План-конспект «Я гарною була, і в тім причина смерті…». Компаративний аналіз поеми «Катерина» Т.Шевченка і трагедії «Фауст» Й.В.Гете

Катерина

Маргарита

Світ дівчат дуже обмежений, він увесь — в їх коханні(СЛАЙД 9).

Страждання, обман

Катерина вперше збагнула свою провину, коли ЇЇ ненька, «як мертва, на діл повалилась». У нестямному вигуку «Що я наробила!» — і розпач, і каяття, бо нещасна дівчина не лише зганьбила дівочу честь, а й знеславила своїх батьків, завдала їм тяжкої образи. Вражає страшний присуд матері:

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила…

Як страшно було Катерині слухати прокляття рідної матері! Автор із сумом пише:

Вміла мати брови дати,

 Карі оченята,

Та не вміла на сім світі

Щастя-долі дати.

Великим порушенням моральних норм вважав український народ народження дитини до шлюбу. Тож батьки відцуралися доньки під тиском осуду всього села і непорушних звичаїв того часу. Приголомшена жорстоким присудом батьків, що відривав її від усього рідного, Катерина з болем прощається з рідним селом:

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Вийшла з села — серце мліє;

Назад подивилась,

Покивала головою

Та й заголосила.

Як тополя, стала в полі…

…Як роса та до схід сонця,

Покапали сльози.

Катерині було невимовно тяжко кидати рідних і свій край. Свідченням високих моральних почуттів молодої жінки стало те, що вона взяла в далеку дорогу з-під вишні крихітку рідної землі, обережно загорнула її в хустинку і помістила на грудях навпроти серця.

Кохання Фауста і Маргарити — теж таємне почуття, і воно рано чи пізно мало стати предметом людського поговору. До того ж дитина — плід таємної любові — рідко буває бажаною. Сліпо піддавшись своєму почуттю, без якихось планів на майбутнє, закохані мимоволі прирекли себе на страждання, обман і злочин.

Проте в основі кохання Маргарити — не ница чуттєвість, а висока духовна перемога, і це почуття продиктоване неначе самою Природою. Ось чому дівчина не противиться своєму коханню:

Я вся тремчу…

Признаюся, щось у мені в той час Озвалось в вашу користь мимовільно; Я гнівалась сама на себе сильно,

 Що гнівалась не дуже я на вас.

Маргарита, як і Катерина, — ще зовсім молода дівчина, у неї мало жіночого досвіду. Відвідування церкви в неділю, невинні розмови з подругами, виконання рутинних сімейних обов’язків по господарству — оце й усе вузьке коло її життя. Фауст, проте, захоплений душевною чистотою і простотою світу Гретхен:

Ах, свята невинність, простота — Ніяк собі ціни не пізнають! Сумирність, лагідність — що краще є в природі?

Ці найкоштовніші з окрас…

Глибина почуттів(СЛАЙД 10)

Маргарита щиро покохала Фауста всім серцем, віддала йому найкращі поривання своєї душі. Підкреслюють глибину почуття Маргарити прості слова, ніби взяті з народної пісні. І ці прості слова ніби перегукуються з текстом поеми Шевченка:

... Катерина

Вмиється сльозою,

Возьме відра, опівночі

Піде за водою... ...

Стане собі під калину,

Заспіває Гриця.

Виспівує, вимовляє,

Аж калина плаче.

Вернулася — і раденька,

Що ніхто не бачив.

В голівоньці

Журба тяжка,

На думоньці

Печаль гірка...

Ой коли б прийшов,

Добрий, ласкавий,

Пройняв очима,

Словом заграв,

Потиснув руку, Поцілував!

Осиротілі батьки Катерини теж фактично з її вини передчасно сходять у могилу, бо такої ганьби вони не могли пережити. З якою гіркотою вимовила мати: "Оддячила!" Обпекли серце Катерини гіркі слова батька:

Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

 Молись Богу, та йди собі —

Мені легше буде.

Сумними були мандри шевченківської героїні з дитинчам, яка все шукала та не могла зустріти батька свого сина. Як і кожна любляча мати, Катерина думала не про себе, а про те, що буде з сином, як станеться лихо, оплакувала долю свого хлопчини-безбатченка.

Сцена 17 "Фауста" пояснює нам душевні переживання Маргарити. Вона сама завжди засуджувала гріх, а тепер відчула, що не може цього зробити, таким прекрасним здається їй власне кохання:

І от тепер я грішна!

Та, Боже, що то за сум'яття,

Солодкого чуття багаття!

