Вітчизняні пам'ятки архітектури епохи Ренесансу

Вітчизняні архітектурні пам’ятки епохи Ренесансу. Презентацію підготувалаучитель Олевського ліцею №1 Басюк Людмила Федорівна 

Чо́рна кам'яни́ця, також кам'яниця Анчевських — житловий будинок № 4 на площі Ринок у Львові, архітектурна пам'ятка. Збудована 1577 року Петром Красовським у стилі Ренесансу. Фасад і фланкуючі пілястри вкриті тесаним каменем. Фасад оздоблено орнаментами і сюжетною різьбою. У Чорній кам'яниці тепер міститься Львівський історичний музей.

Свою назву Чорна кам'яниця одержала у XIX столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря і світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами. Проте у 60-ї роки XX століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам'яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів. Таємничість цієї кам'яниці полягає і в тому, що одна з теорій чорного кольору фасаду (провідні архітектори Львова не визнають цього) — це закопчення білого каменю пісковику сажею внаслідок багаторічного опалення кам'яниці дровами та вугіллям. Презентацію підготувала учитель Олевського ліцею №1 Басюк Людмила Федорівна 

Порохова́ ве́жа (1554–1556 рр.) — одна з небагатьох збережених до сьогодні пам'яток фортифікаційного будівництва у Львові. Знаходиться на вулиці Підвальній, 4 у сквері «На Валах». Її збудували з каміння старого Міського арсеналу. Це була найпотужніша вежа, бо з цього боку під мурами міста часто зʼявлялися загарбники зі Сходу — товщина її мурів становить 2,5-3 м. Вежа стоїть на оборонних земляних валах, які залишилися із давніх часів, а у XIX столітті на них облаштували парк, який назвали Губернаторськими валами, бо неподалік розмітилася резиденція австрійського намісника Галичини.

Порохова вежа входила в зовнішню систему оборони середньовічного міста, що складалася з валів і розташованих на них башт. В мирний час служила для зберігання зерна. Вежа зведена з неотесаного каменю, чотириповерхова, напівкругла («підковоподібна») в плані. Стіни 2,5—3 м товщини, прорізані бійницями. Накрита черепичним гостроверхим дахом. Під час реконструкції всередині було збудовано два рівні залізобетонних перекриттів на нових цегляних стінах та колонах, змонтовано сходові марші. Виконано сантехнічні, електротехнічні та оздоблювальні роботи. Будівлю електрифіковано, газифіковано, проведено воду від міського водопроводу на вулиці Винниченка, споруджено колектор довулиці Підвальної. У цокольному поверсі влаштовано газову котельну. Над оформленням інтер'єрів працювали архітектори Ярослав Назаркевич,Новківський, Олег Радомський. Ярослав Назаркевич. Новківський

Під час реконструкції при вході до вежі встановлено дві скульптури левів з білого мармуру XIX століття, які відзначаються великою мистецькою вартістю. Леви ці привезені медичною службою військової частини з Австрії як трофей.

Брóдівський зáмок — пам'ятка архітектури державного значення, фортифікаційна споруда XVII—XVIII ст. Розташований у місті Броди Львівської області.

Територія, на якій розташований Бродівський замок, з давніх-давен приваблювала жителів тутешньої околиці, як місцевість, де можна було сховатися від ворогів, знайти притулок у скрутну хвилину. Ця територія вважається одним із найімовірніших місць локалізації дитинця Давньоруських Бродів. Можливо, наприкінці 80-х рр. XVI ст. тут спорудив свій дерев'яний оборонний двір засновник Бродів намагдебурзькому праві (1586 р.) белзький воєвода Станіслав Жолкєвський. Після придбання Бродів у 1629 р. тодішнім польним гетьманом Станіславом Конєцпольським тут будується замок нового бастіонного типу (1630—1635 рр.). Його архітекторами були відомий французький інженер Гійом Леввасер де Боплан та італійський будівничий Андреа дель Аква. Замок являв собою 5-кутник і складався з 5-и бастіонів та куртин (валів), у середині яких містились каземати. Замок був оточений глибоким ровом, що час від часу наповнювався водою. В'їзд у середину фортеці здійснювався греблею та через звідний міст. На дитинці до середини XVIII ст. стояла дерев'яна каплиця та дерев'яний будинок, в якому жили власники міста та коменданти фортеці. Перед нападом військ Наполеона на Москву російський уряд, боячись використання замку як тилової бази польських військ — союзників французів, звернувся до австрійців з вимогою зруйнувати Бродівську твердиню. Тому в 1812 р. вежу з головним в'їздом та равелін підірвали. Руїнами було завалено фортечний рів. Замок втратив своє оборонне значення. Решту валів з казематами, що лишилися, передано під склади для товарів та магазини. Лише палац залишався головною оздобою замку. В XIX ст. тут зберігалась бібліотека Потоцьких, частина якої тепер міститься в замку Орон (Швейцарія).

