Життя віддав за Україну...

Проект «Герої очима дітей»

Хмельницька область, Шепетівська

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4

 імені Валі Котика

Бернадіна Вікторія Юріївна заступник директора з виховної роботи ,

Сарахман Вікторія Олександрівна педагог-організатор.

Учні-учасники Шадюк Олена Миколаївна, Коваль Дарина Олегівна,

 Гладких Софія Олексіїна

Життя віддав за Україну…

«Воюватиму за Україну до переможного кінця…», – ці слова Шевчука Володимира звучали, як військовий наказ, а почуття патріотизму – глибоке внутрішнє переконання, вершина його думок, вчинків протягом всього життя. Народився Володимир  22 лютого 1967 року в Шепетівці. Навчався у Шепетівській ЗОШ №4. У 13 років хлопчик пережив страшне горе – в автомобільній катастрофі загинув батько. Мама на все життя запам’ятала слова сина: «…я навчусь все робити, ми з Наталею будемо  допомагати, не журись, мамочко…». Сестричка була на 5 років молодша, Володя завжди відчував відповідальність за неї, захищав, допомагав у всьому. Дане мамі слово він дотримувався  все життя, був хорошим сином.

Здавалось не було такої роботи, за яку Володимир не брався, в його руках все горіло. Він садив сад, ремонтував будинок,  у всьому допомагав матері по господарству. Великий вплив на хлопця мав дядя художник Новосад  Анатолій Якович, саме він навчив Вову майстерності чеканки, з 14 років це стало його захопленням. Після закінчення 8 класів юнак вступає в  машинобудівний технікум міста Цілиноград (тепер м. Аскана) в Казахстані, де жили дідусь та бабуся по батьковій лінії, тітка Марія. Сумлінно ставиться до навчання, дипломну роботу здав «на відмінно», і отримав спеціальність «технік-технолог термічної обробки металів». Далі служба в армії у Казахстані, згодом він потрапляє в навчальну частину танкової бригади міста Бердичева, саме тоді й з’явився інтерес до військової техніки. Володя радіє, що знову на Україні, далі службу проходить в Хмельницькому, потім у Володимир-Волинському. Після армії працює інженером-технологом, змінним майстром на Шепетівському заводі тракторних втулок. У 1991 році одружився на красуні Оксані, через рік народився синочок Вітя. Це були важкі роки кризи на Україні. Володимир прагнув якнайкраще забезпечити сім`ю. На цьому етапі життя він сміливо змінює професію – опановує секрети будівельної справи. Довелось стати заробітчанином – був у Чехії, Польщі, Португалія,  але де б не працював – душею був вдома.

Найбільше ж було  до душі – робота з оздоблення деревом. Дерево підкорялось силі таланту, майстерності майстра, оживало та набирало цікавих нових форм Володимира Віталійовича запрошують робити оздоблення деревом у храми міста та району:  робив царські ворота у Свято-Михайлівському соборі, оздоблював дерев’яним різьбленням ворота до олтаря у церкві Миколая Чудотворця ( селище Косецьке), у Шепетывських церквах. 

Хвилювали Володимира Віталійовича події на Сході України, він не міг спокійно бути вдома, коли гинули його сини.  Саме тому Володимир добровільно йде захищати Україну. З вересня по листопад 2014 року бойовий гарт отримував у добровольчому батальйоні «Донбас», де взяв позивний «Різець»  – це нагадувало про мирне життя, додавало сили, зміцнювало бойовий дух.

У листопаді 2014 році частина бійців батальйону підписують контракт на службу в ЗС України. Серед них наш земляк Шевчук Володимир. За період служби Володимир воював на багатьох важливих ділянках фронту Донеччини це: Очеретяне, Водяне, Тоненьке, Піски, Опитне, Донецький аеропорт, Карлівка, тримали позиції від Авдіївки до Мар`їнки…  Був навідником-оператором БМП-2, проходив службу у складі диверсійно-розвідувальної групи.

 «Ми були на волосині від смерті, чудом врятувались…», – так згадує Володимир Шевчук бій 17 січня 2015 року у Донецькому аеропорту. «…У той день 6 роті було  дано завдання взяти монастир, який був на території Донецького аеропорту. У ньому засіла група бойовиків, яка стріляла по захисниках аеропорту. Ворожа зенітка не припиняла вогонь.  Із наших 4-х машин працювало  лише дві, решта вийшли з ладу.  Передати динаміку бою неможливо словами. 6годин бою, 6годин страшного свисту, вибухів, здавалось стріляло все, –   життя зупинилось…У цьому пекельному бою від роти практично нічого не залишилось. Із 85 бійців вийшло 25, 2 загинуло, решта були поранені, покалічені,  поранення отримав командир роти, та продовжував прикривати відхід роти.

У ті січневі морозні дні 2015року екіпаж БМП-2 Володимира Шевчука виконував ряд складних, відповідальних завдань. «Виконували свою роботу на війні…» – так коротко аналізує ті події Володимир. Він дуже скромна людина, боєць високої честі, обов`язку.

«В моєму серці Україна…» – слова Володимира звучали щиро, без пафосу. 9 серпня 2016 року Володимир Шевчук віддав за Україну найдорожче – своє життя.