Військова топографія, орієнтування на місцевості.

№

пп

Зміст (навчальні питання)

Час

Організаційно-методичні вказівки

1

2

3

4

1

Вступна частина:

• Шикування учнів;

• Стройове тренування;

• Оголошення теми, мети заняття, навчальних питань і порядку проведення уроку. Доведення актуальності вивчення даної теми.

09:25-09:30

(5 хв)

Відділення в одношеренговому строю, рапорт командира, привітання, перевірка наявності учнів та їх зовнішнього вигляду.

Тренування поворотів на місці у складі відділення та вихід зі строю і повернення в стрій(3-4 учня).

«Вивчення військової топографії сприяє розвитку таких важливих якостей, як спостережливість, точність, увага, вміння аналізувати свої спостереження і робити висновки про можливий вплив місцевості на виконання бойових завдань.»

Основна частина:

09:30-10:07

(37 хв)

1

Суть орієнтування на місцевості. Вивчення ділянки місцевості, вибір та нумерація орієнтирів.

09:40-09:50

(10 хв)

Топографія – це наука, що вивчає засоби вимірювання місцевості і відображення її на папері у вигляді планів і карт.

Військова топографія – розділ топографії , що включає розробку засобів вивчення і розвідки місцевості з метою використання її в бойових умовах.

У бойовій обстановці солдатові доводиться діяти на різній місцевості.

Місцевість – це частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю, шляхами сполучення, сільськогосподарськими і соціально-культурними об’єктами.

З погляду ВТ місцевість є одним із елементів бойової обстановки, тому дуже важливо вміти швидко і точно орієнтуватися на місцевості.

Орієнтування на місцевості у бойових умовах – означає визначити своє місцезнаходження і потрібний напрямок руху або дій стосовно розташування своїх військ і військ противника.

Сутність орієнтування складає 3 основних елемента:

1. Розпізнання місцевості, на якій перебуваєш, за її характерними ознаками і орієнтирами.
2. Визначення свого місцезнаходження , цілей, які спостерігаються, і інших об’єктів.
3. Пошук і визначення напрямів на місцевості.

  Важливою задачею орієнтування є знаходження і витримування потрібного напрямку руху за будь-яких умов – на полі бою, у розвідці, під час маневрування і здійснення маршів. Але задача орієнтування не обмежується лише пошуком і витримуванням напрямку руху.

Орієнтування є початковим елементом обов’язків командира і  його підлеглих з вивчення місцевості,  розвідки противника,  організації  цілевказання,  взаємодії і пересуванні  на полі  бою.  Таким чином,  орієнтування  на місцевості є безперервним процесом,  який здійснюється командиром підрозділу і особовим складом під його керівництвом протягом всього періоду підготовки до виконання отриманої бойової задачі і під час її виконання.

 У бойовій обстановці відрізняють 2 види орієнтування:

1. Топографічне.
2. Тактичне.

Топографічне  орієнтування  полягає  в орієнтуванні  підлеглих на  місцевості. 

Під час  топографічного  орієнтування   спочатку вказують  напрямок  на  одну  із сторін  горизонту,   зазвичай  на  Північ,  потім місце свого розташування і положення оточуючих місцевих предметів,  форми рельєфу і відстані до них. 

Наприклад:  доповідь про результати орієнтування   супроводжується   діями та викладається у  приблизно   такій послідовності: „Увага, орієнтую! Південь – у напрямі узлісся „Чорний ліс”. Знаходжусь на висоті  300 м на схід від нас.  пункту Березівка. 800 м ліворуч нас.пункт Трохіно, 1200 м прямо перед нами урочище „Гола долина”, 1,4 км позаду – водонапірна вежа”; 

«Північ – залізничний міст, знаходимось на висоті „Кругла”; праворуч 3 км – Іванівка; прямо 3 км – ріка Біжиця, далі 6 км – місто Каменськ; ліворуч 3 км – озеро „Широке”.(рис.1.1)

Після цього командир вказує орієнтири і проводить тактичне орієнтування.

Для тактичного орієнтування, крім перелічених вище заходів, необхідно:

• вибрати (призначити) орієнтири, надати їм номери і назви;
• зазначити   стосовно   місцевих   предметів   і   вибраних   орієнтирів   розташування оборонних споруд,  вогневих позицій, спостережних пунктів та інших об’єктів противника;
• вказати на місцевості розташування свого підрозділу;
• повідомити (доповісти) задачу свого підрозділу і поставити завдання підлеглим.

Основними способами орієнтування на місцевості є:

1. Орієнтування за картою – в основі якого лежить визначення за допомогою топографічної карти точки свого місцезнаходження, у розпізнаванні оточуючих місцевих предметів і подробиць рельєфу шляхом порівняння місцевості з її зображенням на карті.
2. Орієнтування без карти - в основі цього способу лежить визначення напрямків на сторони горизонту за допомогою магнітного компасу, небесних світил та за деякими ознаками місцевих предметів(більш детально ми розглянемо ці способи під час розгляду 3 навчального питання)

В  основі   будь-якого   способу   орієнтування   лежить   вміння   вибирати   на  місцевості орієнтири і використовувати їх як маяки, що вказують потрібні напрямки, пункти і рубежі.

Як орієнтири можуть використовуватися будь-які місцеві предмети, елементи рельєфу і різні предмети, що спостерігаються на місцевості(рис.1.2).

Особливо   важливе   значення   орієнтири   мають   на   полі   бою.   Вони   полегшують вивчення   місцевості   і   запам’ятовування   взаємного   положення   на   ній   різних   об’єктів   і пунктів:   за   ними   призначають   і   витримують   напрямок   наступу,   вказують   сектори спостереження і обстрілу, межі ділянок зосередженого вогню і т.п.

Існує загальний порядок вибору орієнтирів:

1. Орієнтирами обирають місцеві предмети або деталі рельєфу, які чітко виділяються на фоні місцевості.

При виборі орієнтирів завжди необхідно враховувати умови в яких підрозділ буде діяти на місцевості, наприклад:

1. взимку снігові заноси згладжують складки рельєфу і роблять їх малопомітними здалеку, тому в цих умовах обирають місцеві предмети темного забарвлення, щоб вони були більш помітні на фоні снігу;
2. у гірській місцевості окремі форми рельєфу і місцеві предмети, визначені, як орієнтири, можуть зникати з виду під час руху гірськими дорогами, тому орієнтири повинні бути на різних висотах(ярусах);
3. так під час вибору орієнтирів для дій в ночі потрібно враховувати те, що особливості певних об’єктів вдень(об’ємні форми, колір тощо) вночі не розрізняються, тому нічні орієнтири слід вибирати по можливості більш значні за висотою предмети місцевості, які відрізняються формою своїх силуетів і контрастом на фоні неба або оточуючої місцевості (гребені висот, окремі будівлі, великі дерева, лісопосадки тощо). 

2. Орієнтири вказуються і нумеруються з права на ліво і по рубежах від себе у бік противника.
3. Кожному орієнтиру, для зручності запам’ятання, крім номера, дається умовна назва, яка відповідає його зовнішнім характерним ознакам(приклад: ліс Темний, озеро Широке тощо.).

Також кожен командир повинен визначити відстань до орієнтирів.

2

Способи визначення відстаней.

09:40-09:52

(12 хв)

У бойових обставинах часто виникає необхідність швидко та точно визначити відстань до орієнтирів(цілей). У сучасному  швидкоплинному та маневреному бою той, хто якнайшвидше і найточніше визначить відстань до противника, встановить правильно прицільний пристрій на своїй зброї, той і вийде переможцем. Вимірювання, виконані несвоєчасно або з грубими помилками, значно знижують ефективність використання зброї, приводять до поразки в бою. Тому кожен військовослужбовець повинен вміти визначати відстані на місцевості різними способами.

У бою відстані на місцевості залежно від обставин і характеру бойового завдання вимірюють:

1. Окомірно.

Найпростіший та найшвидший спосіб, але його точність залежить від досвіду спостерігача, умов спостереження та величини відстані. При збільшенні відстані помилка збільшується. Точність визначення відстані підвищується в результаті систематичних тренувань. При цьому необхідно пам'ятати, що:

1. великі та чіткі предмети здаються завжди ближчими;
2. при спостереженні вгору здається, що предмети ближче, а вниз - далі;
3. якщо між спостерігачем і предметом немає інших об'єктів, здається, що він ближче, якщо є - далі;
4. при спостереженні через водні простори, долини та лощини відстані здаються меншими;
5. при спостереженні в сутінках, у тумані, при похмурій погоді відстані здаються більшими.

