Життєвий і творчий шлях Івана Яковича Франка

Іван Якович Франко1856 -1916

Він йшов крізь бурі й темряву століть,Ніс слово правди, мов вогонь у жмені,Його рядки — як вічний заповіт,Що проростає в серці, не у тліні. Син України — мудрий каменяр,Що розбивав кайдани дум і болю,Його перо — як полум’яний дар,Що кличе люд до світла і до волі. Він знав страждання, втому і нужду,Та не схилив чола перед неволею,Бо вірив щиро в правду молоду,Що зацвіте народною судьбою.І нині слово Франка не мовчить,Воно живе у пісні і в надії,Бо вчить любити, думати й творить —Й вести народ до світлої мрії.

Видатний український поет Іван Франко народився 26 серпня 160 років тому у селі Нагуєвичі на Львівщині.«Моя батьківська хата була для мене наймилішим місцем на світі, де панували праця, любов і щирість».

Батьки письменнника. Батько –Яків (1802 - 1865)Заможний сільський коваль. Неписьменний , але від природи розумний;Його поважали і любили селяни;Помер, коли Іванові було 9 років.«Мій небіжчик тато був коваль і славився на всю околицю не тільки хорошою і тривкою роботою свого ремесла, але й своєю живою, гостинною та людяною вдачею.»Мати – Марія (1835 – 1872)Походила із шляхетського роду Кульчицьких;На 33 роки молодша свого чоловіка;найкращий друг і наставник для свого сина;Знала багато казок і пісень;Після смерті Якова Франка вийшла заміж за Гриня Гаврилика;Померла, коли сину було 16 років«Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною в мамині пісні заслухався я , ті пісні стали красою єдиною, білного, тяжкого життя мого…»

Родина Якова Франка5 дітей :Іван, Захар, Онуфрій, Тетяна, Юліана. Однак дівчата померли ще малими. Кузня Якова Франка. Батьківський будинок Івна Франка

Державний історико-культурний заповідник НагуєвичіХрест, викуваний батьком І. Франка, в честь скасування кріпацтва у 1848 р. На другому плані – музей І. Франка

Дитинство Ріс хлопчик працьовитим, товариським. Він залюбки допомагав батькам по господарству, любив і розумів підгірську природу. У 6 років батьки віддають малого Івана до школи в сусіднє село, звідки була родом мати. Потім переходить І. Франко до так званої нормальної школи при монастирі в Дрогобичі, а згодом до Дрогобицької гімназії. Вчитися йому було легко, він був здібним, мав надзвичайну пам’ять. За 10 днів він навчився читати за допомогою дядька по матері. Шевченка „я вивчив майже всього напам’ять (а пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель говорив годину, я міг потім продиктувати товаришам майже слово в слово”, – розказував письменник.

Івась рано залишився сиротою. Коли йому було 9 років помер батько. Мати одружується вдруге. А в 16 років помирає й мати.Івась серед ровесників вирізнявся ще й тим, що все вмів робити надзвичайно швидко: швидко читав, писав, швидко орієнтувався в різних ситуаціях.І. Я. Франко був високоосвіченою людиною. Для дітей він писав оповідання, вірші і опублікував збірку казок під назвою „Коли ще звірі говорили”.Іван Якович любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив. Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише: “Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата”.

Навчання Івана франка. Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету. Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові "Друг". Вступивши до студентського "Академічного гуртка", Франко став активним працівником і автором його органу "Друг": вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість "Петрії і Довбущуки", з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в "Друзі" (1877р.) переклад роману М. Чернишевського "Что делать?", перекладає вірші Пушкіна "Ворон к ворону летит" та "Русалка", що ввійшли в першу збірку поезій "Баляди і росказы" (1876р.)

