Виступ на МО вчителів "Розвиток індивідуальних здібностей учнів на уроках хімії шляхом використання сучасних інтерактивних технологій навчання"

Розвиток індивідуальних здібностей учнів на уроках хімії шляхом використання сучасних інтерактивних технологій навчання на основі принципів випереджаючої освіти для сталого розвитку

                  Видатний психолог ХХ століття Л.С.Виготський наочно охарактеризував ситуацію різних методів навчання, запитавши: ”Що важливіше – нагодувати з ложки дитину чи навчити її їсти?”. Щоб навчити дитину мислити, треба навчити її діяти, причому діяти з навчальним матеріалом свідомо. Дослідження останніх десятиріч переконливо свідчать, що діалогічна форма спілкування вчителя з учнями та між собою в умовах колективної пошукової діяльності на уроках хімії шляхом використання сучасних інтерактивних технологій навчання на основі принципів випереджаючої освіти для сталого розвитку   дає можливість розвивати не тільки мислення та здібності дитини, а й навчити її спілкуватися, оволодіти способами співпраці в процесі розв’язання навчальних завдань.

  Потреби життя, шкільна практика дають нове розуміння навчання. Згідно із Законом України “Про освіту”, Державною національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті, Концепцією загальної середньої освіти ми маємо здійснити  кардинальний перехід від традиційного інформаційно-пояснювального навчання, зорієнтованого на передачу готових знань, до особистісно-розвиваючого, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на способи навчальної діяльності, розвиток творчої особистості учнів.

   Успішному формуванню в учнів досвіду творчої діяльності, розвитку індивідуальних здібностей учнів на уроках хімії шляхом використання сучасних інтерактивних технологій навчання на основі принципів випереджаючої освіти для сталого розвитку   сприяють методи навчання, які характеризуються:

- практичною спрямованістю на основі розроблених підходів до визначення складності творчих завдань, їх систематизації;

- здатністю оптимально поєднуватися;

- забезпеченням необхідних педагогічних умов для їх реалізації.
Підґрунтям такого навчання є активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою активного спілкування: учня з учнем; учня з групою учнів; учня з учителем; учителя з представником групи; учителя з групою учнів; учителя з класом. Таке навчання в методиці одержало назву комунікативно-ділового або інтерактивного. Тому й методи, які використовують під час такого навчання (дискусія, рольова гра, моделювання тощо), також називають інтерактивними.

    Термін "інтерактивний" прийшов до нас з англійської і має значення "взаємодіючий". Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: "Інтерактивний – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня" [5, 4]. Ми схиляємося до визначення, О.Пометун та Л.Пироженко: "Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…"[15, 7]

   Інтерактивність у навчанні вбачається як здатність до взаємодії, перебування у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно інтерактивним може бути метод, під час використання якого той, хто навчається, є учасником, що здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто виступає не тільки слухачем, а й бере активну участь у тому, що відбувається, власне, є активним учасником навчального процесу. Сутність інтерактивних методів полягає в тому, що навчальний процес ґрунтується на постійній активній взаємодії всіх учнів. Безперервна співпраця в тандемах „учитель – учень” і „учень – учень”. При цьому і педагог, і дитина рівнозначні суб’єкти навчального процесу. Це моделювання життєвих ситуацій, рольові ігри, диспути, в ході яких аналізується і виконується завдання. У цілому панує атмосфера співробітництва, взаємодії, довіри. У такому процесі педагог легко і природно стає справжнім лідером дитячого колективу. ”Інтерактив” у перекладі з англійської «inter» – взаємний, «act» –  діяти. Отже, інтерактивний – здатний до взаємодії.

   В основу класифікації інтерактивних методів навчання науковця­ми покладені ті чи інші ознаки цих методів. Так, М. Кларін класифікує інтерактивні методи навчання за прин­ципом активності:

-фізична (зміна робочого місця, виконання записів, малювання тощо);

-соціальна (ставлення запитань, формулювання відповідей тощо);

- пізнавальна (доповнення відповідей, виступ, самостійний пошук розв'язання проблеми тощо).