З достатньою точністю відстані можна вимірювати, користуючись відомостями табл.2.1.

2. На слух.

Спосіб застосовується при обмеженій видимості, переважно вночі. Точність цього способу невисока. Вона залежить від досвідченості спостерігача, гостроти і тренованості його слуху, вміння враховувати напрямок і силу вітру, температуру і вологість повітря. В безвітряну ніч при нормальному слухові різні джерела шуму можуть бути почуті на відстані, вказаній у табл. 2.2.

3. За співвідношенням швидкості звуку і світла.

Звук розповсюджується у просторі зі швидкістю 330 м/с, або 1 км за 3 с, а світло - практично миттєво. Таким чином, відстань у кілометрах до місця, де пролунав постріл, дорівнює числу секунд, які пройшли від моменту спалаху до моменту, коли був почутий звук  пострілу, поділеному на 3. Наприклад: спостерігач почув звук пострілу через 11с після 

спалаху. Відстань до місця спалаху: Д = 11:3 = 3,7 км.

4. Парами кроків.

Цей спосіб використовується під час руху за азимутом.Рахунок ведеться парами кроків. Після кожної сотні рахунок починається спочатку, а кількість сотень відмічається на папері або іншими способами. Щоб результати були достатньо точними (2-4 % вимірюваної відстані), необхідно тренуватися у ходінні рівними кроками у будь-яких умовах та визначити довжину свого кроку. Для цього потрібно пройти відрізок у 100 м в одну сторону і в зворотному напрямку , рахуючи пари кроків, потім 100 м розділити на отриманий середній результат.

Наприклад: при вимірюванні відстані отримаємо 62 та 64 пари кроків. Середнє число пар кроків 63. Довжина пари кроків буде: 100 м: 63 = 1,59 м.

Для приблизного вимірювання довжини кроків можна користуватися формулою:

Д = Р/4 + 37 см,

де Д - довжина кроку, см; Р - зріст людини, см.

Завдання учням додому: Визначити скільки пар кроків у 200м.

5. За кутовими розмірами предметів з використанням формули тисячної.

Спосіб використовується, коли відомі лінійні розміри віддаленого предмета, до якого вимірюють відстань(табл. 2.3).

Виходячи із залежності між кутовими та лінійними величинами, відстань (дистанцію) до предметів у метрах визначають за формулою:

Д =В/К * 1000,

де Д – відстань до предмета(цілі), м; В - висота (ширина) предмета, м; К - кутова величина предмета в тисячних.

Таким чином, для отримання відстані до предмету нам залишається невідомою лише кутова величина.

При орієнтуванні та цілевказанні на місцевості горизонтальні кути між напрямками на місцеві предмети(цілі) вимірюються за допомогою кутомірів, приладів спостереження або іншими способами, і вимірюються не в градусах , а в поділках кутоміра або тисячних і записується таким чином(табл. 2.4).(6⁰=1-00)

Кутові розміри предметів у тисячних вимірюють за допомогою :

1. Бінокля, приладів спостереження і прицілювання( величина однієї великої поділки на шкалі дорівнює 0-10 , малої – 0-05.(рис.2.1).
2. Допоміжних предметів. Застосовується за умов відсутності бінокля та приладів прицілювання. Для визначення відстаней цим способом необхідно знати розміри допоміжних предметів у міліметрах,а так як 1мм= 0-02 отже, і відповідно  в тисячних, які наведені в табл.2.5., та вимірювати об’єкти тримаючи лінійку або інший предмет на відстані 50 см від очей(рис 2.2).

Завдання для учнів:

1. За допомогою лінійки визначити кут в тисячних об’єкта, який знаходиться на дошці.(30 с.)
2. Роздаю завдання кожному учню, щодо визначення відстані до цілі(3-4 хв.).

3

Способи визначення сторін горизонту. Магнітний компас. Робота з компасом. Визначення азимуту магнітного.

09:52-10:07

(15 хв)

Способи визначення сторін горизонту:

1. За компасом.

У ЗСУ та інших військових формуваннях найбільше поширення має компас Адріанова, який використовується для:

• визначення сторін горизонту;
• визначення магнітних азимутів;
• визначення напрямків на місцевості за заданим азимутом;
• вимірювання горизонтальних кутів.

Компас Адріанова складається (рис.3.1.):

1. Корпус.
2.                      Шкала(лімб)( розділена на 120 поділок і має двійні підписи. Один ряд підписів (у внутрішнього обрізу кільця) означає градусні поділки. Кожна така поділка дорівнює 3⁰  (0-50). Підписи градусів йдуть за ходом годинникової стрілки і нанесені через 150 (через кожні п’ять поділок шкали): 0, 15, 30, 45, 60 і т.д. Другий ряд підписів (біля зовнішнього обрізу кільця) означає поділки кутоміра (артилерійські поділки). Ці підписи йдуть проти ходу годинникової стрілки від 0 до 60-00 і нанесені через 50 поділок кутоміра (через кожні 10 поділок шкали): 0, 50, 100, 150 і т.д., кожна поділка шкали дорівнює п’ятдесяти малим поділкам кутоміра (0-50); кожні дві поділки шкали (6⁰)становлять одну велику поділку кутоміра 1-00. Шкала з поділками призначена для вимірювання кутів у градусах або поділках кутоміра.
3. Магнітна стрілка.
4. Візирний пристрій(який складається з мушки і прорізі).
5. Показник відліків.
6. Гальмо.

Принцип дії компаса заснований на властивості намагніченої стрілки розташовуватись вздовж магнітного меридіана Пн-Пд.

Для перевірки компас встановлюють у горизонтальному положенні на який-небудь предмет і відпускають гальмо. Запам'ятовують відлік за кінцем стрілки і металевим предметом відводять стрілку в сторону. Металевий предмет забирають - стрілка повинна вказати попередній відлік. Якщо відлік відрізняється більш ніж на одну поділку - компас несправний (розмагнічена стрілка або затуплена голка).

Не рекомендується працювати з компасом під час грози, поблизу електричних проводів високої напруги і поблизу металевих предметів. Від машини необхідно відходити на 10-15 м, від танка - на 40-50 м.

Визначення напряму на сторони горизонту за компасом виконують таким чином:

1. Мушку візирного пристрою ставлять на нульову поділку шкали (Північ), а компас - горизонтально.
2.  Потім відпускають гальмо магнітної стрілки і повертають компас так, щоб північний її  кінець збігся з нульовим відліком.
3. Після цього, не змінюючи положення компаса, візуванням через цілик і мушку запам'ятовують віддалений орієнтир, який використовується для вказання напряму на північ.

Визначення магнітного азимуту компасом Адріанова. Після орієнтування компасу та визначення сторін горизонту за допомогою компасу визначають магнітний азимут напрямку на будь-який предмет.

Магнітний азимут – це горизонтальний кут, який відраховується за ходом годинникової стрілки від Пн напрямку магнітного меридіану(магнітної стрілки зорієнтованого компасу) до напрямку на предмет на місцевості.

Рух за азимутом широко використовується на місцевості бідній на орієнтири, вночі і при обмеженій видимості, його суть полягає у дотриманні під час руху заданого магнітним азимутом напрямку на місцевості, відстані в цьому напрямку. Напрямок витримують за допомогою компаса, а відстань вимірюють парами кроків.

Щоб визначити магнітний азимутна місцевий предмет за допомогою компаса потрібно:

1.    Стати обличчям до предмету, який спостерігається.
2.    Зорієнтувати компас.
3.    Утримуючи компас в орієнтованому положенні поворотом кришки установити візирний пристрій прорізом (ціликом) на себе, а мушкою на предмет, що спостерігається.
4.    Зняти відлік за шкалою біля мушки(рис. 3.2)(відлік на лімбі навпроти вказівника біля мушки покаже величину магнітного(прямого) азимута на місцевий предмет).

Працюючи з компасом слід його тримати на 10 см. нижче рівня очей (приблизно рівень підборіддя) в лівій руці, лікоть якої для рівноваги міцно притиснутий до тулуба.

Завдання для учнів: визначити азимут магнітний на вказаний предмет в класі(6 учнів на один, 6 учнів на інший).

2. За небесними світилами (сонце,місяць,Полярна зірка).

Цей спосіб є більш точним ніж за ознаками місцевих предметів, але ним потрібно користуватися перевіряючи результати орієнтування звіряючи з іншими способами.

Розрізняють такі види визначення напрямків на сторони горизонту за небесними світилами:

1. за місцезнаходженням сонця (у Північній півкулі Сонце сходить влітку на північному сході, а заходить на північному заході. Тільки двічі на рік Сонце сходить на сході та заходить на заході - в дні весняного (21 березня) та осіннього рівнодення (23 вересня). Прийнято вважати, що Сонце у визначений час доби знаходиться на сторонах горизонту (табл. 3.1));
2. за Полярною зіркою (Полярна зірка завжди знаходиться на півночі. Вночі на безхмарному небі її легко знайти за сузір'ям Великої Ведмедиці. Крізь дві крайні зірки ковша Великої Ведмедиці потрібно подумки провести пряму лінію та відкласти на ній п'ять відрізків, що дорівнюють відстані між крайніми зірками ковша. У кінці п'ятого відрізка буде знаходитися Полярна зірка Малої Ведмедищ (рис. 3.3);
3. за Місяцем (за Місяцем сторони горизонту визначають більш точно, коли видно весь його диск. Повний Місяць у будь-який час знаходиться в стороні,протилежній Сонцю. Різниця в часі їх місцезнаходження складає 12 годин. Ця різниця на циферблаті годинника не видима, оскільки о 1 годині та о 13 годині взимку (відповідно о 2 годині та 14 годині влітку) годинна стрілка буде знаходитися на одному місці. Тому сторони горизонту визначають таким же чином, як і за Сонцем);
4. за Місяцем і годинником (якщо Місяць неповний, то слід визначити кількість "видимих" годин (повний Місяць знаходиться в протилежній стороні від Сонця і різниця складає 12 годин) і знак ( + або -). До часу спостереження необхідно додати (відняти) кількість "видимих" годин і  отримати той час, коли на місці Місяця знаходилося б (буде знаходитись) Сонце. Спрямувавши на видиму частину Місяця вирахувану цифру циферблату годинника, потрібно вважати, що це не Місяць, а Сонце, і визначити напрям на південь(рис. 3.4);
5.                      за сонцем і годинником (знаючи, що Сонце здійснює по небосхилу свій видимий шлях зі сходу на захід за ходом годинникової стрілки з кутовою  швидкістю 15° за годину, можна визначити сторони горизонту за Сонцем та годинником у будь-який час дня.

Тримаючи перед собою годинник, повертати його у горизонтальній площині так, щоб годинникова стрілка була спрямована в те місце горизонту, над яким знаходиться сонце; тоді пряма, яка ділить навпіл кут між годинниковою стрілкою і цифрою 1 на циферблаті, покаже своїм кінцем напрямок на Південь. До опівдня потрібно ділити ту дугу (кут) на циферблаті, яку годинникова стрілка повинна пройти до 13 годин, а після опівдня – ту дугу, яку вона пройшла після 13-ї години (рис. 3.5).

Завдання для учнів: за допомогою годинника та  макету сонця , яке знаходиться на стіні визначити напрямки на сторони горизонту(2 учня потім місце сонця змінити і опитати ще 2-х учнів). 

3. За деякими ознаками місцевих предметів.

Визначення сторін горизонту за цими способами є менш надійне і використовується лише за відсутності будь-яких інших способів і обов’язково перевіряючи результати орієнтування за іншими ознаками.

До цих ознак належать:

1. щодо крони дерев (густіша крона вказує на Пд.) (рис 3.6);
2. щодо зрізу дерева (більші кільця від центру вказують на Пд.)(рис 3.6);
3. щодо мурашників (майже завжди розміщені з Пд. боку дерева, пня чи куща; Пд. сторона має більш пологий схил ніж Пн.) (рис 3.7);
4. щодо моху на каменях (зазвичай вкриває велике каміння і скелі з Пн. Сторони);
5. щодо хрестів на церквах (вищий кінець нижньої перекладини хреста на куполі церкви вказує на Пн.).

Заключна частина:

10:07-10:10

(3 хв)

1

Підбиття підсумків заняття

10:07-10:09

(2хв)

Нагадати тему заняття, відзначити кращих, вказати на помилки, дати домашнє завдання.

2

Домашнє завдання

10:09-10:10

(1 хв)

1.   Опрацювати § 29 ст.ст.163-175.
2. Виміряти відстань 200м. парами кроків.