Ми живемо у третьому тисячолітті. Невпізнанно змінилися рідні місця, багаті героїчним минулим, де народилися і виросли, де проходить наше дитинство. Саме такі дослідження формують глибоку повагу до вікових традицій, яка є невичерпним джерелом духовності, моральності та культурної стійкості сучасної людини, духовно збагачують нас...
«Було це дуже давно. Коли на українській землі ніби грім з неба з’явилися лицарі – козаки. Між часом заснування Запорізької Січі і Національно-визвольною війною Б. Хмельницького сталася ця визначна подія. Їхав одного разу , козак Запорізької Січі, а за ним два його сини і . Їхали довго, стомилися тож і вирішили відпочити на березі річки. Сподобалася їм ця земля, вразила своєю красою. Милує око природа цієї землі: пишність і прохолода лісів, золотавість луків, спів пташок, дзеркальність річок. І промовив до своїх синів: «Сини мої, поселюся я тут, одне гріхом лишати цю скарб – землю. Не можна лишати її на поталу туркам і татарам». Так і сталося , як сказав козак, адже козаки слів на вітер не кидають. І зֹ’явилося на цьому місці село . А дітей своїх Хорош розселив поблизу себе. Один заснував ‒ , а інший ‒- .