Виступ "Особливості реалізації діяльнісного підходу в спеціальній школі під час навчального курсу "Географія"

Комунальний заклад «Запорізька спеціальна загальноосвітня

школа-інтернат «Оберіг» Запорізької обласної ради

 

 

 

 

Особливості реалізації діяльнісного підходу в спеціальній школі під час навчального курсу «Географія»

 

 

                                                             Виступ. Укладач вчителька 

                                                             географії Панченко О. М.                                                                  

 

                                                                                    

                                      

                                        Запоріжжя

                                              2024

 

Діяльнісний підхід в освіті — спрямованість освітнього процесу на розвиток ключових компетентностей і наскрізних умінь особистості, застосування теоретичних знань на практиці, формування здібностей до самоосвіти і командної роботи, успішну інтеграцію в соціум і професійну самореалізацію.

Ідея діяльнісного підходу пов’язана з діяльністю, як засобом становлення і розвитку суб’єктності. Тобто, у процесі і результаті використання форм, прийомів і методів освітнього процесу народжується не робот, навчений і запрограмований на чітке виконання певних видів дій і операцій, а особистість, яка обирає, оцінює, програмує і конструює різні види діяльності, що задовольняють потреби в саморозвитку й самореалізації.

Діяльнісний підхід в освіті – це не сукупність окремих освітніх технологій чи методичних прийомів. Це методологічний базис, на якому будуються різні системи навчання зі своїми конкретними технологіями, прийомами і теоретичними особливостями. Діяльнісний підхід є альтернативним методу трансляції знань і їх пасивного засвоєння, дозволяє досягти освітніх цілей, що втілюють потреби суспільства і держави.

Із діяльнісним підходом найближче пов’язана категорія діяльності.

У традиційному розумінні «діяльність» розглядають як прояв активності суб’єкта, що виражається в доцільній зміні навколишнього світу, а також у перетворенні людиною самої себе. Тлумачення діяльності дозволяє поняття «діяльнісний підхід» розглядати за трьома збалансованими напрямками:

1) діяльнісний характер підходу (активний, самостійний, перетворювальний) – процес навчання є завжди навчанням предметно-практичних та розумових дій;

2) розвиваюча спрямованість підходу – особистісний розвиток учня, який характеризує становлення особистості, її «саморозвиток» у процесі діяльності в предметному світі, при цьому не просто індивідуальної, а спільної, колективної діяльності;

3) особливості реалізації (організація й управління) діяльнісного підходу у навчанні – цілеспрямованість, мотиваційна обумовленість, самостійна або керована вчителем взаємодія учня з навколишньою дійсністю, коли відбувається розв’язання суперечностей між репродуктивним і творчим пізнанням, раніше засвоєною інформацією і її новою порцією тощо.

У 2011 році вперше чітку вказівку на впровадження діяльнісного підходу в освіту було надано в Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392). У цьому документі діяльнісний підхід розглядається самостійно і є рівноцінним із компетентнісним і особистісно зорієнтованим.

Цитата:

«Цей Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти».

У 2016 році ідеї щодо діяльнісного підходу знайшли розвиток в основах Стандарту освіти (орієнтири змісту освіти Нової української школи), але вже як інструмент упровадження компетентнісної парадигми освіти й оновленого змісту державних стандартів.

На концептуальному рівні оновлення освітнього процесу на засадах діяльнісного підходу полягає у переорієнтації мети і завдань освіти і зачіпає всі компоненти складної ієрархічної системи шкільної освіти. Кінцевою метою навчання є формування способу дій. Зміст навчання становлять не задана система знань і потім засвоєння цих знань, а задана система дій і знання, які забезпечують освоєння цієї системи. Засвоювати знання можна тільки оперуючи ними.

Результативна складова стосується формування компетентностей (ключових і предметних), для опису яких використовуються такі поняття:

• «знає і розуміє» — знаннєві (фактологічні) результати — знаннєва форма компетентності;
• «уміє і застосовує», «обчислює, аналізує, будує, трансформує» — результати, які вимагають активної діяльності — діяльнісна форма компетентності;
• «виявляє ставлення й оцінює» — ціннісна форма компетентності.

В оновлених (2017 р.) навчальних програмах для початкової школи і основної спостерігаємо:

• домінування діяльнісних результатів (учень/учениця обчислює, спостерігає, аналізує, моделює, досліджує, трансформує, фотографує, працює в групі і т. д.) над знаннєвими, фактологічними (учень/учениця знає або розуміє);
• зростання чисельності і варіативності діяльнісних форм організації навчально-виховного процесу (у вигляді  рубрик): екскурсій, демонстрацій, практичних робіт і практичних завдань, дослідницьких і лабораторних практикумів, організації спостережень, міні-проєктів тощо.

Побудова сучасних підручників на діяльнісній основі — це відповідність запропонованих у них видів діяльності комплексу спеціально відібраних особистісних якостей учня, посилення розвиваючого компонента навчання. Зокрема, засвоєння не лише формально-логічних, а й оперативних знань (як потрібно діяти в конкретних ситуаціях, щоб досягти поставленої мети); засвоєння зразків міркувань, які застосовуються в різних науках; створення методичних ситуацій, які стимулюють учнів до дослідження.

Діяльнісно зорієнтовані завдання побудовані на актуальному для учнів матеріалі, моделюють практичні життєві ситуації, мають особливу структуру (часто включають різні ілюстративні або умовно-графічні зображення), задають практичну діяльність.

Нові стандарти і програми вимагають від учителів принципово нового підходу до проєктування навчального заняття з точки зору оновлення цілей освіти, переорієнтації освітнього процесу від пояснювально-ілюстративного до самостійного продуктивного. 

Для реалізації сучасних вимог суспільства до освіти у педагогічній практиці використовується діяльнісна технологія навчання. Поряд із традиційними питаннями «Чому навчати?» і «Як навчати?» вчитель сьогодні має розуміти, як учити так, щоб ініціювати у дітей власні питання і пошуки: «Для чого мені вчитися?» і «Як мені вчитися?». Для цього вчителю слід осмислити й прийняти ідею системно-діяльнісного підходу як основи сучасних стандартів освіти, знати й ефективно застосовувати інноваційні методики та технології, бути професійно компетентним. На думку багатьох дослідників, діяльнісна педагогіка ґрунтується на врахуванні психічних процесів, розвиток яких необхідний для успішного ведення діяльності: естетичного сприйняття, образного мислення, уявлення, емоційно-позитивного ставлення до дійсності, а також пам’яті й уваги. Метод навчання, коли учень не набуває знань у готовому вигляді, а здобуває їх сам у процесі власної навчально-пізнавальної діяльності, є діяльнісним методом.

Усе це є вельми актуальним на тлі загально педагогічних тенденцій, коли змінюються умови  функціонування  самої  освіти  у  глобалізованому  світі.  Адже  її  характер  і  методичні особливості  реалізації  в  знаннєвому  суспільстві,  в  інформаційному  просторі  надто відрізняються від класичних підходів. Тому предметна методика навчання спрямовується на реалізацію  важливих  освітніх  завдань,  зокрема  через  зміну  підходів  у  реалізації  змісту навчальних предметів, у тому числі й географії.

       Зазначені  тенденції  розвитку  освітньої  системи  України  відображені  в  Державному стандарті  базової  і  повної  загальної  середньої  освіти,  де  вказується  на  необхідність здійснення  навчання  географії  на  основі  компетентнісного,  особистісно  зорієнтованого, діяльнісного  і  краєзнавчого  підходів.  У  такий  спосіб  цей  основоположний  освітній документ визначає діяльнісний підхід серед основних у навчанні, адже він вимагає не лише сприймати  та  ретранслювати  навчальний  матеріал,  а  й  осмислювати  його  у  процесі навчальної діяльності, пропускаючи його через набутий суспільний досвід учня й реалізуючи у здобутих уміннях, навичках та подальших учинках.                                                                                                                                                                                                                                       Наукові  пошуки  в  галузі  предметної  методики  багато  в  чому  пов’язані  з  розробкою форм  та  методичних  підходів  реалізації  шкільних  географічних  курсів.  Вони  посідають чільне  місце  в  роботах  з  методики  навчання  географії  О. Браславської,  Л. Вішнікіної, С. Коберніка,  В. Корнєєва,  М. Криловця,  Л. Круглик,  О. Надтоки,  Т. Назаренко,  Л. Покась. М. Топузова,  О. Топузова,  Б. Чернова,  І. Шоробури,  А. Шуканової  та  інших  вітчизняних науковців.           

