Заняття 1 . Вступ до Новітньої історії

Вступ до Новітньої  історії людства.

Мета:

розкрити характерні риси суспільно-політичного, економічного та культурного розвитку країн світу з 1914р. по сучасність; на конкретних прикладах показати основні тенденції зазначеного історичного періоду;формувати вміння студентів порівнювати історичні періоди, роботи об’єктивні висновки щодо особливостей історичного розвитку країн світу; виховувати повагу та толерантність до історії інших країн та народів.

Основні поняття:

новітня історія, світова війна, головні риси світового розвитку, періодизація, тоталітаризм, авторитаризм, демократія, соціальні рухи, урбанізація, масова культура, національно-демократична революція, «велика депресія».

Література:

1. Давлетов А. Всемирная история для 10 класса. – З., 2003р.
2. Бердичевский Я. Всемирная история для 10 класса. – З., 2000р.
3. Полянський П. Всесвітня історія 1914-1939рр. – К., 2003р.
4. Рожик О. Всесвітня історія для 10 класу. – К., 1998р.
5. https://osvita.ua/vnz/reports/world_history/5463/
6. https://studfile.net/preview/14506954/

План:

1. Загальні ознаки розвитку світу. Демографічна ситуація.
2. Політична карта.
3. Соціально-економічний розвиток.
4. Основні цінності та здобутки людства на поч. XX ст.
5. Періодизація першої частини новітньої історії
6. Виникнення тоталітаризму.

1. Загальні ознаки розвитку світу.

Демографічна ситуація.

 Перша частина Новітньої історії - період з 1914 по 1939 рік - один з найскладніших у всесвітній історії. Це час і нечуваного технічного прогресу в розвинутих країнах світу, і морального занепаду людства, коли європейські країни були втягнуті у Першу світову війну, найбільшу у XX ст. економічну кризу 1929 - 1933 рр., а в ряді країн Європи встановилися антигуманні тоталітарні режими.

 В економічному відношенні означений період - це державно-монополістичний (імперіалістичний) капіталізм, наслідком становлення якого стало зростання економічної ролі держави у житті країни.

Держава не тільки створювала умови для економічного розвитку країни (державні закони як «правила гри» в економіці), як це було раніше, а й сама ставала власником чи співвласником засобів виробництва.

У розвинутих країнах Європи та СІЛА створено потужну важку промисловість, впроваджено у виробництво найновіші технології.

Головні політичні проблеми періоду - демократизація суспільства, створення соціального законодавства, зменшення протиріч між капіталом та найманою працею.

Початок XX ст. характеризується революціями: в Росії у 1917 р. - у лютому повалено монархію, а в жовтні встановлено невідомий до цього часу політичний режим -«диктатуру пролетаріату», у Німеччині, Австро-Угорщині, Фінляндії, Словаччині.

Посилився національно-визвольний рух в Азії і Африці:

• у Туреччині скинуто султана і проголошено республіку;

• Китай об'єднано і встановлено національний уряд на чолі з партією Гоміндан;

• в Індії британські колонізатори змушені піти на розширення представництва індійців в органах влади.

 Перестали існувати імперії - Німецька, Австро-Угорська, Османська, Російська. На їх руїнах виникли незалежні держави: Радянська Росія (РРФСР), Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія (колишні внутрішні колонії Росії), Австрія, Угорщина, Чехословаччина» Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р.т Югославія), що утворилися в результаті розпаду Австро-Угорщини. Істотно змінилися кордони європейських держав - 70% сучасних кордонів є результатом гео-політичних змін, які відбулися після Першої світової війни.

 В економіці війна загострила суперечності між власниками і найманими робітниками, посилила вплив монополій і держави на суспільство, мілітаризацію народного господарства.

 У політиці - зміцнила демократичні режими в країнах традиційної демократії (США, Франція, Великобританія). У країнах, де традиції демократії були слабкими - Німеччині, Італії, Росії, Іспанії встановлено тоталітарні режими або авторитарні -у Польщі, Румунії, Югославії, Болгарії.               Протистояння демократії і тоталітаризму (фашизму, нацизму, комунізму) посилюється в 30-ті роки.

На початку XX ст. найбільш населеною країною був Китай. Там проживало 467 млн. осіб., в Америці - 178 млн., Африці - 13,5 млн. і в Австралії та Новій Зеландії майже півмільйона. У пошуках кращого життя в США та інші країни Америки переїхало чимало емігрантів з Європи та Азії. Колонії переселенців розширилися в Австралії та Латинській Америці. Протягом XX ст. населення країн Америки й Африки зростало швидкими темпами і нині значно перевищує населення Європи.

У XX ст. продовжувався бурхливий розвиток індустріальної цивілізації. Привласнююче господарство і відтворююча економіка служили головними засадами суспільного прогресу і кардинально змінили обличчя світу. Ринок став головним регулятором товарного виробництва. Індустріальна цивілізація, прийшовши на зміну аграрній, зумовила панування машинного виробництва й істотне поглиблення поділу праці. Вона вивела Європу в лідери світового розвитку, а перегодом високо піднесла роль США.

Під впливом економічних досягнень, загальної інтелектуалізації суспільства зароджувалось прагнення до демократизації держави, національної самоідентифікації й духовного розкріпачення. Однак у рамках індустріальної цивілізації перехід до правової держави й громадянського суспільства здійснювався поступово, через революції й реформи, які охопили світ від початку століття і продовжуються до сьогоднішніх днів. Феноменом XX ст. став тоталітаризм.

На відміну від Європи, на азіатському й африканському континентах народи зберігали традиційну цивілізацію. Повторення життя предків вважалось вищим смислом життя. З покоління в покоління передавались вчення, звичаї, система духовних цінностей, мало зрозумілих представникам інших народів. Взаємодія цивілізацій протягом попередніх століть виявилась на ділі вторгненням у традиційне суспільство і його руйнуванням, нав'язуванням власної моделі існування.

2. Політична карта.

Робота з підручником Всесвітня історія П. Полянський: 10 клас параграф1-2 (обговорення таблиць)

 У XIX ст. наймогутнішою державою світу була Британська імперія. її влада поширювалась на третину суші Землі. Другою за величиною колоніальною імперією була Франція. На початку XX ст. у них були серйозні конкуренти - США й Німеччина.

Розвинені держави поділили світ на сфери впливу. Апогею досягла колоніальна політика. У колоніях та напівколоніях проживало 1367 млн. чол. або 79% населення землі. Британська, Французька, Російська, Оттоманська, Австро-Угорська, Німецька, Португальська імперії набрали класичних рис, які їх об'єднували і водночас породжували гострі нездоланні суперечності. Виняток становили Швейцарія, Швеція, Норвегія, деякі латиноамериканські країни, де намагалась знайти притулок трудова й політична еміграція поневолених народів.

У політичному устрої простежувались дві тенденції - розвиток держав унітарного й федеративного типу. Прикладом унітарних держав на початку століття є Великобританія, Франція, Італія. Влада тут знаходилась в центральних органах, на місцях самостійно могли вирішувати лише другорядні питання. З одного боку, це сприяло національній консолідації, а з іншого боку, легко могло викликати незадоволення через недостатнє врахування особливостей регіонів. При федеративному устрої влада поділяється між центральним і регіональним урядами. Засади федералізму найпослідовніше втілювали Сполучені Штати Америки.

Абсолютних монархій на європейському континенті на зламі століть майже не залишилось. Парламентський режим встановився і в республіках, і в конституційних монархіях. Республіки, залежно від того, кому належала вся повнота влади в країні, були президентськими або парламентськими.

У провідних країнах відбулась структуризація суспільства. Масові політичні партії консерваторів і лібералів здобули досвід і виробили гнучку тактику й стратегію боротьби за вплив на суспільство. Перехопити владу намагалися Лейбористська партія (Англія), соціал-демократичні партії (Росія, Австрія, Угорщина, Бельгія, Польща, Голландія та ін.).

3. Соціально-економічний розвиток.

За своїм соціально-економічним розвитком країни, в яких на початку XX ст. інтенсивно йшов процес індустріалізації, умовно можна поділити на три групи (''ешелони''). Передову групу очолювали Англія, Франція, США, далі йшли країни Центральної і Південно-Східної Європи, Іспанія, Росія, останніми були держави Латинської Америки, Азії й Африки. Такі країни, як Німеччина, Італія, Японія, випереджали країни ''другого ешелону'', але і в першому їх не визнавали рівними. Вони відверто вимагали собі ''місце під сонцем''.

У 1900-1903 pp. відбулась світова економічна криза. Вона дала поштовх модернізації капіталізму, прискоренню процесів впровадження нової техніки і технологій, концентрації виробництва. На передові позиції впевнено виходить машинобудівна промисловість. Значно зросли обсяги виплавки сталі; першість у її виробництві захопили США. Все більшого поширення набували нові джерела енергії - електрика й нафта. За допомогою транспорту і зв'язку світ поступово об'єднувався, хоча до повної гармонії було ще дуже далеко.

Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспільства, посилив економічну диференціацію держав. За внутрішнім прогресом приховувались складні політичні, соціальні и економічні процеси, які створювали об'єктивні й суб'єктивні передумови визрівання міждержавних конфліктів і воєн.

Соціальна й політична атмосфера на початку XX ст. була напруженою. Великі держави увійшли в союзи. 1882 р. був підписаний таємний союзницький договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною й Італією (Троїстий союз). їм протистояв альянс Англії, Франції і Росії, так звана Антанта (1907 p.).

4. Основні цінності та здобутки

людства на поч. XX ст.

 Всесвітня історія доби ХХ – ХХІ ст.. отримала назву Новітньої.

 Адже саме в період ХХ ст.. відбуваються великі наукові відкриття, продовжували розвиватися процеси ринкової економіки та утверджувалися принципи ліберальної демократії, визнання принципів захисту прав людини, зростання національно-визвольного руху в Азії, Африки та Європі, що заклало підвалини для реалізації прав народів на самовизначення; появі нових держав та ліквідації колоніальної системи. Саме тоді розпадаються могутні імперії, відбуваються становлення тиранічних тоталітарних режимів; ведеться їхнє протистояння, що втілюється у регіональних війнах.

 Саме ПСВ опинилася рубіжною віхою в історії людства. Вона втягнула у єдиний історичний процес десятки країн та народів і одночасно послужила могутнім каталізатором протерті і часто різнонаправлених тенденцій в економічному, культурному, політичному житті тих чи інших суспільств, які намітилися у попередні десятиріччя.

 Кровопролитна, затяжна, виснажувальна війна стала справжнім випробуванням для економічних та політичних систем, які були утворені під час модернізації. І вони не всюди ці випробування витримали. В одних країнах вони були послаблені і потребували обновлення, поповнення новим, більш демократичним змістом. В інших же ліберальні інститути суспільного строю були зовсім відхилені та замінені іншими, диктаторськими які інколи призводили до появи  тоталітаризму.

 Технологічний прогрес, протистояння демократії і тоталітаризму, поступове розповсюдження демократії на все нові регіони світу, боротьба соціальних низів суспільства і народів колоній за свої права й визначили характер і динаміку всієї світової історії ХХ ст..

 Новітня історія – це епоха подальшого розвитку та удосконалення індустріального суспільства на Заході, Японії, США, трансформації суспільства на шлях до індустріалізму, формування умов переходу та перехід до постіндустріального суспільства.

 Характерна гостра та часта непереривна боротьба політичних режимів, партій, ідеологій, тенденцій економічного розвитку, напрямків у культурі. Активне протистояння, спершу тоталітаризму і демократії, що призвело до ДСВ, а потім протистояння СРСР та США, що призвело до початку і розвитку Холодної війни, яка закінчилася розвалом СРСР і встановлення в світі єдиної супер держави, що диктує свої умови розвитку – США.

