До розіграшу
залишилось:
9 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

«Жінки і жіноча доля у житті і творчості Т. Г. Шевченка»

Про матеріал

Шановні колеги! Спробуйте зробити цей захід костюмованим, використовуйте аудіо та відеоматеріали в мультимедійній презентації.Бажаю Вам успіху! Сподіваюся на співпрацю

Перегляд файлу

«Жінки і жіноча доля у житті і творчості

Т. Г. Шевченка»

(На фоні ліричної української мелодії звучать слова з-за сцени)

  • Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.
    Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим .
    Десять літ він томився під вагою російською солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
    Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
    Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били зі здорового джерела життя.
    Найкращий і  найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу силу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
    Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

Ведучий І: В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні , і в  дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Крізь глум юрби і суєту,

Ні, не в минуле, а в майбутнє,

До тебе я, Тарасе йду.

 

1.  Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього до живого,

У Всесвіті віршів  й поем

І в дощ, і в сніг карбую кроки

І чую, дивлячись в блакить:

Реве та стогне Дніпр широкий.

Щоб розбудити всіх, хто спить.

 

Ведучий ІІ: Я не один іду до нього -

Ідуть до нього тисячі.

Неначе грішники до Бога

Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту

Вогонь поезії не згас.

Той рух до сонця не спинити,

Бо зветься сонце те – Тарас.

 

2. Мова українська – то Шевченка слово,

 Лесі  Українки і Марка Вовчка.

 

3. Мова українська – то дарунок Бога,

  Це барвисте слово генія Франка.

 

Ведучий І:  Мова українська – це і степ широкий,

  Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

 

1.Мова українська – це і степ широкий,

  Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

 

2. Мова українська – океан глибокий

  Мудрості народу – вічної краси.

 

3. Мова українська – берегиня наша,

  Пісня материнська, голос немовлят.

 

Ведучий ІІ: Мова українська – це достатку чаша

  І найбільше свято із відомих свят.

1. Рідна мово! У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його.

2. Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

3. Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий І: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ, а з ним й просту українську жінку, чий образ проходить через його поезію і життя.

(Звучить пісня на слова Т. Г. Шевченка)

Ведучий І: Муза Шевченка зривала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було зазирнути туди! Як в українській вишиванці символічно поєдналися червоний і чорний кольори, так у поезії Великого Кобзаря України переплилися любов і ненависть, ніжність і гнів.

Ведучий ІІ: Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно з любов’ю й болем оспівував у своїй творчості жінку – Матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду.

Ведучий І: Його невмируще:

  • Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі, -

Стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині.

Ведучий ІІ: Мати – то найсвятіше на світі: «А хто матір зневажає, того бог карає».

З Шевченком пов'язаний великий образ матері – страдниці: і тієї, що змушена втопити своє байстря, і тієї що у коротенькому хвилину відпочинку пестує свого сина і тільки вісні бачить його вільну долю.

 

4. На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася — нема нічого...
На сина глянула, взяла,
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.

 

Ведучий І: Тарас Шевченко був заклятим ворогом всяких знущань і насильства, тому і вибрав темою своїх поезій долю жінки, як одну з найбільших плям на загальному похмурому тлі тогочасного суспільного ладу. Найбільше людське горе він бачив у горі жіночім, і саме тому така непоборна й сильна його жіноча лірика. Милосердям і любов'ю сповнені твори поета: від поеми «Катерина» до поеми «Марія».

(Інсценізація «Катерини»)

Ведучий ІІ: Сидить батько кінець стола,

На руки схилився,

Не дивиться на світ Божий:

Тяжко зажурився.

Ведучий І: Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

Мати:

«Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер — москалеві...

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько... Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх річей,

То її послухай.

Іди доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях, 

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас...»

Ведучий ІІ: Ледве-ледве

Поблагословила:

Мати: «Бог з тобою!»

Ведучий ІІ: та, як мертва,

На діл повалилась...