       У сучасній методиці навчання географії питання використання діяльнісного підходу в навчанні  висвітлені  ще  не  досить  повно,  проте  вони  є  в  окремих  публікаціях.  Зокрема,  в Концепції  географічної  освіти  в  основній  школі  зазначається,  що  учень  ЗНЗ  діє  як  суб’єкт предметної  діяльності,  а  для  успішного  сприйняття  й  використання  наукового  знання  йому необхідно  оволодіти  основами  наукової  діяльності,  тобто  стати  суб’єктом  рефлексивної діяльності.  Відповідно  до  цього,  одним  із  завдань  сучасної  методики  навчання  географії  є формування  в  учнів  загально навчальних  умінь,  які  з  уміння  вчитися  трансформуються  в уміння  досліджувати.  Це  є  новим  кроком  як  у  навчанні,  так  і  в  психічному  розвитку особистості.

      Важливим  є  погляд  на  цю  проблему  з  точки зору  дидактики,  згідно  з  якою  розвиток дослідницьких  умінь  забезпечує  евристичність,  софійність,  особистісну  цінність  учіння  та  є базою  формування  наукового  світогляду  учнів.  В  основній  школі  практичне  втілення теоретичних  знань  розвиває  інтелект  особистості,  допомагає  впевнитись  у  можливості розв’язувати  складні  життєві  й  наукові  задачі  самостійно,  дає  змогу  зрозуміти  специфіку професій, пов’язаних з географією.

      Слід  зазначити,  що  ці  положення  знайшли  своє  відображення  в  підходах  до структурування  навчального  змісту  географії.  Орієнтація  на  використання  діяльнісного підходу  є  однією  з  особливостей  оновлених  навчальних  програм  з  географії, акцентом  змін  яких  стало  розвантаження  та  фундаменталізація  навчання  в  основній  школі відповідно до оновленого Державного стандарту.    Актуальність  таких  методичних  новацій  зумовлена  потребами  інформаційного  суспільства.  

Діяльність – це активність людини, що має  усвідомлюваний характер  і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою. У  житті  людини  діяльність  відіграє  вагому  роль,  здійснюючи  низку  важливих позитивних функцій: засіб задоволення потреб, фактор психічного розвитку і формування особистості, механізм пошуку ідентичності та втілення самореалізації, засіб розвитку інтелекту і здібностей, знаряддя перетворення дійсності на прогрес суспільства, механізм творчості.

        Діяльнісний  підхід  в  освіті –  це  методологічний  базис,  на  якому  будуються  різні системи  розвивального  навчання  або  освіти  зі  своїми  конкретними  технологіями, прийомами, теоретичними особливостями. Існуюча дидактична система Я. Коменського, не вичерпала  своєї  значущості,  разом  з  тим  вона  не  дозволяє  ефективно  здійснювати розвивальну  функцію  освіти.  У  роботах  Л. Занкова,  В. Давидова,  П. Гальперіна,  та  інших педагогів-науковців  і  практиків  на  основі  педагогічної  прогностики  сформульовані  нові дидактичні  вимоги,  які  вирішують  сучасні  освітні  завдання  з  урахуванням  запитів майбутнього. Зокрема, в навчанні географії виокремлюються два системних аспекти:

взаємо поєднані змістовий і процесуальний компоненти навчання географії;  навчання (діяльність учителя) та учіння (діяльність учня) географії, які перебувають у нерозривному зв’язку і взаємодії.

Єдність змістового і процесуального компонентів навчання географії розглядається у взаємопоєднанні:  змісту  шкільної  географії  та  власне  процесу  навчання  її.  Ці  компоненти утворюють  цілісну  систему  й  визначають  одне  одного.  Між  компонентами,  які  утворюють систему, як правило, установлюються певні відношення та зв’язки, які мають бути настільки тісними,  що  зміна  одного  з  них  викликає  зміну  інших,  а  також  провокує  зміну  системи  в цілому. Саме наявність такої тісної взаємодії  вказує на  її цілісність. Зі сказаного можна зробити  певні  узагальнення.  По-перше,  зміст  утілюється  в  різних  формах  навчально-пізнавальної  діяльності.  По-друге,  зміст  шкільної  географії  можна  виокремити  від  такої діяльності лише задля його аналізу й конструювання.

Зазначивши  єдність  змістового  і  процесуального  компонентів  навчання  географії, вкажемо  на  роль  діяльнісного  підходу  у  формуванні  географічних  уявлень  та  знань  учнів ЗНЗ. Географічні уявлення учнів виникають у результаті цілеспрямованої діяльності вчителя, яка передбачає такі етапи, як:

1) мотивація  навчально-пізнавальної  діяльності  учнів  і  конкретизація  завдань,  що стоять перед ними (зацікавлення школярів географічними об’єктами, процесами та явищами, які вивчаються, чіткі рекомендації з навчальних дій);

2) створення  цілісних  образів  географічних  об’єктів  вивчення  на  основі  чуттєвого сприйняття  учнів  за  допомогою  як  ілюстративно-демонстраційних,  так  і  вербальних прийомів навчання;

3) засвоєння  уявлень  щодо  об’єктів  вивчення  через  усвідомлення  головних  ознак  і особливостей цих об’єктів;

4) порівнювання ознак чи властивостей низки географічних об’єктів, процесів і явищ з виявленням у них найсуттєвіших особливостей;

5) оперування  уявними  образами  без  споглядання  об’єктів  вивчення  та/або  їхніх замінників, інформаційних матеріалів тощо;

6) закріплення  уявлень  у  процесі  їхнього  застосування  для  розв’язання  навчальних завдань  (позначення  на  контурній  карті,  створення  асоціативних  малюнків,  здійснення уявних мандрівок тощо).

Формування  теоретичних  знань  учнів    відбувається  іншим  чином.  Суттєвим кроком у розв’язанні проблеми розвитку логічного пізнання учнів є виокремлення основних понять,  термінів,  закономірностей  тощо,  що  відображають  специфіку  змісту  сучасних шкільних  курсів  фізичної  й  економічної  географії.  Фактичний  матеріал  стає  цінним  тоді, коли його логічно систематизовано й підпорядковано провідним поняттям і теоріям, що дає змогу  цілеспрямовано –  від  теми  до  теми,  від  курсу  до  курсу –  ефективно  підтримувати процес пізнання учнів.

Теоретичні географічні знання поділяються на такі види: географічні гіпотези й теорії, поняття, причинно-наслідкові зв’язки та закономірності. Географічні  поняття  характеризуються  певним  змістом  і  обсягом,  які,  зрозуміло, істотно  взаємопов’язані  між  собою.  При  цьому  зміст –  це  сукупність  істотних  ознак, взаємозв’язки між якими утворюють структуру географічного поняття, а обсяг – це кількість географічних об’єктів вивчення, які охоплюються цим змістом.

Географічні поняття за змістом і обсягом поділяють на загальні й одиничні (часткові). Загальні поняття, у свою чергу, диференціюються на загальнонаукові й загально географічні. До  загальнонаукових  понять  належать  ті,  які  є  усталеними  в  різних  науках,  економіці  й соціальній галузі. Загально географічні ж поняття поділяють на групи, вони відображають:

1) фізико-географічні об’єкти вивчення;

2) економіко-географічні об’єкти вивчення;

3) зв’язки між елементами довкілля та довкіллям і економікою;

4) географічну  карту  й  способи  просторового  відображення  природних  і  соціально- економічних об’єктів на ній.

