Захід "Мій край - жива легенда"

 

 

 

 

 

(історія села Білки Іллінецького району

Вінницької області)

 

 

                   Підготувала учителька історії                

                         Мельник Людмила Степанівна

 

 

 

Учитель. Україна! Золота, чарівна сторона. Земля, барвінком уквітчана, житом закосичена. Скільки лагідних і теплих слів придумали люди, щоб висловити любов до краю, де вони народилися і живуть. Земле моя, краю рідний! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших, оспівані в піснях народних безмежні поля, зелені ліси і доли. Тут усе близьке і рідне нам.

(Звучить пісня «Чи хоч раз ви коли в нас, у Білках, були…»)

Ведуча. Добрий день вам, любі наші гості, у нашій гостинній оселі. Спасибі, що прийшли до нас на свято. Відвідайте нашого хліба-солі, щоб всі були веселі та здорові. А як пироги ще скуштуєте, то і силу відчуєте. (Українка виносить коровай, вклоняється, кладе на столі.)

Ведуча.

             У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро,

             Стрічаєм із хлібом, любов’ю і миром!

(Звучить пісня «Зеленеє жито»)

Учитель. Рідний край! Починається він із батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку. А ще із маминої пісні колискової. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у світ. Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село. Тут жили наші діди-прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського.

                               (Пісня «Рідний край»)

Сьогодні ми представляємо проект, над яким працювали учні нашої школи, їхні батьки, вчителі, жителі нашого села. Тема, яку ми досліджували, має назву

«Мій край – жива легенда!»

Учень.

          Село моє, краплиночка на карті,

          У світі невідоме, та дарма.

          Ну, а чого без нього були б варті

          Ми з вами, кожен зокрема.

          Земле моя, у тобі мої мрії, надії.

         Сходить сонце, жита полоніють,

          У душі моїй, в долі моїй!

Учитель. Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому.

Учениця.

         Як хочеться в село у запах м’яти,

         Як хочеться босоніж по росі,

         Стежиною брести до тої хати,

         Що зачекалась з пра-пра-пра-часів…

(Звучить пісня «Хата моя, біла хата»)

   

Хата моя, біла хата

Рідна моя сторона

Пахне любисток і м’ята

Мальви цвітуть край вікна

Хата моя, біла хата

Казко тепла й доброти

Стежка від тебе хрещата

В’ється в далекі світи.

 

В хаті спокійно й затишно,

Вечір десь бродить в гаю

Мати задумливо й ніжно

Гладить голівку мою

Мамо, чого зажурились?

Дайте тепла ваших рук

В хаті на згадку лишились

Болі й тривоги розлук

 

Хата моя, біла хата,

В білому світі одна

Пахне любисток і м’ята

Мальви цвітуть край вікна

В’ється дорога далека

В хату крізь синю парчу

Мамо, до Вас, як лелека

В горі і в щасті лечу.

Ведуча. Ті, кого доля закинула інде, погодяться, так хочеться інколи, забувши про повсякденні турботи, майнути із міста в село, і злитися з природою. І так спокійно стає поміж квітчастих нив, кручених узгір’їв, серед блакитних ставків та зелених гаїв, начебто немає у твоєму житті ніяких проблем. Тут можна добре відпочити від буденного, сірого та відчути насолоду від чарівної краси Поділля!

Вед. Ідеш, бувало, вулицею – біліють ряди хат, обгороджених тином. Серед буйної зелені виринають вони з-поміж дерев. Як любовно писав про красу українського села Т. Г. Шевченко:

Село…І серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Вед. Краса природи рідного краю надихає учнів нашої школи на чудові поетичні рядки.

Свій вірш прочитає учениця 11 класу.

                         Наш край.

Ми живем у гарнім краї, любі мої друзі,

Де росте трава шовкова у зеленім лузі.

Де стоять ліси старезні, а у них дуби кремезні.

Квітів скрізь ось тут доволі, і у лузі, і у полі.

 

А найперший красень лісу –

То підсніжник білобрисий.

Навіть сніг не встиг ще злізти,

Вже стоять зелені ніжки.

