Збірник текстів для диктантів
ОПОРНИЙ ЗАКЛАД ОСВІТИ «КУРІСОВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ» КУРІСОВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
Збірник текстів для диктантів з української мови
для 5 – 7 класів НУШ
за новим правописом
Курісове
2025
Упорядник Мірза С.А. – учитель української мови та літератури ОПОРНОГО ЗАКЛАДУ ОСВІТИ «КУРІСОВСЬКИЙ ЛЙЦЕЙ» КУРІСОВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
Рецензент Оренчук О.В. – учитель-методист ОПОРНОГО ЗАКЛАДУ ОСВІТИ «КУРІСОВСЬКИЙ ЛЙЦЕЙ» КУРІСОВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
Матеріал схвалено та рекомендовано до використання методичним об’єднанням учителів мовно-літературної галузі
Анотація
Збірник текстів з української мови (диктанти) пропонується для учнів 5-7 класів (НУШ) всіх типів шкіл в Україні.
Тексти складені на основі місцевого історичного матеріалу села Курісове та Одещини. Тексти змістовно цілісні, логічно завершені, зрозумілі й доступні школярам цього віку (5 - 7 кл.); обсяг текстів від 90 до 130 слів.
Лінгвістичне наповнення текстів відповідає вимогам шкільної програми.
Ці тексти можна використовувані для формування та вдосконалення мовних умінь і навичок учнів 5-7 класів.
Передмова
Вивчення історії рідного краю на уроках української мови має велике значення для формування компетенцій у здобувачів освіти.
Історична довідка. Заснування села Курісове пов’язане з наслідками російсько-турецької війни 1768-1774 рр., коли до Російської імперії відійшла територія між Південним Бугом та Дністром.
У 1773 році катеринославський намісник відвів 6 тисяч десятин землі в гирлі річки Балай начальнику канцелярії графа О. В. Суворова, підполковникові Івану Онуфрійовичу Курісу. Поселення отримало назву Балай.
1 жовтня 1787 року Курісом була зведена Покровська церква. Змінено назву на Покровське, а з 1851 року – Курісово-Покровське.
Іван Онуфрійович Куріс, вийшовши у відставку, у 1810 році почав зводити поміщицький будинок у вигляді замку. Будівельним матеріалом слугував камінь-черепашник. За 10 років було зведено розкішний палац у мавританському стилі з елементами готичної архітектури.
Його син, Іраклій Іванович, переселив сюди у 1873 році кріпаків із Харківщини. Звів вітряний млин, започаткував розведення тонкорунних овець.
Подальші позитивні зрушення в розвитку села пов’язані з ім’ям Івана Іраклійовича Куріса, який успадкував маєток у 1862 році. Відомий громадський діяч, господарник, колекціонер та бібліофіл, очільник дворянства спочатку Одеського повіту, потім всієї Херсонської губернії.
У 1861 році разом з матір’ю, відкрив у селі народну школу, забезпечив її утримання.
У 1872 році в селі була відкрита лікарня.
У 1891-1892 рр. до старої будівлі замку було добудоване західне крило, а саме: бібліотеку, парадну залу, терасу, житлові й господарські приміщення. Південний і північний фасади оформлені декоративними прикрасами в готичному стилі. На центральній стіні західної частини відтворено родовий герб Курісів. Площа всієї побудови складала 2100 м2.
Під час революції 1917 року мешканці села розгромили маєток.
У 1990 році була запланована чергова реставрація помістя, однак у будинок влучила блискавка, і пожежа залишила по собі лише стіни.
У 2016 році село Петрівка було перейменоване на Курісове.
Палац-садиба Курісів – пам’ятник культури державного значення.
Методичні рекомендації
Пропонований посібник може використовуватися для різних форм контролю й перевірки навчальних досягнень учнів, рівня сформованості мовної компетентності, навчально-тренувальної роботи з метою закріплення стійких умінь і навичок грамотного мовлення і письма.
Письмова робота з української мови у вигляді диктанту надає можливість обʼєктивно перевірити писемну (орфографічну й пунктуаційну) грамотність учнів. Під час підготовки до написання диктанту вчитель має взяти до уваги чинники, які сприяють успішному написанню диктанту. Їх кілька.
Перший чинник - це глибоке, усвідомлене знання норм української мови, закріплених правилами орфографії та пунктуації.
Вони викладені в новому «Українському правописі», довідниках з правопису й підручниках з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів.
Другий чинник - це наявність уміння правильно писати та навичок автоматичного грамотного письма. Суть його полягає в тому, що знання правил мови (особливостей, закономірностей) необхідно трансформувати в уміння застосовувати певне правило до конкретної мовної одиниці (слова, морфеми, форми, синтаксичної конструкції), а потім закріпити його у схожих (аналогічних) мовних одиницях. Лише добре закріплене вміння правильно писати певну орфограму чи пунктограму можна шляхом систематичних вправ трансформувати у навичку автоматично писати грамотно. Гарантію успішно написати диктант має той учень, який володіє цим автоматизмом.
Третім чинником є морально-психологічний стан учня, його готовність бути уважним, зібраним, зосередженим, цілеспрямованим, оперативним.
Готуючи школярів до диктанту, учителю варто також заздалегідь
продумати, з якими орфограмами й пунктограмами у них можуть
виникнути проблеми і як цьому можна запобігти. Скажімо, є учні, які не досить добре знають правила. Звісно, тут порада одна: учити. А є такі учні, що, засвоївши правила, не впізнають їх у закономірності певних явищ, не бачать цю закономірність у конкретному слові чи словоформі. У такому випадку необхідно виробляти вміння застосовувати правило до конкретного матеріалу тексту. Є й такі школярі, котрі добре знають правила, уміють доречно їх використовувати, але в умовах диктування не встигають зрозуміти орфограму чи пунктограму, визначити й відтворити потрібне правило.
Отже, існують різні мовленнєві ситуації. Учителю варто ознайомитися з повним текстом обраного диктанту й вибрати необхідну кількість слів для запису учнями, враховуючи при цьому підготовку школярів. Є можливість не тільки обрати диктант відповідної складності, а й за потреби ще раз звернутися до найскладніших правил. Рекомендовані тексти диктантів можна використовувати як для пояснювальних навчальних диктантів, так і для виконання творчих вправ зі звʼязним текстом, а також для групової та фронтальної роботи у класі.
Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
з української мови
Диктант
Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності є контрольний текстовий диктант.
1. Перевірці підлягають уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила і словникові слова, визначені для запам'ятовування; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; належним чином оформляти роботу.
Перевірка здійснюється фронтально за традиційною методикою.
2. Матеріал для контрольного завдання. Для контрольного текстового диктанту використовується текст, доступний для учнів даного класу.
Обсяг диктанту по класах:
|
Клас |
Кількість слів в тексті |
|
5-й |
90-100 |
|
6-й |
100-110 |
|
7-й |
110-120 |
|
8-й |
120-140 |
|
9-й |
140-160 |
|
10-й |
170-180 |
|
11-й |
180-190 |
|
12-й |
190-200 |
П р и м і т к а. У визначенні кількості слів у диктанті враховують як самостійні, так і службові слова.
Для контрольних диктантів використовуються тексти, в яких кожне з опрацьованих протягом семестру правил орфографії та/чи пунктуації були представлені 3-5 прикладами.
3. Одиниця контролю: текст, записаний учнем з голосу вчителя.
4. Оцінювання. Диктант оцінюється однією оцінкою на основі таких критеріїв:
- орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково;
виправляються, але не враховуються такі орфографічні і пунктуаційні помилки:
1) на правила, які не включені до шкільної програми;
2) на ще не вивчені правила;
3) у словах з написаннями, що не перевіряються, над якими не проводилась спеціальна робота;
4) у передачі так званої авторської пунктуації.
- повторювані помилки (помилка у тому самому слові, яке повторюється в диктанті кілька разів), вважається однією помилкою однотипні (помилки на те само правило), але в різних словах вважаються різними помилками;
- розрізняють грубі і негрубі помилки; зокрема, до негрубих відносяться такі:
1) у винятках з усіх правил;
2) у написанні великої букви в складних власних найменуваннях;
3) у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках, утворених від іменників з прийменниками;
4) у випадках, коли замість одного знаку поставлений інший;
5) у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях не хто інший, як....; не що інше, як...; ніхто інший не...; ніщо інше не...);
6) у пропуску одного із сполучуваних розділових знаків або в порушенні їх послідовності;
7) в заміні українських букв російськими;
- п’ять виправлень (неправильне написання на правильне) прирівнюються до однієї помилки;
- орфографічні та пунктуаційні помилки на неопрацьовані правила виправляються, але не враховуються.
Нормативи оцінювання по класах:
|
Бали |
Кількість помилок |
|
1 |
15-16 і більше |
|
2 |
13-14 |
|
3 |
11-12 |
|
4 |
9-10 |
|
5 |
7-8 |
|
6 |
5-6 |
|
7 |
4 |
|
8 |
3 |
|
9 |
1+1 (негруба) |
|
10 |
1 |
|
11 |
1 (негруба) |
|
12 |
– |
Пам’ятка для учнів «Як писати диктант»
- Уважно прослухайте текст диктанту.
- Коли вчитель зачитуватиме кожне речення в цілому, слухайте його до кінця й не робіть ніяких записів.
- Починайте записувати речення лише тоді, коли вчитель почне його читати частинами, роблячи тривалі паузи.
- Під час записування речення більше звертайте увагу на орфографію (написання слів), але не треба забувати й про розділові знаки.
- Під час перевірки записаного речення потрібно передусім зважати на інтонацію й особливо ретельно перевіряти поставлені розділові знаки (у цьому важливу роль відіграють паузи: ледь помітну паузу роблять у тих місцях, де треба поставити кому, а більш помітну — на місці двокрапки чи тире; явна пауза означає, що треба поставити крапку з комою).
- Сконцентруйте свою увагу й не відволікайтеся під час написання диктанту.
- Не «збирайте» помилки, зазираючи під час написання диктанту в роботу сусіда (як показує практика, на це, по-перше, витрачається час, якого і так мало, а по-друге, потім часто доводиться шкодувати через помилку, допущену в наслідок такого виправлення).
5 КЛАС
Степ
Безкрайній степ. Навесні чудовий від розкоші квітів і трави, що доходила по черево коням. Спекотного літа вона перетворювалася на випалені простори, де змішувалися сірі курні марива й вільно гуляло всіляких розмірів перекотиполе. Узимку ж білий килим покривав усе це, а крижаний вітер гасав на просторі в марній спробі відшукати хоч якийсь закуток. Ти пів степу обійди, а навряд чи знайдеш місце для схову.
Після отримання цього дару Куріс не в силах був впоратися зі звичайним у таких випадках нетерпінням і негайно вирушив у межі відведених йому земель. Там він знайшов лише голий степ із рідкісною південною рослинністю, де йому та його нащадкам треба було жити і працювати для освоєння цього краю. (108 сл.)
Розвиток поселення
Насамперед у маєтку був упорядкований палац і прилеглий до нього добряче зарослий сад. Продовжуючи справу батька, Іраклій Іванович замовив у різних країнах понад 120 видів дерев та кущів. У поселенні збудували новий вітряк, а в районі слободи з'явилися хати для переселенців, де новий поміщик неодмінно змушував господарів висаджувати лісові та фруктові дерева навколо своїх ділянок. Тоді ж в економії поміщика було започатковано вівчарство, для цього звели додаткові господарські будівлі для овець – кошари.
Для сприятливого розвитку будь-якого населеного пункту важливим є час і місце заснування поселення. Ось і Покровське своїм успішним розвитком багато в чому завдячує старовинному тракту Одеса-Вознесенськ, що прилягає до нього зі східного боку. (100 сл.)
Мандрівка часом
Після Другої світової війни в селі проходили відновлювальні роботи. Запрацювали маслозавод, МТС, мінімлин, знову почали діяти школа, технікум, бібліотека.
Продовжуючи прогулянку селом Петрівка (нині Курісове), повернемо на вулицю Партизанської слави, де в XIX столітті розмахували своїми крилами чотири вітряки. У колишній будівлі земської школи виявляємо сільське відділення міліції.
А де ж відома Курісово-Покровська лікарня, створена за ініціативи Івана Іраклійовича Куріса в 1870-ті роки? Як не дивно, вона на тому ж місці, щоправда, за довгий час лікарня обросла багатьма допоміжними будівлями. Але й сьогодні, змінивши не одне покоління лікарів та медичних сестер, вона, як і раніше, виконує свою надзвичайно важливу місію. (98 сл.)
Ліс
Відчуваючи особливу любов до шуму зелених лісів, Іван Іраклійович безперервно насаджував ліс на своїх землях. Лісовий масив на північно-східному схилі високого пагорба, що прямо навпроти хазяйської економії, складався в основному з дерев акації, ясена, береста, клена, гледичії, берези і софори. Невеликі ділянки займали хвойні рослини.
Матеріалом для посадок служили саджанці, які поміщик купував у різних розсадниках, але найчастіше – у Бердянському лісництві, де вони завжди були високої якості.
Іван Іраклійович влаштовував власні розплідники, які давали фруктовий та лісовий посадковий матеріал у таких кількостях, що дозволяло йому навіть продавати саджанці іншим господарям та мешканцям сусідніх сіл.
Жителям Курісово-Покровського лісові молоді дерева поміщик роздавав безкоштовно. (104 сл.)
Омріяний хутір
Іван Онуфрійович давно мав намір придбати дачне містечко в районі морського узбережжя, а тут якраз і нагодився зі своїм хутором Фома (Томас) Кобле, який надумав остаточно розлучитися з ним і оселитися у своєму маєтку в селі Коблеве, що за 50 верст.
Придбаний хутір знаходився відразу за старою фортецею. У той час, коли більша частина приморського берега залишалася ще в первісній своїй дикості, на цій дачі багато одеських мешканців, за свідченням сучасників, не раз зустрічали Перше травня. Окрасою цього приморського хутору став збудований на деякій відстані від урвища гарний будинок, від якого до моря вела дерев’яна крита галерея. (96 сл.)
Дорога
Село Покровське своїм успішним розвитком багато в чому завдячує старовинному тракту Одеса-Вознесенськ, що прилягає до нього зі східного боку. Яку незліченну кількість людей пропустила через себе ця дорожня артерія! Піднімаючи пилюку, по ній пролітали й татарські кибитки, і бойові козацькі загони, не поспішаючи плелися торгові обози, мчали поштові карети. У XVIII столітті дорога називалася «торгівельним трактом» або «чумацьким шляхом», а в XIX столітті, зі збільшенням кореспонденції, що пересилалася, отримала назву «поштова дорога». Козаки-чумаки, що займалися перевезенням вантажів і супроводом торгових обозів, були завсідники тутешніх місць. (95 сл.)
Громадський діяч
Любов до історичних пам'яток і нумізматики, художніх палітурок і обкладинок, допитливість та прагнення до досконалості стали характерними рисами Івана Іраклійовича. Він з юних років прагнув брати участь у насиченому громадському та світському житті Одеси, охоче відгукувався на велику кількість пропозицій доброзичливих одеситів, які відкривали в місті те чи інше товариство, клуб чи організовували якийсь благодійний захід. При цьому Куріс дуже вибірково й серйозно підходив до вибору пропозицій і всіляко уникав несумлінних людей та заходів. Він хотів бути максимально корисним суспільству, грошей для пристойних установ не шкодував, але й не мав слави марнотрата. (91 сл.)
Прапор
Ясного травневого дня 1876 року в Одеському порту біля Царської пристані яскравою плямою на тлі блакитного моря вирізнялася строката компанія одеської знаті. Тут були іноземні консули в костюмах, трохи віддалік жваво перемовлялися дами в багатих сукнях, притримуючи свої ошатні капелюшки, так і прагнули встигнути за подихами морського вітру. Поставою та красою мундирів вирізнялися морські офіцери.
Опівдні вся ця ошатна група спрямувала свої погляди на флагшток, де затремтів вперше піднятий в Одеському порту прапор Чорноморського яхт-клубу. У той момент вгору злетіли прапори на щоглах яхт, що вишикувалися поряд у лінію. Ця подія не обійшла й родину Курісів – видатних меценатів нашого краю. (93 сл.)
6 КЛАС
Палац-садиба Курісів
Початок будівництва садибного поміщицького будинку відноситься приблизно до 1810 року, а закінчення в деяких джерелах датується 1820-м роком. Місцем для його будівництва Іван Онуфрійович вибрав не вершину пагорба, а один із східних схилів балки. Цей факт, здається, може свідчити лише про певну скромність і стриманість свого господаря. Коли дивишся сьогодні на цей палац, що дивом зберігся, стіни, центральний портал, що нагадує вхід у мусульманську мечеть, на півкруглі бічні виступи, на вежі, схожі на мінарети, на стрілчасті вікна, наче тільки що списані з картинки англійського журналу, запитуєш себе: коли й чому?
Сьогодні, коли вогняне згарище повністю знищило дах і перекриття замку, сором'язливо оголені камені черепашнику можуть відкрити фахівцям історію свого будівництва. (114 сл.)
Легенда
Досі в колишньому поселенні Покровському, що в 1851 році стало іменуватися містечком Курісово-Покровським, а тепер називається Курісове, збереглася цікава легенда про те, як було визначено межі володінь тодішнього підполковника Куріса. Йому наказали взяти собі землі в тих розмірах і стільки, скільки зможе об’їхати на своєму коні за один світловий день. Змучивши себе й коня, він, таким чином, зміг обскакати ні багато, ні мало, а 6000 десятин землі. Зовсім неправдоподібний, зате гарний і романтичний переказ.
Після отримання цього дару Куріс не в змозі був впоратися зі звичайним у таких випадках нетерпінням і негайно вирушив у межі відведених йому земель. (101 сл.)
Реставраційні роботи
Після Другої світової війни, незважаючи на те, що країна лежала в руїнах, на реставрацію замку Курісів, як пам'ятки архітектури, держава виділила 2 мільйони рублів. Це дозволило оновити замок і надати йому свіжого доглянутого вигляду. Були надійно укріплені вежі та їх краї, повністю відремонтовано дах, після чого його конфігурація дещо змінилася, а систему водовідведення переробили так суттєво, що при цьому повністю порушили гідроізоляцію та гідрогеологічний режим. Тоді ж воду в ставку навпроти тераси спустили, після чого відбулося остаточне замулювання колись прекрасної водойми. На його місці тепер звичайна рівнинна місцевість із одиночними групами невисокого чагарнику та тонким, як ниточка, струмочком. (99 сл.)
Сільськогосподарське товариство
У 1828 року з метою збільшення продукції, від землі виробленої, та поліпшення всього сільського господарства 2 жовтня було видано указ, згідно з яким в Одесі засновувалося Товариство сільського господарства. При цьому з боку уряду обіцялася всіляка підтримка його розвитку, зокрема й матеріальна. Згодом Товариство справді перетворилося на справжній центр із розповсюдження культури землеробства та тваринництва в цих краях, а через п'ятдесят із лишком років на чолі його став онук генерала Іван Іраклійович Куріс.
В освіті Товариства сільського господарства І.О. Куріс побачив цікаву та привабливу перспективу, коли можна сміливо займатися виробництвом сільськогосподарських продуктів та хліба на землях свого Покровського маєтку, а виробленим – успішно торгувати в місті. (103 сл.)
Новий господар
З появою нового господаря життя в маєтку змінилося. Для великих робіт у поселенні були потрібні додаткові робочі руки, а саме Покровське залишалося невеликим селом.
Купівлю нових кріпаків міг собі дозволити тоді далеко не кожен поміщик. Простий сільський працівник, бувало, коштував до 300 рублів, а якщо це був майстер якоїсь справи, то платити доводилося й дорожче. Ціна жінки могла бути 50 рублів. Влітку для косовиці та жнив з усіх кінців приходило багато різного люду. Ніхто, зрозуміло, жодних паспортів не вимагав, бо сезонний працівник – що птах літній.
За домовленістю між братами, ще приблизно десяток сімей із Луциківського маєтку зі своїми пожитками перебралися сюди, на береги річки Балай. (102 сл.)
Літні вечори
Повертаємось до Херсонської губернії, до Одеського повіту. Там, за 60 верст від Південної Пальміри, в містечку Курісово-Покровському стоїть у густій зелені парку великий, незвичайний будинок. Своїми гарними вікнами він дивиться на невелику річку Балай, що завжди несе вечірню прохолоду після спекотного дня, за якою щовечора заходить сонце. Спостерігати цю багатобарвну красу світила, що сідає за горизонт, стало щоденною звичкою двох мешканців будинку – то були вдова Іраклія Івановича Куріса, Любов Станіславівна, і її єдиний син Ваня, любовно названий так в пам'ять.
Кожен такий вечір неодмінно супроводжувався захоплюючими розповідями матусі про величезний цікавий світ і про безліч природних явищ у ньому і закінчувався затемна, коли кликали вечеряти. (105 сл.)
Велич
У торцях цієї будівлі розташовувалися великі арочні в'їзди, обрамлені лиштвами. На жаль, від цих будівель практично нічого не лишилося.
Численні внутрішні кімнати були залиті яскравим сонячним світлом через дах, але від цього замок не здавався ні жалюгідним, ні убогим. Навпаки, він вражав своєю надзвичайною красою, можна навіть сказати розкішшю, і відточеністю рідкісних архітектурних форм.
Звідки тут, серед південноукраїнського степу й далеко від великого міста, взявся такий архітектурний ансамбль? Хто й коли зводив ці жорсткі, але при тому напрочуд гладкі стіни, з ледве помітним швом між добре обробленим камінням? Хто були господарями цих багатих апартаментів і яка їхня доля? Ці та багато інших питань тіснилися в голові… (107 сл.)
Будівництво
Місцем для будівництва садибного поміщицького будинку Іван Онуфрійович вибрав не вершину пагорба, а один із східних схилів балки.
Робота кипить. Місцеві умільці-ковалі, витираючи спітнілі обличчя, завзято кують цвяхи. Їх потрібно багато різних – великих і маленьких. Вже завтра одним ударом майстрового молотка «втопить» цвях аж по голівку в дерев'яному тілі покрівлі.
І ось уже перестук десятків молотків із даху летить по окрузі. Осторонь, складена рівними рядами, чекає свого часу марсельська черепиця, яка напередодні привезена з Одеського порту. На лимані й на берегах Балаю ріжуть і відразу й просушують очерет. Незабаром він стане основою для майстерного ліплення внутрішніх залів замку. (98 сл.)
Захоплення
Іван Іраклійович ґрунтовно захопився старовинними монетами. Особливу зацікавленість у нього викликали монети стародавніх поселень на півдні та грецькі. Серйозний підхід до нумізматики зажадав додаткових знань зі світової історії, і він з головою поринув у читання товстих історичних книг і журналів.
У двадцять один рік він залишається один на всьому білому світі. Але це вже був не палкий юнак, а статечний, добре вихований чоловік, у якому вже дозріла потужна спонукальна сила до збирання, а масштаби його захоплення з кожним роком ставали дедалі ширшими. Всього через кілька років Іван Іраклійович стає відомим у місті колекціонером старовинних монет і марок, а його знання в цій галузі давали привід говорити про нього як про майбутнього великого вченого.(113 сл.)
7 КЛАС
Герб
Від несподіванки перехопило дух: ми затамували подих. Через хвилину перед нами відкрилася велика панорама справжнього середньовічного замку, складної та важкозрозумілої архітектури. Дві високі вежі, що нагадують мусульманські мінарети, з обох боків охороняли ажурний мавританський парадний вхід. Стіни з численними виступами та закругленнями веж були справжніми готичними замковими укріпленнями, ось тільки замість вузьких бійниць вони були прикрашені цікавими стрілчастими вікнами.
Повільно обійшовши споруду, ми виявили з тильного боку величезну, прекрасну за виконанням, терасу з широкими сходовими маршами, які колись спускали своїх господарів до водойми. На верху західної стіни, що виходить на ту ж терасу, добре видно великий герб, майстерно витесаний із каменю. На ньому рука в латах лицаря, гордо тримає лаврову гілку, а нижче чіткі букви девізу проголошують: «Хай буде правда». (120 сл.)
Неймовірний задум
Задумуючи й створюючи будь-яке творіння, людина, як правило, вкладає в нього часточку своєї душі й обов'язково залишає в ньому відбитки свого характеру.
Здається, що проєктування замку не обійшлося без роботи творчої думки як архітектора, так і самого господаря. Остаточне рішення в питанні вибору вікон, входів-виходів, стін, веж, балкончиків залишалося, безумовно, за господарем. Тому, дивлячись сьогодні на архітектурний замковий комплекс Куріса, можна вгадати в ньому закритий та обережний, але не агресивний характер його власника. Тоді як присутність східного стилю говорить про мудрість найчастіше притаманну Сходу. Висока південна вежа з великим оглядом нагадує про широке коло занять господаря, а також про його далекоглядність. Бездоганно вигострені й форми стін замку, де немає нічого зайвого. (110 сл.)