       У всіх випадках учитель географії повинен чітко диференціювати географічні поняття за вищенаведеними ознаками, добираючи різні методи, методичні прийоми, форми й засоби навчання для формування цих понять.        Оволодіння  учнями  навчальними  уміннями  (працювати  з  текстом  й  ілюстраціями підручника, конспектувати шкільну лекцію, здійснювати бібліографічний пошук, працювати з  комп’ютером,  планувати  свою  навчальну  діяльність  тощо)  істотно  впливає  на  глибину  і міцність засвоєння географічних знань школярами та надає їм змогу раціонально витрачати час на виконання самостійної роботи в класі, удома тощо.

     Чільне місце в навчанні географії посідає формування прикладних умінь, що значною мірою  поєднані  з  отриманням  географічної  інформації  з  різноманітних  джерел  знань  і  її використанням.  Доречно  зазначити,  що  у  шкільних  курсах  географії  більша  частина  таких умінь формується під час виконання певних практичних робіт.

      Підсумовуючи  сказане,  зазначимо,  що  під  діяльнісним  розвитком  учнів  у  процесі навчання географії в ЗНЗ ми розуміємо:

1) набуття  учнями  досвіду  практично-дослідної  діяльності,  формування  свідомого керування особистісним розвитком через реалізацію власної траєкторії навчання;

2) розвиток емоційно-ціннісного ставлення до географічного пізнання; 

3) формування  в  учнів  здатностей  до  самоосвіти,  критичного  і  прогностичного мислення, а на його основі – ключових і предметної компетентностей.

      Географічне  бачення  світу –  це  історично  зумовлений  цілісний  образ  довкілля,  який ґрунтується  на  знаннях  про  природу  Землі,  її  населення,  світову  економіку  та  їхню взаємодію.  Його  еволюція  у  свідомості  учня  є  важливою  ланкою  у  формуванні  предметної географічної  компетентності.  Усе  це  зумовлюється  взаємодією  індивідуального  сприйняття учнями  довкілля  і  сучасного  науково-географічного  інтегрованого  відображення  світу,  з яким вони знайомляться на заняттях з географії. Отже, процес навчання географії забезпечує поступовий  перехід  від  побутового  бачення  світу  до  географічного,  а  діяльність  учителя спрямовується  на  організацію  навчально-пізнавальної  діяльності  учнів,  що  забезпечить  такий перехід.        Методика  навчання  географії  на  сучасному  етапі  її  розвитку  розв’язує  важливу проблему – формування географічної картини світу в учнів ЗНЗ, включаючи такий важливий компонент, як використання нових підходів у навчальній діяльності, зокрема й діяльнісного. Їх  системне  використання  стимулює  застосування  активних  та  інтерактивних  методів навчання й нових освітніх технологій.

      Методика навчання географії за умови використання діяльнісного підходу в сучасних ЗНЗ повинна гармонійно поєднувати педагогічну взаємодію вчителя та учня, коли діяльність постає формою активного, творчого ставлення людини до навколишнього світу та до самої себе з метою таких змін, перетворень, які б полегшували й прикрашали її життя. Діяльність передбачає мету, смисл, предмет, засіб, процес діяльності (здійснення мети).

Діяльнісний підхід дає змогу організувати творчу діяльність учнів у межах кожного навчального предмета, а також і в географії: спостереження, досліди, самостійний пошук інформації; спеціальні вправи на розвиток уяви та літературної творчості (складання невеликих казок, оповідань про навколишній світ, поетичні вправи, інші вправи з розвитку мовлення); вправи з моделювання, конструювання об’єктів та явищ навколишнього світу.

Одним із важливих проявів творчих якостей особистості є ціннісне ставлення до предметів і явищ навколишньої дійсності. Усвідомлення цінностей зумовлюється системою світоглядних знань, життєвим і соціальним досвідом, але формується та виявляється лише в процесі активної діяльності. Активною діяльністю для учнів є навчальна діяльність, у процесі якої фіксуються значущі для людини об’єкти та явища світу.

