Вистава "Кайдашева сім'я"

«Кайдашева сім’я»

(інсценізація однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького)

Дійові особи:

Кайдаш

Кайдашиха

Карпо

Лаврін

Мотря

Мелашка

Баба Палажка

Баба Параска

Парубок

Хлопець

Дівчина

 

І дія

На авансцені Хлопець і Дівчина. Одягнені по-сучасному.

Хлопець Семигори, Семигори,

Чи є в світі краще щось!

По обидва боки гори,

Поміж ними плине Рось,

У яру хатки біліють,

Наче перлів два разки,

Під ласкавим сонцем мліють

І левади, і садки.

Дівчина Семигори – рай, тай й годі,

Ніби все тут зацвіло…

Тож при цій нагоді

 Завітаємо в село.

Познайомимось в цей вечір

З тим, що любе так душі,

Побуваємо, до речі,

В наших друзів, Кайдашів.

Хлопець Як же нам та їх забути,

Не навідатись до них!

Ось, либонь, вже й голос чути

Кайдашенків молодих.

Тож ходім, часу не гаймо,

Десь вони нас, певно, ждуть.

Ви готові?

Дівчина Тож рушаймо!

Разом В добрий час! У добру путь!

Вечорниці. Дівчата співають українську народну пісню «Цвіте терен».

Лаврін Ой дівчата. Сумної співаєте. Нумо танцювати.

Танцюють усі, тільки Карпо стоїть осторонь. До нього підходить Лаврін.

Лаврін Отак, а не так! А ти стоїш….Найняв музик, а сам не танцюєш.

Карпо Не всім і танцювати.

Лаврін Таке скажеш! Як на мене, я танцював би до самого ранку.

Карпо Ти - інша річ. Такий уже вдався.

Лаврін Карпе, а що тебе спитаю. А кого ти будеш оце сватати? Адже  оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

Кaрпo (знехотя обізвався) Посватаю, кого трапиться.

Лаврін Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Кaрпo То сватай, як тобі треба.

Лаврін Якби на мене, то я б сватав Палажку.  В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Кaрпo Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.

Лаврін То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Кaрпo І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Кaрпo Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Кaрпo Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

Лаврін Ет. Тобі брате не вгодиш. (Пауза) На сьогодні, мабуть, досить.

Карпо Завтра рано вставати, у поле їхати.

Лаврін Не забув. А все-таки. Карпе! Скажи-бо, кого ти будеш сватати?

Кaрпo Ат! Одчепись од мене.

Лаврін Карпе, я тобі пораю. Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить

Кaрпo Гарна... мордою хоч пацюки бий.

Лаврін Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.

Кaрпo Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в Спасівку.

Лаврін То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

( Задумався прo Мoтрю)

Лаврін Карпе! Чого це ти витріщив очі, наче корова на нові ворота?

Парубок  Ну, хлопці й дівчата, нагулялись, натанцювались – тепер по домівках. Подякуємо Карпові, що музик найняв..

ІІ дія

Хлопець Веде Карпо у  батьківську хату

Молоду дружину.

Молоду дружину, нову господиню,

Свою долю з нею,

Щоб діток ростити, щоб свій вік прожити

Дружною сім’єю.

Дівчина Танцювало і співало

На весіллі все село.

Але час, на жаль, минає,

Стихли музика і спів.

Інший спів тепер лунає

У господі в Кайдашів.

Та про нього, мабуть, рано

Річ вести перед людьми.

Краще буде, як заглянем

В Кайдашеву хату ми.

Хлопець В ній тепер, мабуть, обнови,

Радість ллється через край….

Місяць в молодих медовий,

А в старих - то певно ж рай.

 

Кайдашиха Мотре! Іди, моя дитино, затопи в печі, та як будеш розкладати дрова, то поклади на двох полінах переклад, та вибирай, моє серденько, товстенький переклад, щоб дрова швидше розгорілись. А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря Я знаю, мамо.

Кайдашиха Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!

(Мотря пoрається пo хаті)

Кайдашиха Чи одігнала ж до череди? Ото й добре, візьми ж тепер, моє серце, начисти картоплі та накриши буряків, а я ось встану та й покажу тобі, як борщ накладати.

Кайдашиха Мотре!  Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти.

Мoтря Якби я могла розірватися надвоє, то я б і сіни мела, і коло печі стояла.

