Урок 3.

 

Тема: Образи козаків та символіка козацької шаблі у творі.

 

Мета:

 

•                    ознайомлення з визначенням і ознаками літературознавчих понять «оповідання», «повість», «пригодницька повість», «епічний твір», «прозова мова», «головні і другорядні герої твору», «персонаж».
•                    вироблення міжпредметних компетентностей; випереджене навчання з історії (за темами 7-9 класів);

•                    знайомство з традиціями козацтва, військовим мистецтвом козаків; аналіз відносин Війська Запорозького з державами-сусідами; формування власних суджень про державотворчу та військово-політичну діяльність Богдана Хмельницького, його сподвижників; формування і розвиток уявлень про роль лицарів-оборонців рідної землі від іноземних поневолювачів, події 1650–1651 рр., битву під Берестечком;
•                    усвідомлення лицарства, сміливості, фізичної, духовної сили наших героїчних предків; розуміння того, що добра слава про обдаровану людину живе у віках;
•                    усвідомлення і вивчення культурного різноманіття минулого і сучасного світу, орієнтування на сталий пізнавальний пошук, на розуміння важливості різних джерел інформації; вміти вибирати (залежно від пізнавального інтересу, потреб чи життєвої ситуації) джерела інформації. визначати свої інформаційні потреби й уміти знаходити потрібну інформацію, вміти критично аналізувати інформацію, відрізняти істотне від неістотного й висловлювати зважені судження.

 

Обладнання:

•                 кабінет з під’єднанням до мережі Інтернет;
•                 проектор з проекційним екраном;
•                 презентація до уроку;
•                 книга «З. Мензатюк. Таємниця козацької шаблі»;
•                 робочі зошити, словничок (ТЛ);
•                 білі аркуші паперу А3 і А4, кольорові кулькові ручки або олівці;
•                 ілюстрації до уроку, історії про козаків;
•                 проект «Історія українських земель. ». Серія 1 

(фрагмент фільму (0:30-3:40; 2:29 -8:40).;

• документальні фільми про козацьку звитягу та про козацьку шаблю із серії «Козацька звитяга»:

Козацька звитяга-2. Випуск №1 (36). Історія. Символи козаків

(фрагмент фільму 01:12-4:40)

Козацька звитяга. Випуск №15. Спас. Шабля.

Козацька звитяга-2. Випуск № 24 (59). Історія. Битва під Берестечком.

Фрагмент фільму 2:13-3:25; 4:00-4:38;

•                 Найкращі козацькі пісні;
• Журавлі (Чуєш, брате мій…) (сл.: Богдан Лепкий, муз.: Лев Лепкий. Виконує: Василь Жданкін);
•                 пісня «Кину пером, лну орлом»;
•                 фрагмент з відеоролика «З нами Бог - спів лицарів перед боєм»
•                 відеоролик «Подвиг 300 козаків під Берестечком»
•                 відеоролик «Берестецьке поле» Сіма Кордунова (триптих читає автор);
•                 Володимир Антонович. Про козацькі часи на Україні.

(Перша глава с. 8-12, Сьома глава - с. 59);

•                 Повний словник козацьких термінів, слів.
•                 Українська військова історія. Козацькі шаблі XVII cтоліття

 

Тип уроку: бінарний урок (урок ведуть два вчителі: української літератури та історії (МЗ козацька доба)) – це творчість двох педагогів, яка переростає у творчий процес в учнів.

 

За програмою з історії теми з зазначеними в творі «Таємниця козацької шаблі» Зіркою Мензатюк подіями вивчаються тільки в 8 класі, але в 5 класі (курс історії в 5 класі має пропедевтичний (вступний) характер) учитель може планувати вивчення інших (не тільки визначених у програмі) історичних осіб, подій, пам’яток з акцентом на історії України. Тому було вирішено провести бінарний урок.

Завдання вчителя історії: а) формування уявлень і знань учнів про історію як галузь людських знань, як науку, що має свій предмет вивчення і свої методи дослідження; б) розвиток інтересу до предмета та мотивації до його вивчення як передумови до формування низки загальних і предметних компетентностей; в) формування первинних уявлень про історію України як передумови до реалізації засобами навчання наскрізних, міжпредметних змістових ліній.

 

Вивчення якоїсь проблеми на грані двох наук – це завжди цікаво, такий вид діяльності викликає високу мотивацію, головне – захопити школярів, спровокувати творчий пошук.

 

Хід уроку:

 

Епіграф до уроку:

Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

О. Довженко

І. Актуалізація опорних знань

 

Хвилинка з теорії літератури (ТЛ: епічний твір)

(на проекційний екран виведено основні поняття ТЛ для запису в словничок)

Учитель української літератури:

Слово «епос» у грецькій мові означає розповідь.

Це один з трьох основних родів літератури, поряд з лірикою та драмою.

Епічний твір – це твір розповідного жанру, в якому зображено життєві події, людські характери, вчинки.

Зміст епічних творів розкривається у формі авторської розповіді. Автор (найчастіше це сам письменник) виступає ніби очевидцем зображуваних подій, які він описує, про які розповідає, виражає своє ставлення до них.

Епічні твори поділяються за такими жанрами: роман, повість, оповідання, нарис, новела та інші. Оповідання – це невеликий за розміром розповідний художній твір, здебільшого про одну чи декілька подій з життя людини (іноді – кількох людей). Повість більша за оповідання за розміром, кількістю персонажей і їхньою характеристикою. У повісті розлогіший сюжет, більше охоплено подій із життя головних героїв, наявні розлогі описи. Повісті, як і оповідання, завжди прозові.

Епічні твори пишуть прозовою мовою. Прозова мова складається із мови автора і мови персонажів, діалогів, монологів тощо.

Повість може бути соціально-побутовою, історичною, науково-фантастичною, пригодницькою. Пригодницька повість – епічний жанр літератури, розповідний художній твір із захопливим сюжетом про складні випробування, через які проходять герої.

Найчастіше розповідь про життя героя в повісті ведеться або від особи автора, або від особи самого героя.

Герой літературного твору – це дійова особа, змальована письменником у взаєминах з іншими особами, наділена яскраво окресленими рисами характеру. У творі розрізняють головних героїв і другорядних, чи епізодичних.

Головний герой – це той, який завжди перебуває в центрі уваги письменника. Часто його ім’ям може називатися художній твір.

Герої літературного твору бувають позитивні і негативні. Поряд з терміном «герой» вживаються ще терміни «персонаж», «дійова особа». Слову «герой» надається перевага у словосполученнях «головний герой», «позитивний герой». До другорядних і негативних дійових осіб частіше застосовують слово «персонаж».

 

•      Давайте розглянемо твір Зірки Мензатюк «Таємниця козацької шаблі» –

це твір якого жанру? (Повість). Це твір розповідного жанру, в якому зображено життєві події, людські характери, вчинки – це епічний твір. Це епічний жанр літератури, розповідний художній твір із захопливим сюжетом про складні випробування, через які проходять герої, – пригодницька повість.

•      Хто є головним героєм повісті? – Наталочка.
•      Спробуйте дати характеристику Наталочці. Підтвердіть свої думки цитатами.

Цитати з повісті про Наталочку:

«– Може, то статуетка індіанського божка з чистого золота? – замріяно прошепотіла Наталочка, що начиталася книжок про індіанців.»

«Він спілкується жестами глухонімих? – діловито спитала Наталочка, бо хлопці в школі навчили її двох чи трьох таких жестів, і вона почувалася знавцем.»

«…дівчинко, не скачи, дівчинко, не заходь за загородження, дівчинко, не чіпай руками експонатів…»

«– Але ми вже знаємо! Можна їхати! – загаласувала Наталочка, що втомилася майже тримати язик за зубами.»

«Наталочці дісталося заднє сидіння. Правду кажучи, їй там було непогано. Вона сиділа, немов юна королівна на троні.»

«Наталочка сиділа на черешневих кісточках, мов принцеса на горошині.»

«Наталочка сиділа з премудрим виглядом, мов цар Соломон на престолі, і також розмірковувала…»

«Я не боягузка. Аби лиш батьки дозволили.»

«…від гніву Наталочці потемніло в очах. Та вона зробить що завгодно, тільки б спинити подібне безчинство!»

«О, вона не відступиться, вона вміє бути впертою! Як то кажуть, вперта коза вовку користь, хоч здається, ця приказка тут не до речі... Коротше, Наталочка зробить усе, що належить.»

«Наталочка уві сні металася, переверталася з боку на бік, вгадувала й не могла вгадати, в чому її провина.»

«Наталочка комизилася, бурмосилася, навіть трошки заплакала, хоч нелегко видавити сльозу, коли це найдужче потрібно. Батьки лишалися незворушні. Мабуть, найкраще було викласти їм усю правду, тільки ж і Наталочка затялася. Вона обіцяла Антипові мовчати, і її обіцянка не буде цяцянкою, яка лиш дурному на втіху.»

«Наталочка шморгнула носом і засяла, як нова копійка.»

«…вона вже майнула кручею, мов кізка.»

