Вірш "Думки вголос"

Думки уголос

Якби   прийшлося знову,

Життєву обирать дорогу.

Шукать  стежину, по якій іти,

Не заблукать, не збитися з путі.

Мабуть, із відповіддю я б не забарилась,

Бо тільки тут, серед дітей,

Я повністю розкрилась.

У молоді роки бували різнії думки:

Чи зможу всіх, без винятку, їх полюбити,

Любов’ю материнською зігріти?

А ще і так навчити,

Щоб в спокої у слід дивитись.

Дитя – незвідана стежина,

Неначе в колоску зернина.

Її потрібно вміло протоптати,

Щоб шкоди серцю не завдати.

А ще ввесь час плекати

І добрими словами поливати.

В любові,  ласці всіх ростити

Та іскри доброти в них пробудити.

Тоді дозріє добрий колос

І у майбутньому почуєш, у відлунні, голос.

Той голос, що тебе згадає

І теплим словом привітає.

І серце в грудях так закалатає,

І думка промайне, що правильно учила,

І вдячність щиру заслужила.

Час новий, повсюди сучасний прогрес,

Якщо не включиш вчасно розум,

Тоді, звичайно, ти одержиш стрес.

Тепер дитина –  це об’єкт,

А ти – новий проект.

Той лиш в прогресі виживає,

Хто не амбіції, а мудрість має.

І ось таке собі він знає:

Позицію займи дитини,

По їхнім правилам ти грай,

Але тихцем той механізм ладнай.

Мале дитя права качає,

А про обов’язки і не згадає.

В пригоді стане делікатність,

І за частеньку,  артистизм,

Щоб не згубити оптимізм.

Доводиться нерідко грати,

Із хитрістю його навчати.

І треба тільки так чинити,

Щоб чомусь все-таки навчити.

Тоді  реально маєш шанс,

У вихованні чогось досягти

І опліч з нею далі йти.

Багато вже зернят зростила

І їх по-справжньому любила.

Знання, що мала,

По щирості їх віддавала.

Приємно, коли згадують і пам’ятають,

І  щирим словом ще й вітають.

Бо діти – цвіт країни.

Від нас залежить, що з них буде,

Чи виростуть хороші люди?

Тож поки вогник ще горить

І вдосталь сили є творить,

То поле своє – засівай,

Якщо втомилась, то –  тікай!