А.Малишко. Відомий український поет і його пісні, що стали народними. " Пісня про рушник"

Тема: А.Малишко. Відомий український поет і його пісні, що стали народними. " Пісня про рушник"

Мета: ознайомити учнів із цікавими фактами життя і творчості А.С.Малишка; проаналізувати поезію «Пісня про рушник»; розкрити зміст народно-поетичних символів; розвивати вміння виразно і вдумливо читати поезію, висловлювати власні думки щодо прочитаного; виховувати любов до матері, до отчого дому, повагу до звичаїв, традицій та оберегів свого народу.

Тип: урок сприймання та засвоєння нового матеріалу з випереджувальним навчанням.

Обладнання: портрет А.Малишка, виставка вишиваних рушників, презентації.

 

Найсвятіше слово наше – мати,

Рідна земле, правда і любов!

А.  Малишко

 

ХІД  УРОКУ

І. Організаційний момент

Учитель: Добрий день !

• Сьогодні ми проведемо урок любові і доброти. Почнемо його з гарного  

     ліричного настрою.

 

Учитель: епіграфом нашого уроку будуть слова Андрія Малишка.

Найсвятіше слово наше – мати,

Рідна земле, правда і любов!

А.  Малишко

 

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Тема нашого урок: А.Малишко. Відомий український поет і його пісні, що стали народними. " Пісня про рушник"

 

Ми повинні ознайомитися  із цікавими фактами життя і творчості А.С.Малишка; проаналізувати поезію «Пісня про рушник»; розкрити зміст народно-поетичних символів; розвивати вміння виразно і вдумливо читати поезію, висловлювати власні думки щодо прочитаного.

 

- Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку, чого хочете навчитися? (Ознайомитися з особою письменника, змістом поезій, виразно читати та аналізувати поезії).

 

- А я чекаю від уроку, що ви будете знати цікаві факти з життя поета, зміст виучуваних поезій, вмітимете коментувати зміст образів-символів, розповідати про свої враження від віршів А. Малишка, аналізувати виучувані твори, будете ще більше любити своїх батьків та рідну землю.

 

 

ІІІ. Підготовка до сприйняття нового матеріалу.

Учитель.

• Для роботи на уроці попередньо були створені  групи, які отримали випереджувальні завдання. Це такі групи: «Біографи», «Етнографи», «Літературознавці».

 

ІV. Повідомлення та сприйняття нового матеріалу.

Учитель.

У Андрія Малишка було улюблене дерево, що прикрашає український степ. У ботаніці воно іменується кленом платановидним, а в Україні народ називає його красивим словом «явір». Бджоли беруть від нього мед, а люди – пісні. Стежина під яворами – це стежина  життя Андрія Самійловича Малишка, сповнена духовної величі і нев’янучої краси. Бере початок вона в Обухові на Київщині. Цією стежиною під яворами возили маленького Андрійка на сіножать, нею він вирушив у Київ. І багато разів повертався нею із великого міста на рідне обійстя.

 

А зараз група «Біографів» повідомить нам про життєвий та творчий шлях А. Малишка.

 

1. Повідомлення учнів

Поетичний голос А. Малишка – це голос народу, голос життя. Він є одним із справжніх спадкоємців Великого Кобзаря. Вплив народної творчості був настільки вагомим, що десятки Манишкових творів покладено на музику і вони стали народними.

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в Обухові на Київщині в родині шевця. Поет згадує в своїй “Автобіографії”: “Сім’я наша була велика – одинадцятеро дітей, та батько з матір’ю, та старенька бабуся. Великий вплив на розвиток його художнього обдарування мали батьки та дядько Микита – “чорнокнижник”, який відкрив хлопцеві світ великої літератури, читаючи йому Шевченка, Толстого, Пушкіна.

Після закінчення семирічки А. Малишко у 1927 році їде до Києва і вступає в медичне училище. Але література вабить юнака все дужче. У 1929 році він переходить в Інститут соціального виховання, де закінчує літературний факультет. Учителює на Житомирщині, служить в армії, працює в газетах, редагує журнал “Молодий більшовик”. З 1930 року в періодиці з’являються вірші А. Малишка. У колективному збірнику “Дружба” (1935) вміщено його невелику поетичну добірочку. У 1936 році вийшла перша збірка “Батьківщина”.

Ранні поезії Андрія Малишка сповнені віри в торжество більшовицьких ідей, щастя колгоспників, поваги до ветеранів війни та праці, молодого оптимізму.

В роки Другої світової війни поет працює кореспондентом фронтових газет, разом з Сосюрою, Довженком виїздить на фронти, виступає перед бійцями. В цей особливий період, що потребував від нашого народу крайнього напруження всіх фізичних і духовних сил, мобілізується і вірш Малишка. Тілами синів і дочок народу заповнилася прірва між ідеєю і життям, бо тільки волелюбні ідеали народної етики, що кликали до самопожертви й героїзму, могли захистити і світ, і саме життя. У роки війни Малишкове слово стало моральною силою для народу, а оспівуваний поетом героїчний і людинолюбний дух виражав не окремий епізод реальності, а її істинну суть.

У 1949 році виходить у світ “Весняна книга” А. Малишка, що приносить піднесені життєствердні настрої, характерні для перших повоєнних літ. У 1946 році поет з групою діячів української культури відвідав США та Канаду. Враження від цієї поїздки відбилися у новій книзі віршів “За синім морем” (1950), за яку у 1951 році Малишкові було присуджено Сталінську премію. Протиставляючи “капіталістичне пекло” й вітчизняне щасливе будення, книга ця в період “холодної” війни мала особливе політико-виховне звучання, що, зрештою, не завадило поетові виявити і своєрідність образного мислення, і самобутність стилю.

У 60-х роках талант Андрія Малишка розцвів особливо. Протягом десятиліття ним було створено вісім поетичних книжок – “Полудень віку” (1960), “Віщий голос”, “Листи на світанні” (1961), “Прозорість” (1962), “Дорога під яворами” (1964), “Рута” (1966), “Синій літопис” (1968), “Серпень душі моєї” (1970).

Слід визнати, що А. Малишко був першим з поетів, хто до болю гостро перейнявся морально-філософськими, соціальними, економічними проблемами  і, як митець, перейнятий турботою про життя на землі, висловив щодо цивілізаційного наступу на матеріальний і духовний світ значно більше застережливих суджень, аніж захоплень.

Збірка “Далекі орбіти” (1962) була відзначена Шевченківською премією на честь 50-ліття поета. У збірці “Дорога під яворами” (1964) автор повертається до теми війни. Рани, нанесені війною, так ніколи й не загоїлись у душі поета. У кращі хвилини життя його душа осявалась ніжними, ліричними спогадами, вдячними почуттями до природи, людей. Ця збірка була відзначена Державною премією 1969 року.

Протягом творчого життя А. Малишко створив 17 поем, серед яких “Прометей”, “Це було на світанку”, “Кармалюк”, “Дума про козака Данила”. У його спадщині – художні переклади, публіцистика, літературно-критичні статті, оперні лібрето.

Помер А. Малишко 17 лютого 1972 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

“А. Малишко – один з найяскравіших наших національних поетів. Людина полум’яного темпераменту, творчого шаленства… Він залишив нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень”, – писав О. Гончар.

“Об’єктом поезії стає все, до чого тільки торкається зіркий, спостережливий погляд митця. Небо й трава, людина і птиця – все під його пером набувало поетичності, просилося в пісню, все викликало свіжі асоціації, роздуми. Для Малишка не існувало “непоетичних” тем, і в цьому, мабуть, найбільше й виявляє себе істинність мистецького обдарування”, – писав Олесь Гончар.

М. Рильський про пісенну творчість поета сказав: “Спасибі йому! Він гріє нам серце своїм гарячим серцем, і пісня його живе в народі, як народ живе в його душі”.

 

Учитель.

Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику.  Він працював із Левком Ревуцьким, Пилипом Козицьким, Олександром Білашем. Найкращі свої пісні поет створив у співавторстві з композитором Платоном Майбородою. Жодне свято Першого дзвоника і День вчителя не обходиться без пісні «Вчителька», а Андрій Малишко мріяв про таку пісню, «щоб душу вивернуло до дна», щоб світилася до людей своїм чистим і ніжним звучанням.  Це була «Пісня про рушник», написана 1959 року до кінофільму «Літа молодії», яка вже давно стала народною і зажила слави й далеко за її межами.

 

Ця пісня – гідний пам’ятник Матері, про велику материнську любов, від якої немає в світі нічого святішого.

Народ називав своїми лише ті твори, в яких пізнавав власну душу, в яких відчував повну гармонію слів і мелодії. Народ є вимогливим і суворим критиком, дає життя тільки найталановитішим творам. І насамперед це – «Пісня про рушник», яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно «Рідна мати моя…».

• Чому ця пісня так припала до серця нашому народові? (Бо створена на міцній народній основі. З народної творчості взято і сам рушник).

 

2. Словникова робота

Що ж таке рушник?

Рушник – довгастий шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом. Традиційно використовується для оздоблення житла та в українських народних обрядах.

 

Яке образно-символічне значення має рушник нам повідомлять «Етнографи».

 

 

Рушник є окрасою світлиці. Без рушника не обходилося, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки і посуд, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. З давніх-давен люди вірили у силу рушника, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха.

 «Хата без рушника, що сім’я без дітей»,- говорили в народі. Обрядові і побутові рушники використовувалися дуже широко. Рушник був символом гостинності і доброзичливості. Перед тим, як запросити гостя до столу, господиня вішала йому на плечі чистий рушник «утирач», лила на руки воду з кухлика.

Які тільки прийоми вишивки, орнаменти і візерунки не зустрінеш на українських рушниках! Старовинною технікою вишивання в селах вважалися різновиди «гладі». Із середини минулого століття стали застосовувати вишивання хрестом «хрестик». Часто поєднувалися декілька технік.

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу.

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття.

 Виряджаючи сина у далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник. При цьому, бажаючи щастя, вона говорила: «Нехай стелиться тобі доля цим рушником!». Червоні і чорні нитки у вишивці матусиного рушника – то наша одвічна любов і журба, наша споконвічна доля.

 

 

 

Учитель.

• Ось один із таких рушничків, напевно, дала в дорогу мати й                       А. Малишку, коли він вирушав після закінчення семирічки до Києва, щоб навчатися далі. Хлібину, сіль, цибулину −  що ще могла дати мати багатодітної родини своєму синові? У душі Андрія навіки залишилася ота стежина, якою провела мама за село сина, і вишиваний рушник.

 

Прослуховування поезії «Пісня про рушник» у виконанні підготовленого учня

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

    Бесіда за змістом поезії.

• Про що розповідається в поезії?  (Про материнську любов).
• Куди проводжає мати свого сина? (У далеку дорогу життя).
• Що помітно у її погляді? (Тривога, смуток, надія на щасливе майбутнє сина).
• Чого бажає мати синові? (Добра у невідомім краю).
• За допомогою яких слів автор розкриває красу материнської душі? («ночей не доспала», «рушник синові», «на щастя, на долю дала»).

     -   Поясніть вислів «Рушник вишиваний на щастя дала». (На успіх у житті).

• З образом чого в ліричного героя пов’язані найсвітліші спомини про рідну матір, про дитинство і рідний край? (З образом рушника).
• Які рядки присвячені матері? («Незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші, блакитні твої).
• Чому ж очі «засмучені»? (переживання за сина, адже життя важке і непердбачуване).
• Символом чого є вишитий рушник у поезії? (материнська ласка, любов, благословення – оберіг для сина).
• Яке ще символічне значення рушника? (розлука, далека дорога).
• Яка ідея поезії? (Утвердження сили материнської та синівської любові).
• Які художні образи поезії? (Мати, ліричний герой,  рушник, )
•  

 

3. Цікаві моменти з історії знаменитого «Рушничка» розкажуть «Літературознавці».

 

На дачному обійсті в Кончі-Озерній на фронтоні будиночка майстри-будівельники намалювали рушник. Виявляється, коли будівельники, обкладаючи цеглою хату, дізналися, що в ній мешкає автор знаменитої пісні про рушник, подарували Андрієві Самійловичу таке мальоване диво на будинку.

Народний поет за свою працю мав чимало виявів пошани, слава його була повсюдною, але оцей скромний знак подяки від простих людей – мальований рушничок – Андрій Самійлович ставив над усе. Взагалі Малишко пишався тим, що його пісенні вірші лунають так широко, що «Пісню про рушник» залюбки співають прості люди на Уралі, в Білорусії, у Прибалтиці і, навіть, за океаном.

 

Другий момент. Василь Трубай, письменник і кінодраматург, керівник обухівської літературної студії імені Малишка розповів випадок. Він був запрошений у Канаду в м.Едмонтон на міжнародний поетичний семінар. Їдучи вранці в міському автобусі, письменник раптом із динаміка почув знайому мелодію і проникливий голос (це була Квітка Цісик) заспівав: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» Він ледве стримався, щоб не крикнути на весь автобус: «Люди, послухайте! Це ж Малишко! Мій земляк із Обухова! Тут, у Канаді, звучить моя рідна мова! І не на сцені, не на зборах української діаспори, а просто ось в громадянському транспорті на вулицях англомовного міста…». І Василь Трубай, не соромлячись сліз, слухав пісню. Раптом відчув, яким рідним для нього став Малишко і яку містичну силу мають слова, якщо вони складені справжнім поетом!

 

V. Узагальнення знань

Учитель:

Отже, у творі А. Малишка «Пісня про рушник» вдало поєдналися

задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, які автор майстерно

втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду

про рідну домівку, матір, отчий край із зеленими лугами та солов’їними гаями. Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, відтворити і щем розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини.

 

 

VІ. Підсумок уроку

1. «Мікрофон»

 - Про що ви дізналися на уроці?

 - Про що б Ви написали пісню, згадуючи своє дитинство, батьківське піклування?

 - Що нам треба цінувати у житті?

 

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів