365 днів боротьби за свободу

З півночі – Російські війська рушили в бік Києва з боку Білорусі.

З північного сходу – Російські війська рушили на захід у напрямку Києва з боку Росії.

Зі сходу - Російські війська проштовхнулися в бік Харкова з Донбасу.

З півдня - Російські війська рушили з Криму в бік Одеси на заході, Запоріжжя на півночі і Маріуполя на сході.

Буча, що на околиці Києва, стала стратегічною базою для спроби Росії просунутися в бік столиці.

Однак, коли наприкінці березня Росія вивела свої війська з Київської області, заявивши, що тепер основна увага буде зосереджена на захопленні східного Донбасу, почали з'являтися докази ймовірних військових злочинів.

Карім Хан, головний прокурор Міжнародного кримінального суду, охарактеризував Бучу як «місце злочину» після того, як докази масових вбивств мирних жителів збіглися з рахунками жителів передмістя.

Москва відкинула висновки і заявила, що вбивства в Бучі були інсценовані.

Російські війська вторглися в Херсон з Криму на півдні України. До вечора 24 лютого вони дійшли до міста Херсон і закріпили за собою Антонівський міст, що з'єднував Херсон у напрямку Миколаєва через річку Дніпро.

Російські війська отримали контроль над цим районом на початку березня, і місто Херсон було єдиним місцем, де вони встановили присутність на західному березі річки. 2 березня міністерство оборони Росії заявило, що місто Херсон знаходиться під повним контролем Росії. До 15 березня Москва заявила, що вся область знаходиться під контролем.

Сєвєродонецьк і Лисичанськ охоплюють стратегічно важливу річку Сіверський

Донець і були єдиними помітними районами Луганської області, які все ще перебували під контролем Києва в травні 2022 року.

Наприкінці травня російські війська пробралися в центр Сєвєродонецька з півночі та півдня, незважаючи на запеклий опір сухопутних військ, і спробували захопити стратегічне місто на сході України.

Українські військові повідомили, що російські війська посилюють свої позиції на околицях міста та вводять у цей район додаткову техніку та боєприпаси, щоб натиснути на наступ.

1             березня військовослужбовці в/ч 3042 Національної гвардії України із підрозділами ТРОпродовжували бої з російськими окупантами біля Енергодара. Ворог зосередив близько 90 одиниць військової техніки в районі села Дніпровка.

1-2 березня мешканці Енергодара масово вийшли на трасу, щоб зупинити просування колони російських військ.

3      березня на місто рухалася російська колона з приблизно 100 одиниць важкої техніки.

Російські війська поновили спроби захоплення Запорізьку АЕС.

В ніч на 4 березня російські окупанти почали заходити в місто та на околиці АЕС, військовослужбовці в/ч 3042 Національної гвардії України разом із підрозділами ТРО в цю ніч вели запеклі бої за Запорізьку АЕС.

4      березня о 02:26 ночі третій енергоблок було від'єднано від єдиної енергосистеми.

Окупанти обстріляли перший енергоблок станції, в результаті там спалахнула пожежа. О

9:00 майданчик Запорізької АЕС було захоплено росіянами. Були загиблі та поранені серед українських захисників станції — загинуло троє українських військових.

9 березня всередині Запорізької АЕС перебували 500 російських військових та 50 одиниць важкої техніки. Окупанти 4 дні тримали в заручниках працівників станції. Персонал

катували, змушуючи записувати їх звернення до українського народу. Записані відео російські пропагандисти планували використати як провокацію та дезінформацію.

30 березня окупанти не пропустили у Василівці евакуаційну колону з Енергодара до Запоріжжя.