1) Початкова школа в сусідньому селі – Ясе-ниця-Сільна (1862-1864), де оволодів трьома мовами: українською, німецькою, польською.2) Нормальна школа в Дрогобичі (1864-1867).3) Дрогобицька гімназія (1867-1875); коли навчався, жив у далекої родички Кошицької, в столярні, нерідко спав у трунах; про це написав у творі «У столярні». Освіта. Відбудована школа в с. Ясениця-Сільна, де колись навчався І. Франко1) Будинок колишньої Нормальної школи при василіанському монас-тирі; 2) Пам’ятна таблиця Іванові Франку. Колишня гімназія, в якій навчався І. Франко, а зараз – головний корпус ДДПУ – Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка

Ще в гімназії І. Франко проявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя, знав напам’ять усього “Кобзаря”, домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі;у гімназії - став найкращим учнем; та мусив заробляти на життя (давав платні уроки з математики, іноземної, історії);зібрав чималу бібліотеку – майже 500 книжок; написав перший вірш (у 15 років) - «На Великдень 1871 року», присвячений батькові; у 1874 р. (у 18 років) були надруковані перші ранні вірші – «Моя пісня» і «Народна пісня» – під псевдонімом Джеджалик.Іван серед учнів 3-го класу Дрогобицької гімназії (в другому ряду – перший зліва)І. Франко (з книгою) серед товаришів після закінчення гімназії. 1874 р. З фондів ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Львівський університет , де навчався Франко. Нині це ЛНУ імені Івана Франка. Сторінка журналу «Друг» за 1876 р., у якому друкувалась перша редакція повісті І. Франка «Петрії і Довбущуки» (фрагмент 4-го розділу 2-ї частини)

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича* У 35 років Франко вважався най-перспективнішим ученим в Галичині в галузях філософії, політекономії, етнографії, фольклористики. * Повну вищу освіту І. Франко за-вершив у 1890-1891, навчаючись у Чернівецькому університеті 8-й семестр, склав усі необхідні екзаме-ни й одержав атестат, без якого не міг бути допущений до докторського іспиту.* Маючи намір стати професором Львівського університету, І. Франко у 1893 р. у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію “Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія” і 1 липня 1893 року здобув учений ступінь доктора філософії і отримав диплом доктора філософії. Віденський університет – Uni Wien

Громадська і письменницька діяльність* 1876 року виходить  перша поетична збірка Франка "Баляди і розкази".* Іван Франко зв’язується з поль-ськими революціонерами, разом з товаришами поширює заборонені в Австро-Угорщині книжки та журнали, перекладає українською мовою твори російських пись-менників –   М. Чернишевського, М. Салтикова-Щедріна.* У той час уми передових діячів Європи заполонили новомодні соціалістичні ідеї, які, здавалося, дадуть свободу та щастя людині й нації. Молоді галичани підтриму-вали ці ідеї. Та Франкові це захоплення обійшлося аж надто дорого! “Іван Франко серед селян”. Ю. Сиротенко. Естамп. Краєзнавчий музей, м. Калуш“Виступ І. Франка на мітингу”. Е. Тригуб. Естамп. Краєзнав-чий музей, м. Калуш. Естампи зібрані братом І. Франка – Онуфрієм.

Перший арешт. Перший раз арештовано Івана Франка у липні 1877 р. разом з Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким і всією редакцією часопису «Друг» за відносини з Михайлом Драгомановим, якого галицька поліція вважала головою якоїсь таємної міжнародної соціалістичної організації. Формальним приводом арештів були виявлені в польського еміґранта Котурніцького листи від Драгоманова. В одному з них були вказівки щодо діяльності українських проґресивних гуртків, а також особисто І. Франка, хоч лист і не був до нього адресований.. Судовий процес тягнувся досить довго, бо щойно 21 січня 1878 р., тобто після майже 7-ми місяців ув’язнення, львівський суд засудив І. Франка на 9 місяців тюрми, що в його ситуації рівнялося з тортурами.

Сам Франко згадував як один із злодіїв дивувався: "То за що тебе, хлопче, посадили? За книжки?!". У листі до Драгоманова він писав:«Мене трактовано, як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14–18, перекидувано з камери до камери при ненастанних ревізіях і придирках (це, бач, за те, що я «писав», т. є записував на випадково роздобутих карточках паперу олівцем пісні і приповідки з уст союзників, або й свої вірші), а кілька тижнів я просидів у такій камері, що мала тільки одно вікно, а містила 12 людей, з котрих 8 спало на тапчані, а 4 під тапчаном для браку місця. З протекції, для свіжого повітря, союзники відступили мені «найліпше» місце для спання − під вікном насупроти дверей; а що вікно задля задухи мусіло бути день і ніч одчинене і до дверей продувало, то я що-рана будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна»

