Авторська казка
Для прочитання на заняттях на морально-етичну тематику в початковій школі
КАЗКА
ЛІЛІЯ І СОН-ТРАВА
Між звивистими берегами, милуючись собою в блакитній річковій воді, як в люстерко, на яскравому зеленому листочку-кріслі розсілася Білосніжна Лілія, як горда наречена. Листочок помалу плив.
Поряд, на невеликому схилі, серед буйних трав, повернувши голову до сонця, стояла Сон-трава на тоненькій ніжці. Вона була тендітна й чарівна. Підпливши ближче до Сон-трави, Лілія ще більше набундючилась.
— Доброго дня, сестрице Ліліє, — мовила, посміхаючись, Сон-трава.
— Яка я тобі сестриця? — ображено відізвалась дзвінким голоском Лілія. — Ми зовсім різні. Подивись на себе! Яка ти темна, волохата та негарна!
— Ну, не така я вже й негарна…
— Але я краща! У мене таке золотаве волосся, шовковиста шкіра, розкішна сукня!
— Може, й так... Але не завжди краса робить щасливішою. А я щаслива. Мої квіти використовують в медицині. З них виготовляють цінні ліки, які допомагають людям від багатьох хвороб.
І сон-трава терпляче розповіла про те, яку участь вона приймає в житті людей.
В той тихий літній вечір Лілія замислилась. Вона навіть не звернула увагу на свою приятельку Окату Бабку, що присіла до неї на листочок і привіталась.
”Мабуть, я теж дуже корисна”, — подумала Лілія, засинаючи.
Наступного ранку Білосніжна Лілія прокинулась з добрим відчуттям чогось прекрасного, світлого, ясного. У неї зявилось велике бажанням побачити Сон-траву. Але ніжної квітки не було. Її хтось зірвав.
— Як жаль, мабуть, комусь терміново потрібні ліки…, — розгубилась Лілія.
— А Сон-трава, справді, дуже гарна квітка, — зітхнула вона.
ОЛЕНА МІКУЛА, вихователь ГПД Переяславськоі гімназіі №2