16 березня о 18:00Вебінар: Соціалізація учнівства засобами топонімічних досліджень у позаурочній діяльності

ЗНО №5. Культура. Суспільно-політичний та господарський розвиток Русі

Про матеріал
Конспект уроку для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання з історії. Містить карти, пам'ятки, обов'язкові до запам'ятовування, витяги із історичних джерел.
Перегляд файлу

 

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ.  КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

 

 

!!! Термін

Соціальна структура – поділ суспільства на версти, кожна з яких мала свої права та обов’язки. 

 

Форма правління – монархія – влада /виконавча, судова та законодавча/ зосереджувалися в руках князя. Після Любецького з’їзду Русь стала федеративною монархією – «кожен держить вотчину свою» (Володимир Мономах). 

Ради при князях

       Крім князів, державну владу в руських землях здійснювали ради при князях, князівські з’їзди, віча.

       За сильної князівської влади роль ради була формальною; відповідно, коли князівська влада була слабшою, рада здобувала більшу вагу.

       Так, важливу роль відігравала боярська рада в Галицькому князівстві.

       Проте, хоч би якими впливовими були боярські ради, вони воліли мати при собі нехай і слухняного, а все-таки князя.

З’їзди князів

Неабиякі повноваження мали князівські з’їзди. Їх збирали нерегулярно і далеко не всі рішення таких зібрань було втілено у життя, проте питання, що їх обговорювали на з'їздах, мали здебільшого загальнодержавне значення.

       Особливо болючим питанням, що обговорювалося на князівських з’їздах, було питання захисту від половців. Тут князі виявляли рішучість і одностайність. Віча

       Збирали віча ще давні слов’яни. Давньослов'янські віча – це збори всієї громади для вирішення найважливіших питань її життя.

       Віча ж часів Київської Русі були зборами можновладців – впливових бояр, дружинників, заможного купецтва, і в цьому їхня відмінність від давніх віч.

Соціальні верстви:

image  

 

На верхівці соціальної піраміди руського суспільства були князі.

       Князі обіймали найбільшу владу в державі.

       Князем у руських землях міг бути лише представник родини Рюриковичів.

       Головою держави і найвпливовішим князем був великий князь київський.

       У столицях земель-князівств сиділи удільні князі. Кожне князівство, у свою чергу, поділялося на дрібні волості, якими теж правили князі.

       Тільки син князя міг бути князем.

Крім князів, до панівних верств належали бояри.

       Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки.

       Разом із князями бояри становили правлячу верхівку держави, князівства.

       Великі бояри ставали воєводами, тисяцькими, а малі – соцькими, десяцькими, тіунами (управителями маєтків), дворецькими тощо. Привілейованою соціальною групою руського суспільства були дружинники – професійні вояки.

       Вони брали участь не лише у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади.

       За вірну службу князеві дружинники отримували грошову винагороду, а також землю.

До привілейованих станів відносять і духівництво.

       Духівництво було найосвіченішою верствою тогочасного суспільства.

       Духівництво поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових священнослужителів.

       Помітну роль у житті відігравали ченці монастирів.

Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники.

image

На нижніх щаблях соціальної піраміди руського суспільства перебували: смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої. Найчисленніша група тогочасного населення – селяни-смерди (80%). Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.

Феодальні повинності

       Тягар феодальних повинностей лягав на плечі селян.

       Працюючи на землі землевласника, вони мусили або певний час працювати на феодала, або віддавати йому частину продуктів, вироблених у власному господарстві, чи сплачувати грошовий податок. Подимне – від «дим» – двір.

       Інша форма повинностей – відробітки.

       Крім того, сільське населення було змушене брати участь у будівництві міст та укріплень.

 

       Селян у писемних джерелах названо ще й просто «люди» – здебільшого мешканців сільських общин.

       Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то він міг позичити гроші – «купу» у феодала, але цю позику мусив відробити. Отож, селянин, який працював «за купу» в господарстві пана, звався «закупом».

       Відпрацювавши борг, такий тимчасово залежний селянин ставав вільним.

       Різновидом закупів були й рядовичі, адже обставини перетворення смерда на закупа закріплювалися в договорі-ряді. Звідси й витлумачують назву «рядович».

       До багатьох русичів застосовували назву «наймит», «челядин».

o Якщо наймити працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними, то челядь була невільною – її продавали, дарували, передавали у спадщину. o До челяді потрапляли здебільшого полонені.

       У повній власності пана перебували й холопи.

       Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі свого звичного середовища, втрачали з ним зв’язок.

Економічне життя та господарство

       Провідним заняттям руського населення було сільське господарство.

       Чільне місце посідало рільництво.

       Окрім жита й пшениці, руські селяни вирощували різноманітні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю.

       Розвивалося садівництво: яблуні, груші, сливи, вишні.

       Важливою галуззю сільського господарства було тваринництво: русичі розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней. У сільськогосподарських роботах застосовували коней.

       Значного поширення набули й сільськогосподарські промисли: мисливство, рибальство та бджільництво. За тих часів існували навіть окремі села, мешканці яких спеціалізувалися на певному промислі.

       За підрахунками дослідників у 13 ст. в Київській Русі ремісники знали не менше 78 спеціальностей.

       Провідною галуззю ремісничого виробництва був видобуток заліза.

       Залізо руські майстри-металурги добували з болотяної руди, що її плавили в спеціальних сиродутних горнах.

       Надзвичайного поширення набуло й залізоробне ремесло.

       На 12–13 ст. припав розквіт склоробства.

       Склоробні майстерні виготовляли матеріал для мозаїк – смальту, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намиста, багато інших речей.

       Поважною справою було й гончарство.

       Крім названих, розвивалися й інші ремесла: обробка кістки, дерева й каменю, виготовлення цегли та вапна, кравецьке, шевське, обробка шкур, ткацьке тощо.

       Щодо організації ремісничого виробництва, то дослідники зазначають, що за формою воно було отчинним, коли залежні ремісники працювали у маєтках землевласників, вільним і державним, коли організатором ремісничого виробництва виступала князівська влада.

       Розвиток торгівлі був неможливий без обігу грошей.

       Спершу на руських землях ходили карбовані гроші інших держав – здебільшого арабські та візантійські монети.

       Першим почав карбувати власну монету Володимир Великий

срібники та златники.

       Від середини 11 ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної ваги та формигривні.

       На наших теренах були відомі гривні двох видів – київські шестикутні та чернігівські плескаті.

imageОсередками ремесла й торгівлі за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави були міста.

       За підрахунками вчених, на середину 13 ст. було щонайменше 54 міста в Київській землі, 75 – в Чернігівській, 28 – в Переяславській, 94 – у Волинській, 46 – в Галицькій. До монгольської навали o у Києві мешкало більше 50 тис., o у Галичі та Чернігові не менше 35–40 тис., o у Володимирі, Василеві жило близько 20 тис., o Переяславі та Білгороді – близько 15 – 17 тис., o Вишгороді – близько 12 тис.,

                                                                o         Новгород-Сіверському,    Луцьку,       Перемишлі,

Любечі жило по 3–5 тис. жителів, o у більшості міст – від 300 до 1 тис. мешканців.

 

           

Розвиток культури Писемність:

ü  поширюється із прийняттям християнства (988 р.)

ü  кирилиця – створена братами Кирилом та Мефодієм для передачі на письмі однієї із південнослов’янських мов із застосуванням грецьких літер.

ü  Найдавніші книги, які дійшли до нашого часу:

1.     «Реймське Євангеліє» - за однією із версій його привезла Анна Ярославівна у Францію

2.     «Остромирове Євангеліє» (1056-1057 рр.) – перша датована книга. 

image

Мініатюра «Євангеліст Лука»

3. «Ізборник Святослава» (Ярославовича, 1073 р.) 

image

Мініатюра «Родина князя Святослава Ярославовича»

4. «Мстиславове Євангеліє» - переписане 1115 р. на замовлення сина Володимира Мономаха Мстислава.

