32-й чорнобильський квітень

Тема: 32-й чорнобильський квітень

Мета: згадати про трагедію століття – вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та стурбованість кожного школяра за все, що відбувається навколо , вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власний.

Обладнання: сцена оформлена: на задній стіні з верхнього лівого кутка до низу правого по діагоналі прикріплені стрічки червоного і чорного кольору, які проходять через великий український вінок, розміщений посередині; з правого шторку плакат з написом:

Чи знаєш ти, світе,

Як тяжко ридає полин.

Як гірко, як тужно

Моєму народу болить.

Перегляд відео «Про Чорнобиль»

Ведучий. Доброго дня, шановні гості! Сьогодні ми зібралися, щоб обговорити та пригадати трагічну подію не тільки нашої держави, а й усього людства.

Ведучий

26 квітня… 1986 рік…

Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Тридцять два роки пройшло з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І тридцять два роки цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

Ведучий. Горем і болем увійшов тридцять два роки тому в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до” і „після”. Безлюдні вулиці Прип’яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносяться до подій тридцяти двох річної  давнини.

На сцену вибігають кілька дівчат і хлопців. Вони сміються, жартують. Зупинилися біля лавочки, дехто сідає.

Перша дівчинка. Уже й весна, скоро Перше Травня. А там через місяць і випускні екзамени.

Друга дівчинка. Я на травневі свята поїду в Київ на парад.

Перший хлопчик. Та тебе туди і пустять: на парад!

Друга дівчинка. Ну не на парад, а на демонстрацію, яка різниця. Головне, що я буду на святі, пройдуся у святковій колоні по Хрещатику.

Другий хлопчик. Пощастило тобі, що в тебе в Києві тітка, а ми будемо вдома святкувати, правда, дівчатка?

Третя дівчинка. Яка чудова ніч. Подивіться, небо чисте-чисте.

Перша дівчинка. А знаєте, як про таку ніч сказала Ліна Костенко?

Третя дівчинка. Ні, а ти знаєш?

Перша дівчинка. Так, ось послухайте:

Буває час, що сліпну від краси,

Спинюсь не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є – дороги, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

Третя дівчинка. Прекрасні рядки, ніби про наше село.

Перший хлопчик. Так, у нас тут гарно, і робота буде поряд. Я після школи піду до татка на атомну працювати.

Перша дівчинка. Еге ж, так зразу тебе там і візьмуть, коли ти професії не маєш.

Другий хлопчик. Візьмуть. Мені дядько Степан казав, що молодих беруть і посилають учитися на любу професію. Ти вивчишся і повертаєшся на атомну уже з дипломом, а у нього ж і батько там працює, так що буде сімейна династія.

Друга дівчинка. Клас! (Чути голос Галі, час уже іти додому.) Мамо, я вже йду! (Чується вибух, задзвонили дзвони.)

Третя дівчинка. Ой, що це? Наче грім.

Перший хлопчик. Який грім? Подивися, яке небо чисте! „Хоч спинись і з Богом говори”.

Другий хлопчик. Подивіться, що там, над Чорнобилем?

Перший хлопчик. Як красиво... Та це ж полум’я пожежі (усі дивляться в одному напрямку).

Перша дівчинка. А що, як то атомна зірвалась?

Хлопчик. Та ти що? Наша атомна безпечна. Нам на уроках цивільної оборони що говорили? Ану, пригадайте! Небезпечні тільки атомні бомби, а атомні станції цілком безпечні, бо це ж мирний атом!

Третя дівчинка. Навіть вірш про це є:

Народе мій, поки що небо

Лягає на ніч у Дніпро,

Я на сторожі біля тебе

Поставлю атом і добро.

М. Вінграновський

Друга дівчинка. Справді, пам’ятаєте, як у школі проводилося тренування з цивільної оборони?

Перший хлопчик. Ну? Нам казали, що якщо виникне якась небезпека, то обов’язково буде об’явлено по радіо, чи сирени включать, щоб попередити людей.

Другий хлопчик. Вірно! Зараз ніякого попередження немає, значить нічого страшного не сталося.

Друга дівчинка. Ну й горить! Треба буде завтра піти подивитися, що це там так палає.

Усі виходять. Звуки дзвону, який поволі стихає.

На сцену виходить учень і читає вірш.

 

Чи буде квітень як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його „Чорнобиль”?

Чи може викресли його

З календарів своїх, допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще невідкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж,

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

Ведучий. Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 130 кілометрів від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції.

Перегляд відео «Чорнобиль»

 Учень.

Яка біда, підступна і падлюча,

І скільки крутизни хова нутро.

Повзе вона, звиваючись гадючо

До прихистку, який звело добро.

Щоб зненацька боляче вжалити,

Лишаючи то рану, то синця,

Метається, мов звір, несамовито.

Цей атом, незбагненний до кінця.

А думалось: впокорений, слухняний.

Гадалося, служитиме як слід.

Та вибухнув пекельно день весняний

Так, що здригнувсь тривожно всенький світ.

Зів’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,

Вгорнулось місто в незвичайний дим.

І мирний атом, ставши агресивним,

Націлився на села і сади.

Ведучий. Біда, що сталася, відгукнулася болем у серцях мільйонів людей, схвилювала міжнародну громадськість. Наша країна вперше зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

А трагедія кожну мить наростала,

Мов зібрала зі світу пожежі розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала,

Перед людством відкривши свою таїну.

Ведучий. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенюк, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він ще встиг простогнати: „...Там.. Валера...” і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам’яттю... Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

По сипкому піску

Йшли невідомі ноги.

І вервечку чітку і легку

Своїх босих слідів

Пропечатали перед нами...

Бігли босі сліди.

А пісок тільки спалено вився,

Шепотів, шурхотів

В стежку шлейфом світився.

А ми – німо дивилися –

От проява неповна яка!

До Валерія Ходемчука?

Ведучий. Їх було 28 – пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Сьогодні їх називають „шеренгою № 1”. Ніхто із цієї шеренги не здригнуся, не відступив перед лицем неймовірної катастрофи.

Коли зловісна блискавиця

Сторуко в серце уп’ялась,

І обпалила ваші лиця

І в танку диком зайшлась;

Коли вже хмари спопеліли

У знавіснілому вогні, –

Ви ж смерть приборкати зуміли

На тім, останнім рубежі.

Не віддали їй на поталу

Світанків наших ніжний щем.

Ви, як один, супроти стали,

Пекельним всипані дощем.

У тій жорстокій веремії

Ви до кінця тримали бій...

І пронесли свої надії,

Пройшовши шлях останній світ.

Ведучий. Першим ступив назустріч атомній біді начальник пожежного караулу лейтенант Володимир Правик. Ступив за бар’єр, за межу можливого. Ступив туди, звідки звичайна людська доля бере новий початок – у безсмертя. І стояв. Доки вистачило сили. Разом із ним у вогонь ступили його пожежники, його підлеглі.

Лейтенантами – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили...

Ще далеко десь від саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

Першим важко. Ви були найперші.

Із вогню та в полум’я шагнули.

Не до подвигів, і не до звершень, –

В ж собою людство заступали.

Не мислячи про пишні фоліанти,

Впліта Вітчизна квіти у вінок.

Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,

Володя Правик Вітя Кібенок.

 Ведучий. Станцію врятували. Усі 28 пожежників заступили її собою. Усі сміливо і до кінця виконали свій службовий обов’язок. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Відео «Пожежники Чорнобиля»

Ведучий. А що є українська влада? Перші керівники брехали людям, що нічого страшного не сталося. Так, сталася невеличка аварія в Чорнобилі, але від цього людям нічого не загрожує. „Заспокойтеся, люди, усе в порядку, усе добре, нічого страшного не сталося. А крикуни, які створюють паніку, будуть покарані, Мешканців Прип’яті ми евакуювали на дві дні. Це тимчасово. Пожежу погасимо і люди повернуться в свої рідні будинки”. І вивели тисячі киян та мешканців навколишніх сіл з Чорнобилем на Першотравневу демонстрацію.

Перегляд відео «Першотравнева демонстрація»

Край помер на очах

Від підступних химер.

Наче б довго не чах, –

Взяв собі і помер.

І лежить на столі

України – землі

Поруділі ліси,

Звір обліз на спині.

Породіллі усі

Не радіють з синів.

Не радіють батьки,

Перебравши кюрі...

Шестиноге лоша зводи пресу з ума

Та про наслідки – ША! То ж бо наче й нема.

Бреше людям не без допомоги „медбрат”,

Що то манна з небес, а не атомний град.

І повча, і повча, але віри вже ніц:

Край зачах на очах. Не відкриє зіниць –

Дзвін по ньому з дзвіниць.

Лунає дзвін.

(Із запаленими в руках свічками з двох сторін ви­ходять дівчата.)

Ведучий.  Свічка Поминальна1 і свічка Надії.

26 квітня полум'я їхнє в кожному нашому домі

зіллється в одне полум'я — Віри!

(Дівчата стають клином журавлів.)

Учениця. Біля мертвої Прип’яті – дерево – хрест,

Поруч – братська ЧАЕС.

Ліс рудий хоронили щоночі й щоденно,

Тільки хрест уберігся, як нагадування.

Учениця. Із могилою поруч і побіля АЕС,

Біля мертвої Прип’яті – дерево – хрест,

Тих, що впали у квітні, мов у герці війни,

Просить дерево – пам’ять: „Пом’яни, пом’яни...”

Оголошується хвилина мовчання.

Ведучий. А скільки евакуйованих людей не змогли жити без батьківської хати і само селами повернулися додому. Та радість життя до них не повернулася, бо дуже боляче – жити у батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується і поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина.

А в тім селі – ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розпуку,

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть – незрима і повільна.

Зело і квіти стронцій роз’їдає.

І час пересипається пісками,

На полі, що шуміло колосками.

Перегляд відео «Життя в Чорнобилі»

 

Учень.

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!

Учень.

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Учень.

Моя Україно, калино розквітла,

Ти в серці ясною зорею живеш.

Учень.

Ти щастя моє, моє зоряне світло,

Ти в нашому серці, як сонце цвітеш.

Учень.

Ми волі твоєї ровесники юні,

Ростемо з тобою, для тебе живем.

Учень.

Цвіти, наша ненько, як цвіт на калині,

А ми твою пісню у світ понесем.

Ведучий.

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат, –

Його уроків людство не забуде.

Коли на сонце ляже тінь,

Коли колючий шлях ляга під ноги,

Ми піснею осв’ятим далечінь

І піснею відгонимо тривоги.

Звучить пісня «Україна»