Захід до Дня Перемоги "Ніхто не забутий..."

Лінійка до свята 9 травня «Ніхто не забутий….»

Ведуча: ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Але кожного року 9 травня ми відзначаємо День перемоги, і ніколи не згасне пам’ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

 

Учень:
Весна іде, і переможним кроком
В тюльпановому вічному вогні
Йде травень крізь хвилини, дні і роки,
Несе нащадкам спогади свої.

 

Учень:
Весна іде квітчасто, гордо, юно,
Як втілення найчарівніших снів.
О весно красна, ти ще не забула
В історії своїх жахливих днів?

 

Учень:
Із року в рік часопис віддаляє
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знов і знову нагадає,
Як із життя ішли його сини.

 

Учень:
Буяють мирно квіти на могилах,
До сонця красного метелики летять.
А ті, кому війна зламала крила,
Священним вічним сном в могилах сплять.

 

Ведуча: Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941–1945 рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в життєвому строю. Даються в знаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоча часто їм і не хочеться про них згадувати.
Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв.

 

 

Учень:

Привели шляхи-дороги
Наш народ до перемоги.
І солдати-дідусі
Посміхаються усі.

 

Учень:

Це святе травневе свято
Треба серцем відчувати!
Придивись: в старих солдат
Сльози радощів блищать!

 

Учень:

Минули бурі стоголосі.
Є і медалі, й ордени…
А рана та ще ниє й досі
Далеким стогоном війни.

 

Учень:
Ні, не забути днів огненних,
Що злиті в Перемоги День.
Висот немає безіменних.
Нема солдатів без імен.

 

Ведуча: Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів, однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.
Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

 

Учень:

За Батьківщину у боях вмирали
Однаково — дорослі і малі…
За довгі роки ще не розшукали
Усіх могил солдатських на землі.

 

Учень:

Розкидані вони у чистім полі,
Десь при дорозі, у розмай-траві…
Могил отих не обминай ніколи:
Поховані у них — для нас живі!

 

Учень:

Там сплять навічно воїни-солдати,
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини,
Їм не судилось весен зустрічати,
Тих, що стрічаєш ти після війни.

 

Учень;

Там сплять твої ровесники-орлята:
Тепер уже були б із них орли!
Схилися ж над могилами солдатів,
Що у боях за тебе полягли.

 

Учень:

До обеліска я в задумі стану,
До сивини своєї на путі.
Скажу «спасибі» тихо ветерану,
Що вдруге народив мене в житті.

 

 

Учень:
На картах не знайти мої дороги –
Мій бойовий, мій босоногий шлях.
За вбитим батьком йшов до перемоги
Траншеями по спалених полях.

 

Учень:
Сльоза зорі стоїть над обеліском,
Сховавши клопоти людські і сни.
Сьогодні треба поклонитися всім низько,
Усім хто не прийшов з війни!

 

Ведуча: Перед трагічною хвилиною мовчання
Словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше там розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів.
Солдатів подвиг, про який сьогодні
Дізнались ми, не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати,
Але воно, нажаль, не має мови,
Лиш має біль. І тому я прошу
Солдатів пам’ять вшанувать мовчанням.

(хвилина мовчання)

(Покладання квітів до стели)

Ведуча: Велика Вітчизняна Війна – це не єдине горе нашої держави. Ми, молоде покоління, повинні знати ще і про страшні сторінки афганської війни. Пам’ятати, що серед нас живуть люди, які стали свідками і учасниками цих бойових дій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, подвигом і героїзмом. На нашому мітинзі сьогодні серед нас присутні воїни-інтернаціоналісти нашого села, живі свідки тих жахливих подій.

 

Учень:

Минають дні, ідуть роки…

Життя листки перегортає,

А біль Афганістану навіки

В душі чомусь не замовкає.

 

Ведуча: Через афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% українці. Ветерани-афганці! Скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі. Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані й зараз перед очима постають жахливі картини боів, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться страшні сни.

 

Учень:

Повідайте, повідайте синам,

Повідайте всім дітям, ветерани,

Які шляхи пройти судилось вам

Крізь полум’я Гардеса й Кандагара.

(слово афганців)

Пісня «Аист на крыше»

 

 

Учень:

Мир на землі — це затишок і тиша,
Це сміх дитячий і душі політ,
Коли поет чарівні вірші пише
Про незвичайний, дивовижний світ.

 

Учень:

Мир на землі — це росяні світанки,
Краса і творчість, пісня у гаях.
Мир на землі — це вечори і ранки
Із радістю і щастям у серцях.

 

Учень:

Мир на землі — це дім і мама, й тато,
Й любові стільки — просто через край!
Це та земля, де щастя є багато
І в кожній хаті — хліба коровай.

 

Учень:

Це та земля, де сміх і пісня лине,
А діти йдуть до школи знов і знов.
Й ніколи у боях ніхто не гине,
Бо там господар — щастя і любов.

 

Учень:

Я хочу завжди в мирнім світі жити,
Де затишок, любов, добро, тепло.
Щоб вміли всі кохати і любити,
І на Землі чарівно скрізь було.
 

Учень:

Україна –це краіна.

Де живемо я і ти,

Добра, славна це родина,

Де так добре нам рости!

 

Учень:

А я так хочу миру в Україні
Й на всій планеті, щоб війни — ніде!
Щоб збереглися в серденьку святині,
Бо ж рік Новий по всій Землі іде.
 

Учень:

Я хочу миру, я вас всіх благаю,
Облиште війни, перекресліть зло.
Хай щастя й радість буде в нашім краю,
І щоб на серце світле все лягло.
 

Учень:

Синьо-жовтий прапор –

Гордість наша щира,

Хочу я і тато,

Щоб жили ми в мирі!

 

Учень:

Хай буде мир на Україні

Долоні здіймемо свої.

Хай буде мир на Україні!

Хай буде мир на всій Землі!

 

Ведуча: Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

Калини цвіт і вишень біле диво,

І мирних ранків сонячність щаслива,

І наша вдячність нескінченна,

І України бойове знамення.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни!

Не чули щоб ніколи звук гармати!

 

(Танок «Україна – це ти»)