Методична розробка

на тему:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               Зміст

Вступ

1. Види туризму.
2. Форми туризму.
3. Вимоги до організації, яка проводить похід або подорож.
4. Оформлення документації на проведення походу або подорожі.
5. Вибір місця для біваку та харчування в поході.
6. Правила поведінки у туристичному поході.
7. Надання першої медичної допомоги .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           

                             «Рух - це життя,

а рух на повітрі - це ще й шлях до здоров’я»   

                                             

                                       Вступ

  Туристичні походи - особлива форма оздоровлення та всебічного розвитку.

            Туризм – одна з найпопулярніших  форм активного відпочинку планети. Щорічно десятки мільйонів людей подорожуючи знайомиться з багатствами  і красотами, історичними культурними пам’ятками, досягненнями в економіці, будівництві різних країн і народів. Для багатьох країн (Швейцарія, Греція, Єгипет, Канада, США, Індонезія, тощо) туризм дає величезні прибутки. В Україні туризму почали приділяти увагу лише в останні роки. Для наших людей, особливо молоді, характерне прагнення поєднання відпочинок з активним пізнанням навколишнього світу. Правильно організована і уміло проведена подорож, зміцнює здоров’я людини, виховує в неї такі цінні якості: як ініціатива, мужність, наполегливість, значно підвищує працездатність. Під час походів, подорожей, міцніє почуття колективізму, розширюється кругозір туристів, розкриваються індивідуальні здібності  кожного учасника, виховується любов до природи, до Батьківщини.

          Фундамент здоров’я, фізичного та психічного, закладається, як відомо, саме в дитинстві. 

  Батьків та педагогів, перш за все непокоїть питання, як саме зміцнити здоров’я дітей. Це викликано цілим рядом об’єктивних причин. Останнім часом спостерігається зниження числа абсолютно здорових дітей та зріст захворювань  по всім видам хвороб. Таким чином, пошук ефективних шляхів, направлених на оздоровлення дітей, набуває первинного значення. Опитування батьків показує, що головним для них є фізичне та психічне здоров’я дитини.

   У системі заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я і вдосконалення рухової сфери, туристичні походи мають великий оздоровчий ефект.

Усвідомивши, що туристичні походи відрізняються від звичайних прогулянок, цілеспрямованим розвитком фізичних якостей, удосконаленням роботи всіх фізіологічних систем людського організму та активною руховою діяльністю, де 30% складають циклічні рухи - ходьба, біг.           

             Були визначені такі переваги  туризму:

  - туристична діяльність допомагає у пізнанні навколишнього світу; сприяє емоційному, соціальному розвитку;

- туризм, як засіб оздоровлення характеризується загальнодоступністю;

- туризм рекомендований практично кожній людині;

- туристичні походи, надають можливість людині взаємодіяти з природними факторами, як безцінною і дуже впливовою умовою для зміцнення здоров’я.

  Добрі результати дає використання вправ дихальної гімнастики на свіжому повітрі. Оздоровча дія повітряних ванн збагачує організм киснем і підвищує тонус нервової системи. Певний вплив на організм мають температура, вологість повітря, швидкість руху його потоків.

   Контакт із землею під час ходіння босоніж  - прекрасний засіб гартування організму, надійний засіб запобігання плоскостопості. Стопи ніг - це наш розподільний щит, на якому є 72000 нервових закінчень: через нього можна впливати на будь-яку частину тіла.

   Сонячне проміння дуже корисне, воно поліпшує обмінні процеси, дихання, кровообіг, тонус нервової системи.

   Спеціальне загартування, максимальне перенесення діяльності малюків в природу під час туристичних походів є не тільки цінними засобами фізичного розвитку, але й першими зв’язками дитини з життєдайними силами природи, які допомагають їй усвідомлювати себе як частину природи і Всесвіту.

   Туристичні походи сприяють різнобічному розвитку особистості людини, зокрема виробленню таких моральних рис характеру як: витримка, дисциплінованість, вміння допомогти товаришеві, зміцнюють почуття колективізму й відповідальності не тільки за свої вчинки, а й за вчинки інших.

   Кожен похід збагачує знання, уяву, пам'ять, мову, вчить їх помічати і слухати, допомагає розвивати розумові здібності, виховувати естетичні почуття. Дошкільнята вчаться розуміти красу навколишньої природи, радіти їй і берегти її.

   Туризм є прекрасним засобом навчання дітей цікаво і змістовно організувати своє дозвілля, активний відпочинок.

   Застосування засобів туризму сприяють вирішенню проблем щодо оздоровлення дітей, формування, розвитку і збереження їхнього фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я.      

                                  1.Види туризму

Під туризмом розуміють теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти і виховання.

У літературі до іменника "туризм" можна знайти безліч різних прикметників - "далекий", "місцевий", "закордонний", "іноземний", "пішохідний", "гірський", "лижний", "водяний", "плановий", ''самодіяльний", "дитячий", "спортивний", "сімейний", "комерційний", "соціальний", "пізнавальний", "екскурсійний", "спелео", "авто", "мисливський" і т.д.

Уже сам цей достаток прикметників говорить про неоднозначність поняття "туризм". Тому і важко дати йому вичерпне визначення.

Напевно, у навчальних закладах туризм може іменуватися не тільки навчальним, але і педагогічним туризмом.

Але всі ці прикметники характеризують лише окремі сторони туризму, усі вони є ознаками перемінними. Усі вони характеризують різні сторони конкретних форм туристських заходів: головну мету, тривалість, спосіб пересування, спосіб організації, сезон, контингент учасників і т.п.

А яка корінна, незмінна його ознака? Така, без якого саме поняття "туризм" зникає ?

"Корінь" туризму полягає, в переміщенні людини в просторі від місця його постійного проживання в які-небудь інші місця. Без переміщень немає туризму.

Разом з тим і "переміщення" теж не цілком визначає туризм, тому що воно властиво багатьом іншим явищам - науковим експедиціям, службовим відрядженням, військовим походам, поїздкам у гості, на відпочинок і т.д. Переміщення, як неодмінна ознака туризму, саме має принаймні три відмітних елементи-ознаки другого порядку, що додають туристичному переміщенню специфічні риси:

- переміщення (його маршрут, спосіб, терміни і мета) відбувається добровільно, без примусу, не по обов'язку, а по самостійно прийнятому людиною рішенню (чи за рішенням, спільно виробленому колективом людей); тут виключенням є плановий туризм, при якому людина-турист не цілком самостійна у визначенні основних параметрів переміщень;

- туристське переміщення виробляється під час, вільний від службових обов'язків, навчання. Виключення зробимо лише для працівників сфери туризму, а також для вчителів, викладачів, вихователів і ін.;

- переміщення туристів завжди є тимчасовим, триває визначений термін, після закінчення якого, турист повертається до місця постійного проживання.

У навчальному туризмі (на противагу сімейному) діють дві сторони - що бере участь (студенти) і організовує, сприяє (адміністрація, викладачі). За цією ознакою навчальний (студентський) туризм займає проміжне положення між плановим і самодіяльним туризмом.

У чистому виді самодіяльний туризм у навчальному закладі - це так звані "самовільні" походи і поїздки студентів без участі навчального закладу, у секреті від викладачів і батьків. При цьому керівником (лідером) стає рядовий учасник, визнаний таким всіма іншими учасниками.

Для навчального закладу такий туризм - явище негативне, тому що туристський захід проходить без контролю і впливу педагогів ( не враховуючи туристичні походи, які передбачені навчальною програмою).

У студентів і у викладачів відношення до туризму різне, але не суперечить одне іншому.

Для студентів туризм - спосіб (форма) активного відпочинку, захоплююче заняття, наповнене романтикою незвичного способу життя. А для викладачів він - засіб, спосіб краще, глибше пізнати своїх вихованців і активніше вплинути на їхній розвиток.

І ті й інші розуміють, що туризм не проста розвага, що в ньому не можна провести чітку розділювальну рису між "справою і потіхою". Якщо і кваліфікувати туризм як відпочинок, то це не той відпочинок, від якого, по вираженню Н.К. Крупської, можна тільки "втомитися".

