Закони природокористування

Закони природокористування. Параграф 104

Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку цієї галузі об'єктивної реальності. Історично першим для екології є закон, що встановлює залежність живих систем від факторів, котрі обмежують їхній розвиток (так званих лімітуючих факторів). ЕКОЛОГІЧНИЙ ЗАКОН – це об’єктивний, постійний і необхідний взаємо-зв’язок між біосистемами та навколишнім середовищем, що випливає з їх внутрішньої екологічної сутності.

Закони екології Коммонера є основою раціональної поведінки людей щодо природи. Відомий американський еколог Баррі Коммонер у 1974 р. сформулював свій, максимально скорочений та спрощений варіант законів екології. Б. Коммонер висловив песимістичну думку: "Якщо ми хочемо вижити, ми маємо зрозуміти причину катастрофи, що наближається". Закони екології він сформулював у вигляді чотирьох афоризмів.

Усе пов'язано з усім - це твердження повторює відоме діалектичне положення про загальний зв'язок речей і явищ. Усе повинно кудись подітися - це неформальне перефразування фундаментального фізичного закону збереження матерії. Природа знає краще - це положення розпадається на дві відносно незалежні тези: перша пов'язується з гаслом "назад до природи"; друга - із закликом до обережності у спілкуванні з нею.  За все доводиться платити - цей екологічний закон нібито "об'єднує" три попередні. Закони екології Коммонера

Зміни в одному компоненті природного середовища неодмінно викликають зміни в усіх інших компонентах Закон зміни внутрішньої динамічної рівноваги (Н. Реймерса)

Еколого-економічний потенціал екосистеми є величиною відносно стабільною. Якщо в одному місці збільшиться, то в іншому зменшиться . Правило «охрімової свити»

Будь-яка природна система є відкритою і може існувати лише в умовах надходження енергії та речовини з навколишнього середовища. Виходячи з цього можна стверджувати: абсолютно безвідходне виробництво, неможливе, природні системи Землі існують не тільки за рахунок ланетарних, але й за рахунок космічних ресурсів. Закон розвитку за рахунок зовнішнього середовища

Величина врожаю залежить не від одного, навіть лімітованого, чинника, а від сукупності всіх чинників, які діють одночасно. Закон спільної дії природних чинників

У певному природному комплексі може утворитися біомаса або родючий шар ґрунту не більший, ніж властивий цій системі, за умови поєднання ідеальних умов. Лімітуючим чинником процвітання будь-якого організму (виду) в даному місцеіснуванні може бути як мінімум, так і максимум екологічного чинника, діапазон між якими визначає витривалість (толерантність) організму до даного чинника. Закон максимуму (Закон толерантності, закон Шелфорда, 1913)

Будь-які природні ресурси обмежуються так званими лімітами вимог. Це стосується навіть невичерпних ресурсів, бо, наприклад, кількість сонячної енергії, яка надходить до планети, лімітується випроміненням Сонця і не може суттєво змінюватися. Відповідно, ті ресурси, які від неї залежать (вітер, вода, сонячна радіація тощо), мають відповідні обмеження щодо потенційно можливих об’ємів використання. Закон обмеженості природних ресурсів

Закон падіння природно-ресурсного потенціалу. У межах певної суспільне економічної формації, яка використовує незмінний спосіб виробництва й однотипні технології, природні ресурси декотрих видів вичерпуються і стають менш доступними.

Правило територіальної екологічної рівноваги. Стабільність і стійкість середовища існування людства може забезпечуватися тільки природними екосистемами. Максимальний еколого-економічний ефект досягається за такого співвідношення площ: 40 % видозмінених людиною і 60 % природних.