За висловом Е. Хаббарди, мета навчання дитини полягає в тому, щоб зробити її спроможною розвиватися далі без допомоги вчителя. Аби досягти цієї мети, вчитель має під час своєї роботи з дітьми розв’язувати такі завдання: навчати дітей без примусу, розвивати в них стійку зацікавленість до знань і потребу в їхньому самостійному пошуку, що сприятиме ефективнішій самореалізації особистості в житті.   У практичній діяльності з учнями мають переважати такі фактори самоорганізації особистості учнів:

 — відносин – характер стосунків, які складаються між учителем та учнем, між учнями;

— емоційної самореалізації – різнорівнева й диференційована за змістом організація навчального процесу;

— здоров’я – формування здорового способу життя школярів;

— творчості – розвиток креативних здібностей кожної дитини, максимальний розвиток самодіяльності, вільне вираження власного «Я».

Відправною точкою у процесі розвитку пізнавальної самостійності та творчої активності учнів було навчити дітей ставити питання: «Чому? Як це відбувається? А навіщо..?»  і вміти шукати відповідь на них самостійно. Для цього важливо подавати новий матеріал за діяльнісною технологією, добираючи загадки, вірші, кросворди ребуси, вводячи цікаві приклади, досліди, парадоксальні факти, застосовуючи технічні засоби навчання (фонозаписи, слайди, відеофільми) для створення ситуації утруднення в навчальній діяльності учнів і подолання цього утруднення.

На етапі створення утруднення у діяльності учні тренуються:

— колективно складати загадки, казки, оповідання, вірші у яких є певна навчальна проблема;

— складати кросворди, ребуси.

На етапі подолання утруднення в діяльності для відповіді на певні запитання (завдання) учні намагаються самостійно відшукати конкретні джерела, де можна знайти інформацію (вчитель допомагає в забезпеченні такою літературою заздалегідь усіх учнів).

Книга поступово стає для дітей другом, помічником, порадником, яка веде їх до другого дому школяра – бібліотеки.

На етапі побудови проєкту виходу з утруднення вчитель спонукає дітей до самостійної пошукової і творчої діяльності:

—  самостійно дібрати або скласти загадки, кросворди, ребуси, вірші на задану тему;

— самостійно підготувати розповідь за ілюстрованою дитячою енциклопедією;

— написати реферат (повідомлення) і переказати його зміст на уроці;

— скласти тести до вивченої теми, провести їх з однокласниками, перевірити, проаналізувати, оголосити результати.

 Потрібно нагадувати  дітям, що недостатньо багато знати, треба вміти користуватись цими знаннями, уміти поділитись ними з іншими, зацікавивши своєю доповіддю.

Творчість дітей реалізується в намаганні створити мотивацію свого виступу перед класом: скласти кросворди так, щоб, розшифрувавши їх, можна було прочитати ключове слово, яке є темою  уроку.

У процесі розв’язання навчальної проблеми учні можуть бути залучені до викладу нового матеріалу. Діти із задоволенням на це відгукуються, певною мірою стають співавторами підручника. Це є одним із результатів систематичного формування креативності у процесі розвитку особистості учня, для чого в класі створюється атмосфера співдружності, співтворчості, співробітництва. Це впливає на появу нових, оригінальних ідей.

      Учні активно включаються у різні види діалогу у процесі формування уявлень про світ, у якому вони живуть та взаємодіють.

Як відомо, діалог є особливою формою взаємодії особистості зі світом. Діалогічне спілкування   має індивідуальний характер. Індивідуальна форма діалогу дає  можливість дослідити ті внутрішні сприйняття, ставлення, емоції, які переживають учні стосовно уявного співрозмовника (краплинка дощу, опадаючий листочок, хмаринка в небі, зірочка). Такі діалоги допомагають учням розібратися у своїх поглядах на світ, у якому вони живуть, у сумнівах, переживаннях.

Включення діалогу в пізнавальну діяльність  впливає на розвиток творчої активності школярів, формування образного мислення. Як визначав Л. С. Виготський  творча дія уяви полягає в безпосередній залежності від багатства та різноманіття попереднього досвіду людини, тому цей досвід є матеріалом, з якого створюються будови фантазії.

 

Компетентнісний потенціал навчального курсу «Географія». Необхідною умовою для реалізації компетентнісного підходу є посилення уваги до особливостей, мотивів та інтересів кожного учня та навчити його ефективно організовувати внутрішні та зовнішні ресурси для досягнення поставленої мети.