Однак, з огляду на різницю відносини до туризму, треба знати, що своїх цілей у туристській роботі вчитель досягне швидше і легше тільки за умови задоволення інтересів дітей, що він повинний зрозуміти і прийняти, незважаючи на те, що вони спочатку, як правило, дуже примітивні (не вписуються і педагогічні вимоги, моральні установки).

Під туризмом розуміють, теорію і практику різного роду походів, сходження на гори і подорожі, з метою спортивного суперництва, активного відпочинку, освіти і виховання. Для подорожей у відпустку з використанням громадського або особистого транспорту, в яких головне місце займають розмови і відпочинок, все більше підходить слово туризм. Туризм складає частину фізичної культури і спорту, оскільки він служить проявленням здорового способу життя, розвитку, досконалістю і збереженню фізичної робото-здатності і всебічної підготовки. В туристичній діяльності,  в центрі уваги, знаходяться різні форми планомірних і організованих туристичних походів, велотуризм, подорожей на човнах і лижних походів. Крім того, туризм  пов’язаний з культурними цінностями. Особливо важливе значення туризму заключається в організації дозвілля для молоді.

Різні форми туризму віддають перевагу засобам організації раціонального дозвілля, активного відпочинку і проявлення здорового способу життя для широких верст населення і різних за віком.

Можна виділити наступні види туризму.

Екскурсійний  туризм - подорож у пізнавальних цілях. Це одна з найбільш розповсюджених форм туризму.

Рекреаційний туризм  - подорож для відпочинку і лікування. Цей вид туризму, є дуже  розповсюдженим в усьому світі. У деяких країнах він виділяється в самостійну галузь економіки і функціонує паралельно з іншими видами туризму.

Діловий туризм  - поїздки, зв’язані з виконанням професійних обов”язків. У зв’язку з загальною інтеграцією і встановленням ділових контактів, діловий туризм щорічно здобуває усе більшого значення. Поїздки відбуваються з метою відвідування об’єктів, що належать фірмі, чи представляють для неї особливе зацікавлення; для проведення переговорів, для пошуку додаткових каналів постачання чи збуту і т.д.  Звертання до туристичних фірм у всіх подібних випадках дозволяє організувати поїздку з найменшими витратами, заощаджуючи час. Крім того, до сфери ділового туризму відноситься: організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів і т.д. У таких випадках великого значення набувають спорудження при готельних комплексах спеціальних залів, установка устаткування для зв’язку і т.д.

 Етнічний  туризм  - поїздки для побачення з родичами. Туристські агенства допомагають з оформленням транспортних квитків, закордонних паспортів, віз і т.д.

Спортивний  туризм - поїздки для участі у спортивних заходах. До послуг туристських фірм звертаються у цьому випадку, як керівники спортивних команд, організатори змагань, так і болільники і просто бажаючі бути присутніми на змаганні.

Цільовий  туризм - являє собою  поїздки на різні масові заходи.

Релігійний туризм  - подорож, що має метою виконання, яких-небудь релігійних процедур, місій.   

Караванінг  - подорож у невеликих мобільних будиночках на колесах.

Пригодницький (екстремальний) туризм - туризм, зв’язаний з фізичними навантаженнями, а іноді з небезпекою для життя.

Водяний туризм - поїздки на теплоході, яхті й інших річкових й морських суднах по річках, каналах, озерах, морях. Географічно і за часом, цей туризм дуже різноманітний: від годинних і одноденних маршрутів до багатотижневих круїзів по морях і океанах. Усі ці види туризму найчастіше тісно переплітаються між собою, і їх найчастіше важко виділити в чистому вигляді.

Сучасний туризм у нашій країні представляють наступні основні види: пішохідний, лижний, водяний, гірський, велосипедний, спелеологічний, автомобільний і мотоциклетний. У практиці туризму також сполучаються кілька видів туризму в одному поході (наприклад, одна частина учасників походу  пливуть на байдарках, а друга частина маршрут проходять на велосипедах). Такий змішаний вид туризму називається комбінованим (велобайдарочний). З усього різноманіття видів туризму, найбільш доступні: пішохідний і лижний.

Піші походи і подорожі не вимагають додаткових засобів пересування (лижний, водяний, велосипедний і т.д.), спеціального спорядження (гірський і спелеологічний) і відбуваються в основному в безсніжні періоди року.

Для забезпечення безперервності занять туризмом узимку переходять на лижний туризм. Любий туристський похід на лижах, пред'являє до його учасників, серйозні вимоги. У лижному поході, окрім великого фізичного навантаження, на організм туриста роблить вплив низька температура повітря, різка несподівана зміна погоди; ускладнює рух різний стан (характер) сніжного покриву, підвищена швидкість на спусках та інше. Крім того, самі засоби пересування – лижі – вимагають ретельного догляду, ремонту. Особливої уваги заслуговує особисте спорядження туриста-лижника.

При проведенні водяного походу, учасники найчастіше користаються розбірними байдарками. Їх зручно зберігати навіть у невеликому приміщенні, переносити за плечима до  озера чи  річки, по якій проходитиме  маршрут  подорожі.

Основними формами туристської роботи є: заняття туристської секції, походи, подорожі, туристські зібрання і змагання.

Походи можуть бути одно-, двох- і триденними. Іноді такі походи називають походами вихідного дня.

Подорожі – це багатоденні походи, проведені звичайно в канікулярний час. Походи і подорожі можуть бути ближніми і далекими, тобто їхні маршрути можуть проходити по території рідного краю (ближні) чи виходити за його межі, проходити по інших областях і регіонам країни (далекі).

Подорожі, що носять спортивний характер, підрозділяються на п'ять категорій складності. Їхня складність визначається довжиною маршруту, кількістю і характером перешкод, а також іншими факторами, характерними для даного виду туризму.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні.

За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як: активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, йдуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, витрачає гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тієї країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим, країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму, як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються: в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки -рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями та унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки і техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований.

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи, пов'язані з господарським суб'єктом, взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.

За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.

В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.

В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить тур фірмі або орендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін. За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).

За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм - це цілорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.

В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни. Таким чином, міжнародний туризм варто розглядати у співвідношенні з економічними відносинами окремих країн. Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистисних контактів зростає.

Міжнародний туризм у світі нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).     

Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків, спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН, організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.      

Відповідно до Статуту Всесвітньої Організації з Туризму (ВОТ), цілями її діяльності є заохочення туризму, як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму.       ВОТ прийняла ряд декларацій в сфері міжнародного туризму, серед яких: - Манільська декларація про туризм в світі ;

- Документи Акапулько;

- Хартія про туризм і Кодекс поведінки туриста;

- Гаагськая декларація по туризм.

      До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку

міжнародного туризму епізодично, відносяться:

 - конференція ООН про туризм і подорожі, економічної і соціальної Рада

   (ЭКОСОС);

 - комітет ООН із питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО);

 - міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ);

 - міжнародна асоціація транспортної авіації (ІАТА).

 

                       2. Форми туризму.

Туристичні подорожі проводяться у формі вихідного дня, багатоденних подорожей (в час відпусток і канікул) навчально-тренувальних зборів і туринських екскурсій.

Походи вихідного дня ставлять мету: активного відпочинку, знайомство з природою і життям свого району. Вони покликані залучати до туризму широкі верстви населення. Походи вихідного дня організовують також для  тренування багатоденних подорожей і туристських змагань.

У багатоденних подорожах  туристських екскурсіях і навчально-тренувальних зборах виконуються крім названого пошукові, дослідницькі і інші суспільно корисні завдання господарських, наукових і інших організацій, готується туристські кадри (керівники походів, інструктори туристичних баз, таборів, клубів), підвищується кваліфікація туристичного активу.

Подорожі любої тривалості і складності можуть проводитись з метою активного і пізнавального відпочинку.

По територіальній ознаці подорожі діляться: на місцеві і далекі, по характеру організації:  на планові (по турпутівках) і самодіяльні.

