"Жіноча доля-вишитий рушник, де кожна нитка- творча особистість"

Тема: “Жіноча доля вишитий рушник, де кожна нитка – творча особистість»                                                                                                                   

Мета засідання:

 • простежити роль жінки-українки на різних етапах нашої історії, її значення та покликання в суспільстві;

 • розвивати дитячі обдарування;

 • на конкретних особистостях виховувати любов до творчості, до надбань українського народу.

• навчити самостійно вести пошуково-дослідницьку роботу в групах та вміти її систематизувати;

 • формувати комунікативні навички;

 • випробувати себе у різних ролях;

 • аналізувати та презентувати зібраний матеріал.

                                                                                                            Епіграф:

                                                                      На цій землі жили ми споконвік,

                                                                      лише обличчя змінювали трохи.

                                                                                                                    Д. Павличко.

                                                  Хід заняття:

Учитель:

Доброго дня, діти! Я рада вітати вас на черговому засіданні нашої літературної кав’ярні. Зовсім нещодавно ми святкували жіноче свято-                          8 березня. Тож і тема нашого сьогоднішнього засідання обрана не випадково: “Жіноча доля вишитий рушник, де кожна нитка – творча особистість»                                                                                                                    Відомий український поет Дмитро Павличко говорив:  «На цій землі жили ми споконвік, лише обличчя змінювали трохи».                                                               Дійсно, ми споконвіку живемо на цій землі, яка осяяна величним іменем жінки, овіяна благодаттю. Тому сьогодні  за філіжанкою кави ми поговоримо про жінок різних епох. Вони дуже різні. Та насправді  життя кожної жінки-українки – це ціла книга, доля якої дивує нас і зачаровує. Але всі вони схожі у вмінні зрозуміти і знайти своє покликання. Удома кожен з вас готував презентацію тієї чи іншої видатної особистості, жінки, чиє ім’я навіки записано золотими літерами в історію нашої держави. Презентуючи цих жінок, ви також повинні визначити їхні найголовніші риси, а  в кінці нашої зустрічі ми створимо символічний віночок  чеснот української жінки. Тож наша літературна кав’ярня гостинно запрошує вас на зустріч із прекрасною половиною людства, геніальними жінками різних епох. А розпочати нашу зустріч мені б хотілося з легенди про те, як Бог створив жінку.

(Кліп)

Легенда

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Коли Бог створював жінку, він запрацювався допізна на шостий день. Ангел, що проходив поруч ,  запитав: «Чому ти так довго працюєш над нею?»

2. І Господь відповів:  «А ти бачив усі ті параметри,  у відповідності з якими

 я повинен її створити?»

3. Вона повинна мати   понад 200 рухливих деталей, повинна функціонувати на будь-якій їжі…  …бути в змозі обійняти  декількох дітей одночасно,..

4. своїми обіймами зцілювати все- від забитого коліна  до розбитого серця,…

і все це вона має робити,  маючи лише одну пару рук.

5. Ангел був вражений: «Усього одну пару рук.. неможливо!»  І це стандартна модель? Надто багато роботи  на один день… залиш, доробиш її завтра.

6. «Ні,-сказав Господь. Я надто близький до завершення творіння,

 яке стане моїм найулюбленішим»

7. Вона сама зцілюється, якщо захворіє,… …і може працювати до 18 годин на добу.        Ангел підійшов ближче І торкнувся Жінки.  «Але, Боже, ти зробив її такою ніжною!»

8. «Так, вона ніжна, - сказав Господь,-.. …але я також  зробив  її сильною.

Ти собі навіть уявити не можеш, що вона здатна  винести і подолати»

9. «А думати вона вміє?- запитав Ангел.  Господь відповів: «Вона вміє не тільки думати,  але й переконувати і домовлятися».

10. Ангел доторкнувя   до щоки жінки… «Господи, здається, це творіння протікає Ти надто багато випробувань   звалив на її плечі»

11. «Вона не протікає, -поправив Господь. -Це сльоза». «А це для чого?» -запитав Ангел. І сказав Господь:  «Сльозами вона висловлює своє горе, сумніви, любов,  самотність, страждання і радість…»

12.Це надзвичайно вразило Ангела.  «Господи, ти геній!  Ти все продумав. Жінка і справді неперевершене творіння!»

13. І це справді так!

14. У жінці є сила, яка дивує чоловіка. Вона може впоратися  з будь-якою бідою… І винести будь-які   життєві складнощі! Вона несе щастя, любов і розуміння.

15. Вона посміхається,  коли їй хочеться кричати,  співає, коли хочеться плакати.

16. Плаче, коли щаслива, І сміється, коли боїться.

17. Вона бореться за  те, у що вірить.

18. Вона протестує проти  несправедливості.

19. Вона віддає всю себе  на благо сім’ї.

20. Вона плаче з радості за своїх дітей. Радіє успіху друзів.

21. Розчулюється від народження  дитини і весілля.

22.Її серце розривається від болю, коли помирають рідні чи друзі.

23. Та вона знаходить в собі сили  продовжувати жити.

24. У неї лише один недолік: Вона забуває  про свої достоїнства…

25. Передайте це знайомим чоловікам. Інколи їм треба про це

Нагадувати…!!!

Учитель:

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі, йдуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна лірична пісня. І тільки інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця. До таких легендарних постатей і належить народна поетеса Маруся Чурай. Судячи з пісень, які їй приписуються, ця дівчина була народжена для любові, але не зазнала її радощів, і всі свої надії, усе своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій. Тож першою на філіжанку кави мизапросимо Марусю Чурай. Яку нам сьогодні презентує Віта Федірець.

( Презентація)

Маруся  Чурай- напівлегендарна українська співачка і поетеса часів Хмельниччини, що за переказами жила в Полтаві. Їй приписують авторство багатьох пісень, таких як :  «Ой не ходи, Грицю», «Котилися кози з гори,                     « Засвіт встали козаченьки» та багатьох інших. Відома ще під ім’ям Маруся Чураївна. Найяскравіше, на мій погляд, розповіла нам про Марусю Чурай Ліна Костенко. Якою ж вона була , ця дівчина з легенди?

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа.

Коли в похід виходила батава,-

 її піснями плакала Полтава.

 Що нам було потрібно на війні?

  Шаблі, знамена і її пісні.

  Звитяги наші, муки і руїни

  безсмертні будуть у її словах.

  Вона ж була як голос України,

  що клекотів у наших корогвах!

   А ви тепер шукаєте їй кару.

   Вона ж стоїть німа од самоти.

  Людей такого рідкісного дару

  хоч трохи, люди, треба берегти!

   Важкий закон. І я його не зрушу.

   До цього болю що іще додам?

  Вона піснями виспівала душу.

   Вона пісні ці залишає нам.

  Ще тільки вирок - і скінчиться справа.

  І славний рід скінчиться - Чураї.

 А як тоді співатиме Полтава?

 Чи сльози не душитимуть її?

-Кажуть, я вбивця, отруїла, знищила козака…

 Я завтра, сонце, буду умирати.

 Я перейшла вже смертницьку межу.

 Спасибі, сонце, ти прийшло крізь грати.

  Я лиш тобі всю правду розкажу.

  Не помста це була, не божевілля.

 Людина спрoста ближнього не вб'є.

   Я не труїла. Те прокляте зілля

  він випив сам. Воно було моє.

   Я ту отруту з розпачу зібрала.

   Я змалку знаю, де яке зело.

   Мені це ще од баби перейшло,-

  її вважала відьмою Полтава.

  Я наварила м'яти, драголюбу.

   Не пособило. Наварила ще.

   Вже скоро день, що їм іти до шлюбу,

  мене ж пече всередині, пече!

   А найстрашніше, що пече, як жoга,

 перевертає душу від жалю:

 невірного, брехливого, чужого,

  огидного,- а я ж його люблю!

(Пісня «Ой, не ходи, Грицю»)

-Саме такою постала переді мною ця таємнича і талановита дівчина, тому  на моїх квітках сьогодні написано –талант і жіночність .

 (Прикріплення квіток «Талановитість» «Жіночність» )

Учитель

Ім’я Ліни Костенко уже прозвучало сьогодні. Справжнім митцем треба народитися. І таким безцінним даром нагородив Бог Ліну Василівну Костенко. І хоч називають її «жінкою з легенди», живе вона, творить і приносить радість своїми поезіями у наш вік. А нам Ліну Костенко представляє сьогодні Горват Ліза.

(Читання поезії під супровід анімаційного фільму)

Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Міньйони.

Хту купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільйони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасую чи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі…

– Ти, все одно, не візьмеш мене, –

Сказала вона неохоче.

– А може візьму?

– Ти собі затям, –

сказала вона суворо, –

за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така?

Як твоє ім'я?

Чи варта такої плати?

– Поезія – рідна сестра моя.

А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.

-Ліна Костенко –це не просто поетеса. Це жінка, яка навчає нас  , як потрібно жити в сучасному жорстокому світі. Тому , виділяючи її головні риси, я б перш за все назвала  «Чесність» і  «Порядність».

(Прикріплення квіток « Чесність» «Порядність»)

Учитель:

Леся Українка... Поет-лірик, автор ліро-епічних поем, драматург-новатор, прозаїк, публіцист, критик — такі грані художнього таланту Лесі Українки. З її іменем в українську і світову літературу ввійшов письменник-громадянин, письменник-патріот, співець осяйних ідеалів людства. Поетеса свідомо поставила свою творчість на служіння знедоленому народу. її слова стали «зброєю», «полум’ям».   Зовсім іншою побачимо ми сьогодні Лесю . А допоможе нам у цьому Копичко Настя.

(Презентація )

Велич Лесиного серця проглядалася в усьому, до чого б не торкнулося її серце чи душа. Але ж і великим серцям потрібне інше серце. Таке ж велике та життєлюбне. Лесі дуже довго не вдавалося його зустріти. І нарешті сталося: в її життя увійшов Сергій Мержинський. І те життя освітилося любов’ю. Але не бути їй довічною. Пройде кілька років і між ними проляже нездоланна  прірва. Але це все ще попереду. Твої листи завжди пахнуть трояндами, що в’януть. Ти моя бідна, пожухла квітко. Легкий , тонкий аромат, ніби нагадування про якусь любу мрію минулого. І ніщо тепер не ранить так мого серця, як оті пахощі. Тонко, легко та невідступно, невгамовно нагадують вони мені про те, про що віщим голосом говорить моє серце і чому вірити я не хочу. Не можу. Мій друже, любий мій друже, створений ти для мене. Чи можливо, щоб я жила тепер , коли я знаю вже інше життя? Ця історія догорала понад сто років тому у Мінську. Була  весна, він помирав у неї на руках, а вона мабуть, тільки тоді усвідомлювала , що їй  дано  помирати, а не жити поруч із ним. Сергій Мержинський.  Вони познайомилися у Криму. Він служив на залізниці, служба його пригнічувала, його серце прагнуло чогось зовсім іншого. Він жив у світі своїх ідей . Хвороба у них була одна на двох. Умираючи у Лесі на руках, Сергій шепоче своє останнє прохання : попіклуватися про долю жінки, яку він кохав.  Леся чекала слова освідчення, а вони були адресовані іншій. Всього кілька років випало їй того трепетного, жіночого щастя. Леся лікувалася в Єгипті та Греції, у Німеччині та Австрії. Усе було марно. До процесу кісткового туберкульозу , що загострився, додалося ще одна невиліковна хвороба. Вона померла у Грузії 1 серпня 1913 року, полетіла на крилах пісні. Здійснилася її давня мрія: вона завжди хотіла поторкати руками хмари.

- Леся Українка для мене особисто дуже сильна жінка , яка більшу частину свого життя провела у боротьбі зі страшною хворобою. Водночас , вона завжди залишалася ніжною і ранимою жінкою. Тому на моїх квітках я пишу     « Мужність» і « Ніжність»

(Прикріплення квіток «Мужність» , «Ніжність»)

Учитель :

Настя, Роксолана, Хасекі, Хуррем, Місафір... Які різні і таємничі ці імена. Чому вони стоять поруч? Кому належали і хто вимовляв їх уночі чи ранком, під плескіт хвиль моря чи в осінню студінь?  Настя, Роксолана, Хасекі, Хуррем, Місафір. Що то за жінка така, яка мала аж п’ять імен і чому не одне?  Що зробила вона, прийшовши до нас і ставши відомою всьому світові?  Це Настя  Лісовська, єдина донька священика з маленького провінційного Рогатина, ступає до нас з 16-го століття, впродовж віків залишається невмирущою, нев’янучою квіткою. Жінка, яка майже 40 років потрясала безмежну і владну імперію Османів і всю Європу. Найулюбленіша дружина грізного і всемогутнього турецького султана. Донька України, наша землячка. А презентуватиме  нам сьогодні Роксолану Таня Кисіль.

(Презентація)

Я-Настя Лісовська.  Дівчина з України, продана в Османське рабство. Мене везли на чужину Дніпром і Чорним морем. Я втратила батька, матір, усіх, кого любила. Я благала про смерть у хвилях Чорного моря,щоб возз’єднатися з рідними на небі. Я в 17 років пізнала усю жорстокість світу і за один день подорослішала на тисячу років. Я не хотіла далі жити. Бідолашна Настуся.. Я –Настя Лісовська, я нікому не казала про свій сум, своє горе. Свої страждання я глибоко сховала, потім вирвала з серця і втопила у морі. Щоб не плакати, я сміялася. Оплакувала я лише своїх рідних.                                                                                         З рабині я стала султаною, але такої долі я собі не бажала. Я опинилася в місті, яке змінило мою долю , у палаці султана Сулеймана. Цей палац , який я хотіла спалити. Став мені домом. Хіба я знала, що в серці, яке прагнуло помсти, знову оживе кохання? Я –Гюрем, рабиня султана Сулеймана, його наложниця, його султана, мати п’ятьох його дітей, дружина перед лицем Аллаха- Гюрем. Мускус, розрада, приваба, пристрасть, натхнення, гордість, осяйний місяць, найпрекрасніша з султан –Гюрем.                                                             Я –Гюрем, щаслива мати Махмета, Міхрімах, Селіма, Баязида і Джихангіра. Хасекі Гюрем-султан. Мої діти, я дала вам і собі слово, заприсяглася, що настане час і переді мною схилятимуть коліна і цілуватимуть поли ті, перед ким мусила схилятися я. І ось цей день настав. Усім моїм ворогам, які завдали мені пекельного болю, горя і страждань, настане кінець. Хай вони тремтять, бо я зроблю отруйним кожен їхній подих. Стану вогнем і впаду їм на голови. Що мені гарем? Я керуватиму світом!

 

 

(Східний танець)

-Роксолана постала переді мною жінкою , здатною на сильні почуття, а ще з історичних джерел та художніх творів мені відомо про те, як вона допомагала своїй рідній землі навіть перебуваючи в рабстві. Тому на моїх квітках написано « Патріотизм» і «Здатність на сильні почуття».

(Прикріплення квіток « Здатність на сильні почуття», «Патріотизм»)

Учитель:

А зараз я надаю слово Насті Лук’ященко. А кого з жінок вона буде представляти, Настя розповість сама.

(Презентація «Видатні жінки нашого села»)

Учитель:

Кожна із присутніх тут дівчат познайомила нас із тією чи іншою видатною особистістю і ми разом створили віночок чеснот української жінки. А зробити своєрідний підсумок нашої роботи ми попросимо єдиного серед вас  хлопця –Романа Федоренка.

 

 

 

 

 

 

 

Роман Федоренко

-Переді мною віночок чеснот української жінки. Ми бачимо , що українська дівчина, жінка є працьовитою, доброю,   у чомусь обов’язково талановитою, звичайно, жіночною і ніжною, та одночасно  і  мужньою. У будь-якій ситуації залишається чесною і порядною. Звичайно, тут не всі названо найкращі риси української жінки, бо їх насправді дуже і дуже багато. Та я назву одну із них. Усі українські жінки, зокрема і всі присутні в цій залі, є красивими. Тож я вам бажаю завжди такими і залишатися.

Учитель

Дивне створіння - жінка.

 Одним поглядом в силі викликати велике почуття.

 Одним порухом брови розвіяти його на порох...

 Її люблять і зневажать, обожнюють і затоптують у бруд.

 А все ж стають перед нею на коліна...

 Тому що все високе в людині - від жінки.

 Жінка дає життя, леліє, зігріває, допомагає зробити перші кроки.

 Вона порадниця й захисниця.

 Предмет обожнення та поклоніння, щастя й натхнення.

 Сила жінки звичайно безмежна.

Як їх можна не любити, коли вони все знають, усюди встигають: виховати дітей, зберегти тепло родинного вогнища, бути водночас хорошим спеціалістом на роботі й доброю господинею вдома. Вони успішно вирішують усі ці проблеми й залишаються перш за все жінками. У кожній квітці - своя чарівність. Так само, як у кожній жінці. Треба лише вміти бачити, уміти дивитись. Підходить до завершення наша зустріч. Чи вдалося нам досягнути поставленої мети – судити вам. А нам ця робота принесла багато задоволення та нових пізнань.  А наступного разу до нашої кав’ярні завітають нові люди, не менш талановиті і відомі.