Соціально-економічний розвиток у свій ті на початку XX ст. сприяв поліпшенню матеріального становища людей, особливо в розвинутих країнах Європи та Північної Америки. Розбудовувалися міста, у Парижі й Лондоні, Берліні й Москві зводилися небачені до того семи-десятиповерхові будинки, а за океаном з'явилися хмарочоси у 18-20 та більше поверхів. Міста ставали більш комфортними для життя. Люди користувалися все більш швидкими та зручними технічними засобами передачі інформації. Автомобілі, пароплави ставали більш досконалими, нечуваними темпами поширювалася мережа залізниць.

Державна влада в демократичних країнах проводила соціальні реформи, підтримувала громадський порядок, прагнула задовольнити інтереси всіх верств населення, збалансувати їх. Під захистом держави знаходилась приватна власність, гарантувалась свобода підприємництва та ініціативи.

Світовим центром науки і культури була Європа. Найважливішими науковими осередками стали університети, наукові відкриття все швидше запроваджувалися у виробництво, їхніми плодами користувалися все більше людей. Розпочалася науково-технічна революція, збагачуючи людей небаченими можливостями задоволення матеріальних і духовних потреб.

Складні процеси в культурі сприяли подальшому звільненню творчого самовираження митців, створенню чудових творів мистецтва та літератури, що ставали доступними для людей. До культурного життя залучалися широкі верстви населення, демократизувалася освіта.

Тож не дивно, що ці часи здобули назву «Lа bellе роgие» (з французької - «щаслива епоха»).Однак насправді розквіт торкнувся лише декількох країн, до яких належали насамперед Велика Британія, Франція, США, Канада, дещо пізніше - Німеччина. Економічне та культурне піднесення переживали також Росія, Австро-Угорщина та Італія.

Проте зростання протистояння між воєнно-політичними блоками, гонка озброєнь, наростання шовіністичних тенденцій у країнах призвели до розв'язання ПСВ, яка стала найкривавішою подією та першою загальнолюдською катастрофою в історії людства.

У другій половині XIX ст. населення світу зросло у 1,5 рази, збільшуючись приблизно на 17 млн чоловік на рік. З другої половини XVIII ст. (від початку промислового перевороту) до XX ст. найшвидше зростала кількість населення в Європі, де піднімалося виробництво, відбувалось піднесення рівня життя та санітарно гігієнічних умов. З початку XX ст. значно зростала кількість населення в основному вже не в індустріально розвинутій Європі, а в Азії, Африці та Америці. У 1900 р. чисельність населення світу складала 1,630 мільярда чоловік, ав1927р.- вже 2 мільярди.

5. Періодизація першої частини

новітньої історії

1. 1914 - 1918 рр. - Перша світова війна, розв'язана країнами Троїстого союзу проти країн блоку Антанти;

2. 1918 - 1923 рр. - період післявоєнної нестабільності. Криза посилила революційні процеси в Європі, загострила класову боротьбу, активізувала демократичні та робітничі рухи - створено Комінтерн.

У таких країнах Європи, як Італія, Угорщина, Радянська Росія, встановлено диктатури; відроджено під назвою СРСР Російську імперію, щоправда, у дещо урізаному вигляді. Створено Версальсько-Вашингтонську систему повоєнного врегулювання;

3. 1924 - 1929 рр. - період економічної стабілізації. Подолано наслідки війни - стабілізовані фінанси, оновлено виробництво, запроваджено нові методи виробництва -конвеєр, стандартизацію деталей. Наслідком стало економічне піднесення - «золоті 20-ті», «ера процвітання». У цей же час встановлено диктаторський режим в Югославії;

4. 1929 - 1933 рр. - період «великої депресії». Економічно розвинуті країни охоплює криза, причинами якої були перевиробництво, надмонополізація виробництва, неконтрольований з боку держави розвиток капіталізму -нерівномірність у розподілі національних багатств, незначне втручання держави у відносини між працею і капіталом. Найбільше постраждали від кризи СПІА і Німеччина. Вона була найсильнішою в історії Європи XX століття. Встановлено диктатури в Німеччині і Болгарії; в СРСР розпочато індустріалізацію і проведено колективізацію сільського господарства;

5. 1933 - 1939 рр. - період назрівання Другої світової війни. Країни, не задоволені результатами Першої світової війни - Німеччина, Італія, Японія, СРСР, починають боротьбу за перерозподіл світу. Посилюється державне втручання в економіку - у скандинавських країнах, США, Англії, Канаді проведено ліберальні реформи в інтересах найширших верств населення, а в Німеччині, Італії, СРСР посилення державного регулювання призвело до остаточного утвердження тоталітарних диктатур, за яких держава стала контролювати всі сторони життя країни. Встановлено диктатури в Іспанії і Румунії. З метою захисту від фашизму утворено Народні фронти - у Франції, Іспанії, Чилі.

Робота з картою

1. Визначте, які країни за формою державного устрою існували на початку ХХ ст. (Монархії, республіки, підкорені країни.)

2. Назвіть і покажіть на карті приклади таких країн.

6.  Виникнення тоталітаризму.

Людство XX ст. стало співучасником і свідком виникнення нової форми політичного режиму - тоталітарної диктатури.

Вся перша половина XX ст. пройшла під його впливом, тоталітарні держави розв'язали найжахливішу Другу світову війну, і до сьогодні людство повністю не перебороло цієї хвороби.

Людство і до XX ст. знало різні форми державного насильства - деспотію, тиранію, диктатуру, однак такі нелюдські форми насильства, як довела німецько-американський філософ Г. Арендт («Джерела тоталітаризму», 1951 р.), виникли вперше саме у нашому столітті.

Тоталітаризм (від латинського «totalitas» - «повнота», «цільність»; вперше цей термін був застосований у 1925 р. лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики політичного і державного режиму, який встановився тоді в Італії.

Невдовзі термін «тоталітаризм» утвердився і в політології) - політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення.

Це поняття, що охоплює низку політичних режимів XX ст., в яких влада базується на однопартійній системі і всезагальному втручанні держави в економіку, культуру, суспільне й політичне життя.

Найбільш вдалу спробу систематизувати характерні риси тоталітарного режиму зробили К.Фрідріх та З.Бжезинський у праці «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956). Вони відокремили шість основних ознак, наявність яких, на їхню думку, дозволяє визначити режим як тоталітарний.

До числа цих ознак належать такі:

1) політична система спирається на ретельно розроблену ідеологію, яка пронизує усі сфери життя суспільства і дотримання якої є загальнообов'язковим;

2) існує єдина масова партія, членство у якій відкрито лише для незначної частини суспільства. Партія має олігархічну структуру й або переплітається із державною бюрократією, або контролює її;

3) управління здійснюється за допомогою системи терору, який скеровує і здійснює партія і таємна поліція;

4) засоби масової інформації перебувають під жорстким контролем влади;

5) засоби збройної боротьби монополізовано партією та урядом;

6) вони ж жорстко контролюють економічне життя.

Отже, характерні риси тоталітаризму –

• послідовний антилібералізм і антидемократизм;
• нічим не обмежене насильство, яке, до того ж, видається за одну з найбільших чеснот людства;
• заборона будь-якої опозиції проти правлячої партії;
• одержавлення всієї власності або повний контроль над нею з боку держави; прагнення держави і правлячої партії до встановлення необмеженого контролю над особистістю, її духовним життям і творчістю;
• культ особи вождя і маси, що слухняно і радісно підпорядковується йому;
• матеріальна і духовна ізоляція суспільства.

Основна мета будь-якої тоталітарної держави - впровадження у життя ідеї, явно утопічної, як наприклад: побудова всесвітнього нацистського Третього Райху в Німеччині чи світова революція і торжество комунізму в усьому світі в Росії, СРСР тощо.

Які ж були причини того, що людство опинилося на межі тоталітарної безодні, а деякі суспільні сили і до сьогодні співають хвалу цій антилюдській системі? Сучасні дослідники виділяють їх декілька:

• економічна:

наприкінці XIX - на початку XX ст. в результаті об'єктивного "економічного розвитку державно-монополістичного капіталізму держава отримала у свої руки величезну власність (заводи, фабрики, залізниці тощо), вона стала не тільки втручатися в економічне життя суспільства, а й підпорядковувати собі індивідуальне життя людини.