Подорожі по путівках проводяться по визначених наперед вивчених і описаних маршрутах, туристи в дорозі забезпечуються місцем для ночівлі, харчуванням, місцевим транспортом, послугами екскурсоводів-провідників. Як правило, туристи початківці здійснюють свої перші подорожі по планових маршрутах, де організовані у групи під керівництвом інструкторів, набувають перший туристичний досвід.

Найбільш повно, завданням туризму відповідають самодіяльні подорожі. Вони організовуються радами колективу,  клубами туристів, при чому туристи самі вибирають і розробляють маршрути, самі обслуговують себе в дорозі.

В залежності від способу пересування, подорожі ділять: на пішохідні, гірські, водні (на гребних або моторних човнах), лижні, велосипедні, комбіновані, а також автомобільні і мотоциклетні.

Туристичні групи, що проходять по дорогам загального користування, територія заповідників і ін. з обмеженим доступом, зобов’язані діяти у відповідності з вимогами, що визначають порядок користування цими шляхами і знаходження на даних територіях, а також приймати міри, направленні на охорону природи, пам’яток історії культури.

У порядку зростаючої складності самодіяльні турпоходи і подорожі діляться: на походи вихідного дня, багатоденні некатегорійні  і на маршрути І, ІІ, ІІІ, ІV і  V категорій складностей.

Категорія складності визначається кількістю і характером природних перешкод, які туристам приходиться самостійно долати в походах, протяжністю і трудністю походів, а також іншими факторами, специфічними для даного виду туризму.

Вибір району подорожей.

Починати заняття туризму у своєму районі або краї. Ці початкові місцеві походи не потребують великих грошових затрат на транспорт і спорядження тривалості часу на під’їзди. Після походів по своєму краю цікавіше знайомитись із іншими районами.

Район подорожі вибирають у залежності від інтересів і смаку учасників. При виборі району враховується також наявність зручних шляхів під’їзду, час необхідного на дорогу,  транспортні і ін. витрати.

Для спрощення організації походів є розроблені маршрути, які базуються на населенні пункти. Туристичні і альпінійські бази, метеорологічні і науково-дослідні станції і мисливсько-санаторні станції.

 

Комплектування групи.

Правильне комплектування групи – одна з головних умов успішного і безаварійного походу. Учасників майбутнього походу треба підбирати ретельно, краще із одного колективу. Бажано, щоб одного віку і фізичної підготовки, спільні інтереси, біль менш однакові знання і туристські навики.

Туристські групи пішохідного,  лижного, гірського, водного, велосипедного і спелео видів туризму, які подорожують по маршрутах І і ІІ категорій складності повинні складатися не менше ніж з 4-ох чоловік. По маршрутах ІІІ, IV i V категорій складності – не менше ніж з 6-ти чоловік і не більше 12 чоловік. 

Керівник і учасники подорожі зобов’язані:  уміти користуватись туристичним спорядженням; бути ознайомленні з природними перешкодами і знати способи їх подолання, володіти технікою орієнтування і пересування у різних умовах місцевості і погоди, організації польових нічлігів; уміти розробити план подорожі, основний маршрут і його запасні варіанти, а також графік руху; уміти забезпечити техніку безпеки і зв’язок з населеними пунктами і організацією, яка відправила групу у подорож.

Як тільки група зкомплектована, необхідно розподілити обов’язки серед учасників. При цьому треба врахувати досвід туристський і професіональний, фізичні дані, практичні навики.

Керівник групи організовує підготовку до походу, проводить тренування з учасниками, відповідає за розробку маршруту, підготовку документації і ін., за ремонт спорядження; за щоденник (літопис походу) відповідає фотограф, художник.

3.Вимоги  до організації, яка проводить похід або подорож.

                           Організація, що проводить похід чи подорож:

•            затверджує керівника групи і її склад, здійснює контроль за підготовкою групи до походу, забезпечує її необхідним спорядженням;
•            створює умови для фізичної, технічної і теоретичної підготовки учасників групи;
•            організовує консультації спеціалістів по питаннях попередженнях травматизму і надання першої долікарської допомоги і проходження медогляду учасниками групи.
•            забороняє вихід групи, якщо по даних гідрометеослужби на трасі маршруту очікуються небезпечні  явища, загрожуючи життю учасників;
•            у разі необхідності узгоджує з МКК зміни у маршруті, склад групи до  від’їзду групи на маршрут;
•            контролює дотримання групою часу проходження маршруту;
•            у випадках порушення строків проходження маршруту зв’язується із КРС для вияснення місця знаходження групи;
•            несе витрати пов’язані із пошуково-рятувальними роботами.

 

4.Оформлення документації на проведення походу або подорожі.

Документом, що дає право на проведення походу чи подорожі вихідного дня, або некатегорійного походу є маршрутний лист  встановленої форми, а на категорійні походи (І-V категорій складності) -  маршрутна книжка встановленої форми. Документи заповнюються керівником туристичної групи і завіряються керівником відповідної організації, що проводить похід. Ці документи подаються на розгляд у МКК (маршрутно-кваліфікаційна комісія). МКК завіряє своїм штампом і записує визначення місця для реєстрації у КРС (контрольно-рятувальній службі).

5. Вибір місця для біваку та харчування в поході

 

1. Туристи повинні вміти знаходити безпечне і зручне для відпочинку місце. Для всякого біваку вибирають захищене від вітру, рівне, сухе місце, неподалік від якого є дрова і вода. На обідній привал потрібно розташовуватися в тіні, на ночівлі — на рівній площадці з м'яким ґрунтом.

У горах табір не можна розташовувати там, де можуть бути каменепади, лавини, зсуви, грязьові потоки. Не можна розбивати бівак у висохлому руслі гірської ріки або на обмілині в гірської води, тому що вночі дощ може різко підняти рівень води або викликати грязьовий потік.

У тайзі не слід улаштовувати табір у густому чагарнику або в хвойних заростях, через небезпеку виникнення лісової пожежі і через комарів. Треба дивитися за тим, щоб поблизу не виявилося сухих, підгнилих дерев, що може повалити вітер. Місце ночівлі краще вибирати в рідкому хвойному лісі, де ґрунт засипаний опалою сухою хвоєю, а гілки дерев не можуть зайнятися від багаття.

У степу стоянку роблять за пагорком, у балці, щоб сховатися від вітру, у північних тундрових районах більш суха ділянка може вийти на річкових терасах, кам'янистих або піщаних підвищеннях ґрунту. Біля річки (під час водного походу) табір треба розбивати недалеко від води, краще на березі, ранком освітлюваному сонцем.

  Майданчик для нічного біваку починають оглядати за 15— 20 хв. до зупинки.

2. Особливе значення в туристських походах має правильне складання рюкзаку. Він повинний бути витягнутий у висоту, не мати форми міхура, не відкидатися назад, а привалюватися до спини, тоді плечам буде легше за рахунок переносу навантаження на м'язи спини і попереку.

Рюкзак кладеться спинкою на землю. Звичайно рекомендується складати по спинці і на самому дні рюкзаку, досить товстим шаром м'які речі, а потім на дні — важкі. Намет у чохлі міцно зміцнюється поверх клапана біля кільця, інакше рюкзак втрачає правильне балансування. По цій же причині не можна завантажувати задні кишені важкими речами або прив'язувати позад рюкзака цебра, черевики й ін. Вага рюкзака повинна відповідати силам туриста.

3. Кожен турист повинний уміти визначати сторони обрію по місцевих предметах і різних ознаках.

Знаходячись у лісі, можна орієнтуватися по лісовпорядних стовпах. У сучасних великих лісових господарствах, просіки прорубують у напрямку північ-південь, схід-захід. Квартали, утворені просіками, нумерують із заходу на схід, йдучи від півночі до півдня. Таким чином, до півночі буде звернена та сторона лісовпорядного стовпа, на якій знаходяться менші за значенням номера кварталів.

Про напрямок сторін обрію можна судити по розташуванню церковного вівтаря, що знаходиться в східній стороні в православних церков і в західної — у костьолів. Хрести на куполах розташовані в напрямку північ — південь, причому піднятий кінець нижньої поперечини звернений до півночі.

