Я  ГОРДА ТИМ ЩО УКРАЇНКА

Літературно- музичний ранок присвячений дню народження Лесі Українки.

Що то, діти, за країна –

неба синього блакить,

На ланах у серпні жито

стиглим золотом блищить?

 

У якій, скажіть, країні

клімат лагідний, м’який?

Бог відводить буревії,

негаразди всіх стихій?

 

У якій іще країні

земля родить так охоче?

Наче пісня солов’їна –

мова ніжна і співоча?

 

Гори є і полонини,

є моря, річки, ліси…

Загалом, то є країна

 невимовної краси!

 

Люди мудрі, працьовиті

у країні тій живуть

На чуже не зазіхають

 і свого не віддадуть.

 

Гордо, голосно, дитино,

ти назви ім’я країни

У якій разом із нами

народився і живеш.

Їй дочкою є чи сином і,

 коли ти підростеш,

Будеш їй творити славу,

розбудовувать державу.

 

Отже, зветься ця країна,

незалежна і єдина –

Наша ненька –

Україна!

 

Вишита колоссям і калиною,

вигойдана співом солов’я,

Звешся величаво – Україною,

земле зачарована моя!

 

Ось небо блакитне і сонце в зеніті!

 Моя Україна найкраща у світі.

 

Моя Україна – це ліс і озерця,

 безмежні степи і чарівні  джерельця.

 

Красиві пейзажі  і гори високі,

маленькі струмочки і ріки глибокі.

 

Міста старовинні і замки прекрасні,

великі будови і дуже сучасні.

 

Сади чарівні, мальовничії села,

 моя Україна – це пісня весела.

 

Це щира, багата, як світ, її мова,

 крилата, така мелодійна чудова.

 

ЇЇ обереги – верба і калина,

 найкраща у світі – моя Україна.

 

Вітчизна моя, дорога Україна,

для кожного з нас ти у світі єдина.

 

Пісня УКРАЇНА

 

На екрані краєвиди Полісся

Онука Дідусю, бабусю, ох і гарний ваш край!

Онук Тут усе так незвичайно, як у казці. Як же я люблю тут гостювати!

Бабуся Це правда. Українське Полісся – край соснових борів, лісових озер, росистих лук. Люди здавна вірили, що живуть тут і русалки, і мавки, і лісовики.

Онука.   Ох як цікаво. Розкажіть про них, розкажіть!

Дідусь. Мабуть ніхто не розкаже про світ природи так гарно, як розповіла про нього наша поетеса Леся Українка у «Лісовій пісні» - драмі- феєрії, де фантазія переплітається з дійсністю. Ось познайомтеся з лісовою красунею Мавкою, для якої ліс- рідний дім, і все в ньому трава, квіти, дерева має свій голос, свою душу.

 

Інсценізація уривка з драми-феєрії «Лісова пісня»

На великому екрані відеоролик. «Звуки природи. Живий ліс.»

У глибині сцени спить Мавка, прихилившись до дерева. На передньому плані сидять, наче дрімають дівчатка у наголовниках  у вигляді весняних квітів.

На сходинках перед сценою притулився Лісовик.

З являється дівчинка-Весна. Виконує з дівчатами пісню.

Мавка прокидається, прислухається. Здалеку чути звуки сопілки. Мелодія поступово гучнішає, потім замовкає.

З-за стовбура старої розщепленої верби, пiвусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленiй одежi, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки i проводить долонею по очах.

М а в к а Ох, як я довго спала!

Л i с о в и к

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвiтати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

 в червонi черевички убереться

 i людям одмiрятиме лiта.

Вже з вирiю поприлiтали гостi.

Он жовтими пушинками

вже плавають на чистiм плесi

каченятка дикi.

 М а в к а А хто мене збудив?

 Л i с о в и к Либонь, весна.

 М а в к а Весна ще так нiколи не спiвала, як отепер. Чи то менi так снилось? Лукаш знов грає

Нi… стiй… Ба! чуєш?.. То весна спiває?

Лукаш грає мелодiю, тiльки ближче.

 

Л i с о в и к Та нi, то хлопець на сопiлцi грає.

 М а в к а Який? Невже се "Той, що греблi рве"? От я не сподiвалася вiд нього!

Л i с о в и к Нi, людський хлопець, дядька Лева небiж, Лукаш на ймення.

М а в к а Я його не знаю.

Л i с о в и к Бо вiн уперше тута. Вiн здалека, не з сих лiсiв, а з тих борiв соснових, де наша баба любить зимувати; осиротiв вiн з матiр'ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…

 М а в к а Хотiла б я побачити його.