Місце відпочинку
Обійшовши стороною замок, піднімаємося по пологому схилу західного пагорба на його вершину. На всьому шляху лісовими стежками нас супроводжують два хлопчики – добровільні провідники з місцевих. Сюди нас привели перекази, які розповідають про те, що саме на цьому схилі, на ділянці, засадженій вічнозеленими туями, любив проводити час відпочинку Іван Іраклійович Куріс.
І ось ми на місці. Звідси відкривається чудова панорама села.
Можна дивитися просто стоячи на землі, а для найкращого ефекту варто піднятися на старе дерево з величною кроною. Чарівна природа знову дивує, відкриваючись у всій своїй красі, звідси, з висоти пташиного польоту. А доповнюють уяву й живу фантазію розгонисті гілки старих туй, неначе крила великого птаха. Ця місцевість своїм рельєфом нагадує звернену на північ відкриту долоню лівої руки, де великий палець – західна гора, інші, підняті горбки пальців, – північно-східні поля. Тоді вигин «лінії життя» на долоні – русло річки Балай.(135 сл.)
Несподіванка
Стояв зовсім звичайний осінній день, по-літньому теплий, з рідкісними хмарами на яскраво-синьому небі.
Серед уже пожовклого листя високих дерев незрозумілою плямою майнув сірий кам'яний масив, що здалеку нагадує високу стіну. Через хвилину перед нами відкрилася велика панорама справжнього середньовічного замку, складної та важко зрозумілої архітектури. Дві високі вежі, що нагадують мусульманські мінарети, з обох боків охороняли ажурний мавританський парадний вхід. Стіни з численними виступами та заокругленнями веж були справжніми готичними замковими укріпленнями, ось тільки замість вузьких бійниць вони були прикрашені цікавими стрілчастими вікнами.
На вершечку західної стіни, що виходить на терасу, добре видно великий герб, майстерно витесаний із каменю, а на ньому чіткі букви проголошують: «Хай буде правда». За основу повсякденного буття такі мужні та високоморальні слова! (119 сл.)
Наречена
Після отримання земельного наділу Куріс не міг впоратися зі звичайним у таких випадках нетерпінням і негайно вирушив у межі відведених йому угідь. Там він знайшов лише голий степ з рідкісною південною рослинністю, де йому і його нащадкам треба було жити й працювати для розвитку цього краю. Усі проєкти та плани були ще попереду, а тоді його магнітом тягнуло до молодої дівчини Уляни Іванівни Ханенко, з якою він вирішив зв'язати свою долю. Наречена походила зі знатного роду Уманського полковника та гетьмана правобережної України Михайла Ханенка. Не менш відомим був і сам батько нареченої, Іван Миколайович, який служив ад'ютантом у графа Румянцева під час російсько-турецької війни, а матінка її, Софія Іванівна Горленко, була правнучкою українського гетьмана Данила Апостола. (116 сл.)
Любов до коней
Конярство в Курісово-Покровському завів ще батько Івана Іраклійовича. За Іраклія Куріса в маєтку був великий табун коней, який продовжував існувати ще довгий час по його смерті. У заводській стайні містечка налічувалося 206 коней, але поступово їх кількість знизилася до 113, а ще через шість років тут можна було виявити тільки 5 заводських жеребців і 50 маток, не рахуючи 36 інших коней. Згодом число їх продовжувало зменшуватися. Заводські коні часто переходили в розряд робітників, оскільки племінному розведенню Іван Іраклійович приділяв все менше й менше уваги.
У сусідньому селі Каїри знаходився інший відомий в окрузі конезавод, що належав поміщику Миколі Івановичу Альбранту. Йому також було чим пишатися: на Одеській сільськогосподарській та фабрично-заводській виставці 1884 року пара упряжних коней іспанської породи з конезаводу Альбранта була удостоєна бронзової медалі. (125 сл.)
Переселення
Для спорудження безпосередньо садиби та всієї майбутньої економії Іван Онуфрійович Куріс обрав ділянку в південній половині поселення. На решті його частини поступово склалися своєрідні, що відрізняються один від одного, райони проживання поселян – слобода та містечко. Першим серйозним кроком у розвитку Покровського стало переселення сюди частини кріпаків із родового села Курісів Луциківки Лебединського повіту Харківської губернії. Недарма кажуть, що переселення як пожежа чи стихійне лихо. Запряжені кіньми та биками вози, завантажені нехитрим селянським скарбом, під плач дітлахів та прощальне завивання баб низкою рушили на південь. У дорогу відбиралися тільки майстри своїх справ, вміння та досвід яких був необхідний на новому місці.
За іменними списками селян, які довго зберігалися в маєтку, було встановлено, що в 1795 році з Луциківки перевезено на південь 53 селянина чоловічої статі. (123 сл.)
Захоплення
Варто зазначити, що Іван Іраклійович Куріс теж був небайдужий до художніх палітурок і обкладинок. Із задоволенням робив замовлення кращим палітурникам, як у своїй країні, так і за кордоном.
Бажаючи мати відмітний знак для своїх «обраних» книг, він розробив та замовив шість типів суперекслібрисів*. В основу його книжкових знаків, що яскраво відображають дух і характер господаря та його бібліотеки, було покладено сюжет родового герба. Декілька книг з бібліотеки Куріса з такими екслібрисами знаходяться у Відділі рідкісних видань та рукописів Одеської національної наукової бібліотеки.
Колекції Івана Іраклійовича були настільки великі, що зовсім переповнювали старий дідів будинок, зате в новому – справжньому палаці, йому вдалося виділити під величезні книжкові збірки окреме бібліотечне приміщення, де він знаходив спокій та натхнення. (113 сл.)
*Суперекслібрис (від лат. «super» – «над, понад, зверху»; «ex libris» – «з книг» (див. «екслібрис») – книжковий власницький знак, відтиснутий на корінці («малий суперекслібрис») або кришці (кришках) оправи книги металевим штампом-матрицею за допомогою гарячого тиснення.
Камінні розповіді
За наявними даними будівництво замку з вежами та колонами було закінчено до 1820 року. Сьогодні, коли вогняне згарище повністю знищило дах і перекриття замку, сором'язливо оголені камені черепашнику можуть відкрити фахівцям історію свого будівництва. При уважному дослідженні можна відрізнити каміння майже двохсотрічної давності та пізнішого періоду. Існує думка, що першою була східна частина будівлі – палац.
Було досліджено кожен квадратний метр стін замку, що збереглися, і дійшли висновку, що за Івана Онуфрійовича Куріса був збудований лише великий гарний поміщицький будинок, з декоративною обробкою і портиком з колонами. Все інше, що сьогодні називається замком Курісів, ймовірно, було зроблено через сімдесят років, за часів його онука Івана Іраклійовича. І зараз дуже легко помітити на стінах місця стику старої східної споруди та новішої, що відноситься до 1892 року. (128 сл.)
Батьківський спадок
Час крокує невпинно вперед. Рідні та близькі з болем у серцях попрощалися з Іваном Онуфрійовичем. За батьківським заповітом, села Покровське та Нетребівка, з усіма кріпаками (540 душ чоловічої статі) успадкував Іраклій Іванович. Харківський маєток у селі Луциківка, з 376 селянами, та сусіднє з Покровським село Каїри в Одеському повіті, де проживали 182 кріпаки, відійшли до старшого сина — Платона Івановича. Смерть батька й майнові зобов'язання, що з'явилися, вимагали, на думку братів, змін у їхньому життєвому устрої та в подальшій кар'єрі.
У 1837 році Іраклій Іванович, посилаючись на нездужання й хворобу, подав прохання про відставку. І, отримавши чин майора з мундиром, він пішов до себе в Покровський маєток.
З появою нового господаря життя в маєтку, останні роки більше схоже на запущений ставок восени, значно змінилася — все ожило, почало рухатись. (130 сл.)
Література
- Михальченко В. А., Сивирин О. Г. Да будет правда: история дворянского рода Курисов – возрождение из забвения. – Одесса: Издательство "Эвен", 2005. – 328 с.: ил.
Зміст
Передмова_____________________________________________________3
Методичні рекомендації_________________________________________4
Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з української мови ___5-6
Пам’ятка для учнів «Як писати диктант»___________________________7
Тексти диктантів
5 клас ________________________________________________________8-10
6 клас________________________________________________________11-14
7 клас________________________________________________________15-19
Література____________________________________________________20
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку