Захід - реквієм "Вогонь пам'яті"

Про матеріал

Форма проведення: розповідь з елементами бесіди, повідомлення, перегляд відео, декламація віршів. Рекомендовано для проведення в 6-9 класах.

Перегляд файлу

Захід-реквієм «Вогонь пам’яті»

Мета виховного заходу:

- виховна: виховувати співчуття; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави;

- освітня: вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу;

-розвиваюча: розвивати вміння узагальнювати і систематизувати, аналізувати, виділяти головне, порівнювати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення.

Форма проведення: розповідь з елементами бесіди, повідомлення, перегляд відео, декламація віршів.

Оформлення класної кімнати: ікона, рушник, вишитий чорно-червоними кольорами, свічки, шматок черствого хліба, колаж у вигляді мапи України.

Хід заходу:

Звучить реквієм В. Моцарта

1 учень: Співають коники у житі,
                 А жито мріє на ланах.
                 Отак би в світі жити й жити,
                 Аби лиш хліб у хаті пах.

                 Аби лиш хліб… А як немає?
                 Тоді немає і життя.
                 Народ мій ціну крихті знає –
                 Він повернувся з небуття.

                 Він повернувся знов ростити
                 Дітей своїх і сіяти хліби.
                 Він повернувся жити, жити, жити.
                 І пам'ять про минуле берегти.

2-й ведучий: 75 років тому нам хотіли винести вирок смерті.

1-й ведучий: Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом. 75 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором.

2-й ведучий: Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. 75 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Він посіяв страх серед людей.

1 учень: Хвилина мовчання сльозою горить,
              Пронизує струмом немов би ця мить,
              Щипає за душу, бере за живе
              І дзвоном тривожним у серці гуде.
             Я бачу той розпач безсилих людей
             І погляд голодних дитячих очей,
             В долоні затиснуті п'ять колосків,
             Гвинтівку і вирок жорстоких катів.
             Спустошені села, порожні хати
             І сни про матусю дитя-сироти,
             Яке, наче паросток роду, живе
             Й натхненно шукає коріння своє.
             Я чую той стогін крізь щільність років,
             Крізь спогадів тугу померлих батьків...
             У вічність нестиму сторінку сумну –
             Про жертв геноциду пам'ять святу.

1 ведучий: Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано кривавим кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Перегляд мультфільму «Голодний дух»

https://www.youtube.com/watch?v=baHXUzq3VPM

2-й ведучий:     Забрали все, окрім журби,
                            Серпом червоним лютували,
                            Щоб непокірливі "хохли"
                            Страшною смертю повмирали.
                            Родина схожа на стерню,
                            Що після жнив мовчить у полі:
                            Нема життєвого вогню,
                            Стоять лише стеблини голі.
                            Блукають люди по селу,
                            Худі, неначе соломинки,
                            Свій порятунок - лободу,
                            Понабивали у торбинки.
                            В степу полюють на ворон,
                            Печуть млинці із очерету...
                            Життя, що схоже так на сон,
                            Шокує матінку-планету.

1-й ведучий: То не родина, то стерня,
                         Що після жнив мовчить у полі:
                         Десятиліття забуття,
                         Уламки вкраденої долі...
                         І перетворює на прах.
                         Немає в хаті ані крихти,
                         Лише вода в циберці спить.
                         Чомусь не хочеться вже й пити,

                         А тільки голосно завить.
                         Щоб те виття Господь на Небі,
                         Почув і Янголів послав
                         Дитячі душі безневинні,
                         До себе щоб скоріш забрав.

2-ведучий: На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

1-й ведучий: Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові – консула С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. – «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».

2-й ведучий: «Тоді був неврожай, засуха. А ще відбирала влада те, що виростили люди. Ті, що відбирали, документів не пред'являли. Люди їм не заперечували… Приходили чоловіки – 4-5 осіб. З'являлися в вечірній час. Забирали зерно, продукти, дивилися по горшках, яка є їжа – і з'їдали або виливали. Приходили щоденно. Люди від них усе ховали, закопували. Але сховати було неможливо. Вони шукали із шомполами, переколювали геть усе. Люди їли, що було: в полі мерзлу картоплю, мишей, котів, липові листки, корінці, ягоди, гриби, їжаків, відростки від калини, які підпікали або їли сирими. Всі голодували. Дуже багато вмирало людей, цілими сім'ями. Ховали їх попід хатами. На них нема ні хрестів, ні пам'ятників. їх згадують ті, хто зостався живим. В їх смерті я виню лише владу.»

Заріцька Станіслава Іванівна, 1923 р.н., село Яворівка Житомирської обл.

1-й ведучий: Селище Пулини, Житомирщина. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв’яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», — чулося серед людей».

2-й ведучий: «Наш дід ховав у ямах. Під ліском, в огороді, саду. І в полі. Ставив мітки. Ставив траву, щоб виглядала з-під снігу. Буряки, які садили в огороді, не викопували. А вже викопували мерзлими. Мерзле не заберуть. А ми це їли. Літом збирали колоски, ходили шукали ховрахів, ловили деркачів на лугу, їли голубів. У діда була голуб’ятня, поступово з'їли. Пропала у нас собака, то дід казав, що вовки з'їли. Вони приходили, я їх бачив. А потім уже нам сказала мати, що ми ту собаку з'їли. Комсомольці попереджали родичів. Своїм знайомим, щоб ховали картоплю і поживу, щоб вижити. Так за те потім їх розстріляли.»

Циба Василь Іванович, 1928 р.н., селище Райгородок Чернігівської області

1-й ведучий: В селі весна повзе на ліктях,

                             Повзе по мертвих і живих,
                             В долоні сонце ловлять діти,
                             Що дзвінко капає із стріх.
                             І п’ють опухлими вустами
                             Оту живицю молоду.
                             Їм жить і жить, та над полями
                             Знов ворон каркає біду.

2-й ведучий: Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, – вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.

Уявіть… Якщо в нашій школі працюють та навчаються 230 людей, яка кількість складає 2-4 % ?

1-й ведучий: О діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні

                    своїх сердець і душ не віддасте.
                              Ви не розцвівши згинули дочасно,
                              Поклав у землю вас голодомор,
                              Я ж бачу, як важкий достиглий колос,
                              Схилився над голодними дітьми.

Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути – ні матеріальних, ні тим більше людських.

(Діти виходять та прикріплюють свічки зі словами до дошки)

Голодомор був добре спланованим, свідомим та цілеспрямованим злочином з метою придушити український національно-визвольний рух, упокорити українців та ліквідувати частину українських селян.
За розпорядженням уряду,заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялось продовольче постачання сіл.
Переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення та розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів.
З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, але й, навіть, квашені огірки,капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська).
На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8 – 9 і більше разів.
Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня.
За різними даними, загинуло від 4 до 7 млн. людей, хоча деякі історики вказують про 10 – 11 млн. загиблих.
Голодомор в Україні тривав 17 місяців – з квітня 1932 року до листопада 1933 року.
Голодомор 1932 – 33 рр. є визнаним на міжнародному рівні геноцидом українців.

2 ведучий: «Мертвим нікому довіритися, крім живих, — і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам’ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.Пам’ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.

Перегляд фільму «Вони хотіли жити…».