«Було страшно й... цікаво; зібравши всю свою рішучість, Наталочка ступила в пітьму. Її огорнув холод Собі на лихо Наталочка вдалася худюща…»

«Колись Наталочку знайдуть... Але що, коли то буде вже запізно? У газетах напишуть про мужню дівчинку, яка, рятуючи національну реліквію, пожертвувала власним життям. Так і напишуть: "віддала своє молоде життя",

Наталоччине серце стиснув жаль, що така вона невдатна й безталанна, що пропадає нізащо, ні про що, та ще й з власної вини; по щоці покотилася гаряча крапля, за нею ще, ще... А далі мов прорвалася загата, і дівчинка зайшлася гірким плачем.»

«Наталочку видобули на білий світ – живу і майже неушкоджену, якщо не брати до уваги обдертих колін. Вона з плачем припала до матері, сльози котилися й котилися, і не було їм упину, мовби очі стали солоними джерельцями, з яких бігли два струмки.»

•                  Головний герой Наталочка – позитивний герой.
•                  Які ще герої літературного твору вам запам’яталися?

(…Антипко, Северин, Василько).

•                  Вони позитивні чи негативні?
•                  Як ви можете охарактеризувати персонажа повісті – Антипа. Наведіть цитати, які підтверджують характерні риси образу Антипа

«За ними різко загальмував чорний джип із затемненими вікнами, з кого вийшов хлопець і також став проходжуватися, злегка накульгуючи. Мабуть, засидів у машині ногу. Він був елегантний і модний до неможливості, зачесаний так гладесенько, що волосся лежало, мов прилизане, тільки на маківці настовбурчувалося двома невеличкими горбочками.

– Хочеш, я в гадаю, куди ви їдете? – спитав він, окинувши оком Наталоччину вишиванку. – В Берестечко, на завтрашні урочистості.

Дівчинка ствердно кивнула, і на його губах заграла скептична посмішечка:

– Х-ха! Помітингуєте, поспіваєте "Ще не вмерла", покричите "Слава" й "Ганьба". Старі взялися за твоє патріотичне виховання, чи не так?

– Ніхто ні за що не взявся, – відказала Наталочка. Насмішкуватий тон незнайомця зачепив її за живе. – Мені самій цікаво. І ми не просто мандруємо, ми ще й... маємо дуже важливу справу.

У хлопця в очах зблиснуло зацікавлення (ага, знай наших!), але тут же й згасло, сховалося за лінькуватим іронічним прижмуром:

– У вас, виявляється, справа... Якщо ви хочете знайти реліквію, то нащо їдете в Берестечко?

Наталочка сторопіла.

– Звідки ти знаєш про шаблю? – вражено спитала вона.

– Отже, і це я вгадав. Два – нуль на мою користь: шаблю шукаєте ви, – засміявся незнайомець і пояснив ошелешеній Наталочці: – Ми також її шукаємо. Та ж ситуація: привид і так далі.

– Мене звати Антип, – відрекомендувався хлопець. – Тож навіщо ви їдете в Берестечко?

– Як навіщо? Шабля десь на бойовищі чи в фортеці. Найімовірніше під Берестечком, бо то місце великої битви…

… засміявся Антип. – Чи ти ніколи не хитрувала? От і схитруй: коли їхатимете через Дубно, підмов батьків зупинитися і розпитай про шаблю в тамтешньому замку.

… Антип, як і вдень, був супермодний і прилизаний, а на ногу й тепер накульгував.

– У чому справа? Щось сталося? Чому ви не поїхали в Кам’янець? У вас поламалось авто? – дівчинка обсипала його питаннями, як горохом.

Але Антип проігнорував їх, ніби й не чув.

 

– А навіщо їх питати, коли можна схитрувати? Бачиш, вже заговорив віршами, – Антип полегшено розсміявся. – Якщо тебе не пустять, усе полетить шкереберть. Тому придумав дотепний план...

Він розказав, як владнати справу. Все просто й легко. Батьків доведеться обманути... Задля шаблі, задля її врятування. Трохи мулько на душі, але то нічого.

 

Думала про Антипа, модного, розумного, упевненого в собі... Чимось він їй не подобався. Певно, занадто гордий.

 

Антипові вчинки видавалися їм незбагненними.

– Певно, його круті батьки хочуть знайти шаблю швидше за нас, – зробила висновок мама і з осудом додала: – По хлопцеві видно, що там пихи на три штихи. Чого ти з ним водишся ?

– Він геть безголовий! Послати дівчинку в таке небезпечне місце! –

 

– Чортик, антипко? – перепитав Василько.

– Так, це власною персоною, – Антип картинно вклонився; вітер дмухнув на його прилизане волосся, і з-під нього показалися два округлі, як у молодого бичка, ріжечки.

 

•                  Як представлені у повісті образи чортів і їхніх «друзів»?

 

«…добірне товариство: пані у вечірніх сукнях аж ряхтіли коштовними прикрасами, пани в оксамитових жупанах начіпляли на себе важкі золоті медальйони й численні перстені. … зала сповнилася кришталевим передзвоном і гучними вигуками – гукали всі, але ніхто не слухав.

