?
І пахне в хаті воском і кадилом,
І тато з братиком і сиві, і сумні…
Нема! Нема… Пішли і не вернути…
Чи, може, там хліби є і молока
За пазухою в Бозі? Там високо,
Вам добре… Я так хочу теж заснути…
Немає мами… І немає болю!
Немає сили навіть закричати…
Стоїть голодомор посеред хати
Із присмаком гнилої бараболі.
Звучить «Колискова» у виконанні Злати Огневич
Учень. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Звали її Параскою. Помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, і до ранку всі померли.
Мати (ходить з немовлям і наспівує колискову)
Спіте діти,спіте любі
І не просинайтесь.
Вже не буде мучить згуба.
8
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти.
Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись,
І не будуть пухнуть нозі.
Учень. Натопила маковинням,
Затопила лядку й комин.
І в тумані темно-синім
Заспівала колискову.
Мати. Не сумуйте, мої любі,
Мама з вами йде до Бозі…
Учень. На вранішній зорі вбита горем мати повісилась.
Учень. Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було ьагато дітей. Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство.
Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх.
Боїться не глуму, не хижого звіра,
Боїться не смерті у сум – неврожай.
А крику дитини, яку вона з’їла:
- Не ріж мене, мамо, не ріж, не вбивай!
Як сталось - не знає,
Як бути – не знає,
Провал, божевілля – сокира і ніж,
Та жах пам’ятає і крик пам’ятає:
- Не ріж мене, мамо, матусю, не ріж.
У кожному селі люди пам’ятають подібні речі. Те, що творилось тоді в Україні, здоровий глузд відмовляється розуміти, але так було.
Людоїдів найчастіше розстрілювали або закопували живцем. Але тих, кого треба було закопати першим, тих, хто примусив збожеволіти від голоду, їсти людське м’ясо, - не зачепили ні тоді, ні потім. Вони жили і живуть. Умирали і вмирають у достатку і почестях.
Учень. Мамо, мамо, я скоро помру,
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестру,
9
Бо не пустить нас Бозя до неба!
А як серце моє навіки засне,
Не вбивайтеся з горя, нене.
Покладіть біля вишні в садочку мене,
Забринить понад нами бджола золота.
А та вишня весняної ночі
Накриватиме цвітом наші чола й уста
І росою вмиватиме очі.
Звучить «Аве Марія» Дж.Каччіні (на фоні музики учні виходять і говорять по одному реченню)
Села України обезлюдніли. Чорні прапори над сільрадами засвідчували про вимерлі села. На вулицях міст кожного дня підбирали трупи померлих селян. Часто люди привозили своїх дітей до міста і залишали, сподіваючись, що їх хтось врятує.
На станціях та дорогах, що вели до міст, з’явилися спеціальні охоронні загони. Кордон із Росією перекрили війська НКВС, які стріляли в натовп селян, що тікали від голоду.
То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала:
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
То був такий державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа.
Мерцями всіялося поле,
Ні хрестика і ні могили –
То був такий навмисний голод…
Почало поспівати жито на городах, люди теребили незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні, а незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу, і це була сумна і важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали – було вже пізно.
Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею - вся гірка дійсність того, що було. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили дерев’яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко.
10
Голодомор 1932-1933рр. – страшна трагедія в історії нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі подіїї, ми повинні знати і пам’ятати про них.
Звучить «Боже великий,єдиний» М.Лисенка
Учень . Боже великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати правду –
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не наруш!
Заступи нас і нашу державу
Од кривавих, лютих негод.
Всі ми – сущі, усопші, прийдешні –
Твій пшеничний, безсмертний народ!
11