Складна життєва ситуація, в якій зрештою опинилась Маргарита, — народження позашлюбної дитини, смерть матері і брата, розлука з коханим, осуд з боку сусідів — все це виявилося понад її душевні сили, призвело до злочину і божевілля. Вбивчо звучать для нещасної Гретхен слова Валентина:

Даремні сльози, мова йде!

Сестра, ти честь свою забула,

Я вражений у саме серце, —

На Божий суд іде твій брат

Без страху, чесно, як солдат.

Втрата надії (СЛАЙД 11)

Страждає через кохання до безсоромного чоловіка:

А за віщо, Боже милий!

За що світом нудить?

Невеселі думки огортали Маргариту вже у в'язниці:

Нема мені надії на цім світі — Впіймають скрізь, куди б я не втекла!

Ой, тяжко-важко ходить попідтинням,

А ще до того з нечистим сумлінням... Ой, тяжко-важко в чужині блукати

І щогодини ждати розплати!

Моральна велич (СЛАЙД 12)

Найглибше розкрито моральну велич простої селянської дівчини в сцені зустрічі Катерини з кривдником. Боса і роздягнута, з любов'ю і надією, так і полетіла вона на шлях. В ту щасливу мить молода жінка бачила тільки його, єдиного, забула про всі страждання і муки, яких зазнала через нього. Катерина в ніжних словах ніби випромінювала всю силу і жагу свого нерозтраченого кохання:

Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?

Такі ж почуття знаходить у своєму зболілому серці і Маргарита під час останньої зустрічі з Фаустом.:

О милий, почекай!

Ще вчора у твоїх словах

Я рай знайшла, як в небесах...

Цілуй, цілуй скоріш мене!

Не хочеш — поцілую я

Тебе сама!

Та пізніше Маргарита із сумом відмічає, що:

На жаль, схолола

Твоя любов; твої вуста

Тепер холодні стали!

Твоїх обіймів сила

Вже зникла...

Чи так було колись?

Печаленько моя! Чи я уже не та?

Трагізм долі (СЛАЙД 13)

З вершин кохання і надії дійсність жбурнула нещасну Катерину у безодню ще не звіданої муки: офіцер утік, вдаючи, що не пізнав її, не захотів навіть глянути на сина. У молодій жінці щось надломилося, і на грані божевілля, покинувши свою дитину, Катерина втопилась у ставку:

Прийми, Боже, мою душу,

А ти — моє тіло!

Чорнобрива Катерина

Найшла, що шукала.

Дунув вітер понад ставом —

І сліду не стало.

Шевченкова Катерина — класичний трагічний образ, це образ-страждання, образ-жертва. Разом зі своєю героїнею оплакував долю покриток український поет:

Отаке-то на сім світі

Роблять людям люде!

Того в'яжуть, того ріжуть,

Той сам себе губить...

Палке кохання Маргарити теж стало причиною душевних мук і божевілля героїні. За середньовічними законами, народження дітей поза шлюбом каралося церковним розкаянням і громадським судом. Тому часто траплялися випадки дітовбивства. Не обминула ця доля і Маргарити. Збожеволівши з горя, вона марить:

Рідну неньку я з світу звела,

Втопила рідне дитя.

Твоє й моє було в нім життя.

Маргарита відмовляється піти з Фаустом із в'язниці, вона не вірить у прощення, надто тяжкий її гріх. Вона переконана, що:

Суд Божий буде мене судить!

В останні години свого короткого життя Маргарита звертається до верховних сил:

Боже, зжалься над рабою твоєю!

 Ви, херувими і серафими,

Мене осініте крильми благими!

І на слова Мефістофеля:

Вона

Навік загинула!

Голос із неба відповів:

Врятована!

Можливо, саме думка про спасіння душі врятувала Гретхен. її кохання до Фауста — велике людське почуття, але щастя її було отруєно середньовічною мораллю.

Алегоричність образів героїнь (СЛАЙД 14)

Образ Катерини має глибинний підтекст національного змісту. Можна говорити навіть про символ імені: "Катерина" з грецької — чиста, непорочна, свята, у святцях — мучениця. Це одне з улюблених жіночих імен в Україні.

В одній з легенд про Фауста розповідається: "Він спалахнув пристрастю до однієї красивої, але бідної дівчини, служниці торгівця, що жив по сусідству". Але головна причина появи образу Маргарити у творі — особисті переживання Гете і реалії життя. Першим коханням поета було кохання до бідної дівчини з народу, яку звали Маргаритою. Доля їх розлучила, та Гете пам'ятав про неї все життя...