А на ніжці є дзвіночок

В трійці білих пелюсточок.

 

Так з’являється підсніжник –

Найраніший, найніжніший.

Що ж хотів він нам сказати?

Що зимі пора вже спати,

А нам весну зустрічати!

Ведуча. Улюбленими місцями відпочинку жителів нашого села є урочища «Гришкове», «Соловйове», біля «Граба», які знаходяться в лісі, де є також водоймища. Тому там можна порибалити, влітку покупатись, в лісі багато грибів, можна зустріти диких звірів.            

Ведучий. Місцевість, де ми живемо, вражає своєю красою в будь-яку пору року. Це ми показали на фото-стенді «Природа рідного краю».

Учитель. Зверніть увагу, будь ласка, на краєвиди нашого села. Часто в буденних клопотах і турботах ми не помічаємо краси, яка оточує нас. І, можливо, хтось не повірить, що на світлинах саме наша місцевість, але це так. Давайте навчимося бачити і цінувати те красиве, що навколо нас, любити й оберігати природу рідного краю.

Ведучий. Також учні нашої школи взяли участь у конкурсі написання творів на тему «Найяскравіший куточок у місцевості, де ви проживаєте». Ось уривки найкращих творів. (Зачитуються уривки творів.)

Ведуча. Завітаймо уявою в давнє українське село. Адже наше село сягає давнини, як і інші села. Розкопки, які проводились в нашій місцевості у 1953 р. показали, що на території села існувало поселення ще у ХІІІ ст., яке було знищене монголо-татарами у 1240 році. Село Білки згадується у джерелах датованих 1629 р.. Започатковане воно було в урочищі Камінна.

Вед. Надто трагічним виявилось ХХ ст. В дореволюційний період село належало панові Собчинському, який був депутатом Державної Думи. За його сприяння в селі було побудовано земську школу та лікарню.

Вед. В селі діяла Богословська церква, яка наприкінці 20-х років була знищена радянською владою. Залишився тільки склеп, де відбувалось поховання відомих заможних жителів села, який став використовуватись як склад.

Ведуча. В селі, біля теперішнього дитячого садочка, знаходиться могила заручника Родіона Дмитренка. В 1918 р. місцевий революціонер Корецький зібрав мешканців села і привселюдно застрелив бідняка Дмитренка. Після пострілу в лоб з маузера при майже тисячній громаді села, заборонив поховання на місцевому кладовищі.

Особливо трагічними стали 30-ті роки. В роки голодомору загинуло близько тисячі мешканців села. Місце захоронення жертв Голодомору 1932-1933 рр. на сільському кладовищі обсаджене ялинами та встановлено пам’ятний знак – хрест.

Вед. Великим тягарем була війна з гітлерівською Німеччиною. Із зброєю в руках односельці захищали свою країну, були нагороджені урядовими нагородами, багатьох не дочекалися із війни додому рідні. В нашому краї діяв могутній партизанський рух, в якому брали участь жителі села. Білківчанин Рибаченко Г. А. очолював партизанський загін «За Батьківщину». У 1965 р. в Шабелянському лісі встановлено пам’ятник полеглим партизанам, де щороку відзначаються День Перемоги та День партизанської слави.

                                (Пісня «Молитва»)

То ж завжди пам’ятаймо наших визволителів, що віддали своє життя за наше мирне сьогодення.

Вед. Все менше і менше серед нас тих, хто здобував нам щастя. Спасибі вам, сивочолі ветерани, за мир, за наше щасливе дитинство, низький вам уклін!       

А зараз слово надаємо ветерану війни Дробині Анатолію Семеновичу. Послухаємо розповідь про наше село в роки війни.

(Звучить пісня «Колискова»).

Цвітуть, розцвітають сади,

Тумани за обрій лягли,

А мати колиску гойда,

Солдата з війни вигляда.

             Приспів:

А груша цвіте, синочок росте

На радість матусі росте.

 

Рости, мій синок, виростай

Вітчизну свою захищай

Твій батько погиб на війні

Так будь же утіхой мені.

 

А мамине серце не спить,

А мамине серце тремтить

Стоять обеліски кругом

І верби схиляють чолом.