При компетентнісному підході навчальна діяльність набуває дослідницького та практико-орієнтованого характеру і при цьому сама стає предметом засвоєння.

При формуванні компетентностей учнів важлива зміна позиції учителя в організації освітнього процесу, зміна характеру взаємовідносин між учителем та учнем. Учитель має бути наставником, координатором, партнером, який здійснює супровід дітей в їхньому самостійному пошуку знань.

Розвиток ключових компетентностей неможливо здійснити без організаційних змін форм навчальної діяльності. Зі всього розмаїття технологій, форм і методів, переважати мають ті, що орієнтовані на самостійність учня. 

Компетентнісний потенціал навчального курсу «Географія» відповідає компетентнісному потенціалу природничої освітньої галузі, який полягає в тому, щоб оперувати природознавчою інформацією та застосовувати її на практиці; оволодіти системою знань для цілісного осмислення суспільства, єдності суспільства і природи; формувати цілісне уявлення про навколишній світ; навчати прийомів роботи з картографічними джерелами; визначати показники;  пояснювати причини та наслідки; розрізняти розміщення об’єктів; застосовувати логічні способи мислення під час розв’язання задач практичного змісту; розвивати якості особистості кожного учня в процесі засвоєння матеріалу; виховувати і розвивати географічну та екологічну культури школярів; розвивати навички дослідницької діяльності в галузі глобальних проблем людства; максимально використовувати загальноосвітній і культурологічний потенціал географії; виховувати почуття відповідальності за майбутнє у світі; розвивати інтерес до проблем соціального характеру, міжнаціональних відносин, культури і моральності, які набувають дедалі більшого значення; напрацьовувати досвід творчої діяльності; співпрацювати в команді для розв’язання проблеми; використовувати отриманні знання в життєвих ситуаціях та ін.

Формування ключових компетентностей. Ключові компетентності містять в своїй основі знання, навички, відносини і цінності. Вони тісно взаємопов’язані і впливають одна на одну. Ключові компетентності демонструються в продуктивності – вони вимагають дій.  За своєю сутністю компетентність виступає умовою розвитку і набуття дитиною знань, умінь, мотивів, цінностей, спрямованості, яка самостверджується у власній діяльності у мікро- та макросоціумі, що сприяє успішному розв’язанню ключових проблем  життєдіяльності та соціальної адаптації школярів.  Набуття ключових компетентностей взаємопов’язано не лише зі знаннями та навичками, а й з мобілізацією знань, навичок, установок та цінностей для задоволення потреб, що висунуті умовами сьогодення. Зокрема, академічний потенціал не може розвиватися окремо від його мотиваційного, когнітивного і соціального потенціалу, оскільки вони є взаємозалежними аспектами загального розвитку дитини. Формування ключових компетентностей школярів з порушеннями інтелектуального розвитку має безпосередню залежність від педагогічних дій, які спрямовуються з метою надання необхідної освітньої допомоги, створення належних умов для їх життя, навчання, праці, гри тощо. Педагогічні дії мають забезпечувати послідовне і ступеневе сходження здобувача освіти до необхідного життєвого досвіду. Психолого-педагогічні та дидактичні умови формування ключових компетентностей розглядаються як методологічна основа цілісного розвитку компетентнісної особистості дитини з порушеннями інтелекту  на засадах «навчання протягом життя» шляхом впровадження новітніх ресурсів та використання нових форм подання, обробки, зберігання та використання інформації в традиційній та нетрадиційній формах, з метою застосування отриманого досвіду у практичній життєдіяльності.

Організаційно-педагогічні умови формування ключових компетентностей школярів з порушеннями інтелектуального розвитку: 

1) відповідність змісту навчальних планів і програм сучасним тенденціям розвитку освіти (навчальний процес має бути поштовхом до постійного здобуття нових знань як школярами, так і педагогами);

2) створення індивідуально-орієнтованих завдань, педагогічних ситуацій у процесі навчання, з метою формування навчальної мотивації дітей (впровадження індивідуально-орієнтованих завдань, педагогічних ситуацій у процес навчання мають містити: формування навчальної мотивації; створення сприятливої емоційної атмосфери на заняттях, налагодження партнерської взаємодії між педагогом і учнем у процесі навчання);

3) адаптація учнів до змін вимог сучасного суспільства та орієнтація їх на набуття необхідних знань, вмінь та навичок (у цьому контексті доцільно говорити про переорієнтацією не лише учня, а й педагога від передачі готових знань учням, до виконання ролі керівника, який опосередковано організує та стимулює суб’єктів навчальної діяльності, надає різні можливості для їх власної самоактуалізації та розвитку);

4) впровадження в навчання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку інноваційних навчально-методичних матеріалів;

5) забезпечення збалансованості між індивідуальними та груповими формами роботи (формування ключових компетентностей відбувається як на індивідуальних, так і групових заняттях. Використання групових методів навчання допомагає найбільш ґрунтовно формувати уміння проєктувати, конструювати навчальні задачі, сприяє розвитку саморефлексії. Поряд з цим застосування групових методів та форм проведення занять забезпечує реалізацію принципу адекватності навчально-пізнавальної діяльності школярів, сприяє активізації навчання у групі тощо);

6) впровадження проблемного навчання, що передбачає розв’язання завдань без урахування зразка відомого алгоритму дій (важливість застосування проблемного навчання, використання мультимедійних технологій і методу проєктів при формуванні компетентностей, дають змогу не лише сформувати знання, але й розвивати вміння самостійно здобувати потрібну інформацію, реалізувати свої здібності);

7) об’єктивність оцінювання (ця умова містить в собі забезпечення моніторингу та контролю за ходом формування тієї чи іншої компетентності. Адже, мова йде про забезпечення всебічного контролю за навчанням. Зокрема, при одночасній перевірці знань усіх учнів критеріями оцінки виступають: отримані знання; кількість правильних/неправильних відповідей; види допомоги; термін часу, витраченого на виконання окремих завдань і на всю програму в цілому, що дає змогу судити про рівень та якість сформованості знань. Окрім того, учень наочно переконується у своїх успіхах щодо оволодіння тим чи іншим матеріалом. Водночас ця організаційно-педагогічна умова дає змогу виявити особливості навчальної діяльності учнів, які не виявляють активності;

8) застосування новітніх технічних ресурсів, традиційних та нетрадиційних форм здобуття учнями знань та їх застосування в практичній життєдіяльності (сутність цієї умови полягає у зміні негативного або байдужого ставлення учня до засвоєння навчальної інформації на усвідомлене, позитивне і, як наслідок, успішне навчання. Поряд з цим застосування цієї умови в навчанні сприяє формуванню мотивації, зміцнює інтерес учнів до навчання, стимулює їх до саморозвитку).

 

       Застосування діяльнісного підходу на уроках географії.

              Виконання практичних робіт, використовуючи ІКТ

                      

 

       Вивчення Світового океану за допомогою завдань Wordwall

             
 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи. КОНЦЕПЦІЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ.

2.   Біла книга. Навчання через гру та діяльнісний підхід: огляд доказів. Ця Біла книга опублікована 2017 року та ліцензована Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike   (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/3.09)

ISBN: 978-87-999589-1-7

3.   Пушкарьова Т. О., Топузов О. М. Інтегративно-діяльнісна педагогіка: Т. О. Пушкарьова, О. М. Топузов/ монографія – Київ : Педагогічна думка, 2019. – 304 с.

          4.   Застосування діяльнісного підходу як одного з аспектів дослідження методики навчання географії December 2015Educational Dimension 46:189-195 DOI:10.31812/educdim.v46i0.2528 License CC BY 4.Authors: Олександр Федорович Надтока Олександр Федорович Надтока                                                                                                                 5.      Модельна навчальна програма «Географія» для 7-10 класів спеціальних закладів загальної середньої освіти  для дітей із порушеннями інтелектуального розвитку (авт. Бондаренко О.Ю., Тороп К. С.) «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» (наказ Міністерства освіти і науки України від 13.06.2023 № 724)

          6.   Олександр Надтока, Тетяна Мартинюк. Застосування діяльнісного підходу  як одного з аспектів  дослідження методики навчання географії. Педагогіка вищої та середньої школи. – 2015. – Вип. 46