Л i с о в и к Та нащо вiн тобi?

М а в к а Вiн, певне, гарний!

Л i с о в и к Не задивляйся ти на хлопцiв людських. Се лiсовим дiвчатам небезпечно…

М а в к а Який-бо ти, дiдусю, став суворий! Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?

Л i с о в и к Нi, дитинко, я не держу тебе.. Я звик волю шанувати. Грайся з вiтром, жартуй iз Перелесником, як хочеш, всю силу лiсову i водяну, гiрську й повiтряну приваб до себе, але минай людськi стежки, дитино, бо там не ходить воля, - там жура тягар свiй носить. Обминай їх, доню: раз тiльки ступиш - i пропала воля!

М а в к а (смiється) Ну, як-таки щоб воля - та пропала? Се так колись i вiтер пропаде!

Лiсовик хоче щось вiдмовити, але виходить Лукаш iз сопiлкою. Лiсовик i Мавка ховаються. Лукаш хоче надрiзати ножем березу, щоб сточити сiк, Мавка кидається i хапає його за руку.

 М а в к а Не руш! не руш! не рiж! не убивай!

Л у к а ш Та що ти, дiвчино? Чи я розбiйник? Я тiльки хтiв собi вточити соку з берези.

М а в к а Не точи! Се кров її. Не пий же кровi з сестроньки моєї!

Л у к а ш Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?

 М а в к а Я - Мавка лiсова.

 Л у к а ш (не так здивовано, як уважно придивляється до неї) А, от ти хто! Я вiд старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

 М а в к а А бачити хотiв?

Л у к а ш Чому ж би нi?.. Що ж, ти зовсiм така, як дiвчина… ба нi, хутчiй як панна, бо й руки бiлi, i сама тоненька, i якось так убрана не по-наськи… А чом же в тебе очi не зеленi? (Придивляється). Та нi, тепер зеленi… а були, як небо, синi… О! тепер вже сивi, як тая хмара… нi, здається, чорнi чи, може, карi… ти таки дивна!

 М а в к а (усмiхаючись) Чи гарна ж я тобi?

 Л у к а ш (соромлячись) Хiба я знаю?

 М а в к а (смiючись) А хто ж те знає?

 Л у к а ш (зовсiм засоромлений) Ет, таке питаєш!..

 М а в к а (щиро дивуючись) Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: "Чи я хороша?" А ясень їй киває в верховiттi: "Найкраща в свiтi!"

Л у к а ш А я й не знав, що в них така розмова. Я думав - дерево нiме, та й годi.

 М а в к а Нiмого в лiсi в нас нема нiчого.

 Л у к а ш Чи то ти все отак сидиш у лiсi?

 М а в к а Я зроду не виходила ще з нього.

Л у к а ш А ти давно живеш на свiтi?

М а в к а Справдi, нiколи я не думала про те… (Задумується). Менi здається, що жила я завжди…

Л у к а ш I все така була, як от тепер?

 М а в к а Здається, все така…

Л у к а ш А хто ж твiй рiд? чи ти його зовсiм не маєш?

 М а в к а Маю. Є Лiсовик, я зву його "дiдусю", а вiн мене - "дитинко" або "доню".

Л у к а ш То хто ж вiн - дiд чи батько?

 М а в к а Я не знаю. Хiба не все одно?

Л у к а ш (смiється) Ну та й чуднi ви отут у лiсi! Хто ж тобi тут мати, чи баба, чи вже як у вас зовуть?

 М а в к а Менi здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то - матуся. Вона мене на зиму прийняла i порохном м'якеньким устелила для мене ложе.

Л у к а ш Там ти й зимувала? А що ж ти там робила цiлу зиму?

М а в к а

Нiчого. Спала. Хто ж зимою робить?

 Спить озеро, спить лiс i очерет.

Верба рипiла все: "Засни, засни…"

 I снилися менi все бiлi сни:

на срiблi сяяли яснi самоцвiти,

 стелилися незнанi трави, квiти, блискучi, білі

… Тихi, нiжнi зорi спадали з неба - бiлi, непрозорi

 Л у к а ш (заслухавшись) Як ти говориш…

 

М а в к а Чи тобi так добре? Лукаш потакує головою. Твоя сопiлка має кращу мову. Заграй менi, а я поколишуся.

 

 

 

 

 

 

 

Онука Така гарна казка ! Якою ж була поетеса, що її склала?

Онук Так, розкажіть нам про Лесю Українку.

Дідусь.

