Заняття "АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ГЕОГРАФІЧНУ ОБОЛОНКУ"

АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ГЕОГРАФІЧНУ ОБОЛОНКУ

План

1 Людина і природа. Раціональне природокористування.

2 Природоохоронні об’єкти, заповідники, заказники

3 Глобальні геологічні та екологічні проблеми людства. Екологічна криза

4 Природоохоронна діяльність міжнародних організацій та державних органів.

Людина і природа. Раціональне природокористування

Загальновідомо, що людство протягом своєї історії розвивалося “ушир”, освоюючи нові простори, землі, росло населення, кількість освоєних земель, населених пунктів і країн. Концепція його розвитку будувалася на можливості „безперервної експансії”, якій не буде кінця. Однак до кінця минулого століття стало ясно, що основні показники світового розвитку починають підбиратися до бар’єра, подолання якого може стати катастрофічним для світової цивілізації.

З розвитком суспільства збільшуються потреби людей, а тому посилюється їхній вплив на природу. Зростає він через те, то завдяки науці, застосуванню технічних винаходів людина стає чимраз сильнішою. Посилюється тиск на природне довкілля через збільшення чисельності землян.

Вплив сучасних 7 млрд. мешканців Землі дорівнює тому, що чинили б на географічну оболонку 50 млрд. осіб, які за рівнем розвитку перебували б в кам'яному віці.

Сучасна людина стає все менше залежною від природних явищ. Однак відбуваються на нашій планеті і такі стихійні явища, яким людство протидіяти поки-що не може від яких воно не може надійно захиститися. До них відносяться вулкани і землетруси, пов'язані з дією внутрішніх сил Землі, посухи, урагани, снігопади, сильні морози, паводки, селі, снігові лавини тощо. Думка про те, то наука повинна слугувати для перемог над природою, с хибною і небезпечною, і могла б призвести в кінцевому результаті до зникнення людської цивілізації на Землі.

Тепер науку розуміють як знаряддя для раціонального використання природи, тобто такого, при якому вона не знищується, а зберігається для нащадків. Однак розуміння це прийшло тільки тоді, коли негативні наслідки впливу людини проявилися у всіх геосферах географічної оболонки, що свідчить про загрозу середовищу життя людини - екологічну кризу.

На літосфері, перш за все, позначається те, що з року в рік зростають обсяги видобутку різних корисних копалин, зростає площа кар'єрів, довжина й глибина тахт, що призводить інколи до обвалів, зменшення площі орних земель тощо. Скорочуються вони і через насипання териконів і відвалів із порід, які вивезені при розробці шахт, кар'єрів, а також будівництві міст, доріг, водосховищ.

Змінюється під впливом діяльності людини й рельєф території. У промислових районах характерними формами рельєфу є відвали пустої породи й терикони шахт, які піднімаються над навколишньою місцевістю на 60-100 м.

Поздовжнє розорювання схилів, знищення природної рослинності (особливо в горах) спричиняє змиванню фунтів, утворенню ярів, зсувів тощо. Пересушення зволожених ґрунтів, відвальне їх розорювання призводить до розвівання верхнього родючого шару вітром (вітрової ерозії). Надмірне зрошення призводить до підтягування до поверхні розчинених солей із нижніх горизонтів, які, нагромаджуючись біля поверхні, перетворюють фунт у солончак. Ґрунти втрачають свою родючість і через надмірне, науково необґрунтоване використання мінеральних добрив та отрутохімікатів.

Для відновлення родючості земель, зайнятих кар'єрами, териконами, ярами, науковцями розроблена ціла система заходів, проведення яких називають рекультивацією земель. При освоєнні кар'єрів треба окремо збирати ґрунтовий шар і зберігати його або відразу ж ним засипати заповнені пустою породою раніше використані кар'єри. Терасують і покривають шаром родючої землі териконами шахт. На цих ділянках землі висаджують сади, займаються землеробством.

Для боротьби з ярами їх укріплюють рослинністю, засипають або перегороджують у нижній частині, щоб яр замулювався тимчасовими водотоками.

Вітровій ерозії перешкоджають лісосмуги, які зменшують силу вітру Не допустити переосушення, засолення, отруєння хімікатами грунтів можна при умові постійного контролю за їхнім станом, точного дотримання норм поливу. внесення добрив тощо. Зберегти води і повітря від забруднення можна, використовуючи очисні споруди і пристосування.

Наслідки негативного впливу сільськогосподарської діяльності людини на природу:

• опустелювання шляхом осушення боліт і найбільших озер (Аральське море);
• винищення гризунів, птахів, комах, рослин;
• хімічне забруднення води і ґрунту отрутами проти бур’янів, грибів, плісняви, комах;
• ерозія (руйнування) ґрунтів;
• знищення природного місця існування тварин, що знижує їх чисельність;
• забруднення води добривами і відходами тваринництва.

Сьогодні промислові виробництва стали безвідхідними. Адже відходи - це хімічні сполуки, які поки що не використовуються людиною. Досягнення сучасної науки дозволяють звести до мінімуму шкідливі викиди, ввести замкнутий цикл використання води, тобто використовувати очищені стоки, не беручи чистої води з річки чи озера.

Під впливом господарської діяльності змінюється мікроклімат окремих територій, а також планети загалом. Вчені вважають, що він стає теплішим через посилення парникового ефекту, який, у свою чергу, зумовлений підвищенням вмісту оксиду вуглецю у повітрі.

Негативні наслідки промислової діяльності людини для природи:

• забруднення атмосфери отруйними газами;
• забруднення річок промисловими відходами;
• скорочення степів, лісів, саван за рахунок побудови промислових міст;
• збільшення в атмосфері вуглекислого газу (парниковий ефект);
• утворення озонових дір і збільшення сонячної радіації;
• накопичення хімічних речовин і важких металів в ґрунті;
• радіоактивне забруднення.

Дуже сильно забруднюють різними шкідливими сполуками (оксидами сірки, фосфору, хлором тощо) повітря викиди сотень хімічних та металургійних підприємств, теплових електростанцій. Через велику концентрацію пилу й газів над великими промисловими містами зменшується надходження сонячної радіації, зростає кількість опадів, часто утворюються тумани.

Промислові та побутові стоки, звалища сміття сильно забруднюють води океанів, морів, річок, озер, підземні води. Основні забруднювачі води - нафтопродукти, отрутохімікати, солі важких металів.

Отруйні речовини із хвостосховищ підприємств, отрутохімікати з полів забруднюють ґрунти і води. Внаслідок вирубування лісів зменшилась водність річок, а деякі малі річки перетворилися у ланцюжок загниваючих озер. Почастішали катастрофічні паводки у басейнах річок. У водосховищах часто відбувається замулення, цвітіння води, поширення хвороботворних мікроорганізмів.

Природоохоронні об’єкти, заповідники, заказники

Охорону екосистем, включаючи всі їхні живі компоненти, покликані здійснювати так звані охоронні території. За даними Дж. Рауні, на 1992 рік у світі під охороною різного виду знаходиться приблизно 5% площі суходолу.

Для збереження і вивчення унікальних природних комплексів, окремих видів рідкісних рослин, ендеміків, реліктів, цікавих об'єктів неживої природи створюються різні природоохоронні об'єкти, розробляється природоохоронне законодавство. У широкому значенні під охороною природи розуміють весь комплекс заходів, спрямованих на раціональне використання і збереження природи. Вузьке розуміння передбачає саме охорону, збереження природних багатств для нащадків.

З метою охорони природи створюють природозаповідні об'єкти, серед яких заповідники, заказники, природні національні парки тощо.

Державні заповідники це своєрідні наукові заклади, які не тільки охороняють рослинний і тваринний світ, рідкісні утвори неживої природи, а й вивчають їх. Заказники, як правило, створюють для збереження одного або декількох видів тварин чи рослин, окремих компонентів природи. У заказнику заборонені певні види господарської діяльності.

Природний національний парк (ПНП) належить до особливих природоохоронних територій із малопорушеними природними комплексами і унікальними природними об'єктами. Це досить великі площі, де охорона природи поєднується з відпочинком людей у малозмінених природних умовах.

Тобто, на відміну від заповідника, природний національний парк (ПНП) має більшу територію і відкритий для відвідувачів. Однак, основна частина території (90%) виконує природоохоронні функції.

Дуже важливе природоохоронне значення мають і державні біосферні заповідники, які входять у міжнародну систему контролю за станом довкілля. Від природного заповідника вони відрізняються тим, що в них виділяється три зони, які відрізняються режимом збереження природних комплексів. У першій (заповідній) вони знаходяться у режимі повної заповідності. Друга зона (буферна) розмежовує заповідну й третю (антропогенних ландшафтів), де дозволяється традиційне природокористування, створення умов для відпочинку під екологічним контролем заповідника. Створюються біосферні заповідники на базі заповідників чи ПНП, що стають їхнім ядром. Інколи таких ядер може бути декілька.

Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохоронною та рекреаційною системою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом. При їхній організації господарська діяльність в межах їхніх кордонів не припиняється. Їхнє завдання – зберегти ландшафт як комплекс екосистеми. У світі нараховується зараз близько 300 ландшафтних парків.

Пам‘ятник природи – це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам‘ятниками природи можуть бути об‘єкти живої або неживої природи, окремі водойми, скелі, печери, дерева і т. п.

Заповідні урочища – це ділянки лісу, болота, луків, степу та іншої рослинності, які мають наукове або естетичне значення та охороняються для збереження їхнього природного стану.

Ботанічні сади служать для охорони та вивчення в спеціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання їхньої композиції для науково-господарського та естетичного використання.

Зоологічний парк – це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їхнього екофонду та для організації наукової та просвітницької діяльності.

Пам‘ятки садово-паркового мистецтва являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні прикладами пам‘ятників садово-паркового мистецтва є "Софіївка" в м. Умань та "Олександрія" в м. Біла Церква.

На планеті зараз нараховується близько 20 тис. різноманітних охоронних природних територій у тому числі 1200 великих заповідних територій. Одним із найбільших у світі є національний парк Еташе (Намібія, Африка) та багато малих заповідних територій.

