Я – педагог і особистість

Автопортрет «Я – педагог і особистість»

Чотири свічки спокійно горіли і потроху танули: було так тихо, що чулося, як вони розмовляють.

Перша сказала:

- Я – СПОКІЙ. На жаль, люди не вміють мене зберегти. Думаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути! І вогник цієї свічки згас.

Друга сказала:

- Я – ВІРА, на жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому немає сенсу мені горіти далі. Подув легкий вітерець і загасив свічку.

Засмутившись, третя свічка промовила:

- Я – ЛЮБОВ, у мене немає більше сил горіти. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, які їх люблять найбільше, – своїх близьких. І ця свічка згасла.

Раптом  в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:

- ЩО ВИ РОБИТЕ? Ви повинні горіти – я боюся темряви!

Вимовивши це, вона заплакала. Тоді четверта свічка сказала:

- НЕ БІЙСЯ І НЕ ПЛАЧ! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ТІ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ: Я – НАДІЯ.

Батьки своїй дитині дарують життя в надії, що їх дитина найщасливішою, зробить щасливими батьків та оточуючих.

Щастя… Що таке щастя? На це питання відповіді можуть бути різні. Для мене щастя – знайти відповіді на прості життєві питання.

- Що для мене найдорожче?

- Що найважливіше?

- Без чого я не можу обійтися?

- В чому сенс життя й діяльності?

Розмірковуючи, я розумію, що у кожного щастя своє. Для мене щастя – займатися улюбленою справою, а улюблена справа – віддавати серце дітям. Моя дорога, що кличе і веде до щастя, – це педагогічна праця, тому що веде до нескінченного життя у душах моїх учнів. Я не працюю вчителем. Я є вчитель. Багато років тому зробив свій вибір і вважаю його правильним.

Усе має свої витоки. Мене теж колись вчили. Саме улюблені вчителі, відкрили мені, що дружня участь, живе, довірливе спілкування з дітьми – одна з головних умов успіху і задоволення від своєї роботи. Я не працюю з дітьми, а живу з ними, ділю радощі і печалі, злети і падіння.

Ще з дитинства мене приваблювала професія педагога. Я дуже хотів вчити дітлахів бути фізично здоровими, розвиненими, загартованими й мати бадьорий вигляд, адже людина, котра прагне до досконалості, матиме успіх у всіх сферах діяльності. Бачити посмішку на обличчях дітей, коли у них все виходить, і поспішати їм на допомогу, якщо виникають труднощі. І, звичайно ж, розвиватися самому разом зі своїми вихованцями.

Іноді я запитую себе: «Хто такий учитель?» Відповісти на це питання просто. Це людина, яка передає іншим знання. Але чи достатньо цього? Адже в наш прогресивний час знання можна отримати з численних джерел: із книг, науково-популярних фільмів, за допомогою інтернету. Так, може, професія вчителя, «професія від Бога», не потрібна? Звичайно ж, це не так! Завдання вчителя це не тільки передавати ази науки. Головна мета педагога – прищепити дитині любов до знань, навчити її, немов досвідчений тренер, крок за кроком, терпляче долаючи труднощі, упевнено йти по лабіринтах загадкової й дивної країни знань. Не тільки забезпечувати учнів знаннями, а й навчити їх вчитися. Я щасливий бо йду в ногу з сучасністю, навчаю дітей тому, що людське спілкування і наставництво не можна замінити нічим.

Моє завдання – допомогти учневі знайти себе, зробити перше і найважливіше відкриття – відкрити свій внутрішній потенціал, і талант. Я розумію, що це вимагає від мене глибоких ґрунтовних знань, педагогічної майстерності й такту. Є безліч способів зробити навчальні заняття цікавими й змістовними, але найголовнішим на цьому шляху, на мій погляд, є віра в себе, у свої можливості, в особисте призначення. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Щоб бути цікавим дітям, потрібно завжди вчитися, постійно бути у творчому пошуку. Але слід поставити себе до рівня учня.

Що я хотів бачити  у своїх вихованцях? Критичне мислення, толерантність, вміння конструктивно вирішувати проблеми, здатність до самовираження та ще багато інших дуже важливих якостей. Головне щоб кожен з них став яскравою індивідуальністю, досяг вершин як в науковій діяльності, так, і на спортивній арені, став особистістю – гідним захисником нашої неньки України. Якщо це у моїх учнів виходить я щасливий.

Виявляється, для мене бути вчителем – важливо, життєво необхідно, без цього я не можу обійтися, адже я «вчитель за покликанням». Бути вчителем для мене – значить бути щасливим. Я впевнений: надії своїх батьків я виправдав. Я щасливий сам і намагаюся нести щастя оточуючим дорогим для мене людям, моїм учням, запалюю в їх серцях своєю надією три згаслі свічки спокою, віри і любові.

В суспільстві постійно йде полеміка навколо вічного питання: чи кожен вчитель – педагог, чи кожен педагог – вчитель. Про себе впевнено можу сказати: «Я ВЧИТЕЛЬ, Я ПЕДАГОГ, Я ОСОБИСТІСТЬ»