Вед. Споконвіку наше село славилось трудівниками. В усі часи хлібороби працювали на землі. І ми всі – діти хліборобів, а тому найдорожчим скарбом для нас є хліб. Віками наші односельці пекли домашній хліб, берегли його, і шану до нього передавали своїм дітям і онукам.

Вед. Сьогодні наші жінки повернулися до давніх хороших традицій. Майже в кожній хаті в нас печуть хліб і пожилі, й молоді господині.

Погляньте, який духмяний, пухкий коровай виблискує у нас на столі. А як пахне – сонцем і вітрами, натрудженими хліборобськими руками. Тож спасибі вам, трударі, за вашу сумлінну, невтомну працю, за ваше вміння і таке неповторне творіння. Всім, хто подарував нам пахучий хліб, ми присвячуємо пісню.

(Звучить пісня «Урожайна»).

Ой як зібрали щедрий урожай,

Слава полинула про наш рідний край

Сиза хурделиця по дорозі стелиться

А Петро тракторист на Галині жениться.

 

Гарні дівчата в нашому селі

Славу примножують рідній землі

Сиза хурделиця по дорозі стелиться,

А Дмитро комбайнер на Оксані жениться.

 

Ой як заграли голосні вітри,

Поле широке зорали трактори

То не хурделиця – біла заметелиця

То врожайні лани пшеницями стеляться.

Вед. Кожна людина-трудівник заслуговує на пошану. Але є люди, які здобувають ще й славу, всезагальне визнання, мають неабиякий авторитет серед односельчан. Про таких людей ми розповіли в альбомі «Знаменитості нашого села». Тут розповіді про колишнього директора нашої школи, який продовжує трудитись на педагогічній ниві, Марценюка Я. С., бувшого керівника нашого господарства  - радгоспу «Білки» Малімона М. П., Голосія В. П., який довгий час займав посаду Голови сільської ради, колишнього воїна-інтернаціоналіста Назарика А. Г. та інших. Зараз про свого дідуся розповість учень 10 класу Малімон Олександр. (Розповідь про дідуся.)

Учитель. Із розповіді бачимо, що Олександр любить і поважає свого дідуся, який став для нього добрим другом і мудрим порадником. Сам хлопець бере приклад з дідуся, добре навчається, активний в громадському житті, має багато друзів. В майбутньому, можливо, Олександр прославить наше село своїм гарним іменем, стане відомим вченим зі світовим ім’ям чи навіть президентом, адже зараз він займає посаду президента нашої школи. Побажаємо йому великих успіхів у навчанні та здійснення усіх мрій.

Учень.  У вас руки мозолясті,

У вас серце, як вогонь.

І сходить день новий у щасті

З ваших натруджених долонь.

Будьте ж ви здорові й молоді,

Хай вам буде слава у труді!

Ведуча. Час змінюється, змінюється і село. У добротних будинках по-сучасному вмебльовані кімнати, та в багатьох сім’ях усе ж збереглися давні хороші традиції прикрашати помешкання вишитими рушниками. Ось вироби сільських майстринь-вишивальниць. Хіба можна не замилуватись такою красивою, але копіткою жіночою роботою, яка потребує багато часу, витримки та вміння. То ж створили їх невтомні руки. Більшість цих жінок і на роботу встигає, і знаходить час для свого улюбленого заняття. Серед них і вчителі нашої школи: Копняк Н. С., Маршук К. С., Мордюк О. І..

Є в нашому селі чимало народних умільців. Вони представили нам свої вироби. (Виставка робіт.)

                          (Пісня «Червона калина»)

Ведуча. Де свято – там і пісня. Це завжди так, бо українська пісня – це бездонна душа українського народу, його слава, гордість. Бо пісня – то невичерпне джерело, вона святиня і скарбниця, схили до ніг її своє чоло, її любов’ю можна освятиться. Сьогодні на нашому святі звучало багато пісень у виконанні народного фольклорного ансамблю «Джерело», який є гордістю нашого села. Ансамбль народився ще у    50-х роках. З того часу учасники ансамблю дарують односельчанам свої пісні, виступають на сцені району, області і навіть у самій столиці – місті Києві. Скрізь їх зустрічають з любов’ю та гучними оплесками. Зараз послухаємо ще декілька пісень у виконанні ансамблю.

