Заняття "Польща цікава і незабутня"

Тема: «Польща  цікава і незабутня»

Мета: Познайомити дітей з країнами – сусідами; акцентувати увагу на символіку та звичаї і традиції даного народу; порівняти даний народ зі своєю культурою; розвивати пам’ять, мислення, увагу; виховувати дружні відносини з країнами  сусідами.

 

1. Вивчаємо національні страви поляків

«Польські страви найсмачніші у світі!» - так відповість вам кожен поляк і матиме рацію. І хоча польська кухня вважається висококалорійною й важкою для травлення, проте користується популярністю і вражає своєю різноманітністю. Переважають тут страви з борошна й м’яса, різного роду ковбаски, користуються популярністю молочні продукти, морська й річкова риба, а також овочі та фрукти. У польській кухні не бракує смачних страв, але ми виділили кілька, які вміє готувати майже кожна господиня. Ось вони.

Культова страва – вареники

Улюбленою стравою багатьох поляків і в будні, і на свята є бокасті, товстенькі, наповнені різними начинками вареники (pierogi). Їх роблять із прісного або солодкого тіста, вони  тут варяться, смажаться й навіть печуться. Рецепти їхнього приготування відрізняються залежно від регіону й пори року. Вареники можуть бути маленькими, у формі вушок, середнього розміру й досить величенькими – тоді при подачі на стіл їх ріжуть на смужки. Найпопулярніші традиційні pierogi ruskie – начиняються картоплею з сиром, капустою й грибами, а подаються зі смаженою цибулькою, ароматними шкварочками або поливаються розтопленим маслом чи сметаною. Вареники з м’ясом і солодкою начинкою також дуже популярні (наприклад, на Різдво можна скуштувати вареники з маком, а влітку – з полуницями). Якщо ви ще не вмієте готувати справжні «польські» вареники, скористайтеся перевіреним рецептом від пані Доротки.

Без цієї страви важко уявити собі польську кухню

Росул (суп на м’ясному бульйоні) належить до страв із серії «смачно і просто». Ще зовсім недавно жоден родинний недільний обід не обходився без цієї духмяної, корисної для здоров’я страви. Сьогодні rosół найчастіше готується з курки, але за правилами має готуватися з кількох видів м’яса: курки, телятини і яловичини, які варять разом з овочами й спеціями/травами. Подається він найчастіше з вермішеллю чи галушками. Смак бульйону залежить від співвідношення в ньому води та харчових складників, ступеня їх подрібнення, тривалості варіння. Головне, щоб rosół мав приємний аромат, світло-жовтий колір і був зовсім прозорим.

Король польського обіду

Італійці мають свій котолетте по-міланськи, австрійці – віденський шніцель, а поляки – kotlet schabowy, який ми в Україні називаємо битками. Це настільки  популярна в Польщі страва, що навіть має власне свято 7 листопада! Згідно опитувань, 2/3 поляків не уявляють собі обіду без schabowego, який подають найчастіше з картоплею та сирою або квашеною капустою. Готується ця страва переважно зі свинини, обов’язково панірується, наприклад, тертою булкою й обсмажується до золотистої скоринки. Що цікаво, битки зі свинини почали готувати лише в XIX ст. Тобто ця страва не є старопольською, вона, більш за все, потрапила сюди з Австрії або Італії. А здобула великої популярності лише після Другої світової війни.

Біґос пахне святом

Історія польського біґосу налічує вже кілька сотень років. Ця традиційна, особлива для багатьох страва зараз готується переважно на свята (наприклад, на Різдво та Великдень) і має безліч рецептів. Біґос хоч і складається з кількох базових інгредієнтів, проте в кожної господині виходить неповторним. Все залежить від приправ і додатків, які використовуються при приготуванні. Основою традиційного біґосу є квашена капуста з додаванням великої кількості м’яса, копчених ковбасок, спецій. Доповнювати смак можуть сушені гриби, чорнослив, яблука, іноді вино.  «Правильний» домашній біґос потребує часу та терпіння: він готується протягом кількох днів на маленькому вогні, інколи його навіть заморожують, щоб покращити смак.

Польський чизкейк

Не можемо не згадати в нашій добірці, звичайно ж, про солодощі, якими так славиться Польща. Одним із найвідоміших і найсмачніших традиційних десертів є краківський сирник (sernik krakowski), основними компонентами якого є жирний кисломолочний перетертий сир і багато жовтків. Від інших сирників він відрізняється передусім відомою сіточкою з пісочного тіста на поверхні, яка посипається цукровою пудрою та оздоблюється цукатами. Цей смаколик дуже популярний! У продуктових магазинах часто продається вже готовий перетертий із сметаною сир у відеречках, варто лише докупити пісочне тісто чи печиво – і сирник майже готовий! Але попереджаємо: найкращий сирник можна спекти, коли робиш усе власноруч – так, як більшість порядних польських господинь.

 

2. Читання та обговорення казки « Наймит Мацей»

 

В одного пана був наймит Мацей. Працював він із ранку до вечора, а заробити нічого не міг.                                                                                                                                                

Раз пішов Мацей у ліс рубати дрова. Коли це з-за кущів виходить красуня-дівчина. Дивилася, дивилася, як він рубає дрова, та й каже:                                                             — Може, ти, хлопче, хочеш бути моїм чоловіком?

Дуже здивувався Мацей.

— Коли ви, панночко, не глузуєте з бідного наймита, то і я б не від того, щоб узяти вас за дружину,— відповів вій, спідлоба дивлячись на дівчину.

— Згода, Мацею. Значить, ми поберемося.

Сяк-так добули грошенят, почали ладнати весілля.

— Гляди ж,— каже дівчина,— не проси пана на весілля. Буде тобі велике нещастя.

Наготували страв, поставили на стіл і пішли просити людей на весілля. Запрошують усіх, тільки пана минають. Поцілував Мацей жінку в руку їі просить:

— Ти ж дивись, в нас усе є. Чому б нам і пана не запросити?

— Роби як хочеш,— відказує жінка.— Тільки стережися, щоб не було лиха.

Запросили пана, посадили його за стіл в окремій світлиці. Частують усім, що є найкращого, а він мовчить та тільки очима водить. Побачив це Мацей і шепоче жінці:

— Чого то пан так страшно дивиться?

— А я ж тобі казала: не запрошуй пана. Буде тобі горе.

Відгуляли весілля; кличе пан економа й пита його, як Мацея зо світу звести.

Економ і радить:

— А ви, пане, накажіть йому виорати ваше велике поле за один день.

Пан покликав Мацея до себе.

— Слухай, Мацею, щоб ти мені за один день мою землю зорав. А як ні — прощайся з життям!

Зажурився Мацей, аж заплакав гіркими сльозами. Прийшов до жінки, а та й питає:

— Чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли пан наказав усю свою землю за день виорати. А як ні — він мене вб’є.

— Ось бачиш, я ж тобі казала: не клич пана на весілля! А ти не послухав. Та не журися: все буде гаразд. Бери плуг і йди в поле. Заори одну тільки скибу навколо всього поля.

Мацей так і зробив. Заорав одну скибу навколо поля — і раптом пагорки, луки й видолинки, що були на цій землі, самі зрівнялися, вкрилися чорного ріллею, наче хтось їх виорав за одну мить. Постояв, постояв Мацей, подивився на це й повернувся додому ще до вечора, весело посвистуючи й наспівуючи.

Економ здивувався.

— Що за лихо? Невже від зовсім не орав?

Вийшов у поле, а воно рівнесеньке, як стіл, і гарно виоране. Побіг економ, каже про це панові. Пан гнівається, волосся на собі рве.

— Що ж це ти мені порадив? Тепер ніде мої овечата пасти!

— Не турбуйтеся, пане. Накажіть Мацейові вирубати за день усі ваші ліси.

— Покликати сюди Мацея!

Приходить Мацей, а пан йому:

— Слухай ти, дурню, щоб ти мені за день вирубав усі мої ліси. Як не вирубаєш — самому тобі голову зрубаю.

Засмутився Мацей, з плачем іде додому.

— Чого ти плачеш, Мацою?

— Як же мені не плакати, коли пан наказав за один день увесь ліс вирубати, а не зроблю цього, він мені самому голову зрубає.

— Бачиш, не послухав мене, покликав пана на весілля! Я ж тобі казала: буде нещастя. Та не журися, ми й з цим дамо собі раду. Бери сокиру і йди в ліс. Тільки в хащу не заходь. Стій на узліссі та бий обухом по деревах.

Пішов Мацей і зробив так, як йому жінка сказала. Тільки стукне обухом по дереву— воно й валиться.

Ще сонце високо в небі, а вже всі дерева лежали на землі. Мацей повернувся додому, ходить по подвір’ї та посвистує.

Побачив його економ та аж здивувався. Побіг до лісу — а ліс увесь вирубаний.

Пішов економ до пана. Пан, вислухавши економа, аж за голову схопився та й ну його лаяти за дурну пораду.

— Майте, пане, терпіння, ми того Мацея все одно притиснемо. Біля вашого будинку є став. Нехай він, де хоче, подіне з нього воду. От загадайте це Мацею!

— Покликати Мацея сюди!

Приходить Мацей, а пан до нього:

— Щоб ти сьогодні до ночі осушив мій став! Де хоч подінь з нього воду! А не зробиш цього — прощайся з життям.

Похилив голову Мацей, з плачем пішов додому.

— Чого ти плачеш, чоловіче? — питає жінка.

— Як же мені не плакати, коли пан наказав до вечора осушити став. А як ні — голову мені зрубає…

Було б мене слухати, то не мав би такого лиха. Та не журися — якось зарадимо біді. Йди до ставу й лягай на березі. Може, тебе хтось битиме, смикатиме — не підводься.

Пішов Мацей і зробив так, як йому жінка радила. Чує: вода тільки загула й почала зникати.

Побачив це економ — і до Мацея. Лає його, товче, б’є ногами. Та Мацей і з місця не зрушив.

Прийшов сам пан. Як побачив, що вода із ставу зникає, почав Мацея умовляти, золоті гори обіцяти, аби тільки вій підвівся. А Мацей лежить, ніби нічого й не чує.

Тим часом уся вода із ставу зникла, дно стало сухе.

Розгнівався пан на економа, аж ногами тупотить. Стільки збитків йому, а Мацей живий… Тоді економ і радить:

— Влаштуйте, пане, великий бал, накажіть запросити гостей. А Мацеєві накажіть грати на скрипці. Мацей простий мужик, у панів на балах не бував, і грати зовсім не вміє.

— Покликати сюди Мацея!

Покликали Мацея в палац, і пан йому каже:

— Я влаштую бал, а ти гратимеш на скрипці до танців. Як не зробиш цього, накажу тебе вбити.

Тяжко зажурився Мацей, бо відколи жив. і не бачив скрипки. Пішов додому з плачем. Побачила його жінка й питає:

— Чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли пан загадав мені на скрипці грати, та ще й сказав — як не буду грати, він мене вб’є. А я ж ізроду скрипки в руках не тримав.

— Чи я тобі не казала, Мацею: не проси пана на весілля, бо лихо тебе спіткає. Так і сталося. Але в мене є й на це спосіб. Іди в ліс, вилізь на ялинку, першу скраю, і гойдайся на гілці, аж доки з неї впаде скрипка. Тоді хутенько хапай її й грай, аж поки втомишся.

Пішов Мацей до лісу й зробив точнісінько так, як йому сказала жінка. Гойдався він, гойдався на гілці, раптом бачить — на землю падає скрипка. Мацей хутенько скочив униз, схопив її й заграв. І так він грав, що люди на селі покинули роботу та слухали, а деякі аж на дах повилазили. Веселий повернувся Мацей додому.

На другий день покликали його грати в пана. Мацей заграв, мов учений скрипаль, а пани почали танцювати. Він грає й грає. Гості вже повтомлювались, просять, щоб він перестав. А Мацсй не хоче.

— Треба,— каже,— пайові борг відробити.

З панів уже піт градом ллє, вони й хотіли б перестати танцювати, але не можуть. Їм уже й говорити несила, тільки кивають на Мацея, щоб перестав. А Мацей грає веселіше й веселіше.

Почав тут пан благати:

— Мацею, перестань грати! Дам тобі хату й клапоть землі, тільки перестань!..

— Напишіть, пане, що більш не будете мене чіпати.

І подає Мацей панові папір. Пан танцює й пише, танцює й пише. Нарешті написав, що більш не чіпатиме Мацея, а свідки підписали.

Тоді Мацей перестав грати. Взяв папір і пішов веселий додому.

 

3. Особливості турботи про тварин «Як поляки піклуються про бездомних тварин»

 

"Товариство опіки за тваринами" є найстаршою організацією такого типу в Польщі. Заснована у 1864 році, ця спільнота була третьою у світі після США та Великої Британії. На початку в притулку було близько 50 псів, з часом і за допомогою пожертв, кількість "резидентів" збільшилась.

Сьогодні постійними мешканцями є в середньому 400 собак та котів. Звісно, когось забирають, але і нові тварини прибувають.

Лукаш Бальцер пояснює, що притулок може прийняти стільки собак, скільки дозволяє наявність кліток. Крім того, сам заклад є специфічним: сюди з лісів привозять диких псів, що досить довго соціалізуються. Крім того, є старі мешканці , що знаходяться тут кілька років.

Місця облаштовано для здорових тварин, окремо для хворих та окремо для диких, на яких чекає соціалізація.

Ремонти в притулку – річ звична. Нещодавно тут також було проведено певну модернізацію. Це й не дивно, адже деякі клітки знаходяться в експлуатації понад 10 років. Проте нових теж немало, вони вже мають між собою перегородки, щоб сусіди не сварились. Клітки вистелені соломою, як і старі клітки, аби чотирилапі не замерзали.

На території притулку є операційна та оглядовий кабінет. Тут зберігаються і ліки для собак – у разі проблем з нирками, сильної втрати ваги, алергії, тощо.

Кожен чотирилапий пацієнт має амбулаторну картку, усі дані також занесено в електронну систему.

Взагалі до порядку прагнуть у всьому. Ідеться не лише про відеоспостереження по всій території. В комп'ютерній системі міститься реєстр не лише наявних мешканців, а й окремо собак, що перебувають на карантині, тобто коли є підозра на те чи інше захворювання.

Додатково ведеться ревізія кліток та іншого приладдя.

В притулку працює 200 волонтерів, які не просто опікуються тваринами, а й дбають про імідж самого притулку, його сприйняття. Пан Лукаш та інші активісти неодноразово помічали, що в інших людей такі місця часто асоціюються з чимось страшним та занедбаним.

Інформування людей про життя покинутих собак та котів відбувається в кілька способів, пояснює Лукаш Бальцер. Тут стає в пригоді і сайт, і соцмережі, і акції в місті з роздачою інформаційних листівок, магнітів, браслетів, торб.

Придбати такий аксесуар –теж добрий спосіб підтримати і розказати.

За допомогою всіх цих каналів громадськість дізнається про потреби тварин. Наприклад, однією з останніх цілей інформаційних кампаній організації стала боротьба проти тримання псів на ланцюгах.

Щосуботи чотирилапі мають справжнє свято. Близько 130 собак йдуть на спацер, 60-70 з яких соціалізовані, тобто не є дикими. Під час прогулянки, що зазвичай триває з 9 до 14 години, працюють спеціально відібрані люди, що зголосились приїхати.

Весь час утримувати тварин у клітках – дуже жорстоко, каже пан Бальцер.

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Знайомство з національними іграшками

Яворівська дерев`яна забавка – явище унікальне. При всій своїй простоті вона має дивну притягальну силу і є чимось більшим, ніж іграшка. Її наділяють властивостями оберега. Про цей шедевр народного промислу сьогодні розповідаємо у проекті «Сім днів у регіоні».

ЧОМУ ЗАБАВКИ, А НЕ ІГРАШКИ

Яворівські майстри не люблять, коли їхні витвори називають іграшками. Як стверджує народна майстриня Наталія Дюг, це не іграшки, а забавки, оскільки покликані забавляти, бавити, заспокоювати. Цьому служить і матеріал, з якого їх роблять – осика, яка має властивість відганяти все лихе, і розпис-вербівка: мазки фаби нагадують вербові листочки, і кольори, що вселяють радість. Споконвіку у яворівській забавці домінували три барви, які передають кольори довкілля – розкішного біосферного заповідника Розточчя, де й народився цей промисел: червоний – колір квітів і ягід, зелений – дерев і трав, та білий, як молочні озера на світанні. У 30-х роках ХХ століття до них додали ще яскраво жовтий – колір сонця. Його використовують як фон, що підсилює інші кольори.

- У радянські часи інколи додавали блакитні елементи розпису, але вони якось не прижилися, - розповідає директор Новояворівського краєзнавчого музею Леся Більська.

За її словами, раніше використовувалися фарби лише природного походження. Червоний, наприклад, здобували із комахи червеця, яка в ті часи була серйозним предметом експорту. Із появою дешевших синтетичних фарб майстри почали віддавати перевагу їм. Проте використовуються лише безпечні акрилові фарби, тому яворівська забавка зберігає свою екологічність. Ще одна її особливість – повна відсутність лаку. А блиск і оксамитова фактура досягаються завдяки ретельному шліфуванню кожної деталі. Тому батьки можуть не хвилюватися, що дитина пораниться чи спробує забавку на смак.

Мистецтво створення забавки передається на Яворівщині з покоління в покоління. Згадки про перші вироби датуються ХVІІ століттям. З того часу виросли, постарілися і спочили декілька поколінь тих, для кого вирізали та розмальовували забавки стародавні майстри. Проте оті давні вироби ще подекуди збереглися у музейних експозиціях і приватних колекціях. Найбільша збірка яворівських іграшок представлена в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові.

А нині справу перейняли інші умільці. До них належать, зокрема, Оксана Когут і Остап Сойка, Ольга та Володимир Логіни, Галина Андрейко, Сергій Маруняк, Андрій Більський. До речі, цей майстер столярної справи до пенсії працював керуючим банком. А вийшовши на заслужений відпочинок, освоїв нову професію і тепер уже сам навчає учасників гуртка «Мастак» при навчальному центрі у селі Старичі. Тут усі охочі - дорослі, і діти можуть пізнати мистецтво виготовлення дерев’яних забавок.