Різний ступінь освітленості сонцем південної і північної сторін дерев і інших місцевих предметів дозволяє судити про напрямок північ — південь. Так, кора окремих дерев буває грубіше і звичайно покрита мохом з північної сторони. Стовбури сосон покриваються темною вторинною кіркою з північної сторони, особливо добре помітної після дощу. Кора беріз світліше і містить менше тріщин, і темних плям з півдня. Ягоди, фрукти при дозріванні раніш офарблюються з південної сторони. Навесні сніг швидше сходить на північних схилах ярів і з південної сторони дерев і схилів дахів.

Існують і інші ознаки (наприклад, мурашники і гнізда степових бджіл розташовані з південної сторони дерева або каменю). Однак усі ці способи дають можливість лише приблизно судити про сторони обрію, і при користуванні ними не слід обмежуватися лише одним з них, а взаємно перевіряти.

4. Готуючись у туристський похід розрахунок продуктів необхідно вести виходячи із середньої норми продуктів у день на людину і потім помножити цю цифру на кількість туристів і днів. Рекомендується приблизно наступний набір продуктів на людину в день (у грамах): хліб чорний — 300, хліб білий — 300 (або сухарі — 250, або борошно пшенична — 270), м'ясні консерви — 125 (у тому числі: тушковане м’ясо — 50, бефстроганов — 10, паштет м'ясний — 20, бруньки в томаті — 10, печінка смажена — 10, ковбасний фарш — 15, паштет печіночний — 100, ковбаса напівкопчена —15, масло вершкове — 20, масло топлене — 20, олія рослинна —10, молоко згущене — 25 (або молоко сухе — 15), ріжки, макарони — 60, рис — 25, крупа манна —15, горох (концентрат) — 50, крупа гречана — 25, крупа пшоняна — 35, картопля сухий — 20, овочі сухі — 10, цукор, пісок — 130, цукерки льодяники — 10, чай — 2, кава — 10, какао — 5, сіль — 40.

Крім цього, корисно захопити на людину на весь похід по 100м картопляного борошна, 100—250г, томатного соусу, 10—20г чорного перцю і 5—10г лаврового листа. Якщо в похід беруть борошно, то на щодня на групу потрібні 5—10 м сухих дріжджів.

Істотне значення в поході має режим харчування. Розпорядок дня повинний передбачати двох-триразове гаряче харчування в день. Харчуватися в сухом’ятку не допустиме. Це може привести до порушення травлення і захворюванню шлунка. Продукти в поході легко забруднюються і вживання їх у їжу без кип'ятіння приведе до кишкових інфекцій. До того ж при тривалому харчуванні всухом’ятку губиться апетит.

4. На маршруті турист повинний ретельно стежити за порожниною рота і підтримувати чистоту тіла. Потрібно добре промивати місця, що піддаються посиленому потінню (під пахвами, у пахових складках, між пальцями ніг). Особливо важливий доглядання за ногами. Щоденне миття їх холодною водою по закінченні переходу —  не тільки необхідна гігієнічна процедура, але й істотна умова закалювання організму, попередження потертостей.

Сонячні ванни варто приймати в першій половині дня (до полудня). Поки на тілі не утвориться засмага, тривалість їх не повинна перевищувати 10—15 хв. Для кращого опромінення треба кожні 3—5 хв. змінювати положення тіла, щоб сонце висвітлювало то спину, то груди. Після перебування на сонці потрібно відпочити в тіні, бажано викупатися.

Один із кращих засобів загартовування — купання. Однак їм також не слід зловживати. Часте купання (особливо в спекотну погоду) без достатнього відпочинку стомлює організм. Як правило, у день переходу треба купатися не більш двох разів (другий раз — наприкінці шляху). Тільки при нещадній спекотній погоді можна викуповуватися додатково. Купатися бажано не раніше, ніж через 1,5—2 години після їжі.

Не вміючих користуватися  сокирою треба перед походом навчити рубанню. Рубати треба так, щоб у випадку промаху або відхилення сокири убік лезо або обух не вдарив по нозі. Ноги варто розставляти ширше, не ставити їх у напрямку удару. Під час рубання необхідно стежити, щоб сокира не зіскочила із сокирища, замах робити так, щоб по лінії польоту  сокирища або сокири, що вирвалося з рук, не знаходилися люди. Рубання треба робити в стороні від товаришів.

Не можна класти сокиру без чохла під клапан рюкзака, тому що під час руху він може вислизнути і вразити ногу. Краще помістити його усередину рюкзака або міцно прив'язати під клапаном.

Полум'я багаття, окріп у цебрах, гаряча їжа в казанках -  можуть заподіяти сильні опіки. Не можна готувати на багатті без одягу, що захищає тіло. Роздувати багаття, треба не наближаючи обличчя до полум'я, а розмахуючи сорочкою або штормівкою.

Посуд з гарячим супом, чаєм, киселем ніколи не потрібно ставити серед людей. Він повинен висіти над вогнем, стояти у самого багаття або розміщатися на спеціально улаштованій для цього поперечині осторонь від нього.

Цебра і казанки, що висять над вогнем, треба пересувати або знімати рукою, одягненої в рукавицю або чим-небудь обгорненої.

Виняткове значення в туристському поході має питна вода. Недолік у ній швидше і сильніше виснажує організм, чим недолік у їжі. На один туриста в поході потрібно води приблизно 3 л у день (включаючи витрату на готування їжі, при якому частина води випаровується).

Вода може містити хвороботворні мікроби, тому її потрібно кип'ятити, а в сирому виді пити тільки з джерел. На привал у ріки варто розташовуватися вище за течією від населеного пункту, по можливості на протилежному березі. Забруднену, особливо болотну, воду перед кип'ятінням можна обробити декількома кристалами марганцевого калію: при цьому на дно осідають руді пластівці, а вода світлішає. Можна також відфільтрувати воду, виривши на низькому березі (краще в піску) неглибоку ямку так, щоб у неї насочилася вода. Перші кілька порцій води треба вичерпати, після чого вона буде більш-менш чистою. Кип'яченої води треба мати  значний запас. У водному поході треба з ранку заготовити питво на весь день, тому що вдень не завжди буває можливо закип'ятити воду.

Починаючий турист, особливо в спекотну пору почуваючи спрагу, часто споживає надлишкову кількість води, але чим більше він п'є, тим більше утрачає вологи і солей з потом і тим більше хочеться йому пити. Тому доцільно під час ранкового сніданку напитися досита; близько 0,5 л рідини приходиться на обід; увечері, після закінчення денного переходу, можна пити вдосталь.

У шляху краще не пити, а при сильній спразі прополоскати рот і випити 1—2 ковтки води. Вгамовує спрагу підкислена вода.

 

                6.Правила поведінки у туристичному поході

В першу чергу ви повинні переконатися в тому, що ваша подорож не принесе шкоди навколишньому середовищу. Вам в вашій подорожі слід бути хорошим туристом і впершу чергу необхідно дотримуватися наступних правил.

           Перед тим, як відправитися в похід, необхідно:

1. Треба добре знати всі свої розумові, фізичні і технічні можливості та обмеження. Побудуйте план походу таким чином, щоб уникнути ряду проблем, які в наслідку можуть стати причиною травми або ушкодження учасників походу.
2. Переконайтеся, що добре вивчили маршрут і знайомі з стежками, по яких буде проходити ваш маршрут. Поцікавтеся умовами місцевості і прогнозом погоди. Обов'язково візьміть із собою перевірені туристичні карти. Щоб отримати достовірну інформацію зв'яжіться з місцевими органами влади.
3. Переконайтеся, що ваше спорядження відповідає вимогам вашого походу. Візьміть з собою достатній запас продуктів харчування та напоїв, необхідний одяг, зокрема, термошкарпетки.
4. Уникайте походів поодинці. Група, яка вирушає в похід, повинна складатися не менше ніж з трьох людей. Якщо раптом з кимось трапиться нещасний випадок, то один з учасників походу залишиться з потерпілим, а інший відправиться за допомогою.
5. Обов'язково інформуйте своїх близьких і знайомих про проходження вашого маршруту й очікуваний час повернення з походу.

Під час походу, бажано всім туристам дотримуватись основних правил поведінки в поході:

1. Під час походу намагайтеся дотримуватися стежки і не сходьте з неї. Тоді ви ніколи не заблукаєте.
2. Перед тим як влаштувати табір обов'язково ознайомтеся з місцевими правилами розведення відкритого вогню. У багатьох місцях розведення відкритого вогню заборонено місцевими правилами.
3. Намагайтеся не турбувати навколишнє середовище гучними криками і музикою.
4. Постійно дбайте про довкілля. Намагайтеся не шкодити флорі та фауні. Обов'язково забирайте з собою всі свої відходи, а в тому випадку якщо ви виявили чужі відходи, то проявіть свою культуру і заберіть і їх з собою. Органічні матеріали, хоча легко розкладаються, мають бути закопані або забрані з собою. Не треба, щоб тварини харчувалися цими відходами.
5. Якщо ви використовуєте миючі засоби, то намагайтеся цю процедуру робити на відстані не ніж у ста метрах від джерела води.
6. Ходити в туалет бажано на значній відстані від траси і можливих джерел води. Для цієї мети, найкраще буде, якщо ви викопаєте невелику яму, яку згодом необхідно засипати. Щоб зпалити використаний туалетний папір використовуйте будь-яке паливо.
7. Якщо ви взяли з собою в похід собаку, то не забудьте дізнатися про місцеві правила утримання тварин. Намагайтеся тримати її весь час на повідку. Місцеві правила іноді цього вимагають.
8. Ознайомтеся з місцевим законодавством по відношенню рибного лову й полювання. У більшості випадків, на ці заходи необхідно мати дозвіл від місцевих органів.
9. Якщо за маршрутом прямування ви виявили пошкоджені вказівні знаки, то обов'язково запишіть точне їх місце розташування і повідомте у відповідні органи. Відсутність таких знаків може створити труднощі для інших туристичних груп.
10.                     Надання першої допомоги. Невід'ємною частиною туристичного спорядження під час походу є наявність аптечки першої допомоги. У комплект аптечки повинні входити набір засобів і ліків для надання невідкладної допомоги. Сюди увійдуть марлеві компреси, бинти, крем з антибіотиком.    Також сюди входять різні дезінфікуючі засоби для рук, знеболюючі та індивідуальні лікарські препарати. Вміст аптечки має відповідати особливостям погодних умов, місцевості і різним особливостям регіону, де буде проходити ваш маршрут.

 

7.Надання першої медичної допомоги.

      Перша медична допомога (first medical care) – це комплекс заходів, скерованих на відновлення та збереження життя та здоров’я потерпілого, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпілим (самодопомога).

   Одним з найважливіших положень надання першої допомоги є її терміновість: чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок. Тому таку допомогу своєчасно може і повинен надати той, хто знаходиться поряд з потерпілим.

   Кожен працівник підприємства, установи повинен вміти надавати допомогу так само кваліфіковано, як і виконувати свої професійні обов’язки. Тому вимоги до вміння надавати першу медичну допомогу та до професійних навичок повинні бути однаковими.

                     Особа, яка надає допомогу, повинна знати:

 - основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини;

 - загальні принципи надання першої допомоги та її прийоми відповідно до характеру отриманого потерпілим ушкодження;

  -основні способи перенесення та евакуації потерпілих.

 

                 Особа, яка надає допомогу, повинна вміти:

   - здійснювати оцінювання стану потерпілого та визначати, якої допомоги в першу чергу він потребує;

   - забезпечувати вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;

  - виконувати штучне дихання (artificial respiration) “з рота в рот”, “з рота в ніс” та закритий масаж серця і оцінювати їх ефективність;

  - тимчасово зупиняти кровотечу шляхом накладання джгута, стискаючої пов’язки, пальцевого притискання судин;

  - накладати пов’язку при ушкодженнях (пораненні, опіку, обмороженні, забої)

 -  іммобілізувати ушкоджену частину тіла при переломах кісток, важкому забої, термічному ураженні;

  - надавати допомогу при тепловому та сонячному ударах, утопленні, гострому отруєнні, блюванні, при втраті свідомості;

 -  використовувати підручні засоби при перенесенні, навантаженні та транспортуванні потерпілих;

 - визначати доцільність вивезення потерпілого на машині швидкої допомоги або на попутному транспорті;

 - користуватися аптечкою першої допомоги.

              Послідовність надання першої допомоги:

  - усунути дію на організм небезпечних факторів, які загрожують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої атмосфери, погасити одяг, який горить, витягнути з води тощо), оцінити стан потерпілого;

 - визначити характер та важкість травми. Визначити найбільшу загрозу для життя потерпілого та послідовність заходів щодо його врятування;

  -здійснити необхідні заходи щодо врятування потерпілого за терміновістю (відновити прохідність дихальних шляхів; виконати штучне дихання; зовнішній масаж серця; зупинити кровотечу; іммобілізувати місце перелому; накласти пов’язку тощо);

 - підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника;

 - викликати швидку медичну допомогу або лікаря, або ж вжити заходів щодо транспортування потерпілого до найближчого лікарняного закладу.

   Перша допомога потерпілому, яка надається не медичними працівниками, не повинна заміняти допомогу з боку медичного персоналу і повинна надаватися лише до прибуття лікаря; ця допомога повинна обмежуватися лише певними видами  ( заходи щодо оживлення, тимчасова зупинка кровотечі, перев’язування рани, опіку або обмороження, іммобілізація перелому, перенесення та перевезення потерпілого ).

   При деяких ушкодженнях і раптових захворюваннях необхідно зняти з потерпілого одяг, наприклад, при термічних опіках, пораненнях. Краще це зробити в приміщенні. Спочатку знімають одяг (пальто, піджак, брюки, кофту) із здорової сторони тіла. Якщо важко зняти одяг, його розпорюють по швах або розрізають. Так діють у випадках тяжкої травми з ушкодженням кісток, коли необхідно швидко зупинити кровотечу та іммобілізувати кінцівку. Під час кровотечі одяг достатньо розрізати вище рани. При переломі хребта, коли не можна турбувати потерпілого, одяг не знімають.

   Необхідно передбачити захист потерпілого від переохолодження, особливо якщо є значна втрата крові, тяжкий загальний стан або під час транспортування потерпілого на великі відстані. Здійснити це не важко, для цього використовують простирадла, які настеляють на ноші таким чином, щоб вільним краєм накрити потерпілого. В мокру погоду треба користуватись брезентом, палаткою або іншими матеріалами, що не пропускають воду.

   Потерпілий завжди потребує морально-психологічної підтримки оточуючих. Увага, щирість, турбота – це фактори, що допоможуть подолати наслідки травми, нещастя. Неприпустимі грубість, роздратування, докори в необережності, недотриманні правил безпеки праці тощо. Правильний психологічний вплив і поведінка тих, хто оточує потерпілого, хто надає йому підтримку, вже є долікарською допомогою.

                Долікарська допомога при пораненнях і кровотечах

   Кров в організмі людини циркулює по кровоносних судинах: артеріях, венах і капілярах.

   Кровотеча (bleeding) – це вихід крові з кровоносних судин, внаслідок порушення цілісності судин при травмуванні (уколі, розрізі, ударі, розтягу) тощо. Інтенсивність кровотеч залежить від кількості пошкоджених судин, їх діаметра, характеру пошкоджень і виду пошкодженої судини (артерія, вена, капіляр). На її інтенсивність також впливає рівень артеріального тиску, вид кровотечі (зовнішня чи внутрішня), вік потерпілого і стан його здоров’я.

Втрата крові може спричинити гостру недостатність кровопостачання тканин і органів, мозку, легенів, серця, що призводить до смерті.

Через небезпеку інфекції рятівник не повинен доторкатися до рани руками, промивати її водою чи ліками, присипати порошками.

Види зовнішніх кровотеч залежать від характеру пошкодження судин (капілярів, вен, артерій) і бувають: капілярна, венозна, артеріальна, кровотечі з рота, з носа, з вух тощо.

   Капілярна кровотеча виникає при поверхневих ранах, пошкодженні шкіри. Кровотеча може зупинитись сама завдяки згортанню крові. На таку рану накладають тугу стерильну ватно-марлеву пов’язку і бинт. Виток бинта повинен іти знизу вгору від пальців до плечей.

   Венозна кровотеча виникає від глибоких ран, кровотеча інтенсивніша, колір крові темно-червоний. Потрібно підняти вгору поранену кінцівку і після дезінфікування шкіри навколо рани розчином йоду чи спирту накласти тугу пов’язку.

   Артеріальна кровотеча – пряма загроза життю людини, – виникає при глибоких рубаних або колотих ранах, кров ясно-червона, б’є струменем у ритмі пульсу (б’є фонтанчиком), бо є під великим тиском.

Надаючи допомогу при сильній кровотечі, кровоносні судини можна притиснути пальцями руки .

        Кровотеча при пораненнях зупиняється таким чином:

 - притисканням скроневої артерії перед козелком вуха  при пораненнях лоба та скронь;

 - притисканням потиличної артерії  при пораненні потилиці;

 - притисканням сонних артерій до шийних хребців  при пораненнях голови або шиї;

 - притисканням підключичної артерії до кістки при пораненні плеча (біля плечового суглобу) і підпахової впадини;

 - ямці ;

 - передпліччя – притисканням підпахової  або плечової артерії по середині плеча з внутрішнього боку;

 - кисті та пальців руки – притисканням променевої та ліктевої артерії в нижній третині передпліччя біля кисті.

  - стегна – притисканням стегнової артерії у паху .

 - гомілки – притисканням стегнової артерії в середині стегна  або підколінної артерії);

  - стопи та пальців ноги – притисканням тильної артерії стопи  або задньої великогомілкової

   Якщо кровотечу не вдається зупинити тугою пов’язкою, тоді артерію притискають до кістки, ближче до серця. Через 10-15 хвилин в рані повинен з’явитися згусток крові (внаслідок її згортання), який сам зупинить кровотечу. Накладають джгут  або закрутку (гумову трубку, краватку, рушник) вище місця пошкодження, поближче до серця .

   Правила накладання джгута. Джгути бувають пневматичні або еластичні. Перед накладанням джгута кінцівку піднімають на 2-3 хвилини для знекровлення (рис. 7.5). Джгут накладають тільки на обгорнуту бинтом чи тканиною руку або поверх закоченого рукава одягу. Джгут накладають вище від рани, але якнайближче до неї, щоб при необхідності його можна було перенести вище. Джгут стискають до моменту зникнення пульсу Кінцівка синіє. Через 1 годину бажано на 10-15 хвилин звільнити руку від нього; після накладання джгута кінцівку фіксують до тулуба з метою профілактики больового шоку і сповзання джгута. Час накладання джгута вказують у записці або пишуть на тілі або одязі.

Тимчасово можна зупинити кровотечу згинанням кінцівки в колінному та тазостегновому суглобах .

При пораненні шийних вен, зокрема підключичних, може виникнути повітряна емболія – важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням повітря у венозне русло тому необхідно притиснути підключичну вену до ключиці.

   Кровотеча з носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його голову, розстебнути комір. На перенісся, лоб і потилицю кладуть мокру зволожену водою хустку, можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі, змочений 3% розчином перекису водню і затиснути ніс пальцями.

   Кровотеча з рота. Потерпілого кладуть горизонтально і швидко викликають лікаря, також це роблять при кровотечі з вух, що є ознакою порушення внутрішньочерепного тиску при травмі черепа.

   Внутрішні кровотечі (капіляротоксикоз) – дуже небезпечні. Різко блідне обличчя, частішає пульс, настає загальна слабкість, запаморочення, задуха, спрага, утворюються чорні крапки на стегнах та животі у вигляді висипки. Потерпілий повинен перебувати у напівсидячому положенні (підкладають подушку під спину) із зігнутими в колінах ногами. Потерпілому суворо заборонено давати пити.

   Захист рани від забруднення. Рана – це механічне пошкодження цілісності судин, шкіри, слизових оболонок або органа тіла, яке супроводжується болем і кровотечею. Кожна рана забруднена мікроорганізмами, що розмножуються на пошкоджених тканинах. Гнійні мікроби можуть з кров’ю потрапити в організм, викликати сепсис, запалення крові, що нерідко стає причиною смерті.

Забруднення ран землею може викликати правець (стовбняк). Тому необхідно обробляти шкіру навколо рани розчином йоду, спирту, зеленки або чистим спиртом. Ними рятівник обробляє і пальці своїх рук. Заборонено з рани видаляти згустки крові, не можна до неї доторкатися. Рану обробляє лише лікар.

Щоб запобігти розвитку інфекційних ускладнень, насамперед здійснюють первинне закривання рани асептичною пов’язкою. Обмивання ран, їх країв, обробка настоянкою йоду називається туалетом ран, основна мета якої – не допустити інфекції, запобігти розвитку ранової інфекції.

       Перша допомога при ушкодженні м’яких тканин, суглобів і кісток.

Травма – анатомічне і функціональне порушення тканин і органів, що виникає в результаті дії факторів зовнішнього середовища.

Пошкодження, які виникають внаслідок раптової дії на тканини організму, називаються гострими травмами.

Пошкодження, що виникають від багатьох окремих і постійно діючих подразників малої сили, що не можуть при одноразовій дії завдати травми, називають хронічними травмами.

 

 

Долікарська допомога при ударах, розтягненнях, розривах, стисканні, контузіях, втраті свідомості.

   Удари супроводжуються пошкодженням м’яких тканин і органів внаслідок удару тупим предметом без порушення цільності шкіри.

   Розтягнення і розриви зв’язок характеризуються припухлістю та рухливістю у невластивому суглобі напрямку.

При ударах швидко виникає припухлість, під шкірою з’являються гематоми (скупчення крові), які дуже болючі і викликають помірне обмеження руху кінцівки. Внутрішні травми (мозку, печінки, нирок, легенів) можуть призвести навіть до смерті.

Потерпілий потребує спокою. На місце ураження накладають тугу пов’язку, прикладають щось холодне (пакет з льодом, пляшку з холодною водою).

   Розтягнення характеризується появою різкого болю, швидким розвитком набрякання в області травми, суттєвим порушенням функцій суглоба.

   Долікарська допомога при розтягненні зв’язок – туга пов’язка, фіксація суглоба, холод на уражене місце, холодні компреси. Як і при розриві сухожилля, слід забезпечити повний спокій, накласти тугу пов’язку, зафіксувати уражене місце. Призначається анальгін або амідопірин.

   Стиснення. Синдром тривалого стиснення тканин, зокрема тканин верхніх і нижніх кінцівок, буває внаслідок землетрусів, коли люди опиняються під уламками споруд і будинків. Синдром тривалого стиснення може спостерігатися поряд з переломами, опіками та іншими ушкодженнями організму. При розтрощенні і роздавлюванні тканин різко погіршується кровообіг в м’язах, виникає анемія, гіпонія тканин, інтоксикація, нервово-рефлекторний розлад, спазми капілярів, артерій, гостра серцево-судинна недостатність, набряки. Плазма крові проходить в міжклітинний простір (обсяг циркулюючої плазми зменшується на 50%), зменшується артеріальний тиск, може настати гостра ниркова недостатність і порушення сечовиділення.

 

Ознаки. Синдром тривалого стиснення тканин характеризується трьома періодами:

1-й період (ранній). Спостерігаються набряки тканин і гострий розлад гемодинаміки. Триває 1-3 доби.

2-й період (проміжний). Гостра ниркова недостатність тривалістю від 5 діб до 1,5 місяця.

3-й період (пізній). Супроводжується гангреною, флегмонами, абсцесами.

Кінцівки потерпілого набрякають, шкіра багряно-синя, іноді виникають пухирі з бурштиново-жовтою рідиною, пульсація послаблена або відсутня, чутливість шкіри знижена або втрачена. Відбувається згущення крові. Погіршується загальний стан організму. Холодний піт на шкірі, різкий біль на місці травми, нудота і блювання. Пульс – 100-120 ударів за 1 хвилину, тиск 60 мм. рт. ст. Сечовиділення червоного кольору. Тип клініки торпідної фази травматичного шоку. Наростає загальна інтоксикація організму, гостра ниркова недостатність, іноді гангрена кінцівки, абсцеси і флегмони, може виникнути атрофія м’язів. Ускладнюється рухливість суглобів, пошкоджуються нервові стовбури.

                   Існує 4 ступеня прояву синдрому стиснення:

I ступінь (дуже важкий). Стиснення м’яких тканин або кінцівок протягом 6-8 годин. Потерпілі, як правило, гинуть через 2-3 доби;

II ступінь (важкий). Стиснення рук або ніг протягом 4-7 годин, потерпілі можуть загинути;

III ступінь (середньої важкості). Стиснення рук або ніг до 6 годин. Лікування до 3 місяців;

IV ступінь (легкий). Стиснення рук або ніг до 2 годин. Порушення помірні. Прогноз сприятливий.

   Допомога. Накладається джгут (вище від місця стиснення). Вводяться знеболювальні, антигістомічні та серцево-судинні препарати, призначаються антибіотики, проводять протиправцеве щеплення.

Кваліфікована медична допомога надається в лікарні.

   Вивих (dislocation) – пошкодження суглоба, при якому відбувається зміщення частин кісток в його порожнині з виходом однієї з них через розрив в навколишні тканини тощо. Виникає під дією непрямої травми. Спостерігається біль, різка деформація суглоба, фіксація кінцівки в неприродному положенні. При лікуванні використовують холод, знеболювальне. Вивих може виправляти лише лікар. Важливо не сплутати вивих з переломом.

    При підозрі на вивих обмежитися створенням спокою: на нижню кінцівку накласти шину, а верхню підвісити хусткою на шию (рис. 5.7) і якомога швидше доставити потерпілого до медичної установи. Вправлення вивиху потребує спеціальних знань, тому не слід намагатися зробити це самостійно.

    Контузія – ураження всього організму людини внаслідок раптової механічної дії на всю чи велику частину поверхні тіла (ударна хвиля). Можливий струс мозку, розриви легенів та інших органів. Пошкоджуються барабанні перетинки.

            Існує 3 ступеня контузії: легкий, середній, важкий.

I ступінь (легка контузія): тремтять кінцівки, голова, настає заїкання, зниження слуху, людину похитує;

II ступінь (середньої важкості): – неповний параліч кінцівок, часткова або повна глухота, порушення мови, відсутність реакції зіниць на світло;

III ступінь (важка контузія): втрата пам’яті, переривчасте судомне дихання, з носа і рота тече кров, можливі судоми.

   Долікарська допомога: розстебнути тісний одяг і його частини, повернути потерпілого набік, обережно прочистити вуха і ніс від згустків крові, при кровотечі вкласти марлеві пов’язки в порожнину вуха або носа, не давати пити і не робити штучне дихання. Лежачого потерпілого відправити в медпункт.

   Перелом (crisis) – порушення цільності кісток. Переломи бувають травматичні і патологічні, закриті (без пошкоджень шкіри) і відкриті (шкіра пошкоджена в зоні перелому).

Відкриті переломи небезпечні тим, що вони можуть інфікувати уламки і розвинути остеомієліт.

Переломи бувають повні і неповні. При неповному переломі порушується якась частина поперечних кісток, з’являються тріщини.

Переломи за формою поділяються на поперечні, косі, спіральні, осколочні, від стиснення, компресійні тощо.  Буває зміщення кісткових уламків під кутом, зміщення по довжині, бокові зміщення.

Переломам притаманні різкий біль, порушення функції ураженої ділянки, набряк і крововилив в зоні перелому, вкорочення кінцівки, ненормальна патологічна рухомість кістки. При переломах спостерігається нерівність кісток, хрумтіння при натисканні, у випадку відкритого перелому виступає уламок кістки.

   Заходи долікарської допомоги при переломах: фіксація кісток в області перелому; протишокові заходи; транспортування в медпункт.

   Основне завдання – закріпити пошкоджені кістки, суглоби, зв’язані з ними кінцівки в нерухомому і найзручнішому для потерпілого стані.

Іммобілізація зменшує біль. Це основний засіб попередження шоку. Найчастіше зустрічаються переломи кінцівок. Правильна фіксація пошкоджених кінцівок попереджує зміщення уламків, зменшує пошкодження судин, нервів, м’язів і шкіри гострими краями уражених кісток. Накладають транспортні шини з підручного твердого матеріалу. Кінцівки біля рани, перелому обробляють йодом, антисептиком і накладають асептичну пов’язку при відкритому переломі.

   При наданні допомоги не треба намагатись встановити, є, чи немає перелому: мацати місце ушкодження, примушувати потерпілого рухати, піднімати або згинати кінцівку. Такі дії можуть різко підсилити біль, спричинити зміщення і ушкодження м’яких тканин. Для забезпечення нерухомості зламаної кінцівки застосовують спеціальні дротяні або фанерні (дерев’яні) шини.  Шина повинна бути накладена так, щоб були надійно іммобілізовані два сусідні з місцем ушкодження суглоби (вище і нижче), а якщо перелом плеча або стегна, то три суглоби. Накладають шину поверх одягу або кладуть під неї що-небудь м’яке – вату, шарф, рушник. Накладену шину необхідно прикріпити до кінцівки бинтом, рушником, ременем. Як шину можна використати дошку, палицю, лижу тощо. Таку імпровізовану шину необхідно прикласти з двох протилежних сторін уздовж ушкодженої кінцівки і обгорнути бинтом. Шина повинна бути накладена так, щоб центр її знаходився на рівні перелому, а кінці накладалися на сусідні суглоби по обидві сторони перелому. Фіксація відкритого перелому потребує дотримання додаткових умов: не можна накладати шину на місце відкритого перелому, а слід прибинтовувати її поверх одягу (взуття) і, крім того, підкласти під неї що-небудь м’яке, попередньо зупинивши кровотечу.

   При транспортуванні шину надійно закріплюють, щоб зафіксувати область перелому; під шину підкладають вату, тканину; фіксують 2 суглоби вище і нижче перелому. Правильна фіксація запобігає шоку .

   Ушкодження черепа і мозку. Ушкодження черепа призводить до струсу мозку, забою черепа, стиснення.Спостерігається пухлинне набрякання мозку, часткове руйнування мозкової тканини. Настає запаморочення, нудота, блювання, сповільнення пульсу, втрата пам’яті (амнезія), порушення міміки і мови.

При переломі кісток черепа слід забезпечити потерпілому стан спокою в горизонтальному положенні, накласти лід на голову. При втраті свідомості очистити ротову порожнину від блювотиння, покласти потерпілого в фіксоване стабільне положення, рани оберігають від інфікування.

Слід  утеплити потерпілого, йому дають випити горілки, вина, гарячого чаю або кави.

   Транспортування – на ношах в положенні на спині. Накладають ватно-марлеві кільця, надувну подушку, оберігають від блювання. Транспортувати в фіксованому стабільному положенні, запобігати западанню язика і асфіксії блювотними масами.

При переломі кісток носа починається кровотеча. Потерпілого в напівсидячому стані відтранспортовують до лікарського закладу, на перенісся накладають лід.

При пошкодженні щелепи потерпілого в сидячому стані транспортують до лікарні з легким нахилом голови вперед, попереджують асфіксію кров’ю, слиною або запалим язиком. Накладають фіксуючу пов’язку. Для цього беруть дві хустки, з яких одну проводять під підборіддя та зв’язують на тім’ї, а другою охоплюють підборіддя спереду і зав’язують на потилиці .

   Особливо небезпечні травми хребта. В таких випадках необхідно обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, лист фанери, двері тощо, щоб кістки не уразили спинного мозку, нервів, м’які тканини. Якщо під руками немає нічого твердого, то в крайньому випадку можна транспортувати потерпілого у звичайних м’яких ношах обличчям донизу.

При переломі шийної частини хребта голову фіксують у лежачого на підлозі потерпілого ватною пов’язкою у вигляді нашийника або у вигляді великої підкови навколо голови.

При переломі ребер необхідно міцно забинтувати груди або стягнути їх рушником під час видиху. При ушкодженні тазу необхідно обережно стягнути його широким рушником, шматком тканини, покласти потерпілого на тверді ноші (щит, широку дошку), надавши йому позу “жаби”.