(Звучать пісні «Пісня про Білки» - слова білківчанки Кашкань Н. П., музика жителя села, керівника ансамблю Білкуна  І. С. та жартівлива пісня «Ой там на товчку, на базарі…»)

Ведуча. Ансамбль виконує різні пісні: історичні, побутові, обрядові, ліричні, жартівливі. Серед них є такі, які відомі лише найстаршим учасникам ансамблю, тому що вони дуже старовинні. Учні записали ці пісні і підготували збірочку «Пісні мого краю».

 

Учитель. Ансамбль «Джерело» відомий далеко за межами села: народні артисти виступали на сценах району, області і навіть в столиці нашої держави – місті Києві. Він має численні нагороди, а також присвоєно звання «народний аматорський колектив». Учні та вчителі школи вивчали історію ансамблю та записали збірочки пісень «Ой на Івана та й на Купала», «Пісенне джерело», «Весільні пісні». Колектив поповнюється молодими виконавцями, серед яких й учениці нашої школи Мендусь Люба та Рибак Аня. Ми вважаємо ансамбль «Джерело» справжньою перлиною нашого села.

Ведуча. Ось і завершується наше свято. Спасибі вам, люди добрі,

що побували у нас на святі. Здоров’я, радості і щастя всім вам на довгі роки, творчої наснаги у труді. Хай ваша невтомна праця заколоситься рясним урожаєм.

Ведуча. Нехай же завше слава лине про наше село і про його людей. Нехай квітне і процвітає уся наша Україна. Всі ми – діти однієї матері-землі. Наше село – частинка кожного із нас.

Я люблю тебе, отчий мій краю!

Я люблю тебе, рідне моє село!

До небес твою душу здіймаю –

До землі я схиляю чоло.

 

Село моє, для мене ти єдине,

Криниця чиста з саду вигляда,

Хатина біла, сонях біля тину –

Така моя батьківська земля.

Учитель. Я хочу звернутись до учнів 11 класу, які незабаром переступлять поріг батьківської хати і підуть у самостійне життя. Ніколи не забувайте свого рідного дому, де ви народились, де зросли, не забувайте свого села.

(Звучить пісня «Висиха в душі криниця»).

 

Село моє – це наша велика родина,

 наше коріння і батьківщина,

материнська пісня і біла вишня у саду,

це наша сповідь і турбота,

батьків моїх щоденна робота.

Тут моє дитинство босоноге,

 стежина в школу на зорі,

тут наші ще не сходжені путі.

 

Не даймо згинуть ми селу,

Вкладаймо силу все нову.

Духмяні пахощі збирайте

І сонце на зорі стрічайте,

Материнську мову не забувайте,

Красу земну нащадкам передайте!

 

Пахне рідне село тишиною лугів,

І роздоллям небес, і піснями гаїв,

І полями, де сонячне світить чоло.

І хлібом, і цвітом, і прадідом-дідом

Пахне рідне село, моє рідне село.

Будить рідне село і зорю, і росу.

Я любов до землі все життя пронесу,

Все, що бачу навкруг, все в мені проросло.

І хлібом, і цвітом, і прадідом-дідом

Пахне рідне село, моє рідне село.

 

Ведучі. Дякуємо за увагу. (Роздають коровай)

 

(Звучить пісня «Врожайна урочиста» у виконанні ансамблю «Джерело».)

Променисті зливи на врожайні ниви -

На врожайні ниви і поля

Ой яка прекрасна, наче сонцем ясна

Врожаєм уквітчана земля.

 

Пахнуть хлібом ріллі всюди на Поділлі,

Пшеницями колоситься лан

І на тім масиві посмішки щасливі

Славних хліборобів-білківчан.

 

Ти поглянь довкола, йде смаглявочола,

Йде людина наша в майбуття

У своїй роботі, у стрімкім польоті

Славить опромінене життя.