Полісся – це край талановитих , співучих людей. Тут у місті Новограді-Волинському  25 лютого 1871 року народилась білява синьоока дівчинка – майбутня всесвітньо - відома поетеса Леся Українка. Дівчинка росла веселою і жвавою. Вона дуже любила гратися з сільськими дітьми в українські народні ігри.

(На екрані фото Лесі і будинку в якому народилась поетеса)

Інсценівка. Дитяча народна гра. ( Танок)

Звучить народна музика. Діти сходять зі сцени, залишаються Дідусь, Бабуся, Учениця.

Бабуся. У родині Косачів було шестеро дітей. Найбільше Леся любила брата Михайлика. Вони скрізь були разом. Мати, письменниця Олена Пчілка вчила дітей української мови, літератури, історії. Співала їм народних пісень, розповідала цікаві казки та легенди.

Дідусь. Тут , на Волині, серед розкішної природи разом із місцевими дітьми бігала Леся влітку в поле, пасла корів і нічим не вирізнялась серед сільської малечі ні одягом, ні поведінкою.

 Всі діти займають місця в залі.

 

Інсценівка «Дивна дівчина».

Звучить фонограма «Звуки лісу» По стежці біжить дівчина Леся. Зупиняється біля бабусі, що сидить під хатою.

Бабуся А куди це ти дівчино йдеш?

Леся До лісу, бабусю.

Бабуся До лісу ? А хіба ти лісовика чи русалки не боїшся?

Леся А чого мені боятися ? От я читала в книжечці про русалочку, то вона зовсім не страшна.

Бабуся У книжечці? А хіба ти читати вмієш?

Леся Вмію. Всі ж уміють.

Бабуся Дивна ти дівчинко. Убрана, як усі люди і говориш по-нашому, а от читати вмієш. Хто тебе навчив?

Леся Матуся.

Бабуся То й мати вміє читати? Чия ж ти ? Щось я тебе ніде не бачила.

Леся Бо я недавно зі Звягеля приїхала. Я Косачівна. А звуть мене Леся.

Бабуся То ти панова донечка ? Я не знала що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по московському говорять.

Леся Чого ж нам мови своєї соромитись ? Усі наші родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тітонька..

Бабуся  Чого так засмутилася, моя пташко?

Леся Бо тітоньку в Сибір вислали за те що проти влади боролась.

Бабуся І з Сибіру люди вертаються. Не плач моя пташко. А от коли тітоньку засудили, чи не страшно тобі нашою мовою говорити та по нашому одягатися?

Леся Ой ні бабуню. Нізащо в світі своєї мови не відцураюся.

Бабуся Що ж, бачу ти завзята. Рости велика!

Леся До побачення, бабуню!

На сцену виходить група учнів.

Учень У чотири роки Леся навчилася читати. Любила Козар Шевченка, твори Жуля Верна, Даніеля Дефо, казки Андерсена. В шість років дівчинка сама вишила батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник пильнувала більше за іграшки.

Учень Коли Лесі було дев ять , за революційну діяльність заарештували її тітку. Ця подія надзвичайно схвилювала дівчинку. Саме тоді зя вився перший лесин вірш «Надія»

Учень

Hi долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, —
Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

 

 Учень З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали покликанням Лесі, сенсом її життя.  Вона казала : «Поезія є всюди. Але не всякий її бачить.»

 

Учень Коли дівчинці виповнилось тринадцять, мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім «Українка». Це було своєрідним викликом тодішнім порядкам, утвердженням права говорити і писати рідною мовою.

Уперше ім я Лесі Українки з явилося в журналі «Зоря», де був надрукований вірш «Конвалія»

Учень

Конвалія

Леся Українка

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:

«Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже,

Тебе, квіточку зів’ялу,

Залишить байдуже!..

 

Учень

Леся була музично обдарованою дитиною. На думку її сестри Ольги, вона могла стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу.

Хтось з учнів виконую фортепіанну п’єсу.

Учень.

Часто, пишучи твори поетеса схоплювалась від столика до фортепіано, сідала за нього і починала імпровізувати, водночас промовляючи віршовані рядки.

Учениця

Вплітаю в музику я пальці

Як в гриву білого коня

В швидкім непереможнім танці

летить фантазія моя.

Біль і з руки пливе у душу

І рветься звуків течія.

Пече акорд. Мій друже, мушу

З тобою попрощатись я.

Хвороба стукає у двері,

Кладе на клавіші печать.

Та рух пера – і на папері

«Сім струн навіки зазвучать!»

 

Учень Можливо з Лесі вийшов би ще кращий музикант, ніж поет, та тяжка хвороба завадила. Одного разу на свято Водохреща дівчинка провалилася під лід і застудилася. Так почалася страшна хвороба – туберкульоз кісток. Біль перейшов у руки. Після невдалої операції Лесі прийшлось назавжди розпрощатись з фортепіано. З тугою в серці вона пізніше напише про це зворушливий вірш.

 

 

До мого фортепіано

Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

сповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!

Картина повстає: зібравсь гурточок,

Провадить речі, і співа, й гука,

На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок

Чиясь весела виграва рука.

Та хто се плаче там, в другій хатині?

Чиє ридання стримане, тяжке?..

Несила тугу крить такій малій дитині,

Здавило серце почуття гірке.

Чого я плакала тоді, чого ридала?

Тоді ж кругом так весело було…

Ох, певне, лихо серцем почувала,

Що на мене, мов хмара грізна, йшло!

Коли я смуток свій на струни клала,

З’являлась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже мій!

Учень Ще одне захоплення Лесі Українки – народні пісні. Дівчинка швидко запам’ятовувала їх, гарно виконувала. В неї самої є вірші, які з часом стали піснями.

 

 Укр. народна пісня  Квітка-душа

 

Учень Через хворобу Леся зовсім не ходила до школи, але завдяки своїм таланту, наполегливості й старанності вивчила декілька іноземних  мов, читала в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладала їх , а для молодшої сестрички навіть написала підручник з історії.

 

Учень Тяжка хвороба гнала поетесу, як «з дерева відірваний листок» на лікування у теплі краї. ( на екрані з являються морські пейзажі. )Вперше побачивши море, вона була вражена.

Подорож до моря

Вже сонечко в море сіда

 

Вже сонечко в море сіда;

У тихому морі темніє;

Прозора, глибока вода,

Немов оксамит, зеленіє.

 

На хвилях зелених тремтять

Червонії іскри блискучі

І ясним огнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.

 

А де корабель ваш пробіг,

Дорога там довга й широка

Біліє, як мармур, як сніг,

І ледве примітне для ока.

 

Рожевіє пінистий край;

То іскра заблисне, то згасне…

Ось промінь остатній! Прощай,

Веселеє сонечко ясне!

 

 

Учень Леся полюбила море, але де б вона не була, завжди сумувала за рідним краєм, за волинською землею.

 

 

 

Вечірня година

Леся Українка

(Коханій мамі)

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць в моє віконце.

Вже засвітились у небі зорі,

Усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок та погуляю,

При місяченьку та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо,

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Ніч обгорнула біленькі хати,

Немов маленьких діточок мати,

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

 

Учень  Леся Українка вивчала історію свого народу. ЇЇ дивувало, що народ з багатющою історією, культурою змушений перебувати в залежності від Росії.

 

 

 

 

«І все-таки до тебе думка лине…»

Леся Українка

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю!

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, –

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, –

Що сльози там, де навіть крові мало!

По завершенні на екрані демонструють фото дорослої Лесі.

 

Учень Йшли роки. Слава поетеси ширилася. Іван Франко поставив її творчість в один ряд із Кобзаревою. Тяжка хвороба не відступала. Лесі ставало дедалі гірше. Але письменниця продовжувала невтомно працювати. Вона поспішала. Сказати хотілося так багато. А часу залишалося так мало.

Учень До останніх днів Леся Українка зберігала бадьорий настрій та незламний дух. Померла поетеса в грузинському місті Сурамі  1серпня 1913 року. Їй було лише 42 роки. Тіло перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

 Попрощатися з нею прийшло так багато людей, що спинився рух міських трамваїв.(на екрані – фото могили поетеси)

 

Учень Ім я Лесі Українки носять вулиці, парки, університети, школи, бібліотеки, музеї, театри, бібліотеки у багатьох містах нашої країни. Леся Українка досягла безсмертя – її поезії перекладено багатьма мовами.

 

Hi долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, —
Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

 

Всі діти виходять на сцену.

Моя Україно, ти сильна й багата.

У тебе мільйони найкращих синів.

 

І мова твоя, солов’їна й крилата

Ще світу покаже величний мотив.

 

Як гарно вдихати повітря духмяне

Дивитись на стиглі квітучі поля.

 

І знати , що ти, моя ненько кохана,

Уже незалежна і вільна земля.

 

Єднаймося браття!

Хай чиста іскрина запалить

Любов ю гарячі серця!

 

Й піснями наповниться вся Україна

Від щастя, якому не буде кінця!

 

Сценарій склала Кошель Олена

 

У сценаріїї використані вірші Лесі Українки та уривки з п’єси «Лісова пісня», поезія з Інтернет-джерел.