Життєвий і творчий шлях Василя Стефаника

Василь Стефаник(1871 – 1936)Життєвий шлях письменника

Васи́ль Семе́нович Стефа́ник-майстер психологічної новели-«Поет мужицької розпуки» (Марко Черемшина)- «Селянський Бетховен»Найвідоміші твори: збірки новел «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово», «Земля»

Я свою душу пустив у душу народу, і там почорнів з розпуки…» (Василь Стефаник)

с. Русів на Івано-Франківщині — сімейне обійстя Стефаників. Заснував цей рід ще у ХVІІІ ст. козак із Запорізької Січі Теодор Стефаник

Батько письменника — Семен Стефаник (1846—1920)Василь Семенович Стефаник народився у сім’ї заможного господаря 14 травня 1871 р.

Навчався Стефаник у Русівській і Снятинській школах

У 1883 році поступив до польської класичної гімназії у м. Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем

Завершив середню освіту в німецькій класичній гімназії в м. Дрогобичі восени 1892 року. Тут особисто познайомився з Іваном Франком, зустрічався з ним, писав статті для прогресивних Франкових видань, виступав на зібраннях селян.

Восени 1892 р. Стефаник, за бажанням батька, вступає на медичний факультет Краківського університету. Але медицина не вабила його. Він багато часу приділяє літературі, проводить агітаційну й культурно-освітню роботу в селах. За це його не раз заарештовували

Спершу В. Стефаник писав невеличкі поезії в прозі. З осені 1897 р. в газетах почали з’являтися його реалістичні новели. Виходять збірки творів “Синя книжечка” (1899), “Камінний хрест” (1900) і “Дорога” (1901).

1903 р. у складі делегації він відвідав Київ. Зустрівся з відомими письменниками – Лесею Українкою, М. Коцюбинським, М. Старицьким та ін. Відвідав могилу Т. Шевченка в Каневі.

У 1904 р. одружившись на Ользі Гаморак, Стефаник деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 р. по 1918 р. він був депутатом парламенту і використовував можливості “мужицького посла” для захисту бідноти в старостві й на суді.

Першу світову війну Василь Стефаник зустрів у рідному селі. Однак постійне прискіпування ворожої німецької вояччини, підозри в симпатіях до російського війська примусили письменника перебратися до Відня. З 1908 по 1918 рік Стефаник був послом (депутатом) австрійського парламенту у Відні.

У Відні, після майже 15 р. перерви, у нього “знову народилося слово”. Одна за одною з'являються новели “Дівоча пригода”, “Марія”, “Сини”, “Вона-земля”, “Пістунка”, що мають антивоєнний характер.

Стефаник привітав утворення Української Народної Республіки .17 листопада 1917 року, виступаючи на все людному вічі в Снятині, він з радістю говорив, що в Україні “в найбільшій величі встає новий світ. Звідти йде до нас світло для нашого розвою”. У січні 1919 р. В. Стефаник очолив велику делегацію на знаменне свято – проголошення злуки всіх українських земель.

У 1928 р. уряд Радянської України призначив Стефаникові пенсію за його заслуги в розвитку літератури. Це була велика матеріальна й моральна підтримка. Але коли 1932-го в радянському посольстві у Львові йому запропонували спростувати Голодомор в Україні, він від неї відмовився...

В. Стефаник відійшов у вічність 1936 року, на 65-му році життя На місці, де колись була клуня, стоїть пам’ятник Стефаникові й ростуть високі ялини, посаджені його внуком Юрком

У Русові, у своїй садибі, письменник прожив 26 літ. Тут минуло дитинство трьох його синів — Семена, Кирила і Юрія. У хаті створений літературно-меморіальний музей.

Давно немає господаря. Але речі, що пережили його, дбайливо доглянуті. В меморіальних кімнатах письменника збережено все, як було за його життя

Презентацію підготувала. Викладач ЕПФК української мови та літератури Морозова Марина Володимирівна