О. Пометун і Л. Пироженко об'єднують форми інтерактивного навчання у чотири групи, залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

-кооперативне навчання (робота в парах, трійках, карусель, ро­бота в малих групах, акваріум тощо);

-колективно-групове навчання (мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, «навчаючи — вчуся», «ажурна пилка» та ін.);

-ситуативне моделювання (імітаційні ігри, рольова гра, драма­тизація та ін.);

-опрацювання дискусійних питань (метод ПРЕС, «займи пози­цію», «дискусія» тощо).

М. Скрипник у свою класифікацію інтерактивних методів навчання поклала такий принцип навчання, як взаємодія — діалог. Дослідниця визначає наступні інтерактивні методи навчання:

- інформаційні («Моє ім'я», «Знайомтесь це…», «Це цікаво…», «Хвилина мого життя», «Паперові літаки», «Мені подобається...», «Іменні жетони»);

пізнавальні («Від А до Я»);

- мотиваційні («Мої очікування», «Лист до самого себе», «Само­оцінка», «Інтерв'ю»);

- регулятивні («Виробимо правила»).

   Методи інтерактивного навчання також можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу.Час обговорення в малих групах – 3-5 хвилин, виступ – 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі – 1 хвилина.

Групові методи:

- робота в парах.Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати;

- робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок;

- змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї;

-  2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення;

- карусель. Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу – для дискусії (відбуваються "попарні суперечки" кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані);

- робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: "спікер" – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), "секретар" (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), "посередник" (стежить за часом, заохочує групу до роботи), "доповідач" (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи). Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію;

- акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки;

- рольова гра. Рольова гра імітує реальність шляхом "проживання ситуації у ролі", яка учневі дісталася, та надає можливість діяти "як насправді". Він може поводитись і розігрувати свою роль, моделюючи свою реальну поведінку, якщо це ситуації, в яких він вже побував. Мета розігрування ситуації в ролях – визначити власне ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду поведінки в подібній ситуації шляхом "гри", виконання "ролі", яка є близькою до реальної життєвої ситуації. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття;

 - суд від свого імені. Такий вид діяльності дасть учням можливість отримати уявлення про спрощену процедуру винесення судового рішення та провести рольову гру – судовий процес з мінімальною кількістю учасників – 3-х осіб: судді, що слухатиме обидві сторони і винесе остаточне рішення, позивача та відповідача. Після того як вчитель об'єднав учнів у три групи – судді, позивачі та відповідачі, протягом відведеного часу:

а) судді – знайомляться із судовою процедурою та готують запитання до обох сторін;
б) позивачі – обговорюють зміст вступної промови та можливі аргументи;
в) відповідачі – готують зміст заяви-відповіді та аргументи захисту.

Для більш ефективної роботи можна до кожного судді приєднати одного позивача та одного відповідача. Далі можна починати суд в кожній групі за таким порядком або сценарієм:

Вступні заяви учасників судового процесу. Суддя викладає суть справи.

Позивач викладає аргументацію, суддя ставить йому запитання.

Відповідач викладає аргументи захисту, суддя ставить йому запитання.

Суддя виносить рішення.

Після того як весь клас знову об'єднується, судді оголошують свої рішення.

Фронтальні методи:

- велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення;

- мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний "мікрофон";

- незакінчені речення. Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня – це продовження незакінченого речення типу "можна зробити такий висновок…", "я зрозумів, що…";

- мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань;

- мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом;

- метод "Прес" використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання і вам потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється, переконати інших у вашій правоті. Метод дає  можливість навчитися формулювати та висловлювати свою думку з дискусійного питання аргументовано, в чіткій та стислій формі, впливати на думку своїх співрозмовників;

- займи позицію. Такий вид діяльності допоможе вчителеві з'ясувати, які позиції і думки можуть існувати щодо розглядуваного спірного питання. Також надається можливість висловитися кожному, продемонструвати різні думки по темі, обґрунтувати свою позицію, знайти і висловити найбільш переконливі аргументи, порівняти їх з аргументами інших. Якщо учня переконали, він можете перейти на іншу позицію в будь-який час та дати оцінку висловлюванням інших школярів;

- ток-шоу. Ця форма роботи допоможе вам навчитися брати участь у загальних дискусіях, висловлювати та захищати власну позицію, а в майбутньому впливати на зміни в українському суспільстві та державі. Метою такої форми роботи, як "ток-шоу" є отримання навичок публічного виступу та дискутування.

