Вірш "Голодна правда"

Голодна правда

На вечерю з’їли останню сльозу,

А за дверима смерть тримала косу.

Уже за селом бовваніли хрести,

Які не змогли колоски зберегти.

А кат плюндрує хліви та поля,

І не зупинить його немовля.

Висохлої матері щемливе виття

Не додасть дитинчаті життя .

Воно могло б ще славно вікувати,

А не душу Богу дарма віддавати.

Та голод нереально зупинити,

Бо «верхівки» хотіли так чинити.

Були ранки теплі й холодні,

І люди сміливо йшли до мети.

Відкрилося небо безоднє,

І мільйони змушені  були піти.

На підвіконні тяжко жевріє свіча…

Ту генетичну пам’ять означа.

Молитвою до Бога лине душа.

Цього разу не прийме вона відкоша.

Хай не повториться більше історія!

Не влаштує нас брехлива бутафорія!

Хай не відходять українці у світи,

Бо правду нащадкам їм нести!