(Мотря розвела глину й стала підмазувати хату)

Кайдашиха Не так. Як мажеш, то не крути дуже віхтем, а дрібненько та дрібненько―перше вздовж, а потім упоперек. (Бере з рук Мотрі щітку й показує) Отак, отак, отак. А то , бач, скрізь віхті знать.

Мoтря Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодити.

Кайдашиха Я, серце моє, бувала в світах і знаю, як що робиться. Я було як мажу панські покої, то неначе вимальовую. А ти, моє серденько, як будеш мене слухати та будеш пильнувати, то й собі навчишся.

(Заходять Кайдаш та Карпо. Мотря накриває на стіл)

Кайдаш Обідати. (Сідає до столу)

Кайдашиха  Недобрий, дочко, сьогодні зварила борщ. Коли не вмієш гаразд, то треба вчитись. І я не вміла, але пани вивчили мене на економії.

Мoтря Я, хвалити Бога, панщини не робила й у панів не вчилась.

Карпо Мотре! Чому це у вас безладдя скрізь? Я питаю, чому ти й досі хати не замела?(Також сідає до столу. Обідає)

Мотря Не замела, бо гуляю од самої півночі. Ось уже й рук і ніг не чую, так натанцювалась.

Кайдашиха Ти чого це кричиш. Мені вух не позакладало: чую.

Мотря Ой нещасна я вродилась та й не маю долі,

В батька-матері росла я, мов ружа на волі,

А тепер крутитись мушу, як в окропі муха,

Занапастить мене, бідну, лихая свекруха!

Кайдашиха Не свекруха я лихая - друга тобі мати,

Яку слухатися треба, треба шанувати.

Ти ж стаєш супроти мене, як у горлі кістка,

Нещаслива моя доля, бо лиха невістка.

 (Заходить сусідка)

Баба Палажка А я оце йду вулицею та й думаю собі.. Чи не провідати мені кумасю мою любу, кумасю мою милу? Як там їй ведеться, як бог помагає при новій невістці?

Кайдашиха (похмуро) Ет, як ведеться! Гірше не буває.

(Стоять осторонь, розмовляють)

Баба Палажка Ото!  А я вже подумала, мабуть, Довбиші надавали за Мотрею всякого добра, що й ти, кумо, забагатієш за багатою невісткою..

Кайдашиха  Де там, моє серденько! Я думала, що такі багатирі наженуть мені повний двір волів та корів, а вони пригнали одну дурну вівцю. Щось моя невістка не одчиняє при мені своєї скрині; мабуть, тим, що порожня.

Баба Палажка Чи робоча ж твоя невістка?  Чи тямить хоч трохи в хазяйстві?

Кайдашиха Хліб їсти добре тямить. Все мушу вчити. Такого наварить борщу, що й собаки не їдять. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

Мoтря (висунувши голову з сіней) Од кобили чую! Що й одної сорочки мені не справили, а судите на все село. (Бочком, бочком вислизає баба Палажка. З мокрими сорочками входить Мотря) І не беріть собі до голови, що я буду мовчати. Не діждетесь, не на ту натрапили.

Щоб судили мене в очі.

А я щоб мовчала!

Ні, того не ждіть од мене,

Хай була б пропала!

Не буду коритись,

Не буду мовчати.

 

Хлопець Власне цим і закінчився

Місяць благодаті -

Спалахнула лиха іскра

В Кайдашевій хаті.

Спалахнула й розділила,

Недругам на втіху,

Табори два супротивні -

Мотрю й Кайдашиху.

Дівчина Та якби лише жіноцтво,

А то й рід козачий!

Бо й Карпо вже одмінився,

І Кайдаш терплячий.

Втім, до них ще дійде черга,

Ще ми скажем слово.

Зараз же в знайому хату

Завітаймо знову

 ІІІ дія

Кайдашиха Кидай до біса ту сорочку та вимітай хату, кажу тобі! Я хазяйка в хаті, а не ти. Роби, що загадують.

Мотря. А я вам, мамо, не наймичка. Коли вже пішло на колотнечу, то нам треба робити діло по половині.

Кайдашиха Карпе! Чи ти чуєш, що витворяє твоя жінка?

Кайдаш (погрозливо) Мотре! Слухай матері та роби діло.  Наш хліб їси, то й ділo роби.

Мoтря Хіба ж я дурно їм ваш хліб? Од ранку до вечора й рук не покладаю…

Кайдаш А ти хотіла згорнути руки та й сидіти?  Та я тобі не подивлюся в зуби! (Замахнув рукою на Мотрю)

Карпo (виступає наперед) Тату, в Мотрі є чоловік,  ви не дуже на неї махайте кулаками.

Кайдаш (втрачаючи самовладання)А ти чого оступаєшся за своєю жінкою? Коли хочеш, то я тобі носа втру.

Карпo Ба не втрете! Я вже не маленький.

Кайдаш (шаленіє)Що ви мені цвікаєте в вічі, неначе змовились. Хіба я не ваш батько? Хіба мені не можна в своїй хаті порядок дати?

Карпо  Тату! Не махайте не мене руками, бо й у мене руки є!

Кайдаш Виходить, стаєш супроти батька?

Карпо Не смійте чіпати Мотрі. За себе не ручаюся

Кайдаш(спопеляє його очима) Ти…ти… Тьху на тебе, сатано!(Вибігає)

Напружена тиша

(Мотря сидить, співає і пряде)

Мотря Кoли б мені Бoг пoміг

Свекрухи діждати,

Заставила б стару бабу

Халяндри скакати.

Скачи, скачи, стара бабo,

Хoч на oдній нoжці, а щoб знала,

Як гoдити мoлoдій невістці!

Кайдашиха Навіщо ти, Мотре, ховаєш починки в свою скриню?

Мотря На те, що треба; не буду ж їх їсти.

Кайдашиха А може, й поїси: хто тебе знає.

Мотря Не бійтесь, не понесу в шинок, не проп'ю і не буду напідпитку судити, як ви мене судите.

Кайдашиха Що ж ти з ними думаєш робити?

Мотря Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки.

Кайдашиха То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом?

Мотря: Прядиво таке ваше, як і моє. 

Кайдашиха (підскакує до Мотрі, хапається за мотовило)Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене.

Мотря Ба не дам, бо й мені треба. (не випускаючи з рук мотовила)

Кайдашиха Дай сюди, кажу тобі! Я сама зараз буду мотать.

Мотря (ухопила мотовило обома руками) Ба не дам! У вас нема чого мотать, бо ви нічого не напряли.

 Кайдашиха (сіпаючи до себе)Геть собі ік нечистій матері! Дай мотовило, кажу тобі.

Мотря Ба не дам! Хіба будемо битись, чи що?

Кайдашиха  Дай!

Мотря Ба не дам!

Кайдашиха Дай, кажу тобі!

Мотря Ба не дам!

Кайдашиха (випустивши мотовило, гукає)Омельку! Гей. Омельку!

Мотря (тримаючи мотовило)Карпе! Чуєш, Карпе!

Кайдашиха  Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш!

Мотря Одчепіться, бо й я вмію пхатися.

Входять Кайдаш, Карпо, Лаврін. Зупинились,неспроможні збагнути, що скоїлось

Кайдаш (спересердя) Чи ви подуріли сьогодні, чи показились,  чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило! Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою!

Лаврін(сміючись)Це вони, мабуть, у ворона граються.

Карпo(сердито) Ставте, тату, мерщій хату через сіни.

Кайдаш (паленіючи)Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала.

Карпo Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав.

Кайдаш Карпе, не дратуй мене, коли хочеш, щоб і в тебе була ціла чуприна.

Карпo Далеко вам до моєї чуприни!

Кайдаш Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни?

Карпo (погрозливо) Тату! Оступіться! Не вводьте мене в гріх.

Кайдаш Не лізь, бо задушу, іродова душе! 

Кайдашиха Ой не буде в світі правди, не буде й немає,

Бо вже руки син на батька рідного здіймає.

Кайдаш Учить батька, що робити, як на світі жити,-

Укоротять мені віку непутящі діти!

Лаврін А все чому? Із-за чого? Де лиха тут сила?

Може, пряжа тут виною а чи мотовило?

Карпо Одрізняйте ви нас, тату. Одрізняйте, мамо,

Бо ж за себе не ручаюсь, я кажу вам прямо.

Мотря А мені одне лиш треба. Лиш одне-єдине:

Щоб не наймичка була я, була господиня!

Всі виходять

ІVдія

Хлопець Час минає непомітно

Вже Карпо живе осібно,

Має грунт, півтоку.

Дівчина Хату має через сіни,

Має частку поля..

(Лунає пісня «Ніч яка місячна,зоряна, ясная…»)

Але як тепер з Лавріном,

Яка в нього доля?

Час прийшов йому женитись,

Жінку собі брати..

Хлопець А стривай лиш! Чи не він то

Потай вийшов з хати?

Дівчина Вийшов з хати та й подався

У вечірню пору

Через річку. Через греблю,

Через Семигори…

 

Мелашка співає пісню

Цвіте терен, цвіте терен,

 А цвіт опадає,

Хто в любові не знається, }2

Той горя не знає.

Лаврін (наближається)Мелашко! Як побачив я тебе над водою, то неначе з криниці погожої води напився. Твоя краса, твої чорні брови неначе моє здоров'я. Як глянув я на тебе, то наче набрався здоров’я.

Мелашка Коли я твій голос коло двора почую, я зараз вилину до тебе.

Лаврін Як я тебе за себе візьму, чи не будеш нудитись в Семигорах?

Мелашка Чого мені нудитися з тобою?. 

Лаврін Моя радість, моя втіхо, зоре моя ясна,

Наче ружа у садочку, мов калина красна!

Мелашка Я чекаю-виглядаю тебе щогодини.

Прийдеш - сонце мені сяє, сяє цвіт калини.

Лаврін Ти зійшла мені на щастя, серце звеселила.

Як не бачу тебе довго. Мені й світ немилий.

Мелашка Із тобою мені любо, не діймає туга.

А як підеш. То здається. Що ти маєш другу.

Лаврін Не сумуй , моя кохана, ти – моя найкраща!

Мелашка Як розлюбиш мене часом – я тоді пропаща.

Лаврін Не журись моя кохана. Ти – моя довіку!    

V дія

Дівчина Відгуляли Кайдаші і друге весілля.

І живе тепер Мелашка

Зі своїм Лавріном

У любові, у злагоді,

Мовби голуб’ята.

Лаврін любить її дуже..

Хлопець А що ж Кайдашиха?

Що Кайдаш? Невже і досі

В хаті править лихо?

Мелашка у Кайдашів, місить тісто у великій діжі

Кайдашиха (глузливо)Лавріне! Підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі. Та ще витри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає. Утри лиш носа своїй жінці. Он, бач, дядьки з носа виглядають.

Лаврін (співчутливо)Зобіжає тебе, моє серце, мати.

Мелашка Дарма, що мати лає, аби ти мене тішив своїми очима.

Кайдаш Якого ви недовірка вдвох робите, що й досі обід не готовий? Піди, Мелашко, до Мотрі та позич хліба на обід.

Мелашка Зараз, тату.

Мотря Тільки котра з вас ступить на мій поріг, так і поперебиваю ноги ось цією кочергою! Сплять до обіду та ще й мене судять. Судіть уже Мелашку, а мене не зачіпайте!

Кайдаш Ану вас до бісової матері! Робиш, як кат, не знаєш відпочинку, а тут ще в хаті пекло. Хоч тікай світ за очі. Пропадіть ви всі пропадом!

Кайдашиха (навздогін) Куди ж ти? Знов у шинок?

Кайдаш До дідька в зуби!

Кайдашиха Ні, не буде добра з моїх невісток. В однієї язик, мов мантачка, у другої руки ні до чого не здатні. А ще й старий пустився берега: де не йде – все йому шинок на дорозі. Як же тоді жити, проше вас?

Нещаслива моя доля, нещаслива зроду.

Де подітися, не знаю, хоч з мосту та в воду.

То на панщину ходила, а тепер спочити б,

Так невістки запрягають, змушують робити.

Ох, ох. Ох, болить і спина, болять руки й ноги,

Вже ж мені не помагають і поклони богу!

Баба Палажка Хрест, хрест, хрест….Хрест на мені, хрест на свині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах. Амінь біжить, амінь кричить, амінь доганяє…А ось і я, кумо Марусю. Поздоровляю вас з великим понеділком

Кайдашиха (не вельми приязно) Спасибі, будь і ти здорова. Давненько до нас не заглядала. Що ж сьогодні привело тебе?

Баба Палажка (сідає на ослоні)Пильне діло. Богоугодне.

Кайдашиха Он як! Певно, й цього року збираєшся до Києва?

Баба Палажка Аякже! Піду. Як господь поможе та сподобить, то чом би й не піти. З'їла я двадцять пасок у Києві, то, може, бог поможе з'їсти і двадцять першу. Стара Головчиха зохотилась іти зо мною, та, може, хто із вас піде з нами, бо як з хати піде їсти паску в Київ хоч одна людина, то бог благословить усю сім'ю і на хліб буде поліття.

Кайдашиха Такі ото київські паски помічні?

Виходить Мелашка, ставить яблука на стіл, слухає уважно розмову

Баба Палажка А як хто їстиме щороку в Києві паску, та ще й умре на великоднім тижні, той піде просто в рай, бо на великоднім тижні царських врат не зачиняють і в церкві, і в раю; душа через царські врата так і полетить просто в рай. То як? Піде хто з вас зо мною до Києва а чи, може, й ні?

Мелашка Ой пустіть, мене, мамо, в Київ з бабою! Я й зросла, а в Києві не була. Мене й господь не помилує на тому світі.

Кайдашиха (вагаючись)Та, мабуть, доведеться пустити. Коли батько не перечитиме..

 

VІ дія

Дівчина Пробули прочани з місяць

В Києві святому

Та й вернулись в Семигори,

До рідного дому.

Повернулась, розговівшись,

Додому й Палажка..

Чом же в хаті Кайдашевій

Не видно Мелашки?

Чом ніхто не скаже толком,

Де вона поділась?

І Палажка не заходить,

Мов не має діла..

 

Баба Параска Іди, йди! Тобі сліпих блиндарів водити, а не людей до Києва.

Баба Палажка Та одчепись, сатано! Пристала, як реп’ях до кожуха. Христос воскрес, кумонько!

Кайдашиха А що, Палажко, водила, водила нашу Мелашку, доки не завела? Де наша

молодиця?

Баба Палажка А хіба я знаю, де вона? Одбилась од нас коло церкви на Подолі, ще й нам наробила клопоту. Ми через неї просиділи в Києві цілих два дні, ще й мусили бігати по монастирях та по церквах, шукаючи її.

Кайдаш Чом же ти хоч не зайшла до нас та не сказала?

Лаврін Де ви, бабо, діли Мелашку? Куди ви її завели? Навіщо ви її покинули в Києві?

Баба Параска Авжеш, авжеш. Навіщо?

Баба Палажка Оце, боже милостивий! Навіщо та навіщо…  Хіба ж я її в пазуху сховала, чи з'їла, чи що? Завела та й завела... Хіба Мелашка мала дитина, що я її за руку водила!

Лаврін Навіщо ви її підмовляли йти в Київ? Чого ви притаскались до нас з своїми брехнями, розпустили дурного язика про чуда? Нащо ви підманили молодицю брехнями?

Баба Палажка. Про які брехні це ти провадиш? Я розказувала про чуда, а не про якісь брехні. Бреши сам, бо ти од мене молодший. Не на те я щороку ходжу в Київ, щоб брехні точити. В тебе, Лавріне, молоко на губах не обсохло, а  ти вже брехню завдаєш преподобним жонам.

Баба Параска Цех то преподобний? Хто? Ти?

Лаврін. Йдіть, бабо, до Києва та пошукайте Мелашки, бо як не підете, то я вас силою потягну

Баба Параска Авжеж потягни, та ще й за коси, та підганяй її батогом ззаду!

Баба Палажка А тобі яке діло? Чого ти прийшла паскудити мої ворота! Он послинила ворота, як скажена корова!

 Баба Параска Хто? Я скажена? Я корова?

Лаврін. Я, бабо, піду в волость жалітись на вас. Вас волосний присилує йти в Київ за Мелашкою.

Баба Параска Ти залигай її віжками та й веди! Чого ти на неї дивишся, як на святу та божу!

Баба Палажка Бодай тебе побила лиха година та нещаслива. Ще й вона чіпляється до мене, неначе я згубила з світу її невістку (голосила крізь сльози, вхопившись руками за голову. )Це не Мелашка, а смерть моя. Коли вона зосталась у Києві, то, певно, через тебе, Кайдашихо. Про мене, йди собі в Київ чи хоч і за границю та й шукай її.

Кайдашиха Що ти кажеш? Через мене Мелашка покинула нас? Тобі, Палажко, час помирати, а ти набріхуєш на мене! Схаменися, стара бабо! Що ти верзеш? Сама ходить по хатах, піддурює людей іти з собою, а на мене складає пеню.

Баба Палажка Ба через тебе. Хіба люди не говорять за тебе на селі? Хіба не знаємо, як ти нападалась на невістку? Отак якраз, як ота стара сука, Параска, на мене, що я через неї і світу не бачу.

Кайдашиха Палажко, не бреши на старість. Ти гріха не боїшся,

Баба Палажка. Ба не брешу. Бреши сама!

Кайдашиха Ба брешеш! Яке тобі діло до мене та до моєї невістки? Яке тобі діло до того, що в нашій хаті робиться? Нащо тобі заглядати в наші горшки? За мої горшки, за мою невістку ось тобі на! (сказала Кайдашиха і дала Палажці дулю під самісінький ніс, так що вона аж голову задерла)

Баба Палажка А тобі ось дві!

Баба Параска А що, поводарко, смачно? Та за очіпок її, за коси.

Баба Палажка Чи ж не пані, чи ж не гожа

Все проше та проше

Та плювать мені на тебе, пані економша!

Я у Лаврі на Великдень

Двадцять пасок з’їла!

Федосія святого

Святі мощі зріла!

Кайдашиха А кого пани віншують.

Просять знову й знову?

Кому стелять під голови

Подушки пухові?

Я ще тебе, стара суко,

Буду позивати,

Будеш мені у тюрязі

На кутні сміятись!

Баба Палажка Тьху на тебе, тьху на тебе!

Мені в рай дорога..

Кайдашиха В пекло ти зараз утрапиш,

Відьмо клишонога!

Баба Параска Та чого ти дивишся! По пиці її! По спині! Батогом! Батогом! Аби знала, як дурити людей!

Всі вийшли

Хлопець Що ж, гадаєте, злякалась

Премудра Палажка

І до Києва побігла

Шукати Мелашку?

Це Лаврін і Кайдашиха

Мусили робити.

Дівчина Це вони знайшли Мелашку

В Києві святому

І, зрадівши з того щастя,

Привели додому.

Та недовго жила радість,

Гріла їх надія,

Бо ж за тиждень після того сталася подія.

VІІ дія

(Мотря вийшла з віником, щоб замітати)

Мотря Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки!

Мелашка (гнівно)Хто це порозкидав сміття?

Мотря Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую.

Мелашка А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа.

Мотря Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!

Мелашка Авжеж, велика пані. Поламаєш, княгине, золоті підківки.

Мотря Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила.

Мелашка А, ти, паскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? То ти мене вчиш, як малу дитину? Ось тобі, ось тобі!

Мотря з Мелашкою завмерли. Сценою йде хлопчик

Хлопець А вороги не дрімають,

Знай, шикують лави.

Буде, певно, бій кривавий!

Вже уведено й резерви,

Готові до бою.

Он погляньте,  хто прямує

До діжки з водою?

То маленький Кайдашенко!

Ні, ще йде не битись,

Просто йде собі до хати,

Щоб води напитись.

І не дума й не гадає,

Що наробить шкоди,-

Розіб’є чужий кухоль,  (звук розбитого посуду)

Розіллє і воду.

І тоді знов гряне буря,

Знов озветься лихо,-

Бо ж Мелащина та діжка…

Діжка Кайдашихи…

Кайдашиха Бач, іродова душа, вчила дітей мене лаяти, а твої діти шкоду мені роблять.

(Заходять діти Мелашки з грушками)

Мотря То й що з того……А нащо це ви рвете наші груші!

Діти Еге! Це не ваші груші. Бабуся сказали, що це груша батькова, а не дядькова.

Мотря Ось я вам дам груші! Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, то так дам (Мотря кинулась до кропиви, діти почали плакати).

Мелашка А навіщо оце ти, Мотре, б'єш моїх дітей?

Мотря За те, щоб не крали моїх груш.

Мелашка А хіба ж це твої груші? Це наша груша; хіба ж ти не знаєш, чи що

Мотря Ще що вигадай! На нашому городі та виросла ваша груша?

Мелашка Ідіть, діти, та рвіть груші сміливо! Це ваша груша.

Мотря Нехай тільки влізуть у мій город вдруге, то я їм ломакою ноги поперебиваю!

Баба Палажка Ой господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть-геть на гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, то вони б помирились.

Баба Параска Навчай, навчай! Яка пак премудра1 Подивись лишень на себе. Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то. Може. І між вами був би мир!

Карпо Лавріне. Тобі не здається. Що наші жінки збожеволіли?

Лаврін Я й сам це думав. Чи не покусала матір скажена собака?

Карпо А Мотря? Може, це до неї вже приступає?

Лаврін То що ж нам робити?

Карпо А що? Розбороняти.

(Звучить музика)

Хлопець Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.

Дівчина Семигори, Семигори,

Чи є в світі краще щось!

По обидва боки гори,

Поміж ними плине Рось,

У яру хатки біліють,

Наче перлів два разки,

Під ласкавим сонцем мліють

І левади, і садки.

Семигори – рай, тай й годі,