Ведучий І: Обізвався старий батько:

Батько: «Чого ждеш, небого?»

Ведучий І: Заридала Катерина,

Та бух йому в ноги:

Катерина:

«Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!»

Батько:

«Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

Молись Богу та йди собі —

Мені легше буде».

Ведучий ІІ: Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Ведучий І:

Пішла... Тілько мріє.

В селі довго говорили

Дечого багато, 

Та не чули вже тих річей

Ні батько, ні мати...

(Звучить уривок пісні «Така її доля у виконанні Марії Миколайчук. Звучить пісня «Причинна» у виконанні дуету)

Ведучий ІІ: Тонким ліризмом, вишуканістю, ніжністю захоплюють романтичні балади Шевченка, які стали справжніми перлинами, які своєю чарівністю й милозвучністю бентежитимуть серце читачів, скільки світ стоятиме.

(Поетично-музичний нарис «Тополя». Звучить пісня)

 

 

5. Стан високий, лист широкий

Марне зеленіє.

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить,

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє:

Кругом ні билини.

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте — все розкажу.

Слухайте ж, дівчата!

 

6. Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила — не спинила:

Пішов — та й загинув...

Якби знала, що покине —

Було б не любила;

Якби знала, що загине —

Було б не пустила;

Якби знала — не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі 

З милим під вербою.

Якби знала!..

І то лихо —

Попереду знати,

Що нам в світі зострінеться...

Не знайте, дівчата!

Не питайте свою долю!..

Само серце знає,

Кого любить. Нехай в’яне,

Поки закопають,

Бо не довго, чорнобриві!

Карі оченята,

Біле личко червоніє —

Не довго, дівчата!

До полудня, та й зав’яне,

Брови полиняють.

Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає.

(Звучить пісня)

Ведучий І: Геній, здається, уже тим геній, що різко виривається з нашого часового простору у височінь. Інколи настільки високо, що ми уже бачимо у ньому геніальності більше, аніж людського. Але ж ці генії у грудях носили людське серце, яке тріпотіло, боліло, завмирало на вістрях часу та емоцій.
А кохання, з властивими тільки йому чарами, полонило ті серця, змушуючи їх радіти і страждати, співати і плакати.
Ведучий ІІ:  Які жінки кохали поета, кого кохав він, молодий, вродливий, що підкорював собі аристократичні салони; звичайних жінок робив мадоннами, чи той сорокарічний чоловік, що втомився від самотності…

Ведучий І:  Серед  жіночих образів, близьких серцю Шевченка, першою бачимо Оксану Коваленко, з якою вони ще в дитинстві пасли ягнят, «маленькими собі любились» і яка подарувала йому диво першого поцілунку. ЇЇ ім’я фігурує в низці творів, рядки яких пройняті незрівнянною щирістю і трагізмом самотності.

(Інсценізація розмови малого Тараса і Оксани)

Тарасик: Ти у вінку — найкраща за всіх панянок на світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксанка: Срібними?

Тарасик: І з золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана: Ще ні в кого таких не було.

Тарасик: А в тебе будуть.

Оксанка: За що ж справимо?

Тарасик: Одіб'ємося від злиднів, тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю -ти йдеш.

Оксанка: Я без тебе — нікуди.

Тарасик: А як до пана покличуть?

Оксанка: Не піду! Хоч убий — не піду.

Тарасик: А я і не віддам тебе нікому!

Оксанка: А як закують?.. Мій вінок тоді до тебе приплине!

Тарасик: Оксанко, не кажи цього. Може, й річки туди не буде.

Оксанка: Докотиться через гори, байраки, долини.

 

7. Ми вкупочці колись росли ,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому.
Веселеє колись село
Чомусь тепер мені, старому,
Здавалось темним і німим,
Таким, як я тепер, старим.
І бачиться, в селі убогім
(Мені так бачиться) нічого
Не виросло і не згнило,
Таке собі, як і було.