Вивчення прийомів штучного дихання і перша допомога потерпілому на воді.

 Коли немає можливості використовувати допоміжні знаряддя, рятують тонучого плаванням. Рятівник повинен добре плавати. Приймати дії спокійно, швидко. Дії які використовуються.

   При захваті за волосся однією рукою: взяти кисть тонучого одною рукою  і ,занурившись під воду, другою рукою взяти за великий палець руки тонучого і відвести його в сторону тильною поверхнею кістки; продовжуючи тримати руку тонучого в своїй.

   При захваті за волосся двома руками: накрити своїми руками кисті тонучого, зануритися під воду, і схопивши великі пальці рук тонучого, розвести їх в сторону. Звільнившись від захвата, відпустити руки тонучого і виринути у нього за спиною.

   Допомога потерпілому після витягування його із води: після витягування із води людину, яка втратила свідомість, потрібно якомога швидше звільнити від одягу до поясу, щоб відвести можливі причини порушення дихання і кругообігу.              Потім потрібно забезпечити прохід дихальних  шляхів.

Для цього  потрібно:

1) виділити воду із верхніх дихальних шляхів;

2) покласти потерпілого на тверду землю;

3) покласти голову назад;

4) очистити рот і глотку від всяких предметів.

    Виділити воду із дихальних шляхів можуть один або два рятівники. На цю опреацію не можна тратити більше 30-45 с. Для виділення води із дихальних шляхів один із рятівників стає на коліно, другу ногу ставить так, щоб стегно було в горизонтальному положенні. Потерпілого кладуть на стегно цієї ноги животом вниз. Однією рукою рятівник тримає потерпілого за волосся або за чоло, а другою рукою легенько надавлює між лопатками. Другий рятівник за цей час може хустинкою очистити середину рота потерпілого від всяких предметів.

   Виділивши воду із дихальних шляхів потерпілого потрібно покласти на рівну тверду землю і закинути голову. Як тільки це все виконано, приступають до штучного дихання.

   Штучне дихання. Його продовжують безперервно до тих пір, поки потерпілий не почне дихати сам. Штучне дихання використовують при відстутності у потерпілого дихальної діяльності, але при роботі серця, а також в випадках, коли частота дихання неменше 10 вдохів за 1 хв.

   Штучне дихання роблять з частотою 12-16 разів у 1 хвилину  - у дорослих і 20-24 - у дітей шкільного віку.

   Непрямий масаж серця використовується тільки одночасно з штучним диханням. При 2 рятівниках співвідношення вдуву повітря і числа надавлення на грудину - 1:5, при 1 рятівнику - 2:15.

   Спосіб штучного дихання "із рота в рот".  Рятівник стає на коліна справа або зліва у голови потерпілого. Однією рукою він держить його голову, другою виводить нижню щелепу, потім переміщує свою руку так, щоб привідкрити рот, але при цьому не зрушити нижню щелепу і язик на задню стінку глотки. Зробивши глибокий вдох і обхопивши губами відкритий рот потерпілого, рятівник робить видих, вдувши повітря в легені потерпілому. Рятівник на час вдування повітря закриває ніс потерпілого пальцями. У потерпілого в цей час іде пасивний видих.

   Спосіб штучного дихання " із рота в ніс".  Рятівник стає на коліна справа або зліва у голови потерпілого. Однією рукою підтримує голову потерпілого, а другою припіднімає його щелепу і притуляє її до верхньої, зробивши глибокий вдох, сильно обхоплює губами ніс потерпілого і робить в них видих. Всі подальші дії, такі самі як при штучному диханні.

   Спосіб Шефера: якщо не можна використати описані вище способи штучного дихання, то можна використовувати спосіб Шефера: потерпілого кладуть на живіт, легенько повернути лице в сторону. Рятівник стає на коліна , так, щоб таз потерпілого знаходився між ними. Свої руки кладе на спину потерпілого. Потім переносить свою тяжкість тіла вперед, здавлюючи при цьому грудну клітку потерпілого (видих). Темп дії - 16-18 разів в 1 хв.

   Непрямий масаж серця: рятівник стає на коліна біля голови потерпілого або з боку від нього. Основу долоні однієї руки кладе на нижню третину грудини потерпілого. Другу руку кладе зверху на першу. Надавлення на грудину виконується випрямами рук при наклоні тіла. Рятівник робить надавлення на грудину так, щоб вона зміщувалася в сторону позвоночника на 3-4 см у дорослих і на 1,5-2 см у дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

                                 Висновки

 

       Із всього  вказаного  в даній методичній розробці можна зробити висновок, що всі види та форми туризму мають особливе значення для  оздоровлення та всебічного розвитку людини.    Також розкриті питання як правильно оформити документацію на проведення туристичного походу або подорожі, висвітлені правила поведінки та як правильно надати першу медичну допомогу в разі виникнення такої необхідності, та правила поведінки на воді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                              Список  використаної літератури:

1. Бабенко М.Г. Методические рекомендации по организации занятий на семинарах подготовки общественных туристских кадров. – М., 1990.
2. Бардин К.В. Азбука туризма. – М., 2000.
3. Богащенко Ю.А., Бормотов И.В. Навесная переправа. – М., 1983.
4. Варламов В.Г. Основы безопасности в пешем походе. – М., 1999.
5. Васильев И.В. В помощь организаторам и инструкторам туризма. – М., 1982.
6. Котриця М.Ю. “Туристичний похід вихідного дня”. – К., 1999.
7. Костерев Н.А. Конкурсная программа на Первенстве г.Москвы (группы "Б", "В"). – М., 1987.
8. Костерев Н.А. Условия соревнований по виду "Туристский поход". 58 Первенство, гр. "А". – М., 1988.
9. Костерев Н.А. Условия соревнований по виду "Туристский поход". 58 Первенство, гр. "Б, В". – М., 1982.
10.    Костерев Н.А. Туристские должности. – М., 1992.
11.    Костерев Н.А. Рекомендации по составлению туристского отчета о походе. – М., 1999.
12.    Костерев Н.А., Самохина Т.А. Справочник инструктора детско-юношеского туризма. Часть II.   Подмосковье: краеведческие объекты, маршруты походов. – М., 1980.
13.    Костерев Н.А., Самохина Т.А. Справочник инструктора детско-юношеского туризма. Часть III.   Безопасность туристско-краеведческих походов, экскурсий, экспедиций. – М., 1981. 
14.    Куликов В.М. Школьный туризм. Концепция с критическими оценками современного состояния. – М., 1996.
15.    Линчевский Э.Э. Психологічний клімат туристської групи. – К., 1994.

Сергеев В.Н. Туризм и здоровье. – М., 1997.

 

 

 

 

 

Укладач : Атаманчук Тетяна Григорівна – викладач фізичного   виховання  ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»,                               спеціаліст І категорії

 

 

Рецензент: Ісаєнко Олексій Іванович – викладач фізичного виховання ВП НУБіП України                  «Немішаївський агротехнічний коледж»,            спеціаліст вищої категорії, відмінник освіти ІІІ ступеня

 

 

 

          У методичній розробці розглянуті переваги туризму, види та форми туризму, правила поведінки в туристичному поході, як правильно вибрати місце для розміщення на ніч. Розглянуте питання правильного харчування під час походу та прибирання місця відпочинку. Особлива увага приділена техніці безпеки в поході та надання першої медичної допомоги.

 

 

                                                             Розглянуто та схвалено

                                                            на засіданні циклової комісії

                                               фізичного виховання

                                             та захист Вітчизни

                                          Протокол №______

                                                           від  «____»___________20____р.

Рецензія

 

        В даній методичній розробці розглянуто: основні види та форми туризму, як правильно оформити документацію, описано які вимоги до організації, яка проводить туристичний похід чи подорож. Також розглянуте питання правила поведінки під час туристичного походу. Особливу увагу приділено питанням, як правильно вибрати місце для біваку та перша долікарська медична допомога при різних ситуаціях.

 

 

                Рецензент:                               О.І.Ісаєнко