Загальношкільний виховний захід: " Рушник вишиванний"

« Рушник вишиваний »

Мета: Викликати в учнів інтерес доісторичного минулого. Виховувати національну самосвідомість, інтерес до народних традицій, культурної спадщини українського народу. Розвивати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних художніх промислів українського народу.

Обладнання : хліб, рушники, музикальні композиції

Епіграф:

« І на тім рушникові оживе все знайоме до болю6 і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов»

(На фоні музики виходять ведучі)

ІІ – Ведучий:                     Добрий день, вам любі друзі!

Ми раді вас в цей день вітати

На світлому і радісному святі

У цій чудовій гарній залі

І – Ведучий:

                         Гостей годиться хлібом – сіллю зустрічати.

                         Привітним гожим словом вшанувати.

                         Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.

                         Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

( Підноситься хліб і сіль)

 

         З роду – віку людина живе не лише хлібом єдиним. Живе роздумами, мріями, надіями. І саме оці роздуми, думки знаходять своє відображення у творах мистецтва: літературі, вишиванках, скульптурі, музиці.

 

ІІ – Ведучий: Рушник…, як багато промовляє це слово! Український рушник! На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе, рушник супроводжував людину все життя від народження і до смерті.

 

Учень:

Мій народ якось вигадав

Український рушник.

Щоб і хата була – красивішою,

Щоб і доля була прихильнішою,

Щоб весілля було – та й клечальнішим,

Щоб зажинки були величальніші.

Стежку Сковороди і Тарасову думу

І безмежного поля солону можуть,

І колосся любові, і зернятко суму,

Рушники українські у вічність несуть

 

І – Ведучий: Стверджують, що саме « рушник» походить від слова

 « рушати». Мати проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла: « Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог». Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

 

ІІ – Ведучий: Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я: «Хата без рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку – хата у віночку». Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати – вони служили оберегами.

І – Ведучий: А зараз наймолодші школярі нашої школи представлять роботи своїх родин.

( Учні першого класу представляють свої експонати)

ІІ – Ведучий: Ви подивіться: оцей рушник, який у багатьох хатах заховали як непотрібну річ подалі від очей людських «живе» поряд з нами від часу народження веде нас по життю і проводжає в останню путь..

І – Ведучий: Вдумайтесь чи помилимось ми, коли назвемо рушник нашою святинею? І при  народженні, і в армії, і при сватанні, і на весіллі в’яжуть молодим руки рушником, помирає людина – і в останню дорогу її проводжає рушник. А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому залі, тож запрошуємо учнів 2 – го класу представити свої експонати.

( Учні 2-го класу представляють свої експонати)

ІІ – Ведучий: Приходила в життя людина, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для  хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчинки – калину, щоб гарна була, як калина. Цей рушничок мати клала під подушку дитині. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

Учень:

 

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую : гуси зняли крик,

Зозуля знову закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута – м’ята .

Десь тих бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло – тепло стало…

Цілую мовчки той рушник.

Що мати вишивала.

У барвінку синій цвіт,

Кущ рясного глоду.

Український рушничок –

Символ мого роду

 

І – Ведучий: До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:

«Радуйся земле, радій, родино,

Радуйся з нами , нова дитино,

В тебе доволі і ласки, і дива,

Хай не цурається доля щаслива.»

 

                   Звучить пісня « Рушник вишиваний» Наталії Цар

 

ІІ – Ведучий: Для представлення своїх експонатів запрошуються учні 3 – го класу

( Учні 3-го класу представляють свої експонати)

І – Ведучий: Рушник – уповивач готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли:

«Вповиваю тебе сину

 В рушничок біленький

Щоб виростав ти великий

Був все здоровенький.»

 

Учень:

Як з'являємось на світ ми,

В крижмі – білі рушники.

Полотняне диво світле,

Плід душі і хист руки

 

ІІ – Ведучий: А тепер ми матимемо змогу ознайомитися з вишиваними роботами родин учнів 4 – го класу.

( Учні 4-го класу представляють свої експонати)

 

І – Ведучий: Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник – утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова: « Доброго ранку» або « Доброго здоров'я» цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла: «Утирайся мій синочок,в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки, добрий, веселенький»

Учень:

Неначе долю вишила свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання, і пісні, і молоду зорю.

Світи мені повік, матусине любове

 

ІІ – Ведучий:

Надаємо слово для представлення своїх експонатів учнів 5-го класу

( Учні 5-го класу представляють свої експонати)

І – Ведучий:

Слово « Рушник» і «мати» завжди йдуть поруч. Я зараз вам розповім легенду про те, як мати рушником стала.

                                                   ( на фоні музики)

……Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати і мала вона трьох синів  - красенів. На все здібні хлопці, одне лише не вміли – вишивати, як їх мати. Сядуть було коло неї та й кажуть: « Ви, матусю, шийте – вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи». Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: « Долю я вам вигаптую, а пам'ять про себе в рушниках залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила за своє життя мати і всі між синами розділила. А даруючи говорила: « Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б ви не поїхали, куди б ви не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже!». Померла мати, а її слова і пам'ять про неї в рушниках залишилась і передаються з покоління в покоління.

 

Учень:

А мати вишивала рушники

Думками й українськими піснями ,

І слалися дорогами нитки,

І йшли по цих дорогах дні за днями.

Життя з них починається, і доля,

І зустріч, і прощання, і розлуки,

І житні колоски на тому полі,

Де сонце гладить материні руки

Проходять і тепер безсонні ночі

Ті рушники, волошками розшиті,

 І дивляться з них материнські очі,

І чорнобривці, росами умиті.

А мати вишивала рушники

Піснями й калинами край дороги.

Ішли у даль життєвії стежки,

Неначе журавлі в осінню пору.

 

ІІ – Ведучий:

1.               Надаємо слово для представлення своїх експонатів учнів 6-го класу

( Учні 6-го класу представляють свої експонати)

2.               Слово надається учням 7 – го класу

( Учні 7-го класу представляють свої експонати)

 

Учень:                                         Хай сторона моя багата

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі рідна хата

Під ясеновими крильми.

Учень:

У ній тепло і очі мами,

І доброта і руки,

А над смутними образами

Горять барвисті рушники

Учень:

Тут батьків труд і труд матусі.

Поліття чесне та рясне,

А хліб домашній на обрусі,

Неначе сонце весняне

 

І – Ведучий: А тепер ми матимемо змогу ознайомитися з вишиваними роботами родин учнів 8 – го класу. ( Учні 8-го класу представляють свої експонати)

ІІ – Ведучий: І саме в родині від батька до сина, від матері – доні» передаватимуться родинні традиції нашого народу

Учень:

На українськім рушнику

Матуся вишила Карпати

Рясну калину калину в квітнику

І долю лебедів крилатих

Учень:

 

Людей гостинно звідусіль

Стрічати хлібом у вишиванці,

Щоб цей рушник у день весіль

Кружляв у запальному танці.

Учень:

 

Щоби давав пісням політ

Й нові узори, мов перлини,

Щоб цей рушник стелився в світі,

Як добрий оберіг родинний.

Учень:

 

Це все – моя земля, моя Вкраїна.

Це рук моєї матері тепло,

І цей рушник, яким і дочку, її сина

Благословляє мама на добро

 

Танець під музичний супровід « Як у нас на Україні»

 

І – Ведучий: Слово надається учням 9 – го класу

( Учні 9-го класу представляють свої експонати)

ІІ – Ведучий: А тепер ми матимемо змогу ознайомитися з вишиваними роботами родин учнів 11 – го класу.

( Учні 11-го класу представляють свої експонати)

І – Ведучий: Сивіють і народжуються роки, минають століття та вічним є і буде український рушник. Він пройшов крізь віки, і хотілося б щоб і надалі був він ознакою любові і незрадливості, символізував чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею

 

Учень:

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старості чекали на святки –

Розшиті маками, заквітчані, барвисті

Учень:

Благословенна будь, на всі віки.

Найперша жінка, що нашила квіти

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта

 

                    Пісня « Ой, рушник – рушничок » у супроводі таночку

ІІ – Ведучий:

А на прощання хочеться сказати :

 Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди

 

Учень:                                   Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі рушники!

 

 

І – Ведучий:

На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги вславляли Україну

Щоб у нашій праці і в гучнім весіллі

Шанували в світі над усе людину.