1 Себе я оспівую, себе я славлю, І що прийнятне для мене, приймете й ви, Бо кожний атом, що належить мені, і вам належить. Я блукаю й кличу душу свою, Нахиляюсь, блукаючи навмання, розглядаю літню травинку. Мій язик, кожний атом крові моєї створені з цієї землі, з цього повітря; Гармонія духовного і фізичного в людиніПоет повністю віддається творчостіЗв’язок людини і природи
5 Душе моя, в тебе вірю, моє друге Я не повинне змалюватися до тебе, І ти не повинна змалюватися до нього. Побайдикуй на траві зі мною, вивільни свій голос, Не слова, не музика, не рими потрібні мені, не звичаї, не казання, хай навіть найкращі,— Лише люляння голосу твого рокітливого. Внутрішній монолог, з яким Вітмен звертається до своєї душіСпочатку душа ніби живе окремо від тіла. В цьому розділі помітний містицизм
5 Десь узялись і вгорнули мене мир і знання, що все на землі минуще, І вже я знаю, що Божа рука — це моя обітниця власна, І вже знаю, що дух Божий — це брат мій рідний, І що всі чоловіки рожденні — теж мої браття, і всі жінки — сестри мої та кохані, І що основа творіння — це любов. Поет-обранець у творчостіВсі рівні перед Богом. Основа життя-любов
21 Я поет Тіла, і я — поет Душі, Зі мною всі насолоди раю і всі муки пекла зі мною, Перше я прищеплюю та плекаю в собі, друге — перекладаю на мову нову. Я поет жінки так само, як і чоловіка, І кажу, що так само чудово жінкою бути, як і чоловіком, Кажу, що нема більшої величі, ніж бути матір’ю людей. 2 начала в людині-2 єства-душа і тіло. Його поезія – всеохоплюючаstyle.colorfillcolorfill.typefill.on
21 Ти залишив позаду інших? Ти — президент? То марниця, вони не лише наздоженуть тебе, а й підуть далі. Я той, хто виходить, коли набирає сили лагідна ніч, Я гукаю до землі й до моря, напівзанурених в ніч…Ноче південних вітрів, ноче небагатьох великих зірок! Ноче — дрімотна, шалена, літня ноче! Матеріальне – не головне Відчуття єдності з природою. Порівняння з жінкою
21 Усміхнися і ти, млосна, із диханням свіжим, о земле! Земле сонних і вологих дерев! Земле погаслого заходу, земле гір, на вершинах яких спочиває мла! Земле склистих потоків місяця вповні, позначених злегка блакиттю! Земле світла і тіні, що скалками грають на річці! Ти, щедротна, мені любов віддала — і тобі відповім я любов’ю! О невимовна, шалена любове! Поетизація природи. Порівнює природу з коханою жінкою. Відчуває любов до всього навколо