– Ваше здоров’я, пане Обжорський!

– Ваше здоров’я, пане Жебрацький!

– І ваше також, пане Забіяцький! – розкланювалися череваті пани.

Пан Забіяцький підняв до рота келиха завбільшки відро й не опустив його, поки всього не вицмулив. …

Музика змінилася: замість старовинного клавесина тепер щось шкварчало, гарчало й верещало.

Пани й панянки пішли танцювати, але то були якісь скажені танці. Пан Обжорський хвицав ногами, пан Жебрацький виписував кренделі, а пан Забіяцький бігав навкарачки і радісно кувікав. Панянка в чорній сукні теж танцювала, метляючи шлейфом. Але тепер навряд чи хтось назвав би її гарною: розв’язна посмішка і вульгарні жести робили її відворотною. На її шлейфі таки сиділа жаба – справжня, жива жаба, вона ворушилася, намагаючись утриматися на тканині, а врешті перескочила панянці на голову і всілася на діамантах.

… інше панство теж мало дивні прикраси.

В тої на шиї теліпався золотий скелетик, в іншої голову обвивав вуж, в того на зап’ясті зблискував череп, а замість ґудзиків біліли кістки. …»

«… чоловік у чорному костюмі й екстравагантна дама з пекельно-червоним волоссям – то були старий чорт і чортова, себто Антипкова, мати.»

 

Проблемна вправа «Що? Коли? Чому? Як?»

 

• Доведіть, що повість «Таємниця козацької шаблі» – пригодницька повість.
• Що у повісті є фастастичним, а що реальним?
• У чому ж таємниця козацької шаблі?

 

Ця зброя українських лицарів мала і має велике значення для нашої культури та історії. Це для нас зараз Шабля – рід лезової білої зброї. Характерною особливістю шабель є вигнутий довгий (звичайно 80 – 110 см) як правило однолезовий (інколи з полуторною заточкою) клинок з вигином у бік обуха. А для козака – то цілий культ: шабля то товариш, що в бою допоможе, нагодує та зігріє.

 

«Сумна та велична картина поставала в її уяві. Поле, сковані вози. І козаки, роковані на смерть. Верхи на конях налітає шляхта... Дим від пороху... Іскри з-під шабель... Шалений зблиск очей... І гаряча кров, і смерть. Ось захитався молодий козак, шабля – домаха випала йому з руки...

 

– Чимало шабель знищено, тому що з них робили найкращі ножі, щоб колоти свиней. Різники платили за них великі гроші.

– Різницькі ножі? Зі звитяжної зброї? – від гніву Наталочці потемніло в очах. Та вона зробить що завгодно, тільки б спинити подібне безчинство!

… коли вже й заснула, їй приснився зажурений козак. Він дивився на неї з сумним докором. "За самий держак моєї шаблі давали мені найкращий табун коней і овець три тисячі. А ти не вберегла її," – казав Наталочці хтось невідомий – чи то засмучений козак, чи, може, Андрій Бульбенко з Гоголевої повісті? І Наталочка уві сні металася, переверталася з боку на бік, вгадувала й не могла вгадати, в чому її провина.»

 

Для початку, не всі козаки мали шаблі. Вони, або їх здобували на полі бою, або купували (але тільки заможні козаки оскільки шаблі були дорогі). Козак з шаблею у бою був машиною смерті, хоробрим, гордим, сильним, мужнім лицарем. Шабля берегла українського лицаря, якщо козак добре володів шаблею, а то й двома, перемогти його майже не можливо, за те і козак до неї відповідно ставився, як до жінки, інколи називав сестрицею, берегинею. Її цінували навіть більше ніж рушницю та пістоля. Шаблею посвячували в козацтво, з шаблею і помирали. (За матеріалами сайту «Пугу-пугу Козак з лугу»).

Шабля – лицарю сестриця,

З нею він в бою, мов криця.

Зброя честі козака

Гарна і дзвінка яка!

Фізкультрозминка

Перегляд фільму Козацька звитяга. Випуск №15. Спас. Шабля.

(учні виконують вправи для розминки з картонними «шаблями»)

 

«В сутінках сяйнула гартована сталь. Це була справжня козацька шабля, схожа на місяць-молодик. У волинському торфі вона напрочуд добре збереглася. Руків’я мала просте, без золота й діамантів, і було не схоже, щоб миршавий їх повиколупував. Усі дивилися на шаблю, як заворожені.»

 

ІІ. Знайомство з темою і завданнями уроку.

Учитель української літератури:

В Україні вже не перше століття шабля є одним з найважливіших символів козацтва, традицій, пов’язаних з національними визвольними та державотворчими процесами. Шабля завжди посідала визначне місце у свідомості українців, асоціюючись у першу чергу з козаком – захисником Вітчизни. [Козацька шабля:історія слави].

Учитель історії: Отже, поговоримо сьогодні … про козаків…

Учитель української літератури:… та символіку козацької шаблі у творі.

 

Козацька доба – то є світла епоха,

Коли українці орлами літали.

Нікого вони не боялись нітрохи,

Від них вороги у бою відступали.

Козацтво – то світла сторінка у книзі,

Що наші діди написали шаблями.

Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами,

Та світлом Христа засіяла над нами.

(За матеріалами сайту http://indragop.org.ua/forum/29-301-1 )

ІІІ. Мандрівка в часі…

разом з головною героїнею повісті

Учитель української літератури:

На сторінках книги Зірки Мензатюк – захоплююча мандрівка замками України, переплетення містики і реальності, сучасного і минулого. Звʼязок епох проходить крізь серце, душу і помисли маленької героїні повісті Наталочки Руснак:

(учитель української літератури читає уривок з повісті)

 

Тут було гарно! У зеленому вінку ясенів здіймалися дві церкви: старенька дерев’яна, в якій козаки молилися перед битвою, і велика церква-пам’ятник, змурована над останками загиблих. Ото перед нею й правили Службу Божу. Лився спів, густо курився ладан, м’який пахучий дим стелився довгими пасмами, огортав людей, дерева, і ті в ньому ставали інакшими, мовби нетутешніми. Дим клубочився, вогко торкав Наталочці лице – дим чи туман? Авжеж туман, білий, як молоко, і в ньому по груди стояло... козацьке військо.»

(фрагмент з відеоролика «З нами Бог - спів лицарів перед боєм»)

 

Створення ментальної карти

Білі аркуші паперу А3, А4, кольорові кулькові ручки, олівці або фломастери

 

Початок роботи:

У центрі карти пишемо КОЗАК.

Від центрального зображення проводяться тонкі лінії-гілки, які розкривають зміст центрального слова. Для кращого розкриття ідей можна використати малюнки.

 

 

Вправа «Мікрофон»

Учитель української літератури:

• Якими виглядають козаки?

Добродушність, щедрість, безкорисливість, щира дружба, висока любов до свободи – були характерними рисами наших козаків, вони краще воліли люту смерть, ніж ганебне рабство.

• Знайдіть у тексті повісті цитати, які характеризують козаків

«… козаки. Вони воювали за віру!»

• Які приказки про козаків вам зустрілися в тексті повісті? (з Д-з)

 

Вправа «Дослідники»

Учитель історії:

• Використовуючи смартфон знайдіть в Інтернеті інформацію щодо традицій, звичаїв й побуту козаків, опишіть історико-культурні пам’ятки козацької доби.
• Якими були причини козацьких воєн (повстань)?
• Яке місце козацтва в захисті національних інтересів українського суспільства наприкінці XVI – у першій половині XVII ст.?

 

Учитель української літератури (читає уривок з повісті):

 

Вся похоловши, Наталочка збагнула, що вона якимсь дивом бачить саме ту трагічну п’ятницю 30 червня 1651 року, третій день Берестецької битви.

 

• Як в повісті представлена битва під Берестечком. Наведіть цитати.

 

Туман осідав дрібними ряхтливими краплями на козацьких чубах-оселедцях, на відвологлих вусах, згори ледь проглядало сонце – розмите бліде кружальце, а попереду крився за білою заслоною польський стан, величезне 150-тисячне військо. Шляхта, посполите рушення, німецькі драгуни й рейтари. Король Ян Казимир зібрав, кого лиш міг, стягнув до Берестечка пів Європи, аби тільки здолати Хмельниччину, здолати повсталу Україну, цю рахманну, ласкаву, медом текучу землю, яка затято виборювала волю.

 

Козаків стояло менше: тисяч сто, і з ними татари. Хан чатував на коні, мов хижий орел-степовик. Супився, хмурився, йому не подобалась рутвяна, багниста долина, в якій грузли його верхівці, не подобалася затятість супротивників – легкої здобичі не буде, це він бачив надто добре.

 

Наталочка ковзнула поглядом по козацьких обличчях.

 

Зосереджені, зухвалі, насмішкуваті. В очах виклик: наступайте, ляхи! Ми готові, нам що? Або волю добути, або дома не бути.

 

І ляхи рушили: могутньою хвилею рвонула вперед кіннота. Ревма ревли гармати, дзвеніли шаблі, іржали коні, дико скрикували звитяжці, сходячись у двобої. Скільки це тривало – годину, дві? … вже й туман розвіявся, уже й сонце припекло, а битва гримотіла, ніби земля розколювалась навпіл. Все далі, далі, далі врубувалася кіннота, пробивала тверді українські лави, вже прорвала таборові укріплення ... Ні, спинила-с ... відходить. Вистояли козаки!