За роки Першої світової війни владними структу­рами у кожній державі кожного із воюючих блоків, що прагнули здобути перемогу, було накопичено певний досвід керування суспільством, соціально-політичними та соціально-економічними процесами. У дії було перевірено мобілізаційні можливості суспільства, ідеології, економіки.

Досвід світової війни довів можливість велетенської концентрації народногосподарських ресурсів в руках держави, мілітаризації економіки на тривалий час, управління соціальними процесами за допомогою мобілізації багатомільйонних мас населення;

• структурна:

технологічний розвиток людства значно випереджає його соціальний і духовний розвиток - людина ні духовно, ні фізично не встигає за тими технічними перетвореннями, які відбуваються у суспільстві. Аби їх «перетравити», потрібен час;

• психологічна:

іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет пов'язує появу тоталітаризму з виходом на політичну арену в XX ст. «масової людини», яка у кризових ситуаціях легко підпадає під вплив антилюдських ідей;

• політико-технологічна:

насамперед, повинні були з'явитися засоби масової інформації (спершу це були дешеві газети, котрі орієнтувалися на масового читача, згодом радіо й телебачення), сформуватися їхній масовий споживач (принаймні мінімально освічені прошарки населення).

Внаслідок цього умоглядні проекти тоталітарної перебудови суспільства, які перед тим розроблялися поодинокими теоретиками, дістали змогу трансформуватися в ідеологію, яка за сприятливих обставин могла спонукати до дій великі маси населення.

Суттєвою обставиною був і вихід на арену суспільно-політичного життя наприкінці XIX - на початку XX ст. масових політичних партій. Відбулося це, коли було скасовано цензи - майновий та осілості, роздвинуто вікові рамки участі громадян у голосуванні, до виборчих кампаній допущено жінок. Відтак поступово сформувалися демократичні норми, згідно з якими політична партія, котра перемагає на виборах, могла виступити у ролі вершителя долі суспільства.

Очевидно, це були лише об'єктивні передумови для встановлення тоталітарного режиму у тій або іншій країні, які існували потенційно - тобто як можливість, котра могла реалізуватися, а могла так і залишитися лише можливістю. Багато важив в цьому відношенні збіг суб'єктивних чинників, історичні традиції конкретної країни (наприклад, монархо-деспотичні, як у Росії, мілітаристські - у Пруссії та ширше - Німеччині тощо).

Тоталітарна диктатура в XX ст. мала декілька видів:

1.     нацистська диктатура А. Гітлера в Німеччині;
2.     комуністична - Й. Сталіна в СРСР;
3.     фашистські диктатури в Італії, Іспанії, Португалії, Угорщині;
4.     військово-монархічні режими в Болгарії, Румунії, Югославії.

Питання для самоперевірки:

1. Які основні цінності людства ХХ ст. ви можете назвати?
2. Які демографічні процеси тривали на початку ХХ ст.?
3. Наведіть приклади міграцій в історії людства.
4. Наведіть приклади науково-технічних досягнень і поясніть, як вони вплинули на розвиток суспільства
5. Визначте основні періоди світового розвитку, дайте їм коротку характеристику.
6. Визначте науково-технічні відкриття, які не належать до початку ХХ ст.

1) Винахід телефону;

2) винахід колеса;

3) відкриття рентгенівського променя;

4) початок «ери авіації»;

5) винахід атомної бомби;

6) початок «ери космічних польотів»;

7) винахід радіо;

8) планетарна модель атома;

9) поява дарвінізму;

10) створення квантової теорії;

11) запровадження конвеєра на виробництві;

12) створення теорії відносності.

7. До кожного періоду доберіть хронологічні рамки:

• період назрівання Другої світової війни;
• період економічної стабільності;
• період великої депресії;
• період повоєнної нестабільності;
• Перша світова війна.

• 1929 - 1933;
• 1918- 1923;
• 1933 - 1939;
• 1924 - 1929;
• 1914- 1918 роки.

8. Який проміжок історичних подій охоплює Новітня історія?

9. Чому, на ваш погляд, XX ст.. називають коротким століттям