"Як зацікавити дітей розповідати історії? Метод сторітелінг (storytelling) за творчістю Івана Франка на практиці. Частина ІV"

   Як зацікавити дітей розповідати історії? Метод сторітелінг (storytelling) за творчістю Івана Франка на практиці. Частина ІV

 Одним із сучасних методів навчання є сторітелінг (storytelling), який сприяє кращому засвоєнню знань про здобутий учнями матеріал. Сучасні діти по своєму сприймають глибину змісту твору, декотрі краще розуміють тексти віршованою мовою.

 Люди полюбляють слухати цікаві історії, бо це означає, що побудувавши розповідь можна зачепити розум, логіку, емоції, креативність, виховне значення. Тобто підштовхнути до потрібних вчинків, навчитись аналізувати свої. Ці здібності особливо потрібні для таких професій як маркетологи, журналісти, редактори, педагоги… Мабуть у кожній школі є учні, які опанують ці професії.

               Старе добро забувається ( за мотивами казки Івана Франка)

«Я вам хочу казку, розповісти, діти!» -

Так казав Іван Франко колись.

Своїм дітям, внукам – всім на світі,

Що терпіли біди,  а мрії  в них збулись.

    ………………………………

Жив собі Вовчисько-братик

У лісі собі хазяйнував.

Що хотів, то міг украсти.

Від людей швидесенько тікав.

 

Але це було недовго,

Бо настала враз біда.

І почав тікати в поле,

А тут чоловік з мішком вигляда.

 

«Здрастуй дядечко, голубчик,

У мішок сховай скоріш,

Ловці спіймати мене хочуть

Віку втрачу я раніш!»

 

Що робити чоловіку?

Він руками помахав.

І охоче, з милосердя,

Він мішечок свій надав.

 

Вовчик знітився, заліз,

І як смерть в мішку сидить.

Не трясеться, не гикає,

Тільки тяжко позіхає. 

 

От і молодці – ловці

До чоловіка підійшли,

І швиденько враз питають,

Бо Вовка уже шукають.

 

Ні! Нема! Не бачив я!

Тут Вовка уже нема! …

І ловців уже нема,

Бо втікали крадькома!

 

Вовк врятований стоїть,

І нахабно говорить:

«Хочу я тебе тут з’їсти,

Бо живіт уже болить!»

 

Як це так, хіба буває:

Я врятував, а ти з’їдаєш?

Хіба на світі так ведеться,

Що старе добро забудеться? 

 

Коли так, то не спіши,

В суд давай разом іти!

Що присудять – то і буде,

Ось так ти мене з’їси!

 

Йшли. Брели. Плелись недовго,

Поки в поле не зайшли!

Здибали стару Кобилу,

І питати почали.

 

Бідна трішки помовчала,

Потім ввічливо сказала:

«Я жила дванадцять літ,

Постаріла, помарніла,

 

А тепер ночую й жду,

Смерть свою страшну!

Поки вовки мене ось тут

Вночі тихенько роздеруть.

 

Тож, дядечко, мене прости!

Як непотрібною я стала -

Старе добро життя забрало

І твоя пришла теж смерть!»

 

Чоловік почав просити,

І благати, і молити:

«Давай суд іще шукати,

Треба другого спитати.»

 

Бачать Пес старий іде,

Мабуть, він мене спасе.

І давай його питати,

Віру й правду пізнавати.

 

« Ні, Вовкова буде правда,

Я служив аж двадцять літ,

А як став уже стареньким,

Вигнав він мене у хлів!»

 

Чоловік ще більш злякався,

Закахикав, здивувався.

Потім знову став просити,

Треба в третій суд сходити!

 

Раптом бачать йде Лисичка,

Наближається до них.

Розсуди нас, будь ласкава,

Серцем просить чоловік.

 

Лисичка думала, гадала,

Потім швидко зметикувала:

«Це неправда, не може бути,

Щоб чоловіка обманули.

 

Ось тут і зараз покажіть,

Як Вовк в мішку сидить!»

І він поліз, і знов піймався.

Сидить, бо чоловік зв’язав.

 

Лисиця бачить і сміється,

І мудру надає пораду:

«Ти ціпком  погладь мішечок,

І забий Вовка за зраду!»

 

Як казали, так зробили,

Вовка в мішечку на смерть забили.

І подарував чоловік Лисичці,

Мішок з курьми, бо так годиться.

 

Пішли разом вони до хати,

Бо треба вже курей набрати,

А жінка стала говорити,

Що так не треба вже робити.

 

На це ніколи не пристану,

Курей Лисичці не віддам,

Двох песиків клади в мішечок,

Достатньо буде їй від нас.

 

Як думала, так і сказала,

Що вирішила, те й придбала.

Візьми, Лисичко, цих курей,

Неси додому до дверей! 

 

Йде Лисичка, йде довгенько,

Потім сіла спочивати.

Думає - лишень загляну,

Ой, як  хочеться жувати.

 

Взялась розв’язувать мішок,

Зчинила страшний переполох.

Лиско й Рябко удвоє - біжать,

Тікає Лисичка, ніженьки дрожать.

 

Заскочила у нірку, і стала розмовляти:

«Що робили очі, як гналися собаки?

Що робили ніжки, коли я в дім тікала?

Що робили вушка, як від собак ховалась?

 

А ти, моє хвостище, робив що?» -

Каже Лиска, і  хвостик аж образивсь,

Розсердився, зафиркав,

За неласкаве слово так вирішив сказати:

 

«Туди-сюди мотався,

Чіплявся за опеньки,

Хотів тебе затримати,

Набридла ти мені!»

 

«А, значить, ти недобрий,

Геть, швидко вийди з хати!»

І висунула хвостик

Свій хутко із нори.

 

А потім закричала

Лиску та й і Рябкові:

«Беріть його, хватайте,

Бо зараз утече!»

 

Собакам тільки й треба,

Немов вони чекали,

Шарпнули враз за хвостик

І витягли з нори.

 

Недовго метушились,

Недовго вже й ричали,

А тільки більше Лиски

Ніхто вже не займав,

Бо з псів її, напевно,

Хтось просто розірвав!

   ……………………….

Ось так в житті буває,

Хтось дурить, ображає!

За це Господь карає,

Навчає нас Франко.

 

Ви, діти, обережно

Слідкуйте за словами,

Якщо дали вже слово -

Тримайте на вустах!

 

Обманювать не можна,

Бо це лихий початок,

І ти, маленький друже,

Будь чемний на словах!

 

Коли вчинив злодійство,

Чи гріх якийсь страшненький -

Незабувай, шановний -

Це на твоїй душі!