Заняття з елементами тренінгу "Конфлікт в учнівському середовищі"

Про матеріал

Матеріал містить теоретичну частину та практичні вправи з теми "Конфлікт в учнівському середовищі". Дана розробка може допомогти в роботі класному керівникові, соціальному педагогу, практичному психологу.

Перегляд файлу

1

 

Конфлікти в учнівському середовищі та способи їх вирішення

 

 Доброго дня!

 Всі ми добре знаємо моральні принципи людства:

  • ввічливість
  • увага до людини, співчуття людині;
  • терпиність до міркувань та смаків інших, недопускати приниження людини;
  • стриманість поведінки: не припускати ніяких погроз, тим паче фізичних дій та ін.

 Але чи завжди ми дотримуємось цих принципів. Інколи, у нас — дорослих, виникають непорозуміння, суперечки, конфлікти. А що говоритипро учнівське середовище, коли їх психіка ще нестабільна, особистість несформована до кінця. Конфлікти серед учнів це швидше норма, ніж вийняток.

  Відповідно до Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про охорону дитинства”,  ми знаємо, що всі діти на території України мають рівні права та свободи незалежно від раси, статі, мови, релігії, соціального положення або будь-яких інших обставин. Основними завданнями загальної середньої освіти є виховання в учнів поваги до прав і свобод іншої людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов”язків людини і громадянина.

 Положення про психологічну службу системи освіти України регламентує діяльність соціального педагога щодо вирішення даного питання: соціальний педагог має гармонізувати стосунки в соціумі, стверджуючи в кожній дитині особистість, підтримуючи самоповагу  дитини; повинен впливати на подолання особистісних, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів, надаючи необхідну консультативну допомогу, переконуючи учнів у доцільності дотримання соціально значимих норм та правил поведінки.

  То, яким же чином , на практиці соціальний педагог повинен допомагати налагоджувати стосунки в учнівському колективі? Що це взагалі таке — конфлікт? Які способи його вирішення? Чи завжди він має лише негативні сторони?

 Конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів чи суб'єктів взаємодії. Конфлікти є частиною повсякденного життя. За словами відомого фахівця в області переговорів Р. Фішера, чим більш різноманітним стає світ, з тим більшим числом протиріч в інтересах доводиться стикатися.

Психологи також відзначають, що конфлікт стимулює пошук рішення проблем. Крім того, конфлікт малої інтенсивності, вирішений мирно, може запобігти конфлікту серйознішому. Відмічено, що в тих соціальних групах, де досить часті невеликі конфлікти, рідко доходить справа до великих протиріч. Питання полягає не в тому, щоб запобігти або не помітити конфлікт, а в тому, щоб запобігти конфліктній поведінці, пов'язаній з деструктивними, насильницькими способами вирішення протиріч, і направляти учасників на пошук взаємоприйнятного рішення.

 Першоджерелом конфлікту або умовою його виникнення вважається конфліктна ситуація - тобто ситуація, у якій одна із складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що призводить до за­гострення стосунків між конфліктуючими сторонами. Конфлікт не виявляється доти, поки існуюча ситуація або влаштовує усі задіяні чи зацікавлені сторони, або ж ці сторони ще не в змозі вплинути на розвиток ситуації, не володіють достатнім потенціалом (тобто конфлікт прихований). 
Конфліктна ситуація, що вимагає вирішення, передбачає існування кількох обов'язкових елементів:

 учасників конфлікту (дві або більше сторони, що переслідують не­схожі чи прямо протилежні цілі); 

 об'єкт конфлікту (конкретне явище, причина, стан справ, навколо якого розгортається суперечка); 

рушійну силу - інцидент (факт зіткнення протилежних сил). 

Основними сигналами конфлікту є

ДИСКОМФОРТ. Інтуїтивно ми відчуваємо: щось не так, хоча словами це висловити важко. Малі діти в таких випадках починають плакати, капризувати, кричати.

ІНЦИДЕНТ. Якась дрібниця викликає тимчасове хвилювання чи роздратування. Опонент потрапляє під "гарячу руку".

НЕПОРОЗУМІННЯ. Дуже часто в ситуаціях непорозуміння ми можемо робити неправильні висновки з того, що відбувається. Як літературний прийом "непорозуміння" часто застосовують автори серіалів. Хтось із героїв щось неправильно почув, комусь невірно передали інформацію, когось переплутали з негативним героєм і спалахує конфлікт. Непорозуміння може посилюватися, якщо ситуація пов'язана із емоційною напругою одного із учасників конфлікту.

НАПРУГА. Цей стан заважає спокійному сприйняттю іншої людини, її дій. Наші почуття стосовно цієї людини змінюються в гірший бік. Ситуація стає напруженою, в будь-який момент може спалахнути сварка.

КРИЗА. Це важкий стан у житті людини, викликаний захворюванням, втратою друга, грошей, становища. Говорять і про вікові кризи, в тому числі кризу підліткового віку. У кризовому стані звичайні норми людської поведінки можуть втратити свою силу. Людина вдається до крайнощів: насильства, втрати контролю над емоціями, жорстких суперечок із взаємними образами.

Отже, як правило, конфлікт виникає, коли одна людина дозволяє собі ображати іншу. Невміння спілкуватися посилює суперечку і приводить до опору.

  Конфлікт – це процес, іноді майже миттєвий, але частіше – тривалий. Незалежно від тривалості конфлікту існують характерні  особливості його перебігу, пов’язані з внутрішніми станами  внутрішніх світів конфліктуючих Перехід від нормального спілкування до конфліктного відбувається здебільше непомітно, для самих учасників конфлікту розуміння того, що вони є його учасниками, приходить набагато пізніше у порівнянні з його народженням. Науковці виокремлюють чотири фази протікання конфлікту:

 I.Латентна фаза передбачає виникнення реального протиріччя в інтересах, потребах, цілях сторін. Спочатку з’являється відчуття, що від вас щось приховується, з вами якось дивно  розмовляють,  дивляться підозріло, тобто ви чимось обділений у порівнянні з іншими. Це ще не конфлікт, але перехід від нормального спілкування до саме конфліктного вже розпочатий. Латентність – це прихованість, небажання оголювати суперечність спілкування, продовжувати робити вигляд, що стосунки немов нормальні, звичайні. В залежності від характерів учасників таке спілкування  може тривати невизначене довго. Основна особливість спілкування в латентній фазі конфлікту – це виникнення непорозумінь, що виявляються через різні ситуації з приводу різних аспектів діяльності. Під час неї усвідомлюються інтереси як свої, так і опонента, їх взаємовідносини, особливо щодо їх несумісності. Завершується фаза заявою про відмінності інтересів і формування наміру їх узгодити. Отже, латентна фаза – це можливість конфлікту.   “Об’єктивні суперечливі ситуації, які виникають в діяльності людей, створюють можливість виникнення конфліктів, які перетворюються  в реальні  лише при наявності суб’єктивних факторів”[7]. 
 II.Демонстративна фаза. Під час цієї фази реальність вже сприймається як конфліктна, люди прагнуть переконати один одного, контактують, спілкуються і це майже нормальний тип спілкування. Акцентується увага на тому, чим  вони відрізняються один від одного. Будь-яка відміна використовується для створення негативного образу, ситуація сприймається як  наявність реальної загрози  по відношенню до однієї з сторін взаємодії або по відношенню до суспільно важливим цілям  та інтересам. Ця стадія характеризується проявами роздратування, агресивності, незваженості.  Дискусії  з метою переконати один одного перетворюються на емоційні суперечки, потім – на взаємні звинувачення один одного, і, насамкінець, на розрив спілкування, оскільки психологічно неможливоспілкуватися, бо існує  думка про неможливість переконати. Опоненти не говорять на загальні теми. Кінцем цієї фази є ігнорування один одного, припинення спілкування, взаємне мовчання. Поступово опонент перетворюється у ворога.  Конфлікт переходить в агресивну фазу. Починаються підозри в агресивних намірах. Характерним для цієї фази є переконання у можливості відновити відносини шляхом доведення своєї правоти, і всі контакти, якщо вони збереглися,  забарвлюються цим переконанням, яке іноді доходить до фанатизму. Отже, усвідомлення  об’єктивної конфліктної ситуації  стає поштовхом до конфліктної поведінки. 

 III.Агресивна фаза – це інцидент. Вся увага поглинута бажанням зробити якомога гірше іншому, блокуванням можливості досягнення цілей іншої сторони. Це – намагання знищити противника,  агресія, яка не обов’язково виражена демонстративно. Підлості, наклепи робляться потайки, розповсюджується інформація, яку може бути навмисно перекручена,  компрометуюча; можливі апеляції до вищі органи, дискредитація опонента. У разі відкритої боротьби, а не переговорів, можливі взаємні погрози, моральні образи, інтриги, чвари, сутички і у крайньому випадку навіть фізичне насильство.Образ ворога – головне надбання цієї стадії розвитку конфлікту. Добре, якщо в результаті його буде зруйновано. Ця удача може означати повернення  до попередньої стадії. Чи будуть потім колишні противники співробітничати, не та вже й важливо, головне, що нейтралізовані їхні устремління чинити один одному зло, що є передумовою для подальшого “лікування”.

 IV.Батальна фаза. Перехід до батальної фази характеризується “оголошенням війни”, тобто заявою “Я тебе ненавиджу і зроблю все, щоб тобі погано жилося на білому світі”. Противник повинен бути знищений в психологічному розумінні – це руйнування його я-концепції, повна дискредитація інтересів, цінностей і самооцінки я. Конфлікт навмисно загострюється, йде його ескалація, нагромадження порушень. Опоненти не приховують, навіть підкреслюють, що вони вороги, оголошують свої наміри агресивними. На цій стадії позитивним досягненням слід вважати перемир’я, тобто зобов’язання не чинити агресивні дій. У противників залишаються образи ворогів, вони можуть і надалі виношувати агресивні плани, але й передумова для подальшого просування “назад” до нормального спілкування. У побутовому варіанті перемир’я – це угода типу: “якщо ти мені нічого не чинитимеш поганого, то і я тобі нічого не буду робити”. Після перемир’я противники залишаються ворогами, але як розумні люди, розуміючи, що агресивні дії порушують їх стан,  приходять до взаємної згоди не чинити їх. Але, якщо конфлікт розвивається до такої фази, у більшості випадків це лише відступ в агресивну фазу з почуттям помсти. 

 Фінал конфлікту. Конфлікт не обов’язково має проходити через усі чотири фази. Як тільки припиняється спілкування, вже є наслідок конфлі6 кращий варіант вирішення конфлікту, але це можна розглядати як хірургічну операцію, коли не вдалося вилікувати ногу і довелося її відрізати.

Розрізняють чотири основних типи конфлікту:

  1.                внутрішньоособовий конфлікт,
  2.                міжособовий конфлікт,
  3.                конфлікт між особистістю і групою,
  4.                міжгруповий конфлікт.

 Крім того ще класифікують конфлікти на

Конструктивний конфлікт - це той, в якому сторони не виходять за межі етичних норм і переконливих аргументів, коли вони контролюють емоційні сплески вольовими зусиллями та логікою, коли хоча б одна з них може враховувати інтереси іншої на рівні із своїми, і готова шукати вихід із ситуації. Коли у результаті вирішення конфлікту відносини між його учасниками зберігаються, розвиваються, а причина конфлікту переростає у творче новоутворення, сторони отримують повне або часткове задоволення інтересів.

 Деструктивний конфлікт - це той, коли сторони не хочуть враховувати інтересів одна одної і наполягають на виконанні тільки своїх умов, або коли опоненти використовують неетичні методи боротьби, утискають інтереси або принижують

Соцальний педагог працює з міжособовими, міжгруповими конфліктами та конфліктами між особистістю та групою  і має направити конфліктуючі сторони у мирне русло, тобто навчити конструктивно вирішувати конфлікти. Внутрішньоособовий конфлікт допомагає вирішити практичний психолог.

 Які ж способи або стилі розв”язання конфлікту?

 Стиль конкуренції.(„Акула”). 
Людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Дитина намагається, в першу чергу, задовільнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається. 

Боротьба - тип поведінки, за якого кожний з учасників конфлікту прагне перемоги за умови обов’язкового  програшу іншого. Турбота про свої інтереси розглядається як єдиний необхідний компонент розв’язання конфлікту, будь-які інші варіанти розглядаються як програш. Зовні такий тип виглядає як справді виграшний, але психологічно, а часто й результативно він є вельми програшним.
Стиль ухилення.(„Черепаха”) 
Другий з п’яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей тип  поведінки має різні прояви, такі, як “грюкання дверима”, “мовчазний бунт”, “психосоматичні захворювання”, проте сенс його залишається тим самим: конфлікт не розв’язується, причин, що його викликала не знімається, конфлікт заганяють усередину. Якщо причина, що викликала конфлікт, є значимою для сторін, то ймовірність його розв’язання  за такого типу поведінки не тільки знижується, а й часто наближається до негативних наслідків. Цю ситуацію за аналогією можна було б порівняти  з раною: якщо спочатку можна було б її просто намастити йодом (що, звичайно, пов’язано з певними неприємними відчуттями), то потім, не зробивши цієї процедури, можна довести ситуацію до ампутації кінцівки. 
Стиль пристосування.(„Плюшевий ведмедик”) 
Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Дитина діє у такому стилі, коли “жертвує” своїми інтерсами на користь іншої дитини, поступаючись їй чи її жаліючи. 
Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика. 
Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина. Це тип поведінки, коли перемога віддається опонентові без будь-якого опору та з явним програшем зі свого боку. Наслідки такого типу поведінки  виявляються і в результатах діяльності – кожна поступка викликає нові домагання, і стосовно особистості – на таку людину не зважають, її не поважають, а будь-який подальший опір розцінюють як відхилення. 
Стиль компромісу. (“Лисиця”) 
Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконанню бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробитництвом. 
Цей тип поведінки в конфліктній ситуації часто розцінюють як найбільш ефективний, що призводить до взаємної перемоги сторін, які конфліктують. Проте насправді – компроміс – це конфлікт, розтягнутий у часі, де має місце програш обох сторін. Не отримавши задоволення своїх потреб або інтересів – за принципом “ні тобі, ні мені”, або навіть отримавши, але не в повному обсязі – “тобі половина, і мені половина”, обидва опоненти опиняються в програші. І їм знову і знову потрібно повертатися до розв’язання спірного питання.

 Стиль співробітництва.(„Сова”) 
Отанній є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається спіпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку “викладає на стіл” потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення. 
Це тип поведінки конфліктній ситуації, коли обидві сторони в результату врегулювання конфлікту виявляються у виграші. Обов’язковою умовою є відмова від силового протистояння й перехід впринципово іншу площину відносин – коли наявні протиріччя постають як потенційний ресурс сумісного розв’язання  спільної проблеми. Ця поведінка здійснюється шляхом переговорів.
 Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділенний як найкращий. 

 Які ж можуть бути наслідки конфлікту? Позитивними наслідками конфлікту є:

  • розв”язання проблеми вигідним для всіх шляхом
  • спільно ухвалене рішення швидше та краще утілюється в життя
  • набуття досвіду співпраці
  • покращення відносин між людьми
  • люди перестають бачити наявність розбіжностей як зло

Негативними наслідками конфлікту є:

  • непродуктивні, неконкурентні стосунки між людьми
  • відсутність прагнення співпраці
  • уявлення про протилежну сторону, як ворога
  • переконання, що перемога в конфлікті важливіша, ніж вирішення реальної проблеми
  • відчуття образи, незадоволеності.

 Процес подолання конфліктів не менш важливий, ніж його способи. Тому його можна розбити на кілька стадій:

  1.                Вивчення причин виникнення конфлікту
  2.                Обмеження кількості учасників
  3.                Додатковий аналіз конфлікту
  4.                Ухвалення рішення.

  Головні запитання, які мають поставити собі учасники конфлікту під час його вирішення:

ЩО Я НЕ ЗРОБИВ?

ЩО Я ЗРОБИВ НЕ ТАК?

ЩО Я МОЖУ ЗРОБИТИ?

 Тепер, коли нам відомо про конфлікт та способи його вирішення спробуємо практично навчитися вирішувати конфліктні ситуації.

 1. Вправа-розминка «Мій емоційний стан».

Кожен учасник називає свій емоційний стан.

 2.Перегляд і обговорення мультфільму “Міст”

 3. Вправа-розминка «Асоціації».

Тренер на дошці пише слово «конфлікт» зверху вниз по буквах. На кожну букву група пише слово-асоціацію з поняттям «конфлікт». Наприклад: крик обурення нікчема фронт лайка ізолятор криза тиранія.(як позитивні так і негативні слова)

           4. Вправа “Погане  спілкування“

Однією з причин конфлікту є невміння домовлятися. Учасники об’єднуються в пари і по 1 хвилині кожен говорить, але спочатку 1 активно не слухає , інший — розповідає щось цікаве, потім вони міняються ролями.  Обговорення вправи.

          5. Робота в групах “Способи вирішення конфлікту”

Інсценування казки «Курочка Ряба». Учасники об’єднаються у 5 груп, і кожна група переграє кінець казки як один із способів розв’язання конфлікту: конкуренція, ухилення, пристосування, компроміс, переговори. Обговорення вправи.

 6. Перегляд і обговорення мультфільму “Просто так”

          7. Рефлексія. Підсумки заняття.

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Додано
16 січня
Переглядів
347
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку