Засідання круглого столу з теми: "Українська діаспора та її географія"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська діаспора та її географія

(засідання круглого столу)

 9 клас

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель: Почкун Н.І.

 

 

 

 

 

 

Українська діаспора та її географія

 

Мета:сформувати в учнів знання про діаспору, причини її виникнення та географію; ознайомити із життям українських емігрантів та прикладами розширення зв’язків з українцями зарубіжжя. Розвивати пізнавальний інтерес до самостійного пошуку знань, формувати вміння виступати з усними повідомленнями. Виховувати патріотизм, почуття національної гідності, демократичне мислення.

Обладнання: стінна карта «Політична карта світу» з позначеннями (у вигляді калинових листочків) розселення українців. Державні символи України – герб та прапор. Вишиті рушники.

   Девіз:

   Ми є. Були. І будем Ми!

   Й Вітчизна наша з нами!

      Іван Багряний

 

     Хід уроку

 

Учитель географії. У нас сьогодні засідання круглого столу. Ви зустрінетесь з «фахівцями» з різних галузей наук: істориками, географами, літераторами. Вони допоможуть нам дізнатися про причини й історію виникнення української діаспори, про особливості її сучасної географії, шановні гості з Австралії і Канади розкажуть вам про реалії життя українців за кордоном.

 Діаспора( у перекладі з грецької – розсіяння) – перебування частини народу поза межами країни його походження в результаті геноциду, дії економічних та стихійних причин.

 Ще зовсім недавно слово «діаспора» було мало не лайливим. Вважалося – і ця думка насаджувалася офіційною пропагандою,– що за кордоном живуть здебільшого ті українці, які проти радянської влади, що розцінювалося як зрадництво. Їх називали «зрадниками Батьківщини», «космополітами безрідними», «відщепенцями». Виявилося, що живуть там українці, яким так само, як і нам, дорога Україна, які так, як і ми, хочуть кращої долі.

 В умовах української державності стало можливим вивчити реалії життя українців за кордоном.

 

Які ж причини й етапи міграції? – Надаємо слово історикам.

Історики. Еміграція,тобто розсіювання населення України за її рубежами, почалося давно. Ще за княжих часів міжусобні війни призводили до переміщення людей, до зміни місць постійного і тимчасового їх проживання. Переміщення племен і народів також сприяло формуванню діаспори. Збереглися відомості про те, що Дмитро Вишневецький у 1557 р. перейшов з частиною війська в кількасот козаків до Московії. Узагалі ж, рейди українських козаків у Московію були постійними, що призводило до погіршення міждержавних відносин. Найбільш відомим був похід до 20-тисячного загону П.Сагайдачного у 1618р. на Москву. Певна частина запорожців тоді залишались у Московії.

 За часів гетьманства багато українців опиняється в Московщині не з власної волі, здебільшого в кайданах. Так прибули туди Петро Дорошенко, Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович та інші.

 Серйозний вплив на виникнення масових – постійних і сезонних міграцій українського населення мала Полтавська битва, після перемоги в якій Петро 1 започаткував масові жорстокі репресивні акції проти своїх політичних противників. У той час відбувалася велика еміграція козаків, відома в історії як мазепинська.

 Після Полтавської битви почалася інтенсивна насильницька еміграція великої кількості населення Східної Украйни на важкі роботи в північні райони спорудження Санкт-Петербурга і впорядкування прилеглих до нього районів, будівництва господарських об’єктів в інших регіонах Російської імперії. Відтоді Гетьманщина стала одним із головних районів примусового постачання робочої сили для будівництва нової столиці, Ладозького обвідного каналу,практично цілком збудованого 20-тисячним загоном українських козаків під керівництвом чернігівського полковника Павла Полуботка. Тисячі чоловік, направлених у північні райони, повернулися додому каліками, обмороженими( на Ладозькому каналі загинуло близько 4 тис. осіб).

 Українських козаків часто використовували і для ведення військових дій. У 1721 році Петро I почав війну з Персією. На фронт під Дербент було відправлено 10 тисячний загін козаків. З них від хвороб та в боях загинуло 5 200, а близько 1000 повернулися додому інвалідами.

  З 18 століття почалося масове переселення українців у Поволжя, на Урал. З другої половини 19 ст. – у Сибір, Казахстан, на Далекій Схід. Еміграційні потоки на схід формувалися в основному за рахунок сільських жителів.

  У 20 роках 20 століття добровільне переселення на Схід здійснювалося Всесоюзним переселенським комітетом при ЦВК Союзу  РСР. У радянський період, особливо на початку 30-х років, переселення з України здійснювалося на принципово нових засадах. Серед переселенців переважали політичні противники Радянської влади або люди, яких ця влада вважала противниками. Загально відомими стали такі табори – катівні тоталітарного режиму, через які пройшли близько 5-6 млн українців, як Соловки, ГУЛАГ тощо.

 Різко зросла численність української діаспори в роки Другої світової війни. Кількість населення Поволжя, Уралу, Сибіру, Казахстану і Середньої Азії зросла за рахунок евакуйованих з України на 3,5 млн осіб.

  Протягом 20-го століття млн. українців покинули свої домівки в пошуках кращого життя на заході. Що ж примусило їх у різні часи залишити рідну землю? Головні причини – соціально-економічні та політичні.

 Перша хвиля: еміграція до 1914 року. Українці, що емігрували перед Першою світовою війною до Нового світу, намагалися поліпшити своє незадовільне матеріальне становище. Ці емігранти переважно молоді юнаки. Спочатку планували заробити грошей і повернутися додому. Але з часом життя на чужині (в основному в США) здавалися більш привабливим і вони залишалися.

  Іншу групу складали ті переселенці, що покидали домівку сподіваючись зайнятися сільським господарством. Вони виїжджали цілими сім’ями, розташовувалися в незайманих краях Канади, Бразилії, США.

 Друга хвиля: еміграція в міжвоєнний період. Еміграція на захід у міжвоєнний період була значно меншою, виїжджали в основному до США і Канади. Найяскравішою рисою цього періоду була поява нового типу українських переселенців - політичного.

 Третя хвиля: Друга світова війна і «переміщені особи». Після Другої світової війни на території Німеччини та Австрії перебувало понад 16 млн іноземців - в’язнів, робітників, біженців. З них 2,3 млн українців. Після припинення воєнних дій до Німеччини з СРСР були направлені репатріаційні групи, котрі повинні були переконати радянських громадян повернутися додому. Частина повернулась, але багато залишилось. У 1945 році при ООН було створене агентство допомоги та реабілітації, що займалося долею цих людей. Цю категорію людей називали «переміщеними особами». Протягом 1945-1947 років було здійснено переселення переміщених осіб на місця постійного проживання до США, Канади, Австрія, Бельгії, Латинської Америки та ін.

 Вищевказані факти ще раз підтверджують наявність давньої, у більшості випадках трагічної історії української еміграції.

 

Учитель географії. Географія українців у світі охоплює різні регіони. Це можна побачити на політичній карті світу. Про Східну і Західну діаспору вам розкажуть географи.

Географи. «Нашого цвіту – по всьому світу». Хвилюючу глибину цього крилатого вислову можна відчути тоді, коли знайомишся з розселенням українців у світі. За межами України живуть понад 15 млн українців. Більшість із них мешкають у країнах, що були колись республіками СРСР. Цю діаспору прийнять називати Східною. Українську діаспору в усіх інших країнах світу називають Західною.

 

Виступи спеціалістів з питань західної і східної діаспори (випереджальне завдання).

 

Учитель географії. Ми познайомилися з причинами та географією міграцій. Мабуть не знайдемо жодної країни, яка б поза своїми кордонами мала так багато представників літератури. У нашому засіданні приймають учать літератори, тож надамо їм слово.

Літератори. Як бачите, різні причини змушували наших людей покидати обжиті місця й милі серцю домівки, могили своїх предків і, несучи свій «камінний хрест», іти в далекі заокеанські світи шукати ліпшої долі.

Пройде час, і брати Лепкі розкажуть усьому світові про це у своєму вірші, який стане улюбленою піснею української діаспори:

 

Чуєш, брате мій,

Товаришу мій, відлітають сірим шнуром

Журавлі в ирій.

Кличуть кру, кру, в чужині умру,

Доки море перелечу, крилонька зітру…

 

І відлітали журавлі у вирій…Відлітали щоб більше не повернутися. Безмірна туга і печаль розносилися по всьому світу від того журавлиного плачу і ось уже століття цьому здається, безконечному, вічному лету, а серце з раннє щемить, тужить; скочується пекуча сльоза скорботи у роз’ятрене серце матері-України. Для неї однаково дорогі діти, де б вони не жили.

Письменники Радянської України в умовах тоталітарної системи не могли повністю реалізувати свій талант, знання; їх знищували а бо фізично( як-от Євгена Плужника, Дмитра Фальківського, Григорію Косинку, Валер’яна Підмогильного, Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича, Миколу Зерова, Василя Стуса), або морально(Максима Рильського, Павла Тичину, Миколу Бажана, Володимира Сосюру)

Українці в діаспорі не тільки зберегли мову, традиції, звичаї, мистецтво, а й в особі найталановитіших своїх представників розвинули українську літературу, культуру, науку. Сьогодні йтиметься не про літературу певного краю( до чого мі звикли), а про українську літературу у світі.

(Повідомлення учнів про життя і творчість Віри Вовк, Василя Стуса)

 

Українці в діаспорі зробили вагомий внесок у культуру, мистецтво, літературу світу. Вони продовжують творити.

 

Ви розбрелись, друзяки, по планеті,

Мов журавлів стривожені ключі,

Що курс до гнізд утратили в полеті;

Так спраглі йдуть в піщаному заметі,

До вод оази втому несучи…

І хоч один родився у Карпатах,

З Волині другий, третій із Черкас,

Йдучи у рейс. Повинні пам’ятати:

В нас дім один,одна у ньому мати,

Одна мета єднати мусить нас.

    (Микола Верес «Братам-емігрантам»)

 

То пам’ятаймо ж про тих, хто зараз далеко від нас, але завжди був і є поруч з нами. У слові, у пісні, у молитві. Цінуймо їх, як грудочку рідної землі, яка ніколи не ляже легким пером птаха на могилі українця, що пішов у небуття з далекої чужини.

 

Гість із Австралії. Шановні юні друзі! Я приїхав до вас із далекої Австрії, де проживаю з 1949 року. Перша група українців прибула до Австралії в 1910-ті роки. Це були переселенці з Далекого Сходу і Зеленого Клину, їх було небагато (до 5 тис.).Основна частина українських переселенців до Австралії з’явилася протягом дуже короткого відрізку часу(у 1948 – 1952 рр.). Це були переважно люди з таборів переміщених осіб з Центральної Європи. У роки Другої світової війни їх було вивезено ще підлітками із сіл України на роботу до Німеччини. В Австралії вони поповнили ряди робітників міської промисловості. Не зважаючи на значні труднощі життя в чужій країні, мовні проблеми, українці, як правило, досягла матеріальної заможності. Нова ж генерація українців, що виросла в Австралії, отримавши гарну освіту, майже суцільно ввійшла в середній клас австралійського суспільства. Утім, великих підприємців серед українців небагато.

Українці в Австралії майже одразу ж створили умови для національно-свідомого громадського, релігійно і культурного життя. Уже в 1949 році виникли українці громади-організації,які стали осередками культурного життя українців, а також надавали елементарну соціальну допомогу співвітчизникам і налагоджували зв’язки між громадою та австралійськими урядовими колами. За допомогою громади виникли українські хори, танцювальні гуртки, театральні трупи.

Українська громада в Австралії має відчутні успіхи на ниві народної освіти. Приватні школи вважаються ключовим чинником для формування української свідомості серед другого і третього покоління переселенців. У 1970-их роках українці домоглися введення в трьох штатах української мови як предмета, стало можливим вивчати українську мову до державного іспиту. Згодом, у 1983-1984 роках,українці за власні кошти створили навчальні програми з україністики у двох університетах Австралії – в Мельбурні та Сіднеї.

Гість із Канади. Перші українці на канадській землі зареєстровані у вересні 1881 року. Ця дата вважається початком еміграції українців, хоча, як свідчать історичні джерела, українці в Канаді з’явилися значно раніше. Нині в Канаді вже понад 1 млн українців та їхніх нащадків, що складає майже 3,3% усього населення цієї країни.

На початку переселення українські іммігранти прагнули зберегти свою національну своєрідність, культурні та побутові особливості. Це насамперед відбилося в топоніміці Канади, географічних назвах населених пунктів і місцевостях масового населення українців. Нині в Канаді налічується 180 поселень, поштових відділень, залізничних станцій, які мають українську назви: Україна, Київ, Полтава, Тернопіль,Коломия,Карпати, Дніпро,Дністер,Збруч,Прут тощо. Відображена в географічних назвах Канади й історія України: Січ,Козак,Хмельницький,Сірко,Гонта…Центром української міграції стало місто Вінніпег – своєрідні «ворота в прерії». На площі міста біля провінційного парламенту встановлено пам’ятники Тарасові Шевченкові та Іванові Франку.

Канадці українського походження в чужому краю зуміли допитися великих успіхів. Українська етнічна група має у своєму середовищі багато фахівців з університетською освітою. Вони закінчили коледжі і працюють у галузях, що вимагають високою кваліфікації і спеціальних знань. Так, наприклад, генерал-губернатор Канади Р.Гнатишин – українського походження. Високий соціально-економічний та інтелектуальний статус українців у Канаді, їхню працьовитість підтверджує рівень їхніх прибутків. На початку 90-х років особи українського походження мали рівень прибутків вищі,ніж у середньому по країні.

Але не завжди матеріальні достатки роблять людину щасливою .Усі хто народився в Україні, але живе поза її межами, до сьогодні не можуть викинути із серця біль розлуки з рідним краєм. Про тугу за всім, що є рідним, я написала вірша «Лист з чужини»

 

Ти, друже далекий, не знаєш

Про тугу безмежну мою,

Не чуєш, як серце ридає, -

За чим, я тобі розкажу:

Ридає воно за літами,

Прожитими тут, в чужині,

Ридає, що, рідний, не з вами

Злетіли так швидко в журбі.

Живу, а душа вся німіє,

Бо тут – навіть сонце не те!

І небо не те – хоч синіє,

Холодне, якесь, не моє…

Як десь я побачу калину,

Що квітне в канадськім саду.

Згадаю мою Україну

Й непрошену витру сльозу…

У нас не літають лелеки,

В піснях не дзвенять солов’ї,

Не чути, як тужить трембіта

Десь в горах, в ранковій імлі…

Так хочеться слово почути

Вкраїнське, своє – не чуже,

І в пісні всю тугу забути,

Що душу на клаптики рве!

Тобі, мабуть,важко збагнути,

Що значить чужа сторона.

На вулицях мови не чути,

Що рідною змалку була…

Як страшно в чужині вмирати,

Здається, й земля тут тяжка…

Вкраїно моя, рідна мати,

Чого ти далека така?

Мій друже, шаную батьківщину,

Вона, як життя, є одна!

Люби свою рідну Вкраїну –

Багата чи бідна вона…

Притулок, багатство, родину

Де-небудь здобудеш собі.

Ніде не знайдеш України –

Я знаю, повір ти мені.

 

Учитель географії. Останнім часом до численних рядів «українського зарубіжжя» невпинно додаються свіжі кадри заробітчан. Явище зовнішньої трудової міграції набуло таких великих масштабів, що вже отримало офіційну назву четвертої хвилі еміграції. Але найбільш невтішним є не той факт, що українці змушені заробляти гроші за кордоном, а той, що вони не завжди прагнуть повернутися на рідну землю.

Такого висновку дійшли учасники «круглого столу» «Четверта хвиля еміграції: регіональні особливості», організованого Інститутом досліджень діаспори на чолі з Ігорем Винниченком.

Прогнози дослідників трудової еміграції на близьке майбутнє не підбадьорюють. З наступним розширенням Європейського Союзу на схід та впровадженням жорсткого контролю за отриманням віз із країнами-сусідами, можливості періодичного виїзду за кордон  для українців будуть обмежуватись. Отже, більше людей орієнтуватимуться на триваліше або навіть постійне перебування за кордоном. Усе це разом призведе до незворотної втрати населення. А з огляду за незаперечну депопуляцію цей факт уже досить є небезпечним для держави.

Чи справдяться прогнози соціологів, покаже кілька наступних років. У будь-якому разі зарубіжні дослідники міграційних процесів уже давно довели , що 25% будь-якого потоку трудової еміграції перетворюється на незворотну. Отже, кожен четвертий українець, знайшовши тимчасову роботу за кордоном, можливо, додому вже не повернеться.

Залишається віддати належне далекоглядному генієві Тараса Шевченка, який передбачив сьогодення, звертаючись і до мертвих, і до живих, і до ненароджених земляків у своєму «…дружньому посланні»

 

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя і правда.

І сила, і воля.

 

Тема української діаспори хвилює всіх. Чим більше ми знайомимося з нею, тим більше стає ясніше, що ми народ єдиний, з мовою, культурою, традиціями, звичаями.

Я хочу подякувати всім учасникам засідання круглого столу, і побажати, щоб вас ніколи не спіткала доля тих людей, які колись покинули рідну землю.

 

«Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу, і в радості мить,

Любіть у годину негоди…»

                                         В. Сосюра