Захід "Вечір українського романсу"

Сценарій концерту «Вечір українського романсу».

Сповнена глибокого чуття, ллється мелодія солоспіву. Здається, виникла вона на самому зламі драматичного, неповторного, не звідано високого. Сильні почуття, найпотаємніші порухи серця панують у невеличкому за розміром творі. Голос зливається зі словом, слово – з інструментальним супроводом - винятковий синтез поезії, музики та виконавства. Народжується романс. Інколи він нагадує невелике музичне оповідання, маленьку трагедію, інколи – щоденників запис або майстерно написане есе.

   Український романс… він пройшов довгий шлях розвитку і посів помітне місце в мистецький скарбниці народу. Виростаючи з ліричної народної пісні, романс поступово набирає ознак самостійного жанру, якому частіше притаманна не куплетна, а більш складна форма, взаємозумовленість слова і музики, простота і щирість, естетична краса, широкий між жанровий зв'язок.

    Термін «романс», що походить з іспанської мови, набув загальноєвропейського поширення. В Росії і на Україні він зустрічається з 18 століття. Чи не першим з вітчизняних композиторів цей термін був використаний Дмитром Бортнянським.

  На Україні та за її межами у 18 столітті поширювались зв’язки сольної пісні з супроводом, що стали перехідною формою до романсу. Авторами їх нерідко були студенти колегіумів та Київської академії, регенти – кріпаки, кобзарі, лірники.

        З тогочасних пісень – романсів слід насамперед назвати вокальні твори видатного українського філософа, поета і музиканта Григорія Сковороди. За свідченням його учня поета Михайла Ковалинського, «він мав особливий хист і смак, створював пісні у віршах та сам грав на скрипці, флейті, бандурі та гуслах».

Ще за життя поета стали широко відомими його пісні – романси «Ой ти птичко жовтобока», «Стоїть явір над горою».

    Як жанровий різновид «пісня – романс» розвивалась протягом усього 19 ст. і виявилася  надзвичайно життєздатною. Коли вже на повну силу розвивався професійний романс, музиканти – любителі й далі творили свої пісні – романси, віддзеркалюючи істотні риси українського народу –

 простоту, щирість, красу, щедрість та вірність.

  З покоління в покоління переходять такі шедеври романсової лірики, як «Вечір надворі», «Ой ти, дівчино, зарученая», «Там, де Ятрань круто в’ється», «Місяць на небі», «Чи я в лузі не калина була». Їх автори давно забуті, а вони, безіменні пісні – романси, живуть у пам’яті народній і бентежать наші душі і сьогодні.

  Пісні – романси з їх виразністю, розкутістю, щедрим мелодизмом, що легко сприймалися на слух, приваблювали до себе багатьох любителів співу. Мистецьки обдаровані люди створювали на слова відомих українських поетів яскраві мелодії, що передавалися з уст в уста, з покоління в покоління.

   Велике значення для розвитку пісень – романсів мала творчість українських поетів – романтиків Олександра Афанасьєва – Чужбинського, Віктора Забіли, Євгена Гребінки, Миколи Петренка та ін., які опоетизували інтимні переживання людини – любов, вірність, розлуку, щедро вводячи фольклорні мотиви. Не сентиментальні пейзажі й золото-кучеряві Венери, а прості люди, здатні на глибокі почуття, самопожертву  ввійшли в пісенно – романсову творчість українських поетів і композиторів 19 століття.

   Мабуть, не знайдеться у нас людини, яка б не знала таких солоспівів, як «Скажи мені правду» Афанасьєва – Чужбинського, «Дивлюсь я на небо» та «Взяв би я бандуру» Миколи Петренка, «Ніч яка місячна» Михайла Старицького, «Повій, вітре, на Вкраїну» Степана Руданського, «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи,  соловейко»  Віктора Забіли. Всі вони витримали випробування  часом і є витвором живого, тремтливого почуття.

  Українські композитори успішно інтерпретували твори Дмитра Павличка, Бориса Олійника, Володимира Коломійця, Івана Драча та інших. Вони засвідчили новий етап у розвитку романсу – вокальні цикли. Барвистою гамою почуттів висвічують ліричні цикли Степового «Пісні настрою» на слова Олександра Олеся і «Три вірші» Максима Рильського, поетичні цикли «Сім струн» Лесі Українки, «Пастелі»на слова Максима Рильського та «Енгармонійне» на слова Павла Тичини.

Лесі Дичко.

  Тож, романс був і залишається одним з найулюбленіших вокальних жанрів.

Тож слухаємо українські романси.

Музична творчість двох братів Платона і Георгія  Майбороди – це ціла епоха становлення і розвитку українського мистецтва.

У творчому доробку обох братів є зворушливі романси, на яких позначились кращі традиції української лірики.

В романсах Георгія Майбороди відчувається життєдайна сила народних витоків та тісний зв'язок з українським побутовим романсом. Образний зміст романсів Георгія Майбороди широкий: тут і філософські міркування, патріотична тематика, інтимна лірика, картини природи. Серед його елегійних романсів виділяється один з кращих зразків української вокальної лірики на вірші Павла Тичини «Гаї шумлять». Любов до рідної землі, до природи, злиття з нею – ось ідея твору. Музичний живопис поєднується з душевним підйомом та ліричною зачарованістю.

1.Музика Георгія Майбороди, вірші Павла Тичини.

«Гаї шумлять».

Виконує Христина Давидовська,

конц. Оксана Новаковська.

Георгій Майбороди звертався до творчості багатьох поетів минулого і сьогодення, але найближчою йому була саме українська поезія.

2. Музика Георгія Майбороди, вірші Андрія Малишко «Запливай же, роженька…».

Яків Степанович Степовий (1883-1921) належить до плеяди українських композиторів початку ХХ століття. Його творче життя було коротким. Степовий почав писати музику в 1905 році, а в 1921 життя композитора обірвалося. Незважаючи на це, самовіддана мистецька праця Степового поставила його в ряд фундаторів українського класичного мистецтва. Першим значним доробком композитора стала серія вокальних творів під назвою „Барвінки”. До неї увійшли 13 солоспівів та три хори на вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та Миколи  Чернявського. Кожен солоспів – яскравий образ народного життя, сповнений веселощів чи трагізму, лірики чи епіки. 

 У 1908 році з’явився вокальний цикл „Пісні настрою” на вірші Олександра Олеся, поезія якого пройнята ніжними ліричними образами. 
3. Музика Якова Степового, вірші Олександра Олеся  «Дихають тихо акації ніжні».

Юлій Мейтус є автором близько 300 романсів на слова Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка, Володимира Сосюри, Андрія  Малишка, Павла  Тичини, Дмитра Павличка,Олександра Пушкіна та інших. Образне слово Володимира Сосюри   знайшло глибоке осмислення у творчості Юлія Мейтуса.

4. Музика Юлія Мейтуса, вірші Володимира Сосюри   «Розсипає сонце щедрою рукою…».

Найважливішим для митця повинно бути усвідомлення того, що його творчість знаходить відгук у серці народу. Анатолій Йосипович Кос – Анатольський увійшов в історію української музичної культури як один з яскравих, самобутніх і активних її творців. Талановитий композитор, незабутній педагог багатьох музикантів, блискучий оратор, поет, феноменально багатогранна особистість. Сьогодні ім’я Кос – Анатольського є відомим і серед тих, для кого він творив, і серед тих, хто так, як і він, присвятив своє життя музиці. Його справедливо називають «композитором щасливої долі». В творчій спадщині митця понад п’ятсот творів різних жанрів. Особливе місце в творчості композитора посідають сольні пісні і романси на вірші  Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка,  Володимира Сосюри, Максима Рильського,  Платона  Воронька, Ростислава Братуня.

 5. Музика Анатолія Кос – Анатольського, вірші Яна Райніса  «Про тебе мрію».

Своє натхнення Анатолій Кос – Анатольський завжди шукав і знаходив у вирі життя, в людських долях, у народній пісні, класичних надбаннях. Він вірив у життєстверджуючу силу традицій і закликав своїх учнів берегти їх, бо саме в традиціях – запорука єдності поколінь, роз’єднаних часом, зв'язок з минулим і водночас із майбутнім. 

6. Музика Анатолія Кос – Анатольського, вірші Івана Кутеня «Шовкова косиця».

В історії професійної музичної творчості є композитори різного «ґатунку». Твори одних, певне, назавжди залишаться надбанням вузького кола інтелектуальної еліти. Інші, навпаки, догоджають смакам широкої публіки. Найталановитіші знаходять компроміс між цими двома крайнощами. А є щасливі, кращі твори яких, ледве народившись, назавжди залишають свого автора і йдуть у самостійне життя. Саме до таких митців належить Олександр Іванович Білаш.

 Про творчість та особистість Олександра  Білаша було і буде сказано безліч теплих слів. Хоча, здається, слова тут вже недоречні.

«Два кольори», «Ясени», «Сніг на зеленому листі», «Я жил в такие времена» та ще понад дві сотні пісенних білашевих  «дітей» - давно вже не просто вокально – інструментальні твори у куплетно – строфічній формі. І не просто найпоказовіші музичні пам’ятники лірично – мажорній пісенності радянської доби. Як би не пафосно це звучало – але цими мелодіями тепер співає сучасна Україна.

Синтез музики і слова, музики і сценічної драми, музики та кіно стане основою творчого методу  Олександра Білаша.

В мелодії нота, як буква у слові.

Мелодія в пісні, як слово в рядку.

А пісня алмазом виблискує в мові,

А мова у музиці – травнем в садку –

ці авторські поетичні рядки можна вважати творчим кредо О.Білаша.

Олександр Білаш прожив цікаве і бурхливе життя. Митець отримав всесоюзне (цілий ряд почесних премій та відзнак) і, що найголовніше, всенародне визнання та справжню популярність.

7. Музика Олександра Білаша, вірші Світлани Йовенко

«Озвуться птицями гаї».

Анатолій Кос – Анатольський віддав шану Карпатській землі  численними солоспівами й хорами, що звеличують її красу та працю її трударів.

 Пісні Кос – Анатольського знялися над Україною веселим солов’їним хоралом; їх так і назвали: солов’їні романси.

8. Слова і музика Кос – Анатольського «Коли заснули сині гори».

9.Музика Ніни Андрієвської, вірші Лади Реви «Якби я вміла вишивать». 

Невичерпним джерелом творчого натхнення для Кос – Анатольського стало пісенне багатство рідного Прикарпаття, Музика Кос – Анатольського щедро увібрала різноманітні інтонації, фольклорні форми, поширені в західних областях України. Це насамперед оптимістичні, задерикуваті коломийкові мотиви, що своєю рухливою, моторною структурою , жвавими танцювальними ритмами особливо добре відповідають життєрадісному змісту його пісень.

10. Музика Анатолія Кос – Анатольського,  вірші Івана Кутеня «Пастушка».