     В історії освіти в Україні вже були спроби використання методів, що ґрунтуються на принципах взаємного навчання. В 20-ті роки минулого століття, епоху масштабного реформування освіти, в школах вводили бригадно-лабораторний і проектний методи, випробовували роботу в парах змінного складу, екскурсії і практику на виробництва. Все це було передовим словом у радянській та світовій педагогіці.

  Уже пізніше розробкою елементів інтерактивного навчання займались Василь Сухомлинський, педагоги-новатори 70 – 80-х років Віктор Шаталов, Шалва Амонашвілі, Євген Ільїн, Софія Лисенкова. На їхніх творчих знахідках ґрунтується теорія і практика розвивального навчання. Однак, на жаль, у радянських школах використання таких методів було швидше винятком, ніж правилом.

   Тим часом у Західній Європі і США групові форми навчання, можна сказати, сіялися і колосилися. З кожним роком методики розвивались і вдосконалювались. Аналіз засвоєння матеріалу при інтерактивному навчанні порівняно з традиційними методами показує разючі результати.

  Розвиток і вдосконалення  науки хімії та всіх її численних галузей на сучасному етапі, підвищення ступеня складності хімічних знань  ставлять для зацікавленого у своїй роботі вчителя численні проблеми. Під час переходу до інтерактивних методів навчання в хімії змінюється насамперед ставлення дітей до предмета, приводиться в дію основний закон засвоєння знань: сприйняття – осмислення – запам’ятовування  –  практичне застосування – розвиток здібностей – креативне застосування. Ефективність засвоєння знань залежить від активності учасників процесу навчання. Цей принцип найкраще спрацьовує при введенні інтерактивних методів навчання на уроках хімії. Адже коли учень не просто прослуховує матеріал, а й сам активно працює – намагається знайти логічне пояснення того чи іншого явища чи властивості і пояснити своєму товаришу свою точку зору –  ось це і є найголовніша мета інтерактивного навчання, яка забезпечує розвиток індивідуальних здібностей кожної особистості  на основі принципів випереджаючої освіти для сталого розвитку. Набагато важливіше навчити учнів мислити, аналізувати, робити висновки, ніж просто розповісти їм новий матеріал. Інтерактивні методи  навчання – сприяють зануренню у спілкування між учасниками навчально-виховного процесу, в основі якого лежить  принцип  особистісно-орієнтованого навчання, безпосередньої участі кожного як шукача шляхів і засобів розв’язання проблем. Інтерактивні методи потребують застосування учнями складних умінь і навичок: дискутувати, висловлювати свою позицію, працювати в групі тощо, що сприяє успішній соціалізації підлітків. В інтерактивному навчанні найчастіше використовуються методи презентації, демонстрації, зворотного зв’язку, обговорення в малих групах, планування подальших дій.

 Найважливіша особливість інтерактивних методів навчання в тому, що процес навчання відбувається в груповій спільній діяльності. Група по відношенню до кожного її члена є мікрокосмосом (суспільством у мініатюрі), який відбиває весь зовнішній світ. Педагогічні основи групової роботи є зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: - постановка загальних завдань групової роботи; - організація навчального середовища; - знайомство з правилами співпраці; - розробка критеріїв оцінювання, які закріплюють інтерактивні вміння і навички.

До внутрішніх належать: - формування готовності до інтерактивного навчання; - розвиток навичок взаємодії в навчально-виховних ситуаціях;
- підвищення пізнавальної активності;

- формування колективу.