Освіта: 

ü Першу школу було відкрито при Володимирі Великому («І, пославши

[мужів своїх], став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне.» Повість минулих літ)

ü 1086 рік – Янка Всеволодівна /онука Ярослава/ заснувала в Київському Андріївському монастирі першу школу для жінок.

Література:

ü Із прийняттям християнства виникає оригінальна література – власне руська, яку започатковують літописи:

Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». o Його створено на початку 12 ст. При складаннi «Повісті минулих лiт» використано найдавніші літописи.

o    «Повiсть...» збереглася в багатьох списках.

o    Найстаріші з них – Лаврентiївський (1377 р.) та Iпатiївський (перша половина 15 ст.).

o    У «Повiстi…» викладено події від 860 р. до 1111 р. 

o Один із пізніших списків цього літописного зведення зберіг ім’я автора-упорядника – ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.

До продовжень «Повiстi...» належить Київський лiтопис, який охопив час вiд 1111 р. до 1200 р. 

o    Він розповідає про подiї в різних землях Київської Русi, але в центрі оповідей – Київ i Київська земля.

o    Основний зміст літопису – княжа боротьба за київський стіл, боротьба русичів проти половців.

o    Під 1187 роком вперше з’являється назва Україна:

 

«У тім же поході розболівся Володимир Глібович недуго|ю тяжкою, од якої він і скончався. І принесли його в город його Переяславль на носилицях, і тут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день 1, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці.

Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями [був] сповнений. За ним же Україна багато потужила.»

 

 

ü У Лаврентіївському списку під 1096 роком записано «Повчання Володимира Мономаха»

üНайвизначнішою пам’яткою руської літератури є «Слово о полку Iгоревiм». oТривалий час ця перлина давньоукраїнського письменства була невідомою: її випадково знайшли на початку 90-х рр. 18 ст. в одному з рукописів 16 ст. o«Слово ...» написане на основі конкретного історичного факту – невдалого походу у 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців. o На думку дослідників, «Слово...» створене за свіжими слідами події – десь у серпні – вересні 1187 р. 

o Автором поеми міг бути старший син галицького князя Ярослава Осмомисла, рiдний брат Ігоревої дружини Ярославни князь Володимир. 

ü «Слово про закон і благодать» (між 1037-1050 рр.).

 

Архітектура:

Кам’яне храмове будівництво Київської Русі

       Камінь у будівництві наші предки почали застосовувати в 10 ст.

       Найдавнішу кам’яну споруду – князівський палац, було відкрито археологами на Старокиївській горі. У літопису ця споруда згадується під 945 р. 

       Протягом 989–996 рр. у Києві з каменю будували храм Богородиці, відомий під назвою Десятинної церкви – перший християнський кам'яний храм Київської Русі.

image 

       Кам’яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого. У Києвi тоді було збудовано найбільший собор держави – Софію Київську, Золоті Ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів.

 

 

 

image 

       Будівництво розгорталося не тільки у стольному місті. У Чернігові князь Мстислав Володимирович 1036 р. заклав Спасо-Преображенський собор.

image 

       Видатною пам'яткою давньоруської архітектури був Успенський собор Печерського монастиря, збудований протягом 1073–1078 рр. 

image 

       Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Так, у 1108– 1113 рр. великий київський князь Святополк-Михайло Ізяславич збудував Михайлівський Золотоверхий собор, який значною мірою, хоч у дещо зменшеному вигляді, повторював Успенський собор. 

image 

       У ХІІ ст. архітектурні образи храмів набувають рис фортечних споруд, важких із вікнами-бійницями й масивним декором. Прикладом є П’ятницька церква в Чернігові.

image 

       Прикметно, що більшість відомих нині мурованих архітектурних пам’яток було споруджено за часів роздробленості.

 

Образотворче мистецтво:

       З-поміж пам’яток тогочасного образотворчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення – мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми.