Глобальні геологічні та екологічні проблеми людства. Екологічна криза

Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство – результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа - взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні

На жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушуючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільств і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище.

Через різке збільшення кількості населення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала логічні проблеми глобального характеру.

Важливою причиною зростання глобальних проблем, на думку багатьох вчених, став інтенсивний розвиток науково-технічного прогресу, наслідки якого проявилися буквально у всіх сферах життя. Неймовірно зросли наукові, технічні і технологічні можливості людини, які дозволили їй розщепити атомне ядро, створити ядерну, хімічну і бактеріологічну зброю, що призвело до порушення у світі геополітичної рівноваги та стабільності.

Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки.

Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів j океанів посилює небезпеку аварій.

Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтоналивний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

Основні види забруднення Світового океану:

• Забруднення нафтопродуктами і нафтою. Нафтові плями перешкоджають попаданню сонячних променів в товщу води, і уповільнює процес фотосинтезу. Щороку в Океан потрапляє більше 10 млн. т нафти. Сьогодні близько 20% його площі покрилося нафтовою плівкою.
• Забруднення стічними водами внаслідок мінерального і органічного удобрення ґрунту і промислового виробництва. Водорості в водоймах починають активно розмножуватися і призводять до заболочування і загибелі інших екосистем.
• Забруднення іонами важких металів.
• Кислотні дощі.
• Радіоактивні забруднення. Серйозна екологічна загроза Світового океану і морів – це поховання людиною радіоактивних відходів і скидання радіоактивних рідких відходів.
• Теплове забруднення. Викиди АЕС і ТЕС сприяють розвитку синьо-зелених водоростей і цвітінню води.
• Механічне забруднення. Особливо гостро стоїть проблема забруднення відходами промисловості і побутовим сміттям. Часто морські мешканці заковтують пластик, пакети і гинуть або від удушення, або від того, що це сміття застряє в організмі.
• Біологічне і бактеріальне забруднення сприяє розвитку патогенних організмів і грибків.

Окреслились зміни глобального характеру, які можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах.

Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.

Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків в системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

 Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний.

Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.

Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.

Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи.

Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси е більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва,

До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування, їх кілька.

Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. В ній найбільш яскраво проявляється основне протиріччя економіки - між необмеженістю потреб людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі залізної руди, нафта й газу, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодоступних районах або на шельфі морів та океанів.

Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Позаяк розвиток виробництва невід'ємно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.

Глобальна проблема раціонального розвитку енергетики. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглевод, нові енергоносії - нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. То ж цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, зміни її структури, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. До того ж, розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення - підвищення температури.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів та виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціонального використання сільськогосподарських угідь, розвитку сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.

В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці - зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії - південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці - гірські райони Анд і Амазонія.

Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів (на планеті виробляється на душу населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а в тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства, передусім країнами, що розвиваються.

Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану - біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан - це також "легені" планети. Він забезпечує основну частину регенерації кисню (на суходолі таку я роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на земній кулі.

Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані в другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ, залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів До гранично допустимих меж наближається вилов риби та інших морепродуктів. Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців Північній Атлантиці тощо.

Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського-Середземного й Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У економічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря - виникли великі приморські промислові комплекси. Зросло також рекреаційне навантаження на узбережжя морів і океанів. Щороку сотні мільйонів відпочиваючих їдуть до моря, на узбережжя популярних світових курортів.

Стає очевидним, що проблеми Світового океану є водночас економічними, соціальними, технічними, екологічними. Для їх розв'язання потрібні узгоджені міжнародні дії.

Природоохоронна діяльність міжнародних організацій та державних органів.

Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове суспільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні питання стали актуальними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства. Руйнуючи природне довкілля у процесі господарської діяльності, людина позбавляє живих істот місць проживання, розмноження, живлення, переховування, то призводить до зникнення багатьох видів живих організмів. Тому створений 1948 р. Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) організував комісію з проблем рідкісних і зникаючих видів і започаткував Червону книгу, куди заносять види, які знаходяться на межі зникнення. Окремі томи її містять ссавців, птахів, земноводних тощо.

Створені великі всесвітні і регіональні організації з охорони навколишнього середовища, їх налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа - Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) з штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав в цій діяльності.

Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інформацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА).

Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв'язувати також Міжнародний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає так звану Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони.

В діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створення системи природокористування, яка діє на засадах обраної екологічної політики держави, і певної науково обґрунтованої системи захисту природи.

Основними еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі:

• використання очисних споруд, в тому числі біологічних;
• відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі;
• створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва;
• використання здатності природи до самоочищення.

Залікові завдання по темі:

1  Заповніть таблицю, користуючись матеріалами Інтернету:

2  Побудуйте ланцюжок причинно-наслідкових зв'язків (не менше чотирьох пунктів) між господарською діяльністю людини й станом компонентів природи (на вибір).

1. Вирубка лісу - обміління рік.
2. Розорювання степів – частіше стаються пилові бурі.
3. Меліорація – заболочування озер.
4. Збільшення площ розорюваних земель – підтоплення.