 Групова форма навчання дозволяє вирішувати одночасно три основні завдання:
• конкретно – пізнавальне, що пов’язане з навчальною ситуацією;
• комунікативно – розвивальне, у процесі розв’язання якого виробляються основні навички спілкування . У групі інтерактивного навчання реалізуються дві основні функції: розв’язання поставлених завдань;  надання підтримки під час спільної роботи. Навчальна взаємодія буде результативною й ефективною в тому випадку, якщо вона реалізує обидві функції в рівній мірі.
В результаті аналізу інтерактивних методів неважко дійти висновку,  що доцільно якомога частіше використовувати різні інтерактивні вправи як під час вивчення нового матеріалу, так і при його закріпленні чи повторенні з метою розвитку індивідуальних здібностей учнів на основі принципів випереджаючої освіти для сталого розвитку.

 Окремі теми уроків курсу хімії (наприклад, уроки Узагальнення й систематизація знань  з вивчених тем, Вступні уроки з теми) дають можливість провести урок у формі циклу інтерактивних вправ. Іноді на окремих етапах уроку використовуються різні інтерактивні вправи. Найбільш цікавими та використовуваними є наступні: мозковий штурм,  дискусія,  криголам, метод прес, капелюх скарг і пропозицій, капелюшна дискусія «за» і «проти»,  акваріум, аукціон ідей, активізуюча вікторина, точка опори, метод спроб і помилок,  експрес-тест, робота в парах або групах, знайди помилку, хрестики-нулики. Ось деякі з них.

      Вправа «мозковий штурм» використовується майже на всіх уроках хімії при вивченні нового матеріалу або для його закріплення. Перед учнями ставиться проблемне запитання і пропонується знайти відповідь, узагальнити вивчене. Потім виконане завдання обговорюється, систематизується, удосконалюється. Наприклад, під час вивчення теми «Метанол, етанол», зокрема хімічних властивостей,  у 9 класі мозковим штурмом вирішується проблема: механізм дії  метанолу та етанолу на ЦНС та внутрішні органи; а при вивченні теми «Жири. Жири в природі», розглядається питання роль жирів у живому організмі.  Під час виконання завдання учні об’єднуються в групи по 5-6 чоловік і працюють з енциклопедіями, довідниками, інтернет-ресурсом, науково-популярною та додатковою літературою. Працюючи в групі вони знайомлять з інформацією товаришів і готують виступ відповідно до отриманого завдання. Вправа «Капелюшна дискусія «за» і «проти» − досить проста і цікава для учнів, під час виконання якої практично кожен учень за досить короткий час повинен висловити власну думку з тієї чи іншої проблеми. При цьому можна поставити безліч цікавих для учнів питань, давши їм 2 капелюха, на яких закріплені слова «за» і «проти» і дозволити кожному бажаючому висловитися. Наприклад, під час вивчення теми «Хімія і здоров’я» учні висловлюють думки щодо доцільності використання харчових добавок. А при вивченні синтетичних лікарських препаратів учні з’ясовують, чи можна стверджувати, що людина при використанні певних препаратів може стати  талановитою? Якщо ні, тоді від чого залежить її талант?     Вправа «активізуюча вікторина» використовується  як при повторенні матеріалу, так і при його закріпленні. Наприклад, при закріпленні матеріалу «Будова атома» учням пропонується перелік різних тверджень, серед яких вірними є лише деякі. Наприклад,
1. До складу атома входить ядро

2. Електрон має позитивний заряд

3. Електронна оболонка має негативний заряд

4. Ядра атома складається з протонів, нейтронів та електронів

5. Масою нейтрона нехтують

6. Кількість протонів у ядрі визначає його заряд

  Можна активізувати знання учнів із попередніх тем даючи запитання, на які вони дають однослівну відповідь «так» або «ні».

  Метод спроб і помилок дозволяє учням дійти правильного висновку, коли лише вчитель направляє їх думки та припущення у  вірному напрямку. Приймаються різні припущення та докази, але відбираються лише близькі до вірної відповіді і обговорення продовжується далі, поки хтось з учнів не висловить правильну думку, або не надасть  вичерпних доказів з проблеми, яка розглядалася. Це дає змогу учневі відчути себе розумним і піднімає його авторитет у колективі. 

   Вправа «експрес – тест» використовується, в основному, на закріплення знань, їх узагальнення та систематизацію. Для цієї вправи підбираються досить прості тестові запитання, на які даються лише дві  відповіді, одна з яких є вірною. Наприклад, підсумок теми «Основні класи неорганічних сполук»:
1 Оксиди це бінарні сполуки.

2 Валентність кислотного залишку визначається кількістю атомів Гідрогену в кислоті тощо.

 Інколи завдання вправ можуть стосуватися термінів, які вивчалися на уроках. Наприклад, при закріпленні теми «Початкові хімічні поняття» використовується визначення термінів:  1. Хімія – це: а) наука про речовини та їх взаємоперетворення; б) наука, ака вивчає хімічний склад фізичних тіл.   2.Чисті речовини – це: а) індивідуальні речовини, які складаються тільки з однакових частинок і не містять домішок інших речовин; б) речовини, які нічим не забруднені.  3. Прості речовини – це: а) речовини, які складаються з одного виду атомів; б) речовини, які складаються тільки з однакових частинок.

 Такі питання допоможуть учням швидше зорієнтуватися у новій термінології і закріпити отримані на уроці знання.

  Вправа «точка опори» може мати досить різноманітні завдання для актуалізації опорних знань учнів з певної теми  чи проблеми, яка розглядається. Це можуть бути і запитання,  і тестові завдання, і загадки, і кросворди. Під час її проведення необхідно пам’ятати головне: всі запитання повинні бути продумані так, щоб допомогти учням засвоїти новий матеріал і пов’язати його з життям чи з попередніми темами. За умілого використання інтерактивних методів вони знімають нервове навантаження,  дають змогу змінювати форми діяльності, зосереджуватися на вузлових проблемах, які потребують повсякденної уваги, створюють оптимальні умови для розкриття індивідуальних особливостей кожного учня, успішного здійснення диференційованого підходу в навчанні, а також розвитку індивідуальних здібностей з метою високоефективної реалізації проекту соціалізації підростаючої особистості. Так як активна участь усіх учнів у виконанні інтерактивних вправ сприяє  формуванню активної життєвої позиції школяра.

    Хімія як предмет природничого циклу має на меті формувати цілісний світогляд, екологічний спосіб мислення, здоровий спосіб життя. Тому дуже важливо розглядати шкільну хімію як компонент у загальній системі освіти та забезпечувати на уроках цього предмета реалізацію цілей загальної середньої освіти.

     Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі використання інтерактивних методів  навчання суттєво змінюється його режисура.

   На  уроках  хімії  активно застосовуються обговорення, дискусії, роздуми, які дають учням можливість обмінюватися ідеями, враженнями, активізують розумову діяльність, навчають умінню висловлювати власні ідеї та думки, а також почути міркування однокласників, це елементи кооперативного навчання – робота в парах, ротаційні трійки, карусель, “один-удвох-усі разом”…

    Особливо ефективними є методи взаємодіючого навчання (фронтальне навчання): “мозковий штурм“ − форма колективної роботи, яка характеризується спільною спрямованістю мислення і має на меті розробку ідей та підходів до розв’язання певної проблеми, але не їх оцінку.  Застосовуються  групові інтерактивні методи навчання, взаємонавчання (“консультаційні центри”), рольові ігри, дослідні проекти, навчальні екскурсії, інтегровані уроки, уроки-тренінги та інші.

   Для підтримання пізнавального інтересу учнів, та розвитку індивідуальних здібностей   використовуються нестандартні уроки або їх елементи: наприклад, урок-аукціон, брейн-ринг, урок-гра, ток-шоу, урок-батл, детективне агентство, слідство ведуть знавці тощо. 

Найбільш  об’єктивно можна перевірити рівень знань, умінь та навичок учнів за допомогою  системи уроків тематичного оцінювання. Ці уроки найскладніші, щодо забезпечення розвитку індивідуальних здібностей, та як вимагають синтезу  роботи як учителя, так  і учнів. Такі уроки можна проводити нетрадиційними методами, наприклад, “Банк знань”, “Урок-екзамен”, “Один за всіх й всі за одного”, «Урок-секрет» тощо.