Після Другої світової війни, за часів Радянського Союзу, замок використовувався, як військовий об'єкт. Нині він – руїна…Із замкового комплексу до наших днів збереглись неповних чотири куртини з казематами та північно-східний бастіон. На особливу увагу заслуговує збережений ренесансний  портал вхідних дверей одного з казематів в західній куртині.

Зараз тут залишились три з половиною куртини з казематами і два бастіони. 

На другу половину ХVІ ст. припадає період бурхливого будівництва укріплених замків та реконструкції старих фортець. Один із яскравих зразків - замок у місті Жовква Львівської обл., зведений як оборонна споруда у стилі Ренесанс на замовлення польського державного та військового діяча С. Жолкевського.

Замок споруджений із цегли й каменю, квадратний у плані, має чотири кутові п'ятикутні триярусні вежі, з'єднані критими галереями з бійницями із двоповерховими корпусами, що утворюють внутрішній двір. Розпланування корпусів анфіладне та коридорне. Корпуси двоповерхові, вкриті двосхилими дахами під черепицею. По центру північно-західного крила розташований в'їзд із порталом серліанського типу в стилі маньєризму. Над ним піднімається прямокутна чотириярусна вежа. Північна, східна і південна наріжні вежі замку - неправильної п'ятикутної форми, триярусні, вкриті шатровими дахами. Західна вежа - в зруйнованому стані. 

Замок розташований у центрі міста. Головний в'їзд до замку був з боку ринку через звідний міст над ровом. В’їзна брама була гарно оздоблена, з гербом Жолкевських на червоному мармурі. Південне крило замку служило великопанською резиденцією і було прикрашено колонним портиком зі сходами. По всій ширині крила містилася велика гетьманська зала. Замок був оздоблений відповідно до смаків того часу: камінні підлоги і каміни, стіни, оббиті шкурами або шпалерами, багато цінних меблів, предметів мистецтва, бібліотека.

Підгоре́цький за́мок (або Палац у Підгірцях) — пам'ятка архітектури епохи пізнього Ренесансу і бароко. Розташований у селі Підгірці Бродівського району Львівської області.

Замок було збудовано протягом 1635–1640 років під керівництвом архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підгорецький замок є одним із найкращих у Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Замок має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 метрів. На його рогах розташовані п'ятикутні бастіони. Замок збудований з цегли і каменю. Між внутрішньою і зовнішньою стінами замку влаштовано каземати. Вимощена гладкими кам'яними плитами покрівля казематів утворює тераси, огороджені балюстрадами. Ці тераси могли використовуватися для прогулянок, а в разі військової потреби — для розміщення гармат. Вістря бастіонів увінчують витесані з каменя-пісковику витончені сторожові вежі-кавальєри. Зі сходу, півдня і заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень, важливими елементами якої є глибокий, облицьований каменем рів і земляні вали.

Фасади Підгорецького замку мають очевидний «французький слід». Тричастинна композиція ризалітів така ж, як і в замках Франції та в палацах, побудованих за їхніми взірцями (львівський палац «Під Лебедем»).

Успенська (Волоська) церква у Львові, Структура церкви витримана в стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва: на осі захід-схід — тридільна і триверха, як основний тип українських дерев'яних церков.

Стіни розчленовані пілястрами, з арками вікон і плоскорізьбами на метопах, різьбленими одвірками північних і південних дверей, а на парусах угорі вирізьблені герби жертводавців (Симеона та Єремії Могил); різьбарські роботи виконали львівські різьбарі Костянтин і Яків Кульчицькі. Костянтин Кульчицький

Комплекс костелу Святого Андрія і монастиря бернардинів

Попри поширення новітніх досягнень європейського оборонного будівництва в Україні збереглося й традиційне дерев’яне зодчество. Церква святого Юра в Дрогобичі

Церква святого Юра в Дрогобичі — пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і відноситься до числа найкращих пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована у XV столітті, кілька разів перебудовувалася і остаточного архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича. Є частиною відділу дерев'яної архітектури музею «Дрогобиччина». В туристичних описах, в краєзнавчих нарисах і в путівниках найчастіше пишуть, що в 1656 році була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини. Церкву обміняли на сіль, розібрали та перевезли до Дрогобича на волах. Встановили її на місці попередньої церкви, яка згоріла, а у1678 році збудували поруч дзвіницю.

Найбільшою цінністю храму є повністю збережений іконостас та розписи ХVІІ ст., виконані народним малярем Стефаном Медицьким.

https://bl

Використані джерелаhttps://www.google.com/search?qanki-ua.com.ua/pa rs_docs/refs/8/7277/7277_html_428a8c03.jpghttps://uk.wikipedia.org/wiki