!!! Термін

Мозаїка - зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів. 

Фреска - картина, написана водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці. 

 

 

       Шедеврами світового рівня є мозаїки Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Техніка виконання мозаїк, а також їхні художні особливості зазнали впливу візантійських традицій, проте дослідники переконані, що їх творили й руські майстри.

 

image 

Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору

       Ще більшою самобутністю відзначалися руські фрески – основний вид тогочасного монументального малярства. Як і мозаїки, фрески в руських храмах творилися за візантійськими традиціями.

image 

Фрески із Михайлівського Золотоверхого собору у Києві       Крім мозаїк і фресок, храми оздоблювали іконами.

!!! Термін

Ікона - живописне зображення Ісуса Христа, Діви Марії, ангелів, святих та подій Святого Письма, яке є предметом релігійного поклоніння. 

 

 

o    Перші ікони привозили на Русь із Візантії. Траплялося таке й пізніше. Так, шанованою на Русі була ікона Вишгородської Богоматері.

image 

o    Її привезли в середині 12 ст. із Константинополя. Вона прикрашала храм святих Бориса і Гліба у Вишгороді, звідки князь Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира-на-Клязьмі.

       У 2000 році на Волині віднайшовся ще один шедевр константинопольського малярства 1112 ст. Холмська ікона Богородиці.

image 

       Джерела зберегли відомості про одного із найперших руських iконописцiв – київського майстра Алiпiя.

       Від нього бере свій початок славетна малярська школа КиєвоПечерського монастиря.

       Унікальною пам'яткою цього малярського осередку є ікона Богородиці

зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими, яку за найсучаснішими дослідженнями датують початком 12 ст.

image 

Традиційність тогочасного образотворчого мистецтва пов’язана із його церковним характером, адже мозаїками, фресками та іконами оздоблювалися храми. Здебільшого на них зображували Ісуса Христа, Богоматір, святих апостолів, мучеників, біблійні сцени тощо. Для кожного з таких зображень існували церковні приписи, виражені у певній іконографічній традиції. Адже головним завданням, поставленим тоді перед мистецтвом, було наочне розкриття мистецькими засобами провідних ідей християнської віри.

Книжкова мініатюра

!!! Термін

Книжкова мініатюра – це витвір образотворчого мистецтва невеликого розміру в книгах. Характеризувався малим розміром, часто розміщувався на полі або між рядками рукописів, хоча трапляються мініатюри і на весь аркуш. 

 

 

       Шедевром світового    мистецтва   є        мініатюри «Остромирова

Євангелія»(1056–1057 рр.).

o Книгу прикрашено численними ініціалами, заставками й трьома сторінковими мініатюрами зі зображенням євангелістів Іоана, Марка й Луки.

image 

Мініатюра «Євангеліст Лука»

 

       Цікавим прикладом мистецтва книжкової мініатюри є «Ізборник Святослава» 1073 р. o На другому аркуші цієї книги, вміщено мініатюру, на якій зображено князя Святослава Ярославича із сім’єю.

image 

Мініатюра «Родина князя Святослава Ярославовича»

 

o    В "Ізборнику" є багато й інших різноманітних малюнків. Так на полях зображено знаки зодіаку: Стрілець, Діва, Єдиноріг, Рак тощо.

       Цінною пам'яткою давньоруського книжкового малярства є сторінкові мініатюри, вшиті у латинський рукопис кінця 10 ст. – Трірський Псалтир. o Цю книгу привезла на Русь польська принцеса Гертруда, коли виходила заміж за великого київського князя Ізяслава Ярославича.

o    Між 1078 – 1087 рр. рукопис було доповнено молитвами за сина Гертруди Ярополка, а також п'ятьма новими мініатюрами із портретами князівської родини.

 

ПЕРЕВІР СЕБЕ ЗА ПОСИЛАННЯМ:

join.naurok.ua Код доступу до тесту: 6412556

pdf
Додано
17 жовтня 2020
Переглядів
345
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку