Захід "“Українська чарівна мова,ти у серці народу живеш !”

“Українська чарівна мова,ти у серці народу живеш!!”

Мета: донести до учнів красу і багатство української мови; формувати відчуття краси рідної мови; розвивати мовленнєві здібності учнів; збагачувати словниковий запас; виховувати любов до рідної мови та розуміння її краси і необхідності для нашого життя.

(На сцену виходять ведучі хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику).

Дівчинка.
Добрий день вам, добрі люди! 
Хай вам щастя-доля буде, 
Не на день і не на рік, 
А на довгий-довгий вік.

Хлопчик.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро, 
Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром. 
Для людей відкрита хата наша біла, 
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

(Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг)

Вчитель. Шановні діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.

Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна – це наша Батьківщина.

Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, то ж давайте поговоримо про нашу рідну мову.

1-й учень.
Мій друже, брате, 
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.

2-й учень.
Вся історія народу — в мові,
Мова — душа народу.
Позбавити народ рідної мови —
Це означає вбити народ.

3-й учень.
Слова летять у душу як лебідки
І пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою красою.

4-й учень.
Зневажати мову мамину — біда,
Котра пустими зробить наші душі
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині сушить.

5-й учень.
Зневажати мову — зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мова.

6-й учень.
О не згуби свого народу, 
Безсмертна мово, рідна і терпка, 
Ти є душа співучого народу 
Що був і є, і буде у віках.

Вчитель. Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі.

Учні (хором). Це наша рідна мова!

Учень. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Учениця. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова – чудова, мелодійна, багата.

Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ — патріот своєї країни, він любить її, поважає ЇЇ закони і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.

Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, а саме у 1991 році. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли і не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.

Учень. Бо й не змовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна наша українська мова.

1-й учень.
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!

2-й учень.
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.

3-й учень.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.

4-й учень.
То ж мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить.

5-й учень.
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати,
І найрідніша нам вона.

– Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народна.
– Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
– Мово! Велична молитво, у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!
– Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така.

 Ведучий: – «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь», –закликає нас великий Кобзар. 
Любов до нашої неосяжної землі починається з любові до маленької батьківщини, до пам’яті про рідний поріг, до мудрості народної казки.

Вірш Т.Г. Шевченка «Думка»

Вчитель: – Немає у світі людини, яка б не любила казок, або не чула їх. І зараз ми подивимось, чи знаєте ви казки нашого народу. Ось послухайте уривки з казок і відгадайте їх:
 

• В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв й вивів у ліс, думає…«Навіщо він мені здався…» («Пан Коцький»)

• Зосталися три брати сиротами, – ні батька, ні неньки. І вдома нема нічого – ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Аж іде дід старий-старий, борода біла… («Названий батько»)

• …Призволяйся, люба приятелько, не соромся. Вона сюди, вона туди, вона й боком і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюшити…Нічого не вдіє… («Лисичка та журавель»)

• От одного разу пішла жінка на річку прати, коли ж котиться горошина по дорозі. Жінка взяла горошину та й з’їла. Згодом у неї народився син. Назвали його… («Котигорошком»)

1-й учень.
Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.

2-й учень.
Як ту мову можна забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?

3-й учень.
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.

4-й учень.
Доню, моя доню,
Синьоока зірко,
У житті буває
Солодко і гірко.
Як би не манили
Твої очі зваби,
Не посмій вчинити
Батьківщині зради.

5-й учень.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути,
Запах рути-м’яти,
Але рідну мову.
Мусиш пам’ятати.

6-й учень.
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.

7-й учень.
Любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.

8-й учень.
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.

9-й учень.
Ну де ще є така чарівна пісня?
Серед яких на світі мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то повіє радість і любов.

10-й учень.
Пісня українська!
Хто не був зачарований нею?
Вона натхненна, мелодійна,
Безмежна широтою і красою образів.
Пісні лунають над широкими ланами
І високими горами.

Учениця виконую пісню.

Ведучий: – А які прислів’я ви знаєте про мову?

1. «Слово чемне кожному приємне.»
2. «Мудре слово – добрий друг в біді.»
3. «Ласкаве слово – що весняний день.»
4. «Гостре словечко коле сердечко.»
5. «Добрим словом мур проб’єш, а лихим – у двері не ввійдеш.»
6. «Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш.»

Вчитель.   Багата, милозвучна наша українська мова. За милозвучністю вона визнана вченими другою в світі (після італійської) серед європейських мов. У майбутньому вам будувати нашу державу і робити все, щоб вона зайняла гідне місце серед розвинених держав світу. Нехай вам пощастить у житті, і ніколи не забувайте, якої держави ви діти і якою мовою вас вчили говорити батьки. А поки що ми, дорослі, докладаємо багато зусиль для того, щоб ви росли справжніми українцями із гарячими серцями, розумними головами, чистими помислами.

Вчитель. Українська мова багата на слово...

1-й учень.
Слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між них левиний рев.

2-й учень.
Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина —
Щебече соловейко на весь світ.

3-й учень.
Бентежна, тополина, калинова
Не випита, не вибрана до дна —
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.

4-й учень. 
Моя земля – це гори темнолиці,
Навчили мови рідної мене
І підняли мене немовби птицю,
Під склепіння неба тихе і ясне.

5-й учень. 
Може, десь земля є краща й вища,
А над нею небо золоте,
Та мені найкраща та, де вишня,
Там, де вишня мамина цвіте.

Вчитель: – Молодці діти, знаєте рідну мову. Але є люди, які цураються своєї рідної мови.
Ось послухайте, як про це пише Павло Глазовий у гуморесці «Кухлик»

Дід приїхав із села, 
ходить по столиці.
Має гроші – не мина 
жодної крамниці,
Попросив він: 
«Покажіть кухлик, той, що скраю.»
Продавщиця: «Што? Чєго? Я нє понімаю?!»
- Кухлик, люба, покажіть 
Той, що збоку смужка.
– Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв, і насупив брови:
- В Україні живете й не знаєте мови…
Продавщиця теж була гостра і бідова.
- У мєня єсть свой язик,

Ні к чєму мнє мова!
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід, бо якраз така біда 
В моєї корови: має бідна язика і не знає мови!
 

Вікторина на знання української мови.

Вручення посвідчень «Знаю українську».

Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

1-й учень.
Друзі шановні,
Матусі і тата,
Вдячні ми всім,
Хто прийшов на це свято.

2-й учень.
Ми – українські – велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх Україна.

3-й учень.
Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мова!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски мову покохали.

4-й учень.
Вже кінчилось свято
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні
Разом. 
Щастя, миру, добра.

Вчитель:

Друзі шановні! 
Шановні гості, учителі, 
Вдячні ми всім, хто прийшов на це свято
Вкраїнську мову величати!