Натомість важко посунуло вперед праве крило польського війська. Зараз усе й станеться ... Польська піхота поволі докотилася до орди, орда якось відразу подалася назад і чимраз стрімкіше відступала...

Татари тікали! "Зрада!" – прошелестіло козацькими лавами. З їхнього стану вискочив, мов іскра, вершник у дорогому вишневому жупані (Богдан Хмельницький – зрозуміла Наталочка) і, припавши до кінської гриви, помчав навперейми. За ним кинулись якийсь старшина і ще кілька козаків...

Вернися, гетьмане! Чи ти хочеш спинити вітер? Орду не завернеш, сам потрапиш у полон...

Та він летів безоглядно.»

 

Музичне оформлення уроку. Грає бандура.

Журавлі (Чуєш, брате мій…) Слова: Богдан Лепкий. Музика: Лев Лепкий.

Виконує: Василь Жданкін

 

(учитель української літератури читає з повісті уривок):

«…сипався передзвін бандур; хор співав про чорне берестецьке поле, зоране кулями, білим козацьким тілом зволочене».

https://www.youtube.com/watch?v=p6FkWDpRDWQ

«Наталочка заслухалася, зіпершись на сосну. І тут на неї знов наплинуло.

...Мрячило, мжичило, над головою клубочились важкі сірі хмари, і козаки теж немов посіріли серед непролазної поліської мокви. В таборі гриміли, рокотали литаври: довбиші водно били в обтягнуті шкірою срібні та мідні кітли. Недалеко від Наталочки важко чмокнуло в розкислу землю гарматне ядро, забризкавши болотом козаків, що сиділи під возом.

– Пристрілялися, вражі діти, – байдуже відмітив старий запорожець, не виймаючи з рота погаслу люльку.

– Еге! Хочуть ляхи нас налякати. Притягли гармати аж зі Львова, ніби ми того дива не бачили, – казав зі смішком смаглявий козак, який видався Наталочці знайомим. Авжеж, це був той самісінький звитяжець, що снився їй усю ніч. Без сумніву він: юний, гінкий, з темними сміливими очима.

– А сотник Щур як пішов до поляків на перемови, то й не вертається, – знов обізвався старий. – Гладкий з Переяславцем вернулися, а Щур – ні... Продався, кажуть.

– Утік Щур! – тонко, як півень, вигукнув ще один козак. Його куций оселедець не сягав вуха, певно, недавно заведений, та й одіж він мав ще селянську. – Сидимо обложені вже десятий день...

– Та й Україна одна, пане брате, – тихо мовив чорнявий. – Не журися, виберемось. Богун виведе. Вже готові греблі для переправи.

– Що то за греблі! З возів, кожухів...

– Гей, молодче, не наганяй страху! Скиглиш, як баба... Не бійся, більше разу не помреш, – сердито обірвав його старий січовик. Тоді додав веселіше: – От і Богун їде.

 

Наталочка притьмом повернулася туди, звідки наростав кінський тупіт. На чолі чималого загону вершників до них наближався красень-полковник.

По ній ковзнув його швидкий розумний погляд, зблиснула кольчуга на широких грудях, війнув край киреї [нагадує плащ – ред. Ч.Д.]– мжичка покрила її, мов срібло, – і славетного воїна заслонили інші вершники.

 

Загін помчав до Пляшівки захищати переправу, що мала ось-ось початися.

І раптом...

– От уже старшина тікає! – верескнув півнячий голос.

На нього оберталися розгублені обличчя, мовляв, що ж це, невже й собі рятуватися?

І враз десятки ніг кинулися до гребель. З рук падала зброя, похилилася й зникла в юрбі малинова корогва, хтось на бігу скидав гуню, хтось хапав іншого за поли, щоб самому протовпитися вперед...

– Стійте, іродові діти! – гримів голос старого запорожця. Чорнявий козак став до нього плече в плече, вихопивши з піхов шаблю, зупинилося ще кілька. Але інші наче поглухли. Паніка ширилась, мов вогонь по соломі.

– Стійте! Стійте! Куди ви? – і собі загукала Наталочка, та враз видиво пропало.

 

А Наталочку знов обсіла тривога. Якщо людині привиджаються різні події, то з нею явно не все гаразд. Треба щось робити, але що? Кілька разів вона скоса зиркала на Северина. Врешті наважилася.

– Северине, як виглядаю? – спитала його. Хлопець злегка зніяковів.

– Класно, – сказав він. – Ти смілива і... гарна. Тепер зніяковіла Наталочка, аж зарум’янилося личко.

– Я не про те, – опустила вона вії. – Розумієш, сьогодні вранці... ну, так сталося, що сильно вдарилася головою. Цього не помітно?

– Ані трохи. Нема ні синяка, ні ґулі.

– Не синяка! Мені почали привиджатися різні картини. Битва, обложені козаки, паніка при переправі...

– А, ти про це. Не хвилюйся. Тут таке місце.»

 

Перегляд фільму 2:13-3:25

Козацька звитяга - 2. Випуск № 24 (59). Історія. Битва під Берестечком.

(учитель запалює аромасвічку)

 

«– Думаєш, зі мною все в порядку? Мені не треба до лікаря?

– Абсолютно. Тут таке місце... – повторив Северин. Його очі мовби ще потемніли під насупленими бровами. – Ти не чула місцеву легенду? Що обложені козаки не загинули, а вскочили в церкву і разом з нею провалилися під землю. Кажуть, у великодню ніч чути, як у них під землею дзвонять дзвони. У цьому щось є. Тут витає козацький дух... Дух волі. Хочеш вір, а хочеш ні, але тут інакше дихається. Інакше думається ...

 

Наталочка глибше втягла повітря.

 

Пахло церковним ладаном, луговими квітами, драговиною. Дихалося легко й приємно.

 

– Але ж козаки зазнали поразки! – нагадала вона.

– Хіба війна або й будь-яке змагання бувають без поразок? – здвигнув плечем Северин. – Треба вміти тримати удар. Може, це найважливіше... Проте ходімо далі.

 

…Зручніше прилаштувалася під старою церквою, заплющила очі... Хотіла ще бодай на мить побачити битву.»

 

Інсценізація за уривком

 

«Навколо гомоніли люди, на сцені читець декламував рядки Шевченка про берестецьке поле:

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили...

 

Віддалік гухнула гармата. Насправді гухнула: то стріляли сучасні козаки з Запоріжжя.

"Сла-а-ва-а!" – покотилося долиною, і до гармашів звідусюди потяглися барвисті вервечки людей, а діти, як горобці, сипнули попереду всіх.»

 

Наталочка щільніше стулила повіки, уявляючи знайомого молодого звитяжця і сивого січовика, яких бачила при переправі.»

 

Перегляд фільму 4:00-4:38,

 

«...Їх стояло три сотні на пагорбі, що, мов острів, височів серед болота. Старого важко було впізнати: чуб розметався, сорочка розхристалася, очі палали, а шабля в руці мигтіла, як блискавка. Поляки насідали, козаки відбивалися, не відступаючи ні на крок. Та й не мали куди відступати. Мабуть, бій тривав давно, козаки поморилися, декотрі були поранені, проте в очах світилося все те ж тверде завзяття.

 

Наталочка помітила, що за боєм невідривно стежив якийсь вельможний чоловік у коштовних латах. Він щось сказав одному з своїх наближених, і той, пересилюючи дзенькіт шабель, закричав до козаків:

 

– Панове запорожці! Ясновельможний король Ян Казимир подивований вашою відвагою, – ("Так то сам король!" – збагнула Наталочка). – Він помилує вас, якщо складете зброю. Він візьме вас на службу за високу плату!

 

Між козаками пішов якийсь рух.

"Невже здаються?" – не то злякалася, не то зраділа дівчинка, але раптом збагнула, що вони робили: з-за поясів та з глибоких кишень своїх безкраїх шароварів діставали гроші і зневажливо, широким жестом сівачів кидали їх у твань.

– Срібло-злото – то болото, – гукнув сивий січовик. – Вибачай, королю, але нам не потрібна твоя ласка. Лицарська смерть козакові дорожча.

На долоні чорнявого козака серед дрібних монет блиснув срібний перстеник, козак на хвильку його затримав, певно, згадав ту русяву, карооку, для якої придбав його, проте зсунув суворіше брови, і перстень плюснув у воду. Не носитиме його кароока, не діждеться свого козака.

– Слухай-но, пане-брате, – звернувся до чорнявого старий січовик. – Треба якось прорватися до Богуна і передати ось це, – він дістав з-за пазухи сяйливий малиновий згорток. Наталочка впізнала, що то: корогва, яку в паніці збили додолу. Отже, старий підняв і заховав її.

– А як поляжу разом із корогвою? – спитав козак, дбайливо ховаючи малиновий шовк.

– То хоч лишиться слава, що рятували її, – спокійно, ніби навіть байдуже мовив старий.

– Не випадає кидати бій...

– Стане ще для тебе боїв, – старий обняв чорнявого і легенько підштовхнув: – Іди.

Козак упав в очерет, мов качур: ані шелеснуло.

 

"Чи не втопився?" – подумала Наталочка та тут же й заспокоїла сама себе: еге, такий утопиться! Вирветься, проб’ється до Богуна...

Врешті, вона знала його долю.

 

Бій на острові довершувався. Козаків ставало все менше. Один за одним падали вбиті. Аж ось лишився єдиний січовик. Невже битиметься сам? Один проти цілого війська? Він озирнувся, метнувся до берега й ускочив у човен, прихований в очереті. Не сідаючи, відштовхнув його, виплив серед плеса; гордо взявшись у боки, окинув оком ворогів, мовляв, наступайте, чого ви баритесь. Король знову щось сказав своєму наближеному, той квапливо передав наказ. Поляки, брьохаючись у баговинні, оточили озерце, серед якого плавав козак, та не могли здолати героя. Він сік їх, як капусту, він сміявся їм в очі, рани йому не шкодили, кулі його не брали, смерть боялася підступити до такого несусвітнього зухвальця. Вже й шабля не витримала, переламалася навпіл, то він відбивався веслом. Троє насідало на нього спереду, якийсь мазур закрався ззаду, націлився в плечі списом...

 

Наталочка затулила очі.

 

Почула, як радісно заґелґотали поляки... Човен плавав порожній. Зиркнула на короля – той роздратовано відвернувся й пішов геть. Ти не радієш, королю? Ти ж переміг!

 

І враз вона збагнула.

 

Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!»

 

Музичне оформлення уроку

(Звучить пісня «Кину пером, лну орлом»)

 

«...Знову гомонів святковий майдан, цвіли вишиванки, рокотав густий баритон:

 

Кину пером, лину орлом, конем поверну,

А до свого отамана таки прибуду.

 

– Чолом пане, наш гетьмане, чолом батьку наш!

Уже нашого товариства багацько нема ж!..

У пісні витав упертий, затятий, незламний дух волі, що його залишили козаки.»

«… Треба вміти тримати удар...

Саме це він (Северин – ред Ч.Д.) казав про козаків. …»

 

IV. Підсумок уроку

 

У повісті «Таємниця козацької шаблі» Зіркою Мензатюк надзвичайно яскраво виписано битву козаків під Берестечком. Це одна з найбільших трагедій української історії. Свідком саме цієї події і стала Наталочка, заглянувши у минуле.

 

Подорож у минуле разом з істориком

перегляд відеоролика «Подвиг 300 козаків під Берестечком»

Учитель історії:

Під шаленим вогнем польських гармат козаки возами, наметами, власним одягом вимостили шлях через болото. Існує переказ, що прикривати відступ залишилося 300 козаків. Маленький загін переправився на один з островів і там до останнього стримував наступ поляків. Їхній нечуваний героїзм урятував основні сили козацької армії. Так трагічно для України закінчилася битва під Берестечком.

 

Відеоролик «Берестецьке поле» Сіма Кордунова триптих читає автор

 

• Отже, яке місце посідає козацтво в захисті національних інтересів українського суспільства?

 

Не існує українця,який би не знав про історію доби козаччини, адже саме вона є основою нашої культури,н ашого незалежного і справедливого духу.

Козацька доба – найяскравіший період української історії. Вона відіграла чи не найважливішу роль у становленні України як держави. Козацтво в Україні було унікальним окремим суспільним станом з певнимим правами та привілеями, мало свою територію, незалежну адміністрацію. Соціальний склад козацтва був досить різноманітним. Козаками ставали кріпосні селяни, міщани, а також усі незадоволені феодально-кріпосницькими порядками та національно-релігійним гнобленням. Козаки були своєрідними «лицарями» своєї доби, і як усі лицарі, повинні були мати власну символіку. Козаки мусили виробити систему відповідних зовнішніх ознак, створити, або запозичити символи своєї козацької держави. Адже символіка – один з основних елементів становлення державності. Символіка є свідченням боротьби за самовизначення. Відзнаки державної і військової влади у козаків називалися клейнодами. До них належали – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці, тощо.

Зброя для козаків також слугувала певним символом. Запорожці відносили шаблю до справжньої, «чесної», благородної зброї. Навіть поява вогнепальної зброї, не похитнула ідеологічного значення меча. Як відомо, козацтво сповна віддало шану мечеві, чи точніше його аналогу – шаблі.

«…перед битвою козаки освятили зброю …»

«…мужні … козаки, … борці за волю.»

Козацька доба – найвеличніша сторінка історії України. Символи цієї епохи є відображенням нашої національної ідеї, незламного духу і любові до волі. Культура нашої держави заснована на елементах козацького устрою. Неможливо уявити Україну без козаків,так само як козаків без прикметника «українські».

 

V. Домашнє завдання:

 

Учитель української літератури:

Скласти твір-роздум за колективно складеним планом у художньому стилі «Чому необхідно знати історію свого народу».

 

Учитель історії:

Підготувати презентацію «Українські козаки: історія й сучасність».