Та не так сама тюрма пригнічувала поета і громадського діяча, як ставлення до нього заляканого українського громадянства. Замість співчуття для постраждалого це громадянство кинуло на нього свій засуд – «засуд сто раз тяжчий і несправедливіший». «Мене, – пише Франко, – викинено з „Просвіти”, заборонено приходити на „Бесіду”». Про Франка поширювали плітки, чутки і нісенітниці. Перед ним стали до вибору два шляхи: розкаятися у своїх «прогріхах» і стати «порядним» членом громади, яка його не сприйняла і відкинула, або йти разом з такими, як він сам. Франко вибрав другий шлях і спільно з М. Павликом, при грошовій допомозі М. Драгоманова, почали вони видавати журнал «Громадський друг». Титульна сторінка журналу «Громадський друг»

Ідейне спрямування журналу визначав поміщений на титульній сторінці вірш «Товаришам із тюрми»: Товаришам із тюрми. Обриваються звiльна всi пута,Що в'язали нас з давнiм життем;З давнiх брудiв i думка розкута —Ожиємо, брати, ожиєм!Ожиємо новим ми, повнiшим. I любов'ю огрiтим життєм;Через хвилi мутнi та бурливi. До щасливих країв попливем. Через хвилi нещасть i неволi,Мимо бур, пересудiв, обмов,Попливем до країни святої,Де братерство, i згода, й любов. Ми ступаєм до бою нового. Не за царство тиранiв, царiв,Не за церков, попiв, анi бога,Нi за панство неситих панiв. Наша цiль — людське щастя i воля,Розум владний без вiри основ,I братерство велике, всесвiтнє,Вiльна праця i вiльна любов!Треба твердо нам в бою стояти,Не лякаться, що впав перший ряд,Хоч по трупах наперед ступати,Нi на крок не вертатися взад. Се ж остатня вiйна! Се до бою. Чоловiцтво зi звiрством стає,Се поборює воля неволю,"Царство боже" на землю зiйде. Не молiться вже бiльше до бога:"Най явиться нам царство твоє!"Бо молитва — слаба там пiдмога,Де лиш розум i труд у пригодi стає. Не вiд бога те царство нам спаде,Не святi його з неба знесуть,Але власний наш розум посяде,Сильна воля i спiльний наш труд.

У передмові до збірки "З вершим і низин" І. Франко писав: Я не з тих письменників, що звикли нарікати на суспільність та на читачів, ані не з тих, що звикли підладжувати свою працю під пануючий смак своєї громади. Занадто високо розуміючи покликанє письменника я нераз у критичних хвилях не вагав ся стати в перекір пануючим напрямам, і ніколи не переставав виступати проти безтямности, тупоумія та заскорузлости не лише серед суспільности, але також, і особливо серед тих, що беруть ся провадити та просьвічувати її. Не можу сказати, аби ті могутні противниці не платили мені щедро глухою ненавистю, завзятими нападами та клеветами, явним і таємним поборюванєм моїх змагань праць. Так воно мабуть і мусить бути. Та проте я не нарікаю ані на своїх противників, ані тим меньше на свою суспільність, у якій бачу та почуваю чим раз більший зріст духового житя, культурности, дружности та жертволюбивости, що творить окрасу всякого житя. Жию вірою й надією, що ті високі духові прикмети будуть розвивати ся чим раз краще серед нашого народа і що я дожию ще часів далеко щасливійших та радіснійших від тих які прожив доси."Обкладинка другого видання збірки поезій І. Франка«З вершин і низин» (1893 р.)

Ще одну втрату, особисту, довелось пережити Франкові унаслідок цього арешту. Відомо було, що між ним та Ольгою Рошкевич склалися близькі взаємовідносини, які мали б завершитися одруженням. На це він уже навіть отримав згоду Ольги батька о. Михайла Рошкевича. Та коли сталася ця  історія з арештом Франка, яка спричинила ще й обшук на парафії в Лолині, батько заборонив Ользі зустрічатися з нареченим. Порадив їй вийти заміж за молодого священика Володимира Озаркевича, що й стало фактом у вересні 1879 р. Ольга Рошкевич

Другий арешт 1880 року. Другой арешт відбувся у дивних обставинах і нібито за порушення паспортного режиму. Десь у березні 1880 р. (була ще зима) І. Франко виїхав зі Львова до села Березова у Коломийському повіті, щоб якийсь час побути у близької йому людини К. Ґеника. Сам Франко писав, що мав там одержати «приватну лекцію». По дорозі в містечку Яблонові він був арештований і відправлений до Коломиї, де втягнуто його в політичний процес за необґрунтованим звинуваченням. Після тримісячного арешту, не доказавши нікому провини, усіх випустили. Тільки І. Франка, який не був прописаний у Коломийському повіті, наказано 11.06.1880 р. відставити до Нагуєвичів. «Сей транспорт, – за словами Франка, – по поліцейських арештах у Коломиї, Станиславові, Стрию і Дрогобичі належить до найтяжчих у моєму житті».

Ні, ви не мали згляду надо мною! Хоч око в око ви не сміли стати, Не сміли свої правди нам сказати – Ви підступом побили мя без бою!  Політика. Щоб над безсильним, хорим показати Звірячу силу, ви добов нічною Напали мя, мов вовк за звіриною, Ви чатували на порозі хати. Ви права сторожі? Ні, право в вас Лиш щит, котрим безправ’я закриваєсь! Судіть мене, та вас осудить час! Нехай тепер безсильно розбиваєсь Мій крик о зимні стіни, прецінь раз Він вирвесь, і ваш сон його злякаєсь.(зі збірки "Тюремні сонети", 1889 р.)

По дорозі Франко захворів (падав дощ) і приїхав до Дрогобича з великою гарячкою. Тут посадили його в страшну, переповнену в’язнями, поліційну тюрму, описану в новелі «На дні». З Дрогобича ескортували його пішки до Нагуєвичів, куди прибув 13.06.1880 р. Хворий повернувся до Коломиї, де тиждень перебував у готелі, пишучи згадану новелу і живучи за три центи, знайдені над Прутом, у гарячці і голоді.

«Хворий на пропасницю – писав пізніше – без грошей і без знайомих, сидів я в темній кімнаті в готелі і пробував відтворити на папері картини, які бачив останніми днями, і так з’явилась оця новеля. Написана вона протягом трьох днів. Коли я кінчив її, відчув себе таким ослабленим, таким виснаженим голодом і хворобою, що за останні крейцарі купив конверт і марку, послав свій рукопис до Львова до одного знайомого, потім вернувся до готелю і положився, щоб умерти. Я лежав так три дні, дрижачи від пропасниці, без думок і охоти до життя. Тільки бідний готельний слуга приносив мені іноді декілька ложок супу».

Урятував його К. Ґеник, який послав до нього товариша з тюрми. Франко взяв в Дрогобичі паспорт і поїхав до Березова. Там, гуляючи на свіжому повітрі по підкарпатських околицях, він швидко оздоровлювався. Про його перебування в Березові довідався коломийський староста і наказав жандармерії доставити його до Коломиї. Оскільки у Франка не було грошей на перевізника, жандарм погнав його пішки («цюпасом»). Дорога була важка, і Франкові повідпадали нігті на пальцях ніг. Староста не сподівався, що у Франка є паспорт, тому дуже розлютився, але не міг його арештувати. Франко повернувся до свого села, а потім до Львова. Свої переживання в тюрмі під час цього другого арешту він описав у новелі «На дні». У польському перекладі новела вийшла під заголовком «Na dnie. Studium społeczno−psychologiczne». Була також перекладена і надрукована чеською, німецькою та іншими мовами. Кирило Геник

Третій арешт 1889 року Утретє і востаннє потрапив І. Франко до в'язниці на хвилі передвиборчої кампанії до Галицького сейму 1889 р. та наростання радикального руху. Тоді ж арештовано, зокрема, Павлика та Вислоуха, а також кількох польських еміґрантів і київських студентів.Іван Франко  тоді вже був одружений з Ольгою Хоружинською, яка часто хворіла. Галицький бомонд не надто радо сприйняв у своєму колі киянку і на неї здійснювали тиск, через що мала нервові зриви і лікувалась в Львівській психіатричній лікарні. Старший син Андрій теж мав негаразди зі здоров'ям, страждав на епілепсію і помер у віці 25 років. Ольга Хоружинська з чоловіком і дітьми

Ольга Хоружинська була яскравою представницею тогочасної української національної інтелігенції, випускниця Харківського інституту шляхетних дівчат, обидві її сестри були одружені з членами Старої Київської Громади. Саме до неї звернулися знайомі студенти з Києва прийняти їх у себе. Серед них – Сергій Деген з сестрами Наталією і Марією, Богдан Кістяківський та Аполінарій Маршинський. Вони хотіли пізнати життя в Галичині і познайомитися з місцевим українським інтелектуальним середовищем. Місцева влада потрактувала їх як російських емісарів, а що гірше, звинуватила їх, а заразом і Франка, який був їхнім провідником, у шпіонажі. Ольга Хоружинська

Протягом трьох місяців слідчого арешту у львівських «Бригідках», не довівши їм ніякого злочину, усіх випущено на волю. Свої переживання в цій тюрмі Іван Франко описав в циклі поезій «Тюремні сонети». Починаються вони так:

«Тричі мені являлася любов»Ольга Рошкевич – “Одна несміла, як лілея біла...” Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до Ольги: «Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного русько-го попа Ольгу Рошкевич… Наша любов тяглася 10 літ, бать-ки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блис-кучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншого… Се був для мене важкий удар…» Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом 10 років через друзів листувалися. Ользі Рошкевич він присвятив поезію “Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...” Її останнім проханням було, щоб листа від поета поклали їй у труну, під голову, - як найдорожчий скарб її життя. Юзефа Дзвонковська – “З’явилась друга – гордая княгиня…” «... Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухіт, відправила мене і в кілька рік пізніше вмерла як народна вчителька…» Дослідники вважають, що це портрет саме Юзі (робота художника М. Рейзнера) – єдине зображення дівчини, що збереглося; поет купив цей портрет і тримав над робочим столом у своєму кабінеті.

Целіна Журовська – “Явилась третя – женщина чи звір?” Син поета Тарас Франко у спогадах “Про батька” писав: “Пізнався Іван Франко з Целіною Журовською, замужем Зиґмунтовською, ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці... Франко почував себе несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було... Целіна вийшла заміж за поліційного комісара, мала з ним двоє дітей...” (Зверху – малюнок невідомого художника; фото внизу – Целіна Зиґмунтовська, 1896 р.) І. Франко, розповівши про свої почуття, зауважив, що тільки “після сього… буде зрозуміла п’єска «Тричі мені являлася любов» у «Зів’ялім листі»”. Ольга Хоружинська – дружина Івана Франка; фото 1880-х років (роки життя: 1864-1941).

Проза Івана Франка Проза І. Франка є своєрідним переходом від реалістичної прози другої половини ХІХ ст. (І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.) до модерністської прози початку ХХ ст. (М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська та ін.)Мала проза: Оповідання: «Ріпник»;«Добрий заробок»;«Мій злочин»… Є твори з добре розробленим сюжетом:«Сойчине крило»;«Маніпулянтка»… Збірка оповідань – «У поті чола» - 1890 р. Велика проза: Повісті: «Борислав сміється» - 1882, «Boa constrictor” (“Змій полоз”) – 1878, “Захар Беркут” – 1882 та ін. Романи: «Лель і Полель» – 1887, «Перехресні стежки» – 1900, «Великий шум» - 1907 та ін. Драматургія. Драма «Украдене щастя» - 1891-1993, вийшла 1893; комедії «Рябина» – 1886, нова редакція 1893, «Учитель» – 1894; віршовані драми «Сон князя Святослава» і «Кам’яна душа»

Героїчний поєдинок з тяжкими хворобами Коли не пройшов до австрійського парламенту (1897, 1898!), І. Франко на якийсь час через нерви втратив зір. І все. На цьому вичерпалися його амбі-ції в житті земному, потім його ціка-витиме вже інший світ… Хвороби просто «атакують» письменника. А селяни і панство раділи «боже-віллю» Франка: бідні недолюблювали вкрай освіченого Івана Яковича і пліткували про все нові хвороби, а наприкінці додавали: от до чого чо-ловіка довела наука – "і пощо тепер діти до школи посилати?»; а панст-во раділо, що нікому тепер виголо-шувати загальнолюдські ідеї і нема того, чия нелюдська праця ставила його вище над ними. Франко, не зна-ходячи порозуміння серед земляків, впав у відчай.І. Франко у притулку – останні місяці життя. Прощальні вірші Івана Франка. 1908–1910 рр. – час героїчного поєдинку митця з важкими хворобами. 52-річного Франка турбували нирки, почався параліч рук – артрит, втрачалася чутливість ніг... Друзі помічали "явні ознаки духовного розстрою»… Та І. Франко продовжував наукову роботу: допомагали син Андрій, студенти, друзі… НТШ встановило пенсію – 200 крон щомісяця досмертно.

Іван Якович потрапляє до ласкавих, турботливих людей. Керуючою шпиталем була Ірина Домбчевська, тридцятилітня дружина доктора права, фахового захисника української мови Романа Домбчевського.Ірина Домбрачевська

Іван Франко в шпиталі, разом з пораненими бійцями УССЗ тих трепетних часів опікунства Ірини Домбчевської та Софії Моджейовської за Іваном Франком у шпиталі Українських січових стрільців початку 1916 року залишилася ось ця рідкісна світлина. У центрі столу сидить хворобливий Іван Якович, поруч з ним (по праву руку) управителька притулком Ірина Домбчевська, а Софійка Монджейовська стоїть за спиною в керуючої шпиталем. Вона в білій, низько нап’ятій на обличчя хустині. Дівчина соромилася свого шраму на обличчі від ворожої шашки, поранення, яке отримала при обороні гори Маківки. 

Смерть Івана Франка Наприкінці 1914 р. Франко із болем у серці віддає дружину Ольгу до львівської психіатричної лікарні. Ольга Франко перебувала  в лікарні для душевно хворих протягом 4-х років і навіть не була присутня на похороні свого чоловіка. Прикутого до ліжка поета не було кому доглядати: друзі та знайомі виїхали зі Львова, сини – на війні, дочка – в Києві, і він залишився сам. Тому й було вирішено влаштувати його до притулку при народній лікарні у Львові. 9 березня 1916 р. поет написав заповіт: бібліотеку, рукописи та документи передавав Науковому товариству ім. Шевченка, а майно - дітям. Ніч з 27 на 28 травня 1916 року була для Івана Франка останньою. Не було ні дружини, ні дітей. Не було рідні. Мусив вмирати без них. Сам. Помер 28 травня 1916 р. пополудні. Оскільки Іван Франко був «такий бід-ний, як цілий народ», його ховали 31 травня в чужій вишиваній сорочці й єдиному старенькому костюмі.

Ольга і Осип Роздольські з дітьми Романом і Марією. Ось як згадувала день смерті Франка його приятелька, дружина етнографа Осипа Роздольського – Ольга: Був травень 1916-го, цвіли дерева. З букетами бузку ми пішли до його хати і застали там уже двох гуцулів солдатів, що стояли навколішках біля ліжка Франка і сердечно плакали. Покійний лежав на ліжку, прикритий стареньким подертим простирадлом. Ми обложили його свіжими квітами. Обличчя Франка було жовте, як віск, але з виразом спокою.…В той день мій син, вернувшись із школи, з філії Академічної гімназії, розказував, що на годині польської мови Бігеляйзен (вчитель, – ред.), зараз як тільки ввійшов у шкільну кімнату, звернувся до хлопців з закликом, щоб пішли до хати покійного Франка й подивилися, як лежить найбільший поет України,такий бідний, як цілий ваш народ. “Ідіть, ідіть, – каже він, – і запам’ятайте собі до кінця свого життя обличчя цього великого чоловіка”. А після шкільної науки він, зустрівши мого сина на вулиці, сказав, що, видно, не гідні ми були мати між собою таку людину, як Франко, коли не вміли краще дбати про нього за його життя.

Використана літератураhttps://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/20/1661-zasnuvannya-lvivskogo-universytetu https://www.i-franko.name/uk/Gallery/Works/1871-1880/1876 Petrii.html Джерело: за матеріалами газети "НАШЕ СЛОВО", Степан Заброварний,  ІСТОРІЯ, №31, 2016-07-31.https://spadok.org.ua/ivan-franko/ostanni-roky-zhyttya-ivana-franka