Виступ до семінару на тему «Краса природи-справжнє диво урочище «Литвинки»».

Про матеріал

Учасники семінару відвідали філію «Дмитрівська ЗШ І-ІІІ ступенів» ОНЗ «Дмитрівська ЗШ І-ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка», де учні 10 класу разом з учителем географії Поправко О.М. представили своє дослідження на тему «Краса природи – справжнє диво. Урочище «Литвинки»». Було переглянуто презентацію, та подано інформацію з історії виникнення Литвинків, походження топонімічних назв, та характеристика видового складу рослинності.

Перегляд файлу

 

Виступ до семінару на тему

«Краса природи-справжнє диво урочище «Литвинки»».

 

 14. 05.2018 р. відбувся районний семінар-практикум учителів географії та економіки.  Програма семінару складалася з двох частин: теоретичної та практичної.

       Спочатку учасники семінару відвідали філію «Дмитрівська ЗШ І-ІІІ ступенів» ОНЗ «Дмитрівська ЗШ І-ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка», де учні 10 класу разом з учителем географії Поправко О.М. представили своє дослідження на тему «Краса природи – справжнє диво. Урочище «Литвинки»». Було переглянуто презентацію, та подано інформацію з  історії виникнення Литвинків, походження топонімічних назв, та характеристика видового складу рослинності.

       У ході семінару вчителі географії відвідали саме урочище «Литвинки», де ближче познайомилися з рідкісними та зникаючими видами рослин та отримали змістовну інформацію щодо їх ролі в природі та  житті людини.

       А особливою родзинкою став майстер-клас для учасників семінару, це справжня каша туриста від учителя географії філія «Макариська ЗШ І-ІІ ступенів» ОНЗ «Дмитрівська ЗШ І-ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка».

       Зустріч закінчилася фотографією на пам’ять та гарними враженнями. Районний семінар – практикум  відбувся  в атмосфері  педагогічної єдності, розуміння, глибокої щирості.

 

1. Рукавом зеленим лісу

 ніби погляд вдаль протру,

 мов загляну за завісу,

 мов повірю, що не вмру.

 В кожнім шумі відчуваю

 я майбутні голоси,

 втаємничені від гаю

 і блискучі від роси.

 Що ж ти, матінко зелена,

 що ж ти, діво лісова,

 не приховуєш від мене

 всіх надій своїх слова.

 А вони над головою

 все шумлять. І їхня суть –

 щоб верхів'ям і травою

 все шуміти у майбуть.

                               Богдан Ігор-Антонич

(Слайди 1-2)

Так, прекрасна земля Дмитрівська. Прекрасна своїми безкраїми хлібними

степами, голубими ставками, яблуневими садками, молодими гаями і, звичайно ж, своїм задумливим Чорним лісом.
Саме до нього ми і здійснимо подорож, а саме, заглянемо до краси природи-справжнього дива урочища «Литвинки».

Тож мерщій розпочнемо нашу подорож та зазирнемо скрізь завісу минулого.

 

2. Перші відомості про заселеність Литвинків датуються 1740-ми роками. В описах Задніпрських місць 1745 року, представлених в Сенат при рапорті підполковника Данила де Боскета від 9 січня 1752 р. знаходяться опис Власівської сотні гетьманського Миргородского полку, з допомогою якого можна з’ясувати ступінь заселеності нашого краю після російсько-турецької війни  1735-1739 рр. Даний опис фіксує, що у верхів’ях р. Макарихи (та однойменної балки) знаходилося декілька хуторів козаків чи то з м. Крилова, чи то з Крилівської сотні Миргородського полку: «от вершины хутора вниз по оной речки [Макарихи] крыловских казаков Алексея Пащенка в трех избах, Грицка Оробца в трех же избах, Якова Щербины о четырех избах, також степные угодя и сенокосные луги» [Пивовар А.В. Поселення задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини ХVІІІ століття. – К.: Академперіодика, 2003. - С.178]. Між іншим, описуючи територію сучасної Дмитрівки як цілу низку розкиданих хуторів,  де Боскет (при тому що йому допомагали старожили у справі опису територій) не згадує назви нашого села, ні населеного пункту, у тодішньому розумінні цього слова. Отож, чи не є гучні заяви щодо заснування с. Дмитрівки 1736 р. порожнім звуком?! (Слайд 3) 

 

  1. Після утворення на початку 1750-х рр. Нової Сербії землі Миргородського полку, точніше поселення, що знаходилися на теренах сучасної Кіровоградщини були відібрані царським урядом для вихідців з Балкан з подальшим виселенням, як мінімум, половини корінного населення. Оскільки територія балки Макарихи (сучасних Литвинків) була освоєна козаками Миргородського полку, то підстави вважати, що найближчим часом вона стала власністю племінника Івана Хорвата – Самойла Марковича, який перевівся 1760/1761 році з Новомиргородського гарнізона у Дмитрівський шанець (17-ту роту). Нестача документів по цьому історичному періоду, втрата багатьох архівних документів 17701780-х рр. із губернської межової канцелярії не дає можливості прослідкувати сам процес набуття власності С.М. Хорватом Литвинками, але з кінця ХVІІІ ст. Литвинки йменуються як «Ранговая пустош с хутором, принадлежащая к селу Шамову». [Состояние землевладения в Александрийском уезде Херсонской губернии в эпоху генерального межевания / Стат. отд-ние Александр. зем. управы. - Александрия: тип. Ф.Х. Райхельсона, 1898. - X, 42 с. – C.21].  (Слайд 3)

 

  1. Згідно геометричного спеціального плану та межевої книги «пустоши Ранговой, (Слайди 4-5) на коей поселен хутор принадлежащая к селу Шамову владения подполковника Самойлы Маркова сына Хорвата» Литвинки знаходилися на роздоріжжі (на розі доріг) із с. Плоского в с. Глинськ, із с. Плоского в с. Макариху.

Назва карти та її узагальнений опис: «Геометрический специальный план Елисаветградского уезда пустоши Ранговой на коей поселен хутор, принадлежащей к селу Шамову с принадлежащими к ней всеми землями, которой во владении состоит подполковника Самойлы Маркова сына Хорвата, межевания учиненная в 1804 году августа 10-го дня землемером, коллежским асессором Ниловым, а внутри того владения обмежеванная от тих смежных дач и владельцев межею по нынешней мере и по

 

исчислению, земли состоит пашенной 40 дес., сенного покосу 15 дес. 1890 саж, лесу дровяного, между коим сенной покос 31 десятина 510 саж., под хутором 100 сажень, под проселочными дорогами одна десятина 1630 саж., под оврагом, отвершками и по крутостию берегов 2 дес. 1272 сажень, а всего во всей окружной меже 91 десятина 602 саж., а за исключением неудобных мест осталось одной удобной земли 87 дес.» (Держархів Кіровоградської області, ф.488, оп.1, спр.190. – 13 арк.).   

      Розміщення хутора при дорозі, наперетині шляхів далеко невипадкове, оскільки давало можливість заробляти на обслуговуванні потреб  проїзджих. 

Дорогу, що наразі іменується «Світловодською»), на

м. Новогеогрієвськ на плані чомусь не позначено взагалі.

Військово-топографічна карта Шуберта (Слайд 6) дає помилкову інформацію про точне розміщення хутора – між урочищами Литвинки, Стародубиці та Сокиндриним лісом (вказані урочища є «похідними» від Макарихиної балки, відноги), північно-східніше від сучасного ставка.

 

  1. У списках населених місць Херсонської губернії (Слайд 7) (видання Центрального Статистичного комітету МВС Російської імперії) Литвинки розташовані «по тракту із м. Ново-Георгієвськ (через с. Яново) в

м. Єлисаветград» при колодязі та балці Макарихи і значаться як

« владельческая деревня» (тобто поселення без церкви), в якій проживало 25 осіб в 5 дворах (Список населенных мест по сведениям 1859 года. XLVII. Херсонская губерния.  – СПб, 1868. – С.41). При цьому, поселення мало ще й другу назву, що походила від назви річки та балки    Макариха.

У книзі «Списки землевладельцев Александрйиского уезда на 1896 год» Литвинки названі хутором (площею 120 десятин), що знаходився у власності професора Олексія Миколайовича Хорвата (син потомственного дворянина Миколи Івановича Хорвата, власника земель у Шамівці). В інших джерелах дізнаємося, що хутір мав 3 двора з 18 жителями (Списокъ населенныхъ местъ Херсонской губерніи и статистическія данныя о каждомъ поселеніи / Изданіе Губернскаго Статистическаго Комитета. – Херсонъ: Тип. Губернскаго Правленія, 1896. – ХХІV, 544 с. – С.353). Тенденція до зменшення населення тривала до першої чверті ХХ ст., поки повністю не зник хутір. Так, загальноімперський сільськогосподарський перепис 1916 р. фіксує хутір О.М. Хорвата, Литвинки, лише з одним господарством, в якому проживало 8 душ (Список населенных мест Херсонской губернии / Издание Херсонской Земской Управы. – Александрия:  Тип. Ф.Х. Райхельсона, 1917. – С.14). Після громадянської війни, насильницького встановлення радянської влади землі під хутором були «націоналізовані» більшовиками. Згідно карти РСЧА 1941 р. від колишнього хутора Литвинків залишився лише один колодязь  (ще один колодязь позначений приблизно 500 м у північно-східному напрямку від колишнього хутора, на протилежній стороні, біля дороги).

 

  1. Назва поселення-хутора автоматично перейшла й на назву ставка та урочища. З урочища Литвинків (точніше з балки Макарихи) брала свій

 

початок, вже практично зникла, річка Макариха, права притока р. Живої, лівої притоки  р. Інгулець. А зникла р. Макариха в результаті утворення в радянські часи ставка. Власне сам ставок з греблею в Литвинках вперше зображений на радянських топографічних картах Генштабу редакцій 1980-х років, складених за оновленими матеріалами зйомок 1952, 1953 р.

На північ та південь (2-3 км) від Литвинків розташовані, ще необстежені науковцями, поховальні насипи (кургани), ймовірно, які відносяться до епохи бронзи.

На мою думку, топонім «Литвинки» антропонімічного походження. Опосередкованим підтвердженням моєму припущенню є «Поіменні відомості про жителів Цибулівської сотні Миргородського полку за матеріалами жовтневої ревізії 1752 року», опубліковані А.В. Пивоваром [с.85-102]. Територія сучасної Дмитрівської сільської ради включно з Литвинками входила на початок 1750 р. до Цибулівської сотні. У списках жителів Дмитрівки, хуторів, що знаходилися в межах сучасного села, зниклого у першій чверті ХІХ ст. с. Ухівки (жителі якої були переселені до Дмитрівки, частково Шамівки) часто можна зустріти такі імена з прізвищами як (мовою оригіналу): Панас Литвин, Василь Литвин,  удова Гапка Литвинка, Василь Литвин (однофамільці), Юско Литвин, Савка Литвин з сином Яковом, Мусей Литвин, Онестрат Литвиненко, Андрей Литвиненко (Прізвище Литвиненко є похідним від «Литвин». Литвиненко – син Литвина або приймак або як тоді називали «подпоможчик»). Навряд чи Хорвати проживали у Литвинках, чи тим більше особисто вели хутірське господарство… тому ймовірно доручили це діло особі з прізвищем Литвин чи цілій сімї Литвинів, від яких й закріпилася назва місцини.

Примітний факт: у Білорусі є чотири села з такою назвою, тоді як в Україні є лише один топонім, що знаходиться на території Дмитрівської сільради Знам’янського району Кіровоградської області .

Зараз це урочища «Стародубець» та «Секиндрове» (Слайд 8)

 

  1. Я хочу зачитати вірша, якого склав наш земляк Сергій Миколайович Ткаченко. Він досліджує свій родовід, який тісно пов’язаний з Литвинками. Його прадід Іван Павлович Янкула, уродженець с. Новопокровки, який служив у австро-угорському війську, військовополоненим, потрапив до хутора Литвинки, де відбував панщину. Там він познайомився з наймичкою Василиною Пантелимоновою, закохався у дівчину та створив сім’ю.  Янкула Петро Іванович, уродженець с. Макарихи Олександрійського повіту Кременчуцької губернії  1913 року – це дід Сергію Миколайовичу та син Івану павловичу. (Слайд 9)

 

РОДОВІД

 

       В минулому столітті років сто назад, у Литвинках, у райському куточку,

       Жив пан, приймав собі парад, бали, дворян їв фрукти у садочку,

       Та не про це я хочу сповідать, а про життя, містичність долі,

       Вже годі зайвого казать, отож змістовно по порядку і поволі.

       До всього переліченого мною війсковополонених мав вельможа,

       Австрійців,- називав їх сатаною в серцях, а м’яко-то Іван, Сірьожа.

       Весной Іван на панщині зустрів прекрасну українку Василину,

       Дівоче серце звабити зумів, тож восени побралися в родину.

       Жили у мальовничому селі Ново-Покровка то поета мрія,

       Гаї, ставочки, солов’ї, джмелі, корівки мукають і радість, і надія.

        Аж загуло, пішло все шкереберть і де той пан з парадами, балами,

        І де маєток? То буржуям смерть, за хлібом «продразверстка» із возами.

        Та  «Чорний ворон» з Яру залітав селян не кривдив, він же їх опора, 

        Хлібець назад додому повертав, щоб не порожня в них була комора.

       Як подарунком стало то до свят, для Василини і австрійця Вані,

        Бо шестеро вже мали пташенят, я б не заснув спокійно на дивані.

        Так,  дружньою родина їх була, кохали матір, батька шанували,

        І НЕП й голодомор пережила, відпочивали разом, разом працювали.

        Між тим буремні минули літа, неначе трохи все угомонилось.

        Та де там, якось взимку, на свята чи на різдво, чи то коли вода хрестилась,         

        Зібралися сусіди за столом, по чарці випили за Сталіна, комуну,

        Закусюючи салом, часником хтось мовив проковтнувши слину:

        «Іван! А як тобі у Австрїї жилось? А то немов без племені і роду,

        Весь час мовчиш, скажи хоч щось, нам вільному радянському народу».

        А відповідь була банальною проста, сказав тихенько, мав би голосніще,

        «У нас заможніші, що села, що міста, і люди теж живуть гарніше»!

        Застряло в горлі сало з часником, всі розійшлись додому. Ніч, не спиться.

        Немов минуло. Де там, за ставком вже «чорний воронок»за Йванком мчиться.

        Приїхали, забрали як у воду, немов у кригу, у холодний лід,
        А скільки так безвинного народу пропало в ті часи, який там слід.

        Піди, пройдеш Сибіри і Урали, а чи знайдеш загублені сліди,

        Івана з часом реабілітували, за Брежнева, з печатками прийшли листи.

 

  1.     За даними обліку Дмитрівського лісництва Сучасні Литвинки (Слайди 10-13)

 

 

 –це лісові культури (осокові вологолюбні), лісові культури вегетативного походдження, декоративні насадження, лісові культури природного походження, біополяни з підлісками, грунтові дороги, квартальні просіки у ярах, балках та річкових долинах. Також є місця відпочинку. (Слайд 14)

       Породи дерев, які переважають: дуб звичайний, ясен звичайний, граб звичайний, клен гостролистий, липа дрібнолиста, ліщина, глід, бузина чорна та інші. Вік 65-90 років. Висота: 20-22 м. Діаметр: 26-40см.

       Переважаючими грунтами  є грунти на лесовидних породах, а серед них сірий опідзолений середньо суглинковий, темно-сірий опідзолений важко суглинковий та чорнозем опідзолений важко суглинковий.

       Основною ґрунтоутворюючою породою є лес з великим вмістом вуглекислого вапна. На незначних площах території лісгоспу грунти утворились на древньоалювіальних відкладах, третинних щільних глинах, третинних пісках, глинистому елювії, карбонатних породах, балочному делювії, сучасному алювії твердих кристалічних порід.

 

9.    Багато видів рослин, які ростуть на території Чорного лісу, є рідкісними та

нетиповими для центральної України і півдня лісостепу (бересклет низький, вахта

трилиста, осока парвська, грушанка круглолиста, в’язіль витончений) (Слайд 15-17)

 

Нестор дивиться крізь пальці

на білі вальси радісних беріз.

І сонний гриб в смарагдовій куфайці

дощу напився і за день підріс.

Малі озерця блискають незлісно,

колише хмара втомлені громи.

Поїдемо поговорити з лісом,

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри у нього в голові.

Старезні пні, кошлаті поторочі,

літопис тиші пишуть у траві.

 

Ліс — це диво, ліс — це казка.

То ж ходімо в ліс, будь ласка.

В лісі є кущі і квіти,

В нім сплели дерева віти.

Трави, ягоди й грибочки,

В нім чарівні є куточки. 

 

docx
Додано
23 липня 2018
Переглядів
261
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку