«Засоби та методи фізичного виховання»

Тема: «Засоби та методи фізичного виховання»

До засобів фізичного виховання належать: фізичні вправи, оздоровчі сили природи  та гігієнічні фактори.

Фізичні вправи є основними засобами, оскільки дозволяють вирішувати всі завдання фізичного виховання. Під фізичними вправами розуміється рухова діяльність людини, спеціально організована на вирішення завдань фізичного виховання. Вони забезпечують розвиток сили, швидкості витривалості та інших фізичних якостей людини.

Оздоровчі сили природи як засіб фізичного впливу доповнюють фізичні вправи. Загартовування сонцем, повітрям та водою не тільки зміцнює здоров'я, але й забезпечує фізичну, психічну та вольову підготовленість до життя, особливо в екстремальних умовах, з якими людина може зіткнутися.

Гігієнічні фактори доповнюють оздоровчу дію фізичних вправ. Гігієнічно обґрунтовані режими життя сприяють зміцненню та збереженню здоров'я та підтримці фізичної та розумової працездатності. Вимога гігієни до режиму навантажень і відпочинку, харчування та зовнішніх умов занять (чистота приміщень, достатня освітленість, вентиляція) – запорука ефективності фізичних вправ.

Методи фізичного виховання

Під методами фізичного виховання розуміються методи застосування фізичних вправ. Під методикою прийнято розуміти систему засобів та методів, спрямованих на досягнення певного результату у процесі фізичного виховання. Наприклад, можна говорити про методику навчання якоїсь рухової дії або про методику виховання силових здібностей.

Для вирішення завдань фізичного виховання використовується безліч різних методів як специфічних, так і неспецифічних.

До специфічних методів фізичного виховання належать:

1) Методи регламентованої вправи. Сувора регламентація вправ є основним методичним напрямом у процесі фізичного виховання. Цей напрямок характеризується тим, що кожна вправа виконується в заданій формі і навантаженні.

2) Ігровий метод. Він може бути застосований на основі будь-яких фізичних вправ і не обов'язково пов'язаний із будь-якими іграми. Ігровий метод використовується, щоб комплексно вдосконалювати рухову діяльність у різних умовах, розвивати такі якості та здібності, як спритність, швидкість орієнтування, винахідливість, самостійність, ініціативність. Метод широко застосовується у навчально-тренувальному процесі з метою зменшення монотонності тренувальних навантажень.

3) Змагальний метод. Застосовується під час вирішення різноманітних педагогічних завдань. Це насамперед удосконалення умінь, навичок у ускладнених умовах виховання фізичних, моральних якостей. Чинник суперництва у процесі змагань мобілізує фізичні і психічні здібності людини з урахуванням функціональних можливостей його організму. Обов'язковою умовою методу змагання є підготовленість тих, хто займається, і виконання тих вправ і дій, в яких вони повинні змагатися.

Виховання фізичних якостей.

Фізичними якостями прийнято називати ті функціональні властивості організму, які визначають рухові можливості людини. Прийнято розрізняти п'ять фізичних якостей: силу, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність.

Виховання сили.

Силою (або силовими здібностями) у фізичному вихованні називають здатність людини долати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових напружень.

Виховання  сили супроводжується потовщенням та зростанням м'язових груп. Силовими вправами можна змінювати статуру, що наочно проявляється атлетичною гімнастикою (бодібілдингом). Розрізняють абсолютну та відносну силу. Абсолютна - це сила всіх м'язових груп, що беруть участь у певній  дії. Відносна сила - величина абсолютної сили, що припадає на 1 кг маси тіла людини.

На навчально-тренувальних заняттях використовуються такі методи виховання сили:

-Методи максимальних зусиль. Вправи виконуються із застосуванням гранічних або навкологранічних обтяжень. При одному підході робиться від 1 до 3 повторень та 5-6 підходів за одне заняття, відпочинок між якими становить 4-8 хв (до відновлення). Цей метод застосовується для виховання «вибухової сили», яка потрібна важкоатлетам, штовхачам ядра і т.д.

-Метод повторних зусиль (або метод «до відмови») передбачає вправи з обтяженням, що становить 30-70% рекордного, які виконуються серіями по 4-12 повторень в одному підході. За одне заняття робиться 3-6 підходів, відпочинок між серіями 2-4 хв. (До неповного відновлення). Цей метод переважно використовується з метою нарощування м'язової маси.

Метод динамічних зусиль пов'язаний із застосуванням малих та середніх обтяжень (до 30% рекордного). Вправи виконуються серіями по 15-25 повторень за один підхід у максимально швидкому темпі. За одне заняття робиться 3-6 підходів, відпочинок між ними -2-4 хв. За допомогою цього методу переважно розвиваються швидкісно-силові якості, необхідні у легкоатлетичних метаннях, у бігу на короткі дистанції.

Як допоміжний застосовується ізометричний (статичний) метод, при якому напруга м'язів відбувається без зміни їхньої довжини. Використання ізометричного методу дозволяє максимально напружувати різні м'язові групи тривалістю 4-6 с. За одне заняття вправа повторюється 305 разів із відпочинком після кожної напруги тривалістю 30-60 с. За допомогою таких вправ можна впливати на будь-які м'язові групи, але вони менш ефективні, ніж динамічний метод.

Виховання швидкості.

Під швидкістю розуміють комплекс функціональних засобів, визначальних швидкісні характеристики рухів, і навіть рухової реакції.

Швидкість, швидкісні можливості потрібні як у циклічних, так і в низці ациклічних видів спорту, трудових і побутових рухах: фехтуванні, боксі, спортивних іграх.

Розрізняють прості та складні реакції. Проста реакція-це відповідь певним рухом на заздалегідь відомий, але раптовий сигнал (постріл стартового пістолета).

При вихованні швидкості основними методами є повторний, змагальний, ігровий. Вправи плануються серіями: 8-10 х 15; 6-8 х 25 м; 3-4 х 50 м; 1-2 х 100 м (легка атлетика – спринтери, плавання), інтенсивність при цьому має бути до 100% від максимальної. Тривалість роботи підбирається з таким розрахунком, щоб спортсмен міг підтримувати високу швидкість протягом усього часу виконання вправи. У заключній частині занять необхідно виконати вправи низької інтенсивності, спрямовані на відновлення дихання та розслаблення м'язів.

Виховання витривалості.

Витривалість як фізична якість пов'язана зі стомленням, тому її називають здатністю протистояти втомі. Відомо, що втома виконує захисну функцію в організмі та веде до тимчасового зниження працездатності задовго до виснаження працюючих до виснаження працюючих органів та систем.

Розрізняють два види витривалості – загальну та спеціальну.

Загальна витривалість – це здатність виконувати роботу з високою інтенсивністю протягом тривалого часу за рахунок аеробних джерел енергозабезпечення. Вихованню загальної витривалості служать циклічні вправи (крос, пересування на лижах, плавання, веслування, велосипед).

Загальна витривалість – основа виховання спеціальної витривалості. Тренування, спрямоване на підвищення загальної витривалості, приділяється час та для  підготовці висококваліфікованих спортсменів.

Методи виховання загальної витривалості поділяються на: рівномірний, змінний, повторний, інтервальний.

Спеціальна витривалість – це здатність ефективно виконувати роботу у певній трудовій чи спортивній діяльності, незважаючи на стомлення, що виникає.

Розрізняють швидкісну, силову та статичну спеціальну витривалість.

У бігу на короткі дистанції (100-200 м) у деяких спортивних іграх швидкісна витривалість пов'язана з виникненням кисневого боргу. Серцево-судинна та дихальні системи не встигають забезпечувати м'язи киснем через короткочасність та велику інтенсивність вправи, тому всі біохімічні процеси в працюючих м'язах відбуваються в умовах гіпоксії.

Силова витривалість – це здатність тривалий час виконувати вправи (дії), які потребують значного прояву сили.

Витривалість до статичних зусиль – здатність протягом тривалого часу підтримувати м'язову напругу без зміни пози. Зазвичай у цьому режимі працюють лише окремі групи м'язів. Тут існує зворотна залежність між величиною статичного зусилля та його тривалістю – що більше зусилля, то менша тривалість.