 

8. «Чи жива
Ота Оксаночка?» — питаю
У брата тихо я. «Яка?»
«Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?»
«Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась.
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає; або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла.
А що за дівчина була,
Так так що краля! і не вбога,
Та талану господь не дав…»
А може, й дав, та хтось украв,
І одурив святого бога.

Ведучий ІІ: Так писав Шевченко про свою колишню дитячу приязнь через 18 років, уже будучи у Петербурзі. Ті почуття не погасли і на засланні. Через все життя поета проходе його перше кохання.

Ведучий І: У пантеоні симпатій Тараса Григоровича осібно стоїть княжна Варвара Рєпніна, яка за її власним зізнанням, закохалася у поета. Поет присвятив їй поему “Тризна”:

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами 

И тихоструйными речами

Мечты о рае

пробудил…

Ведучий ІІ:  35-річна незаміжня панна, освічена, розумна й красива, Варвара Миколаївна вразила    29-річного Шевченка якоюсь неземною тугою й віддаленістю від реального світу. Однак саме це й відлякувало поета від зближення з княжною. Аристократка й учорашній кріпак швидко знайшли спільну мову. Поезія, живопис, музика й душевні розмови захоплювали обох і поступово переростали в любовний роман. З боку Рєпніної це було палке кохання, а з боку поета... Важко точно сказати. Принаймні, вона була для нього кимось значно більшим, ніж просто знайома чи друг.

(На сцену виходить В. Рєпніна. Інсценізація)

Рєпніна:

  • Одного вечора, він запропонував прочитати нам свою другу поему, яка називалася «Сліпа»… О, якби я могла передати Вам усе, що пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність і біль!І яка м’яка , чарівна манера читати! Це була чарівна музика, що співала мелодійні вірші!

Ведучий І: Та все-таки поет “тримав дистанцію” і не наважувався перейти останню грань. Дві самотні душі так і не злилися в одне ціле.  І винуватцем був сам Шевченко. Він полюбляв веселі парубоцькі компанії у товаристві місцевих поміщиків Віктора й Платона Закревських, а ще встигав фліртувати з молодою дружиною останнього Ганною. 

Рєпніна:

  • Шевченко зайняв місце у моєму серці, я часто думала про нього, я бажала йому добра і хотіла зробити йому добро, при чому при моїй запальчивості – зараз же і якнайбільше. Я потай і не усвідомлюючи того, почувала ревнощі… Я хотіла, щоб він завжди був святий і променистий, щоб він сіяв істину силою свого незвичайного таланту»

Ведучий ІІ: Варвара Рєпніна постійно “завантажувала” Шевченка моральними приписами щодо праведного життя. А крім того, в любовний роман аристократки й плебея рішуче втрутилися батьки Варвари Миколаївни, які не могли допустити нерівного шлюбу. На згадку про ті почуття лишився прекрасний вірш-посвята.

 

9. Душі з небес благословенній
Дано любить, терпіть, страждать
І дар приречений, натхнення.
Дано сльозами поливать.
Ви розумієте це слово!.
Для вас я радо відложив
Життя буденного окови,

Священно діяв я ізнову
І сльози в звуки перелив
Ваш добрий ангел надлетів,

Овіяв крилами і снами
І тихозграйними річами
З душею чудо сотворив.

Ведучий І: Повернувшись із заслання, Шевченко душею ніби залишився у своїй молодості і закохувався у дівчат набагато молодших за себе. Після всього пережитого почуття самотності ще більше заполонило душу  Тараса Григоровича, і він остаточно наважився одружитися. Здійснення планів про «своє кишло», як він казав, він захотів завершити уже в час повороту з кріпості.

Ведучий ІІ: Поминувши дрібні захоплення Шевченка Кошицівною та Усковою, варто згадати його спроби одружитися з Катериною Піуновою – молодою акторкою театру . Поет познайомився з дівчиною за лаштунками.

(Інсценізація монологу Піунової)

Піунова:

  • Я зробила перед Тарасом Григоровичем реверанс — він подав мені руку... посміхнувся і сказав: «Вами я завжди милуюсь, коли бачу на сцені». Під гримом я почервоніла до вух. У збентеженні я щось пробурмотіла, не знаючи, що мені казати, щоб висловити йому своє задоволення, свою радість з приводу знайомства з ним. Ми всі знали, що в Нижньому Новгороді живе Тарас Шевченко, знали про його повернення із заслання, але про можливість познайомитися з ним, розмовляти з ним – ніхто з нас не мріяв. Серце моє калаталося так сильно і так часто, що я ледве перехопила подих. Якесь незрозуміле хвилювання охопило мене від його теплого потиску руки. В ньому була якась чарівна простота…

Ведучий І:  Побачивши акторку на сцені, Щепкін відчув у ній великі здібності та взяв до себе у виставу. Піунова швидко вивчила українську мову, коли грала Тетяну в «Москалеві чарівникові». Шевченко разом з Щепкіним допомагав їй у цьому. Катерина Борисівна зіграла свою роль так, що глядачі ревіли від захоплення, та й сам Тарас Григорович більше всіх оплескував, кричав і тупав ногами.

Ведучий ІІ: Шевченко хотів навіть одружитися з Піуновою, але різниця в роках — їй було лише 15 років, а йому 43 роки — була перешкодою. Тож ці залицяння скоро припинились. Він побачив, що ні вона, ні її батьки не бажають такого жениха. Він розгнівався й викинув її з свого серця. Після цього поет навіть не вітався з нею при зустрічах.

 

Піунова:

  • Тарас Григорович любив мене, як свою рідну дитину, і навіть ще палкіше…  Але мене завжди трішечки лякала його зовнішність: чоботи, помазані дьогтем, довгополий одяг і велика лисина… (вибігає)

Ведучий І: Повернувшись до Петербургу і з'їздивши потім в Україну, поет після всього пережитого почуває знову самотність, прагне родинного спокою, хоче одружитися:

...Хоча б на чортовій сестрі, бо доведеться одуріти на самоті... — пише він.

Ведучий ІІ: Листується поет і з названим братом Варфоломеєм, просить  його підшукати йому дівчину для одруження. Але й ці спроби не дали позитивних наслідків.

Ведучий І: Тим часом Шевченко залицявся до наймички Лукері, що працювала в панства Карташевських, українців, що мали у Петербурзі салон. Там збирались видатні письменники, поети, мистці. Лукеря була красива, струнка, і йому сподобалась. Вона теж походила з України. Він їй справив український одяг, намалював з неї портрет. Але незабаром він побачив, що вона була цинічна, непорядна й розпутна, і він лишив її сам.

(Інсценізація Лукери)

Лукера:

  • Я прийшла до нього у майстерню на портрет та й повідомила, що пан мій Макаров звільнив мене від кріпацтва. Тарас Григорович поцілував мене та й каже: «Тепер, Лукерю, ти така, як всі люди».  Як робив Шевченко, то сидів в одній сорочці, рукава розірвані. Але то він робив діло. Писав мене у довгих сережках і стрічка була на голові. Той портрет я довго тримала, а як вийшла заміж за цирульника Яковлєва, чоловік побив його.

Ведучий ІІ: Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові. Не було в поета навіть хатинки – останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садочок біля власної хати над Дніпром, та не судилося, не судилося, не судилося… За своє життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню.

Ведучий І: Оксанку Коваленко розлучили з Тарасиком-кріпаком обставини. Вирвавшись на волю, Тарас не скоро повернувся у рідне село, а коли приїхав, Оксана вже була одруженою жінкою. Побратися з Феодосією Кошицівною не дозволив батько дівчини. Варвара Рєпніна кохала Тараса,  та він мав княжну лише за друга.

Ведучий ІІ:  На засланні зустрілася Шевченкові вродлива Забаржада, дитя іншої нації, інших законів, і знову про шлюб не могло бути й мови. Обдарована  Катерина Піунова була ще надто молода, щоб оцінити велич того, хто сватався до неї, а Лукера Полусмак за убогістю свого духа не збагнула кого втрачає. Були ще й інші освічені, розумні жінки –дворянки: Закревська, Ускова, але їх зв’язував шлюб із законними чоловіками. Була ще Харатина Довгополенківна, та любила вона не Шевченка. Так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя.

(На фоні трагічної мелодії)

Ведучий І: Тарас Шевченко - вільний дух! Його душа ніколи не вмирає. Він дарував вічність українському слову, передбачив наше майбутнє відродження. Він оспівував жіночу долю, проливаючи на поетичні рядки гірки болючі сльози.

Ведучий ІІ:  Ми відчуваємо Тебе, Тарасе, своїм сучасником. Ти - наш пророк, духовний батько, творець і рятівник нації, який зробив незриме в історії зримим у слові, дав народному духові точку опори і повернув самоповагу українцям.

 

10. Два місяці далеко від Вкраїни

В Землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини

Щоб зігрівала пращурів і нас

Не встиг зійти і на високій кручі

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат ні друг забути не змогли.

 

11. В травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позбував чужинської землі.

Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам’ять залишилась для віків.

 

12. Багато літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають Заповіт”

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

(Звучить «Реквієм», на екрані портрет Т. Г. Шевченка, до нього по черзі підходять жінки зі свічками)

Оксана (уже доросла):

Ой, Тарасику, друже мій!

Розвела нас доля, розлучила.

Занапастила я своє життя

Тай твоє занапастила.

Ну що мовчиш? Озвися до своєї бідної Оксанки!

 

 

Рєпніна:

Тарасе Григоровичу! Пам’ятаєте той  день і час Вашого  від'їзду. Я з сльозами кинулась Вам на шию, перехрестила лоб, і ви вибігли з кімнати. О, якби Ви лишилися, якби кохали мене як я Вас! Не звертала б я тоді уваги на свою матір та погляди дворянства. А тепер… Заговоріть зі мною, я так хочу почувати Ваш голос, що дивував і бентежив мене.

Піунова:

Ну що я тямила! Мені здавалося, що в Тарасі Григоровичу женихівського нічого не було. Так, я тоді тільки про зовнішність і думала, а про духовний світ, про розум великого поета забула, кебети бракувало!.. Українська милозвучна мова й досі наче чується мені… Я все життя гордилась і горджусь тим, що звернула на себе Вашу увагу…

Лукера:

Тарасе, а я з Царського села, овдовівши,  до Канева переїхала. Як хто з сусідів побачить так і шепочуться: «Шевчениха пішла, Шевченниха пішла!». Та ти мене, напевне, щодня бачиш, бо ходжу до тебе на могилу як на побачення чи то зі своєю молодістю, чи то з вічністю.

Мати:

Якби я знала що мій  син
І возвеличить, і освятить
Усе, чого торкнеться він,
Але найперше – слова “мати”!
І я живу в його словах,
Святая мати свого сина!
Бо колихала на руках
Майбутнє рідної Вкраїни.
В сльозах, в неволі, між рабів
Дала йому я ум великий
І вільну душу і гордий спів
І правду Божу сонцелику
Крізь тьму віків у дикій млі
Освітить правду слово сина:
Найвища радість на землі –
У мирі мати і дитина!

Тарасику, синочку! Озвися до нас, пролий світло на цю грішну землю, дай пораду нащадкам своїм. Озвися, синочку, з небес озвися!

(Відеофрагмент із «Заповітом»)

Ведучий І: Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля

Ведучий ІІ: У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі титане кладемо

Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо!

 

 

 


 

 


 

 

 

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
18 лютого
Переглядів
571
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку