Засідання літературного гуртка." Пори року в розмаїтті кольорів, звуків та у барвах слова".

Тема уроку: Пори року  у розмаїтті кольорів,  звуків та у барвах слова.

Мета: розглядаючи пори року, звернути увагу на пояснення назв місяців, навчити помічати найменші відтінки кольорів  у природі, аналізувати побачене, за допомогою таблиці кольорів відображати вірші;

навчитися займатися пошуковою роботою ( бібліотека, інтернет);

удосконалювати вміння складати власні поезії, твори – есе;

розвивати уяву, мислення, пам'ять, дбати про збагачення словникового запасу учнів.

Кінцева мета: створення проектної роботи: «Пори року», презентування збірки  віршів «Співа душа, коли  побачить диво…»

Символ проекту: сонце.

Тип уроку:  засідання літературного гуртка

Форма уроку: робота малих творчих груп.

Випереджувальні завдання: написання  віршів та твору « Яблуневий сад у різні пори року»; пори року у творчості Шевченка; створення колажів  про весну, зиму, осінь та літо, написання віршів.

Хід заняття

Слово вчителя.

Ми  живемо у прекрасному світі, який кожного дня чарує нас своєю красою: чи пролітають сніжинки, чи падають на долоньки крапельки дощу, чи  тримаємо в руках польову ромашку, чи спостерігаємо за танцем осіннього листя – завжди милуємося, думаємо, що знаємо, який буде завтрашній день, але ніколи з точністю не можемо вгадати. Бо ж природа – це казка, а розуміти, бачити  і читати її треба серцем. Та перед тим, як приступимо до роботи,  послухайте одну легенду.

Діялось це на давньогрецькому Олімпі.

Юна прекрасна Персефона була дочкою Зевса й богині родючості Деметри. У неї закохався владика підземного царства – Аїд – і вирішив викрасти її. Якось Персефона збирала квіти на лузі. Зненацька з-під землі виросла квітка з чудовим ароматом. Її пахощі наповнили всю долину. Персефона підбігла до квітки й зірвала її. У ту ж мить земля розверзлась під її ногами… Аїд підхопив дівчину й помчав на своїй золотій колісниці в підземне царство. Персефона встигла тільки зойкнути. Її крик почула Деметра. Вона поспішила в долину, але там уже нікого не було. Ридаючи, Деметра вирушила на пошуки дочки. Довго блукала по землі, але ніде не могла її знайти. Тоді прийшла вона до бога Геліоса.
- Усе ти бачиш, променистий Геліосе! Ніщо не може зникнути без тебе. Благаю, скажи, де моя донька?
- Даремно ти шукаєш її на землі, Деметро! Аїд викрав твою дочку й відвіз у царство мертвих. Тепер Персефона – королева підземного царства.
Стиснулося серце Деметри від горя. Покинула вона Олімп, вдягла темні шати і стала скитатись по землі, проливаючи гіркі сльози. Висохла земля, стали гинути сади, ліси й поля, зникли квіти й плоди.
Голод прийшов на землю, і люди, плачучи, волали до богів. Але Деметра не слухала їх. Тоді Зевс став просити богиню, щоб вона повернулася на Олімп.
-Не повернуся, поки Персефона не буде зі мною!
І Зевс послав до Аїда Гермеса, велівши владиці підземного царства відпустити Персефону.  Не міг Аїд противитися волі Зевса. Але, відпускаючи Персефону на землю, він запропонував їй з’їсти зернятко граната, і вона з’їла його. Тепер Аїд знав, що дружина не покине його назавжди, адже гранатове зернятко було символом шлюбу.

Деметра радісно зустріла дочку й повернулася з нею на Олімп. І знову ожила земля, зазеленіли поля й ліси, зацвіли сади. Пробудилася природа, раділи люди, і все живе славило могутню Деметру. Але Персефона не могла залишитися назавжди з матір’ю. Дві третини року вона живе з нею, а одну третину проводить у підземному царстві зі своїм чоловіком. І тоді знову засмучується Деметра, ллє сльози, а на землі никне все живе й наступає зима. Але от повертається Персефона до матері –  то знову  розцвітає земля,

приходить весна -  найкраща пора року.

Сьогодні на уроці ми поговоримо про речі, які вами знані давно

Сніг  крапелькою чистою впаде

І на долоні він розтане, як краплинка.

А вітер в небі хмари розведе –

Й з росинки нам залишиться частинка.

Ромашка усміхнеться на весь світ,

Пелюстки – віти простягне до неба,

Веселка перетвориться на цвіт –

В це диво всім порити нам треба.

Лиш на папері можна поєднати

Те, що в природі має свій закон,

Підсніжників узимку назбирати,

А літом гратися з Сніговиком.

Але не треба так фантазувати,

Нехай не сваряться ні літо, ні зима,

Їх треба просто – на просто любити,

Щоб і вони віддались нам сповна.

Повідомлення теми і мети уроку.

 

Пора року колаж
Місяці і їх пояснення
кольори
звуки
Як ведуть себе люди
Які почуття приносить ця пора року. Який  настрій?

Першою представлятиме свою роботу група, що описувала весну

 

 

 

 

 

 

 

Під час представлення групи діти наклеюють кольори  весни на сонце.

Підберіть прикметники до слів:

Сонце –

Небо -

Земля –

Люди –

Квіти –

Настрій  -

 День народження якого видатного,  геніального поета святкує український народ на початку березня? Чи знайшли ви уривки чи вірші, де згадуються пори року?

( Діти зачитують знайдені уривки із творів Шевченка, де зустрічається весна)

 Вчитель:  ВЕСНА

В давнину вона була початком не лише господарського, а й календарного року   і рахували рік з 1 березня, першого дня весни. Це пора торжества дня і кохання, коли над світом людей панує богиня життєвої злагоди і гармонії Лада та її донька Леля, покровителька закоханих. Весною воскресає і відроджується життєдайна сила Сонця. Тому на Весну припадають найкрасивіші та найулюбленіші народні свята - Благовіщення, Воскресіння Христове, часто Вознесіння, а інколи й Зелені свята (за умови ранньої Пасхи).
Образ Весни - юна красуня з розпущеними косами та у віночку, сплетеному з зеленого барвінку та перших квітів. Її  птахи -ластівка, котра Весну розпочинає, бо приносить ключі, якими замикає зиму і відмикає весну -літо, соловейко, котрий весну закінчує. Та ще жайворонок, який виспівує весну над полями. І зозуля, яка тільки весною починає «кукувати» людям літа.
То весна - старт всьому живому, красивому і радісному...
Що ж давайте поглянемо на екран, слухаючи чарівну музику Вівальді поговоримо про  пори року. Перед вами весна. Що нагадує вам ця музика? Чому, на вашу думку, автор саме так зобразив весну?

Так роблять інші три групи : Звіт групи. Вірші Шевченка

Вчитель: ЛІТО

Сильна пора,  її велич в теплі та стиглості,  Літо з Зимою схрещують свої гарячі і холодні мечі на теренах Весни, особливо, весни ранньої, коли теплі дні чередуються з морозами і сніговіями. Битва Літа і Зими розпочинається на Стрітення: впевнене у своїй перемозі, Літо виходить на прю в одній сорочці, а Зима, передчуваючи поразку, одягає сім кожухів. Однак, і це їй не допомагає... За давніми переказами, богиня Літо долає Бабу-Зиму неперевершеною Божественною красою букета літніх квітів - від одного погляду на них тане лід Зими, а снігопади переходять у теплі дощі.
Образ Літа - молода, щедра і багата дівчина-красуня, у вбранні та прикрасах якої все доречне і чарівне: і квіти, і трави, і плоди, і стиглі ягоди, і налиті теплом колоски.
Літо - то найсприятливіша пора року, коли будь-яку справу можна і завершувати, і продовжувати, і навіть розпочинати.
На літню пору припадають давні і сучасні християнські свята: в основному, Зелені свята або Трійця, завжди - Івана Купала, Спаса, Перша Пречиста...
Прослуховування музики

Звіт групи.  Вірш Шевченка.
Вчитель: ОСІНЬ

Якщо Весна – старша сестра Літа і захищає його від підступних ударів умираючої Зими, то Осінь - його молодша сестра, котра приймає на себе колючі крижані уколи зміцнілої і озлобленої Баби -Зими, що наближається.  Весна захищає багатства Літа від пізніх морозів-холодів, а Осінь - від ранніх.
Осінь чарівна не лише своїми щедрими дарами - саме осінньої пори кожна нива, кожен сад віддають людям все, що в них залишилося (а останній дар - то дар найщедріший!), а й своїми яскравими барвами, голубою далечінню небес, передзимовим гамором та метушнею пташини.
Її донька Мокрина завершує літні дні густими дощами - це і сумний плач залітнім теплом і сонячними днями, і животворний дар землі для осінніх посівів озимих хлібів. Восени - і Друга Пречиста, і Свято Чесного Хреста, і Покрова, і початок Різдвяного посту...

Прослуховування уривку .

Звіт групи. Вірш Шевченка
Вчитель: ЗИМА

 
Пopa року, коли вся природа вмирає або засинає, а все живе та рухоме, захищаючись від холодів, і зберігаючи тепло для весняного воскресіння, замикається в собі, відгороджується від замороженого довкілля. Зима -то «хвороба» Землі, яка в зимову пору відпочиває-лікується, аби зі свіжими силами-соками зустріти тепло і світло Весни. На відміну від Літа та Осені, Зима дуже скупа та бідна. Її образ - стара і товста баба з величезними зубами і кістлявими пальцями (але може бути і холодною красунею з крижаним блиском в очах).

її чоловік - Дід Мороз, який виконує все, що вона йому накаже;

син - Сніговій, котрий сипле снігу стільки і там, де вона велить;

невістка - Завірюха,

 внучка - Метелиця; онуки - Приморозки.

З такою «зимово-морозною» сім'єю Зима може накоїти багато лиха, тому до неї слід серйозно готуватись. А підготовлена людина люту зимову облогу використає для відпочинку та збереться з силами для успішної праці з настанням весни...
Однак, і Святий Миколай, і Новий Рік. і Різдво Христове, і Богоявлення - Водохреща, і Стрітення приходять взимку, чим свідчать: Зима безсила проти всього світлого і радісного, вона неспроможна зупинити переможне сходження

Сонця до Весни і Літа..

Музичний уривок.

Вчитель: Січень січе, лютий лютує,

Березень плаче, квітень квітує,

Травень під ноги стелить травицю,

Червень складає сіно в копиці,

Липень медовий бджілок чарує,

Серпень чудовий булки дарує.

Вечерень трусить груші в садочку.

Жовтень готує жовту сорочку,

Йде листопад – застеля килими,

Грудень надходить – початок зими  

 Вчитель: діти ви молодці. Ви багато попрацювали. А зараз нас чекає вже відома вам робота у кожній групі є віршик. Ви повинні розмалювати його в кольорах за звуковою системою кольорів Журавльова. Один голосний – один квадратик у кольорі. Наголошений звук – два квадратики

В зеленому мереживі листків
Черемухи молочно-білі кисті,
на землю все  злітають пелюстки
рясним дощем на трави гостролисті.
Стоять сади в вінчальному   вбранні,
І соловей весільну їм співає,
На росяних стежках веселка грає,—
Серця радіють сонцю і весні.

Теплий літній ранок, дощиком обмитий,
На зеленім листі грають самоцвіти,
У росі скупались і трава, і квіти,
Сонечку всміхнулись — як тут не радіти?
Небо голубіє, мов волошки в полі,
Падає повільно білий пух з тополі.
На повітря чисте вийшли радо люди:
Ранок пломенистий — день чудовий буде.
 

Січе сніговій, заметілі гудуть?
То січень прийшов у кожусі з крижини.
А діти давно його кличуть і ждуть:
Мерщій на санчата погожої днини!
морозе, морозе, не  дуже лютуй,
Біленьку  стежину ти  нам подаруй.  

А землю покрий кучугурами снігу
щоб вдалося їй відпочити за зиму.
 

 

 Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.
 Так для сонечка осінь убралася,
 мов цариця у свято убралася,
 все, що є на сім світі найкращого,
 все зібрала на пишний убір.

 

 

 

Місток творчості

Одним із випереджувальних завдань було написання творчих робіт, поєднаних однією темою «Яблуневий сад у різні пори року». 

Представлення збірочки поезій.

Вчитель: Діти! Ви побачили наскільки гарним є той світ, в якому ми живемо, адже все, що нас оточує нам і допомагає.

 Як ви думаєте, що дає нам природа взагалі та пори року зокрема ?

 

Так, безперечно, вона дає нам безліч видимих і невидимих дарів: любов, радість, милування, насолоду, а інколи, коли ми забуваємо, що вона теж є дуже сильною та примхливою, що має силу і владу  - наводить страх і мстить за наші помилки. Ми повинні любити і берегти той світ, який нас оточує і час від часу віддячувати йому своїми маленькими справами.

 Ми  змогли сотворити своє маленьке диво – наші вірші про пори року.

Діти читають напам’ять власні поезії

Закінчення уроку.

Нема поганого нічого у природи,

А все що маємо нам Бог зіслав з небес.

І пори року – теж винагорода,

Яку стрічають люди день у день.

Природа – казка,

Тож читаймо серцем,

Її написані для всіх нас сторінки.

Мабуть, тоді нам кожному воздасться

За  весни й зими – за усі роки.

Мабуть, тоді ми станемо мудріші,

Коли побачимо її земну красу,

Як навчимося ще і розуміти

Ту первозданну, ту святу красу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кольори весни

Кольори літа

 

 

 

 

 

Кольори зими

Кольори осені

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Винник Володимир

Казка про яблуню

 

Жили – були дід і баба. Дуже любили вони все, що їх оточувало, спостерігали, як змінюються пори року і знали, що кожної весни стають на рік старшими.

Чи будуть про них пам’ятати? Що залишать вони своїм онукам?

Думали – думали і вирішили посадити яблуню. Час минав. Яблунька росла і одного разу її гілля покрилося ніжним білим цвітом. Як же зраділи старенькі, що змогли дочекатися її плодів.

З того часу вони стали нерозлучними: навесні яблунька зацвітала блідо – рожевими квітами, аромат від яких ширився селом, влітку на її гілочках з’являлася зелена зав’язь, а восени – виростали смачні червонобокі яблука. Дідусь з бабусею раділи, що виростили чудове дерево, яке обдаровувало своїх господарів за тепло та турботу кожної осені.

 Та не довелося їм зустрітися наступної весни. Занедужали старенькі…і засумувала яблунька. Питала вітру, сонця, квітів, де її любі господарі, та у відповідь почула страшні слова…

Засумувала яблуня: не одягла весною своїх білих розкішних шат, не обдарувала нікого смачними плодами осінню, і зажурилися онуки: «Невже ніколи більше не скуштують тих солодких червонобоких яблук». Вирішили, що треба знайти друзів одинокому дереву – і невдовзі виріс  яблуневий сад, великий та гарний.

Кожного року яблуні приміряють весільне вбрання весною, і здається тоді, що попав ти на бал до самої цариці  Природи, а восени рум’янощокі плоди  причаровують  всіх людей, щоб холодної сніжної зими згадали про тепло і затишок літа.

А ви посадили вже свою яблуню?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Геник Надія

Яблуневий сад восени.

 

        Яблуневий сад прекрасний завжди, проте, на мою думку, він найбільше розкриває свою чарівність восени, адже осінь – пора золотого падолисту, який шурхотить під ногами, неначе намагається щось нам розказати. Це пора рум’яних  яблук та медових груш, що кличуть дітлахів, підморгуючи їм своїми солодкими щоками, швидко залізти  на дерево, зірвати…і насолодитися.

         А погляньте на сад! Він справді чарівний та чудовий.

        Всі дерева святково одягнули своє найгарніше вбрання – і світ навколо став невпізнаний, і здається,що цей якийсь пустун навмисне змішав кольорову палітру , і всі дерева – наче й не дерева, а горді дами у гостях у осені. Багряні , жовті, коричневі,золотисті  сукні  легко хитаються від легенько повіву вітру, що як істинний кавалер запросив їх усіх до танцю – і лине садом ледь чутна осіння мелодія.

          Та насправді – це осінь вирушила господарювати садом: тут бризнула червоним, там додала червоного, а, може, й зовсім  чорного, а в одному місці,у глибині саду, трошки зеленого залишила. Та наостанок всім приємність зробила – кошик запашних червонобоких яблук у подарунок залишила.

        Ох і вміє осінь здивувати!

 

 

 

 

 

 

Вінтоняк Мар’яна

                                 Яблуневий сад взимку.

 

            Яка неповторна зима!

          Своєю загадковістю вона мене причарувала: вкрила все пухнастою периною, дерева та кущі одягла у білі шубки, а хатини - неначе пеньки, ліс – мовчазна сторожа, що інколи важко зітхає від кожного повіву вітру. Мороз вимальовує на вікнах зимову фантастичну казку.

         Своїми  візерунками він  дивує людське око. І коли диво узори з шибок зникають, то видно як, занурившись у глибокий сон, стоїть у тиші зимовий сад. Здається, ніби ти потрапив у сніжно - білу казку.

         Коли повіває легенький вітерець, то сніг злітає з холодних коричневих гілок. Він тихо опускається і, торкаючись руки, розтає на теплій долоні.

        А що ж яблуні? Вони, напевно, дивляться цікавий сон, мріючи про літо, про грозовий дощ, що напуває усіх життєдайною вологою, про ласкаве тепле сонечко, що своїм промінням ніжно торкається гілочок, листків чи плодів, про шум вітру, що розповідає їм свої цікаві історії, котрі побачив за рік.

        Дуже скоро яблуневий садок вийде зі снігового полону та зажури, але  поки що він ще спить і бачить свої сни

 

 

 

 

 

Лесюк Наталія

                              Яблуневий сад навесні.

 

От і прийшла весна. Йду стежкою, яка веде мене у сад, дивовижно – квітучий та ніжно -  білий. Ось він, щасливий та розкішний, адже прокинувся від зимового сну і гілля його легенько гойдається на вітрі.

А я, зачарована дивним маревом, стою, наче у блідо – рожевій пелені, яка охопила мене і не хоче відпустити. Ви пригадуєте сад весною?

Він увесь напоєний якоюсь дивною загадковістю, яка підсилюється гудінням бджіл – трудівниць. Після кожного побачення із квіточками вони відносять з собою у ніжних тендітних лапках пилок та солодкий нектар. Ось яблуня кивнула мені білосніжною рукою. Цікаво, що вона хоче мені розповісти? Підходжу ближче і вслухаюсь у її ледь чутний голос – і якась невидима сила веде мене у світ, якого не бачила раніше.

Солодко і …прикро, бо краса благородних яблунь не вічна. Може саме тому всі дерева так спішать показати весною свою пишність у всьому: і у звуках, і у запахах, і у кольорах.

 

Я повертаюсь додому. Але знаю, що ще кілька днів, прокидаючись зранку, я буду бачити крізь відчинене вікно усю красу яблуневого цвітіння зможу насолодитись одвічною загадкою природи.

 

 

 

 

Дудяк Василь

Яблуневий сад влітку

 

Літають метелики, ласкаво та ніжно гріє сонечко, небо синє – синє, повітря чисте, вода в річках тепла – претепла. Це літо. Найулюбленіша пора дітлахів, найбільш клопітка для усіх людей, що дбають про своє господарство та думають про зиму вже відтепер.

Яке різнобарв’я трав і квітів навкруг! Все живе тягнеться до сонця, милує і тішить людське око, чарує своєю красою.

 Мій садок теж змінився. Здається, нещодавно був вкритий блідо – рожевою ковдрою пелюсток, а зараз з-під зеленуватих листочків виглядають маленькі, ще зовсім несмілі плоди, що з кожним днем стають все більшими, наливаються соками. Хизуючись одне перед одним.

А літніми вечорами все затихає, чекаючи вечірньої прохолоди. Сонце повільно котиться за горизонт, закриваються на ніч пелюстки квітів, бджоли та джмелі повертаються до своїх домівок, і лише поважні яблуні тихо погойдуються від легенького вітру, ласкаво оберігаючи свої ще  поки не дозрілі плоди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вінтоняк Богдан

                                          Яблуневий сад навесні

Ось і розтанули великі – превеликі кучугури білого сріблястого  снігу.

Зникли з неба похмурі сірі хмари, а на заміну ним на небо викотилося яскраве та сліпуче сонце. Стало зрозуміло, що пекучі морози та холоди уже програли весняному теплу.

Особливо красивим у цю пору став яблуневий сад. Щойно пропав сніг. Як на гілочках вже з’явилися перші бруньки. А незабаром всі вони одягнуться у ніжно – білі сукні. Найбільше мені подобається, коли ялуні зацвітають блідо – рожевим цвітом. Саме тоді вони по – справжньому красиві. А ще коли повіє легенький вітерець, то повсюди чутно солодкий аромат майбутніх яблук. Хочеш вловити той смак ще і ще, а ловиш гул бджоли, що трудиться на дереві: сяде на одну з тих красивих квіток і почне насолоджуватись солодким та смачним нектаром.

Ось така, на мою думку, справжня весна у яблуневому саду.