Вклонімось Великому Кобзарю

Розробка містить пізнавальний матеріал про біографію Т. Г. Шевченка ,покликана виховувати шанобливе ставлення до творчої спадщини Кобзаря та формуванню загальнокультурних та соціальних компетентностей .Захід розрахований на здобувачів освіти середньої школи.

Сценарій виховного заходу, присвячений Шевченківським дням.

«Вклонимося Кобзарю»

Мета:  Поглибити знання учнів про життєпис сина українського народу  –  Т.Г. Шевченка; спираючись на слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі;  спонукати  учнів  до  власної  творчості;  виховувати  любов  і  повагу  до спадщини,  яку  нам  залишив  поет,  традицій  нашого  народу,  бути  справжнім патріотом України.

Обладнання:  портрет  Тараса  Шевченка  у  рушнику,  виставка  творів  Т.Шевченка, виставка дитячих малюнків «Шляхами Кобзаря» мультимедійна установка. 

Дійство відбувається в приміщенні  шкільного етнографічного музею «Обереги» Гімназії №28.

(На фоні мелодії пісні «Думи, мої думи»)

Епіграф.

І мене в сім’ї, великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом

Т.Г. Шевченко

Вчитель. Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківські свята. І

хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож

запрошуємо Вас на наше свято.

(На екрані портрет Т.Г.Шевченка та презенція міст на Україні та за кордоном, де встановлені пам’ятники Т.Г.Шевченку)

Ведуча: 9 березня 1814 року

В похилій хаті край села.

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Дитячі роки Тараса Шевченка.(На фоні тихої, приємної мелодії

заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на

столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах

держиться?

Мати: Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона

співає «Колискову».

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та

свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі,

а другі ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли

добра, любить людей, робить ім. добро, тоді свічечка такої людини світить

ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила

найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

Не розгинаючи і спини.

(Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка»

Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.)

Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не

тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим

приблудою».

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку».Дивна це

була наука. П’ятниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу

провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко

згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля.

Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу повела

До п’яного дяка в науку.

«Учись, серденько, і колись

З нас будуть люди»,-ти казала.

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на

долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Тарасик: Там матір доброю мою

Ще молодою - у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька

приголомшила малого Тараса.

Тарасик: Там батько плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпив лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

мов мишенята. Я до школи-Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду.

Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені

тринадцятий минало».

Читання вірша «Мені тринадцятий минало».

(Інсценізація вірша.)

Оксана:Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не

сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх

ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас:Еге ж, малярем.

Оксана:І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої

ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий  – вони ж пити хочуть!

Оксана: Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Ведучий: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї і

дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і

розумним хлопчиком.

На екрані презентація творів Т.Шевченка як художника.

2. Т. Шевченко –  художник.

Ведуча: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по

закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка

б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до

хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак

пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Учень: Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Нишком він малю

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду…

Ведучий: Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто

змінила долю ТарасаГригоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.

Ведуча: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив

Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням

«вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки

минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові

картини нам у спадок залишив Т. Шевченко.

Діти розглядають альбом і картини Т.Шевченка.

Учень: Так у людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Ведучий: Тарас Григорович Шевченко… тонкий проникливий лірик, поет-громадянин. Він залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя  –

«Кобзар» відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального

народу.

Усна народна творчість була і є тим джерелом, звідки черпали творче

натхнення письменники всіх часів і народів. Саме на ґрунті народної пісні і

думи виріс поетичний геній Шевченка.

Ведуча: Тарас Григорович починав свою творчість із балад, використовуючи

в них багатющий матеріал фольклору.1837 року він написав баладу

«Причинна».Пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка».

Їх об’єднує казково-фантастичний перебіг подій, драматизм ситуації,

потужний ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу

людини.

В основу твору «Тополя» покладено народну баладу «Ой, чиє то жито» - про

перетворення дівчини на тополю.

Зразком романтичної балади є «Причинна».

Звучить «Реве та стогне Дніпр широкий».

Учениця читає уривок з «Причинної».

Ведучий: Незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи

поета про Україну стають «на папері сумними рядками» (Звучить пісня

«Думи мої, думи мої….») Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843

рік, коли Шевченко вперше після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він

побачив на рідній землі?

Читає поезію «І виріс я на чужині….».

Ведучий: Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року. Що приніс цей рік

Шевченкові? Він повертається в Україну, щоб жити на Батьківщині. Працює в

Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. Саме в цей

час пише твори «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Невольник»,

«Великий льох», «Наймичка», «Холодний яр», «Три літа». Шевченко багато

їздив по ь Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки

поневоленого народу. Прямим вираженням не сприйняття і гнівного осуду

самодержавства була поема «Сон», що стала справжньою причиною

довголітнього поневіряння поета в солдатах.

І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба,

постійний нагляд, заборона писати і малювати, туга за Україною, хвороба…

Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки:

«Караюсь, мучуся, але не каюсь…». Він пише і малює, незважаючи на

«височайшу» заборону.

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся, … але не каюсь!

Ведуча: Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що довелося поетові

побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще.

Саме на засланні поет створив свій прекрасний шедевр «Садок вишневий

коло хати», в якому бачить ідеал України.

Ведучий: Два генія має Україна – пісню й поета Шевченка, рівного якому по

його ролі в історії духовної культури важко знайти.

Ведуча: В далеких степах Казахстану він дуже тужив за Україною, згадував її

пісні. Як ми знаємо, Шевченко сам гарно співав.

Ведучий: Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Тарас

Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син,і буде мати,

І будуть люди на землі.

4. Ми тебе незабудемо, Тарасе.

Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років.

Надійшло багато вітальних телеграм. До поета, який лежав тяжко хворий,

прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря. Тіло

було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий

поет.

Ведучий: Минуло 198 років із дня народження славного сина України, але

зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником

портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина.

Учень: У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий,

Ось-ось – і вийде з рами.

Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його

пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші,

поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві.

Учень читає напам’ять вірш «Заповіт».

(На сцену виходять всі учасники, беруться за руки.)

Ведучий: Згідно з нашим звичаєм візьмемося за руки, піднесемо з’єднані

руки вгору і скажемо: «Гуртом ми сильні і безпечні!»

Ведуча: Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його

заклик: «Борітеся!» А тому разом відповідаємо (всі): «Поборемо, нам Бог

помагає!»

Після виховного заходу представники від класів, разом із батьками, відїзджають в місто до пам’ятника Т. Шевченку (скульптор Г.Хачатрян) для покладання квітів та вшанування пам’яті.