   На думку вчених та педагогів-практиків існують вимоги щодо реалізації інтерактивних методів навчання, невиконання яких може звести їх ефективність до нуля. Це насамперед такі: необхідно провести вступне заняття, адже учні абсолютно не знайомі з подібними методами роботи, що різко змінюють усталений стиль навчання. На цьому занятті слід: по-перше, чітко і зрозуміло пояснити, що таке інтерактивні методи навчання, по-друге, довести до відома учнів та опрацювати з ними правила роботи в групах, складені у зрозумілій формі (на практиці їх розмножують і видають кожному учневі для вклеювання в зошит, попередньо обговорюючи):

Наприклад, правила для учнів можуть бути такими:

Кожна думка важлива.

Не бійся висловитися!

Ми всі – партнери!

Обговорюємо сказане, а не людину!

Обдумав, сформулював, висловив!

Говори чітко, ясно, красиво!

Вислухав, висловився, вислухав!

Тільки обґрунтовані докази!

Вмій погодитися і не погодитися!

 Важлива кожна роль та роль кожного.

   Без доброзичливої атмосфери в колективі застосування інтерактивних методів навчання неможливе, тому потрібно її створити і постійно підтримувати.

    До кожного заняття слід сумлінно готуватися. "Легке" за формою інтерактивне навчання надзвичайно важке для вчителя, адже добитися дисципліни і уваги за рахунок "сидіть тихо!" неможливо. Окрім того, потрібно спланувати впровадження, робити його поступово. "Краще ретельно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені "ігри" [15, 11].

   "В роботі повинні бути задіяні в тій чи іншій мірі всі учні" [8, 5]. Справді, сильні учні, а також особистості з високим рівнем контактності будуть проявляти вищу активність, ніж замкнуті і слабкі. Проте слід постійно "втягувати" їх в роботу, створювати ситуації успіху, що безумовно сприятиме розвитку індивідуальних здібностей та соціалізації школярів.

   "Інтерактивні методи навчання – не самоціль"[15, 11]. Потрібно постійно контролювати процес, досягнення поставлених цілей (вони повинні бути чітко сформульовані і легко контрольовані), у випадку невдачі переглядати стратегію і тактику роботи, шукати і виправляти недоліки.

  Урок не повинен бути перевантаженим інтерактивною роботою. Оптимально (з практики) – 1-2 методи за урок.

Слід поєднувати взаємонавчання з іншими методами роботи – самостійним пошуком, традиційними методами. Неможливо побудувати весь процес навчання виключно на інтерактивних методах. Це один з багатьох прийомів, які допомагають досягнути мети і приносять результат тільки в поєднанні з іншими.

   Впровадження інтерактивних методів навчання відбувалося за логікою "від простого до складного", паралельно застосовуючи як фронтальні, так і групові методи за такою схемою.

    У процесі застосування інтерактивних методів навчання постійно можуть виникали різні проблеми та труднощі. Вважаємо за доцільне їх навести, щоб показати практичний бік інтерактивного навчання. Отже, типові проблеми:

- є в класному колективі учень який часто не має  власної думки щодо матеріалу, який розглядається, а якщо і має, боїться висловлювати її відкрито, на весь клас. Самі учні пояснюють це так: "В нас рідко запитують власну думку", "Чи цінна моя думка?", "А раптом вона не співпаде з думкою вчителя чи колективу?", "Вона суперечить думці учня, що має в класі авторитет з цього предмету" тощо;

- часто школярі не вміють слухати інших, об’єктивно оцінювати їх думку, рішення;

- учень не готовий в процесі обговорення змінювати свою думку, йти на компроміс;

- учням важко бути мобільними, змінювати обстановку, методи роботи.

Труднощі в малих групах: лідери намагаються "тягнути" групу, а слабші учні відразу стають пасивними.

Часто трапляється висловлення відверто антинаукових думок з метою завоювання "авторитету", привертання уваги. При обговоренні замість аргументувати свою думку, учень починає демагогію: "Ви ж самі сказали, цінною є кожна думка, а я так думаю і Ви мене не переконаєте!"

   Проте за умови вмілого провадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навиків роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення.
   Користуючись сходами активного пізнання, учнів вчать на кожному уроці задавати запитання. Чому? Адже легше відповісти на запитання, ніж сформулювати правильне запитання. Тому на уроках можна рекомендувати форму “запитання - відповідь”. Це одна із форм інтерактивного навчання. Дуже цікавою формою роботи є “інформаційно-пізнавальна” суперечність. Характерна особливість полягає в тому, що її елементами є істинні, але, на перший погляд суперечливі судження.

     Для розвитку як логічного мислення так і  індивідуальних здібностей в учнів користуються таким прийомом роботи, як “матрьошка”. Суть її полягає в тому, щоб скласти з простого складне або розібрати складне до простішого. (Наприклад, пропонується ряд елементів, з яких учні повинні скласти якнайбільше формул, потім, використовуючи складені формули речовин, написати можливі рівняння реакцій та запропонувати галузі застосування отриманих речовин тощо.

       До кожної теми уроку, можна підібрати інтерактивні вправи, які б покращували сприймання дітьми навчального матеріалу, сприяли зміцненню знань учнів та розвитку індивідуальних здібностей.

    Як засвідчує практика, такий підхід до навчання цілком і повністю підтверджує схему, відому під назвою „Піраміда навчання”, а саме, лекція гарантує п’ять відсотків засвоєння викладеного матеріалу, читання – 10%, дискусійні групи вже – 50%, а навчання інших чи практичне застосування знань – 90%.

   Якість, результати навчально-виховного процесу та розвиток індивідуальних здібностей школярів залежать передусім від учителя, його теоретичної підготовки, педагогічної та методичної майстерності, вміння грамотно використати інтерактивні методи навчання.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року

2. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти 

3. Державна цільова соціальна програма підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року

4. Гін А. Прийоми педагогічної техніки. – Луганськ, 2004. – 84 с.

5.  Голодюк Л. Як навчити учнів спілкуватися на уроці // Рідна школа. – 2001. - №9.

6. Гузеев В.В. Образовательная технология: от приема до философии. – М.: Сентябрь, 1996.

7. Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении: О коллективном способе учебной работы. – М.: Просвещение, 1991.

8. Интерактивное обучение: новые подходы // Відкритий урок. – 2002. –№5-6.

9. Інтерактивні методи навчання у підготовці спеціалістів для банківської системи України: Зб. наук. праць. – Суми – Харків, 2001. – 250 с.

10.  Кондратюк В.Л., Волос М.М., Бабин І.І. Основні тенденції розвитку систем освіти та освітніх технологій у світовій педагогічній практиці. // Відкритий урок. – 2002. –№5-6.

11.  Крамаренко С.Г. Інтерактивні техніки навчання як засіб розвитку творчого потенціалу учнів // Відкритий урок. – 2002. - №5/6.

12.  Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. К, 2000. – 368 с.

13.  Освітні технології. / За ред. О.М.Пєхоти. – К. – 2002. – 255 с.

14.  Подласый И.П. Педагогика. – М.:ВЛАДОС, 1999. – Кн. 1.: 576 с.

15.  Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – 136.

16.  Саган О. Інтерактивні методи навчання як засіб формування навчальних умінь молодших школярів // Початкова школа. – 2002. - №3.

17.  Суворова Н. Интерактивное обучение: новые подходы // Инновации в образовании. – 2001. - №5. – С.106-107.

18.  Фасоля А.М. Особистісно-зорієнтоване навчання: дидактичний аспект // Українська мова і література. – 2003. - №48.

19.  Фасоля А.М. Урок в умовах особистісно-зорієнтованого навчання // Українська мова і література. – 2003. - №46.

20.  Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов. – СПб: Питер, 2001. – 544 с.