20 червня о 18:00Вебінар: Особливості організації навчальної діяльності учнів, що мають розлади аутистичного спектру

Виступ "Форми і методи виховної роботи"

Про матеріал
Виховання як цілеспрямований процес здійснюється певними шляхами, тобто методами, і набуває різних форм. Методи і форми виховання відіграють важливу роль у вихованні особистості. Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою різних методів.
Перегляд файлу

 

Виховання як цілеспрямований процес здійснюється певними шляхами, тобто методами, і набуває різних форм. Методи і форми виховання відіграють важливу роль у вихованні особистості. Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою різних методів.

Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на такі групи: методи формування свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, методи контролю й аналізу ефективності виховання.

Методи формування свідомості.

Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать словесні методи: бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.

Бесіда. Особливість її полягає в тому, що педагог, спираючись на наявні в учнів знання, моральні, етичні норми, підводить їх до розуміння, освоєння нових.

Успішне проведення бесіди забезпечує дотримання таких умов:

— обґрунтування актуальності теми;

— формулювання питань, які спонукали б до розмови;

— спрямування розмови в належному напрямі;

— залучення вихованців до оцінювання подій, учинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них відповідного ставлення до дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків;

— підсумовування розмови, прийняття конкретної раціональної програми дій для втілення її у життя.

Бесіда буває фронтальною або індивідуальною.

Фронтальну бесіду проводять з усім класом (групою) на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну та ін. Однак особливі труднощі ви никають тоді, коли доводиться переконувати людей у помилковості їхніх поглядів і переконань, неправильності поведінки. Для цього необхідно володіти різними прийомами, що сприяють підвищенню ефективності фронтальної бесіди. Наприклад, певною мірою погоджуючись із думкою підопічних, з'ясовують слабкі й суперечливі місця в їх позиції, що насправді є спростуванням її. Розмова при цьому може відбуватися за такою логікою: «Я з вами згоден, але як бути, коли...». Слід продумати запитання, якими можна спонукати особистість до самостійних пошуків відповіді на суперечливі судження. Аргументи педагога мають бути неспростовними.

Особливо складною для педагога є індивідуальна бесіда, мета якої полягає в тому, щоб викликати співрозмовника на відвертість. Одночасно вихованець повинен відчути, що педагог є союзником, щиро прагне допомогти йому і знає, як досягти цього.

Якщо в бесіді йтиметься про порушення правил поведінки, її не починають із докорів, повідомлення про покарання. Доцільно спочатку з'ясувати причини порушення, мотиви негативного вчинку, щоб правильно визначити міру педагогічного впливу.

Лекція. Для успіху лекції важливо продумати її композиційну побудову, дібрати переконливі аргументи, необхідні для оцінювання подій і фактів. Мова лектора має бути жвавою, емоційною. Для підтримання уваги слухачів використовують спеціальні психологічні прийоми. Теоретичні положення лекції розкривають у тісному взаємозв'язку з практикою, із життям колективу, що дає змогу встановити довірливий контакт лектора з аудиторією.

Диспут. Як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, невимушений обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють.

Під час диспуту його учасники відстоюють свою позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів. Тут розкриваються їх ерудиція, культура мовлення, розвивається логічне мислення.

Тематику диспуту підбирають із таким розрахунком, щоб спонукати його учасників до роздумів над серйозними світоглядними питаннями — про мету життя, справжнє щастя, обов'язок людини перед суспільством. На диспуті можна обговорювати й факт із життя групи, класу, виробничого колективу, літературний твір, газетну чи журнальну статтю, певну актуальну проблему. Обираючи тему диспуту, необхідно попередньо з'ясувати, наскільки його учасники обізнані з нею.

Питання диспуту повинні викликати інтерес, примушувати задумуватися над суттю проблеми, сприяти формуванню власного ставлення до неї. При цьому створюють атмосферу невимушеності: всі повинні почувати себе рівними, ніхто не має права повчати і ображатися, виступи мають бути відвертими й аргументованими. Метою диспуту є не прийняття остаточних рішень, а створення можливостей для самостійного аналізу його учасниками проблеми, аргументація власних поглядів, спростування хибних аргументів інших.

Приклад. Його використовую для конкретизації певного теоретичного твердження, доведення істинності певної моральної норми. Він є переконливим аргументом і часто спонукає до наслідування. Інтенсивність виховного впливу прикладу зумовлена його наочністю і конкретністю. Чим ближчий і зрозуміліший він, тим більша його виховна сила.

Негативні приклади використовують, зокрема, у правовому вихованні, намагаючись продемонструвати недоцільність наслідування певних явищ. До прийомів виховання на негативному прикладі належать:

— громадський осуд негативних проявів;

— пояснення сутності негативного;

— протиставлення аморальним учинкам кращих зразків високоморальної поведінки;

— показ на конкретних прикладах наслідків аморальної (асоціальної) поведінки;

— залучення вихованців до боротьби з проявами зла.

Дбаючи про формування свідомості особистості, необхідно під час формулювання конкретних світоглядних понять, обговорення поглядів і переконань враховувати наявні погляди вихованців на життя. Намагаючись переконати їх, слід впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домагатися, щоб молода людина не тільки розуміла почуте, а й погоджувалася з ним. Надзвичайно важливим чинником при цьому є переконаність, такт, майстерність самого педагога.

Методи формування суспільної поведінки.

Ці методи передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

Вимога. Вимога не тільки впливає на свідомість, вона активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки.

Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.

Вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Для цього роз'яснюють її суть, переконують у її необхідності, в користі від її виконання. Водночас необхідно домогтися позитивної реакції на вимогу, щоб бути впевненим: колектив підтримає педагога, позитивно вплине на учня (студента), якщо він чомусь не захоче її виконувати. Якщо педагоги ігнорують думку колективу, колектив може не зважати на те, що хтось не виконує вимогу.

Рівень вихованості весь час змінюється. Відповідно повинні зростати вимоги. Якщо особистість заохочувати за ті самі показники в навчанні, праці та поведінці, не підвищуючи до неї вимог, вона може зупинитися на досягнутому. Педагогічна вимога має випереджати розвиток особистості.

Вимога повинна бути справедливою. Усвідомлення особистістю її справедливості є підставою для її реалізації. Дріб'язкова, формальна вимога або така, що сприймається як особиста примха педагога, втрачає своє виховне значення, оцінюється як несправедливість.

Ефективність вимоги залежить і від її чіткості, лаконічності, коли добре зрозуміло, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме треба її виконати. Така вимога виховує персональну відповідальність, дисциплінує. Якщо ж вимога поставлена нечітко, непереконливо, не конкретно, то і виконання її буде безвідповідальним.

Опосередковані вимоги поділяють на позитивні, нейтральні, негативні.

Позитивна вимога. Вона виражає позитивне ставлення педагога до вихованця (прохання, довір'я, схвалення).

Вимогу у формі прохання ставлять за хороших взаємин між педагогом і вихованцями. В таких умовах вихованцю здається, що він виконує прохання за власним бажанням. Така вимога привчає до ввічливості, взаємодопомоги, піклування про інших.

Вимогу, яка виражає довіру, застосовують у формі різних доручень, що дають вихованцю змогу відчути повагу до нього з боку педагога, думкою якого він дорожить. Цінуючи цю повагу, вихованець сам проймається повагою до педагога, йому стає незручно не виконати це доручення — вимогу.

Вимогу у формі схвалення використовую у тих випадках, коли вихованець домігся певних успіхів. Похвала ж педагога спонукає його до поліпшення діяльності, сприяє появі відчуття задоволення від результатів цієї діяльності, почуття власної гідності.

Нейтральна вимога. Вона не виявляє чіткого ставлення вихователя до підопічних, але базується на ставленні вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі та ін.).

Вимогу у формі натяку застосовують здебільшого тоді, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний виховний вплив. Ним може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений до одного чи кількох членів колективу.

Вимогу у формі умови ставлять вихованцям тоді, коли для виконання бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше. При цьому види діяльності так поєднують, щоб вони випливали один з одного, щоб між ними був зрозумілий зв'язок («поліпшиш навчання — будеш гра ти в оркестрі»). Використовуючи цю форму вимоги, не слід цікаву для вихованців справу перетворювати на підкуп.

Вимога в ігровій формі. П використовують за потреби ви конати не дуже привабливе завдання (збирання металобрухту, макулатури та ін.). Педагог організовує цю роботу як змагання між групами чи класами, яке захоплює саме по собі.

Найбільш різкою формою вимоги є погроза. Підопічному повідомляють, що при невиконанні розпорядження до нього буде вжито серйозних виховних заходів. Погроза має бути обґрунтованою, у разі невиконання вимоги погрозу слід виконати.

Громадська думка. Адже, обговорюючи вчинок конкретної особистості, колектив прагне, щоб та усвідомила свою провину. При цьому аналізувати чи критикувати треба не особистість, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків. За допомогою громадської думки людину легше переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді: вона бачить, як реагують товариші, колеги на поради педагога, керівника і членів колективу, пересвідчується, що її погляди ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад. Тому, організувавши обговорення поведінки, досвідчений педагог уникає надмірного втручання в розмову. Коли колектив сам дає оцінку й ухвалює рішення, людина сприймає це серйозніше, оскільки переконується, що ніхто не налаштовував колектив проти неї, її товариші мають власну думку.

Привчання. Цей метод виховання особливо ефективний у виховній роботі. Адже не завжди є змога і потреба очікувати моменту, коли учень свідомо виконуватиме вимоги ліцейного режиму. Він повинен це робити з першого дня перебування у ліцеї. Лише згодом дитина усвідомить їх правильність, справедливість і необхідність. Отже, правильна поведінка учня формуватиметься в конкретних ситуаціях ліцейного життя.

Доручення. Як метод виховання також має своєю метою вправляння уня в позитивних діях і вчинках. Для цього педагог чи учнівський колектив дає учню завдання, виконання якого вимагає певних дій або вчинків.

Одержавши доручення, підопічний повинен усвідомити його важливість, значення для колективу і для себе. Саме це і сприяє формуванню серйозного ставлення до нього, а також необхідних умінь, навичок.

Доручення має бути посильним: нескладне виховує самовпевненість, непосильне — підриває віру в свої сили. Педагог повинен не тільки визначити саме доручення, а й допомогти його виконати. Доручення можуть мати постійний або епізодичний характер. Постійні доручення доцільно давати людям, які вже мають необхідний досвід їх виконання, а також розвинуте почуття відповідальності. Доручення з часом доцільно ускладнювати за змістом і методикою його виконання.

Методи стимулювання діяльності й поведінки.

Ці методи виконують функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців. До них належать змагання, заохочення і покарання.

Змагання. Постаючи як конкуренція, боротьба за існування, воно є рушійною силою розвитку. Змагання відзначається гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків, організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати. У його результатах відображається вся багатогранність життя ліцею. Змагання змушує тих, хто відстає, підніматися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.

Ефективність змагання залежить від того, наскільки воно відповідає прагненню особистості до здорового суперництва, самоутвердження, від обізнаності учасників з його умовами, контрольованості та гласності результатів.

Заохочення. В основі його схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Найчастіше з метою заохочення використовують подяку, нагородження грамотою, цінним подарунком та ін.

Досвід показує, що не всяке заохочення активізує процес виховання. Воно має виховну силу тільки за певних умов. Передусім важливо своєчасно помітити появу позитивних зрушень у поведінці особистості, в ставленні до навчання, праці. Корисно похвалити підопічного, коли він ще не досяг серйозних успіхів, але вже виявляє прагнення до цього. Відзначаючи хоча б ледь помітні зміни на краще, невеликі перемоги учня над собою, педагог пробуджує в ньому бажання й далі вдосконалюватися, стимулює повторення подібних учинків. Якщо ж вихователь пройде мимо перших перемог підопічного, не побачить його старань, це може негативно позначитись на всьому процесі його виховання.

Покарання. За своєю суттю — це несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Покарання може бути пов'язане з накладанням додаткових обов'язків; з позбавленням або обмеженням певних прав, а також моральним осудженням.

Воно повинно викликати переживання, почуття вини, збуджувати докори совісті та прагнення змінити поведінку; зміцнювати почуття відповідальності за свою поведінку, дисциплінованість, несприйнятливість до негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

doc
Додано
6 травня
Переглядів
51
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку