АБСОЛЮТНА І ВІДНОСНА ВИСОТА МІСЦЕВОСТІ

6 клас

Урок №27

Дата:

АБСОЛЮТНА І ВІДНОСНА ВИСОТА МІСЦЕВОСТІ

Мета: формувати знання про способи зображення нерівностей земної поверхні на плані та карті; розвивати вміння визначати відносну й абсолютну висоти; формувати первинні практичні вміння працювати зі шкалами висот і глибин; розвивати просторову уяву, допитливість; виховувати уважність, зосередженість.

Обладнання: підручники, атласи, настінна фізична карта півкуль, нівелір, демонстраційна модель пагорба.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Очікувані результати: учні зможуть розрізняти поняття «абсолютна висота місцевості» та «відносна висота місцевості», за допомогою карти визначати абсолютну та відносну висоту гір та рівнин за шкалою висот.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

Прийом «Бліцопитування»

Назвіть основні способи зображення земної поверхні.

Що таке план? Географічна карта? Глобус?

IIІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Прийом «Дивуй!»

Вивчаючи в попередньому розділі історію розвитку картографії, методи складання карт, умовні знаки, ви неодноразово мали можливість переконатися в тому, що карта дійсно є найбільшим витвором людського розуму. За допомогою карти можна побачити відразу обидві половинки земної кулі, точно прокласти маршрут руху, дізнатися про положення різноманітних географічних об’єктів — річок, озер, міст та ін. Але, виявляється, крім усіх перелічених переваг, у географічної карти є ще одна досить цікава ознака: цілком пласка на перший погляд географічна карта містить у собі просторову інформацію! Тобто за допомогою карти можна, наприклад, з’ясувати висоти гір або глибини морів. Чи можливо таке?

Спробуймо розкрити ще одну таємницю географічної карти. Це допоможе вам у подальшому пов’язати знання вплив внутрішніх та зовнішніх процесів на характер поверхні земної кори.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1 Формування поняття «відносна висота» (робота в парах)

Завдання. Виміряйте сантиметром: висоту стільця відносно підлоги, висоту стола відносно підлоги та висоту стола відносно стільця; зробіть висновки про поняття «відносна висота».

Висновок 1. Відносна висота — це перевищення однієї точки земної поверхні над іншою.

2 Визначення відносних висот на місцевості (робота з текстом підручника)

Визначення висоти горба за допомогою нівеліра.

Нівелювання — визначення висоти точки земної поверхні відносно іншої обраної точки.

Висновок 2. Для визначення перевищень однієї точки місцевості над іншою використовують спеціальний прилад — нівелір.

3 Формування поняття «абсолютна висота»

Абсолютна висота — це висота місцевості над рівнем Світового океану, взятим за позначку 0 м. В Україні прийнято вести відлік абсолютної висоти точок від рівня Балтійського моря.

Абсолютну висоту точки, яка лежить вище від рівня океану, вважають додатною, а точку, яка лежить нижче,— від’ємною.

Прийом «Картографічний практикум» (робота з планом і картою)

Знайдіть висотні позначення точок.

Абсолютні висоти вершин горбів або гір показують на планах та картах цифрою з точкою.

4 Зображення нерівностей поверхні (робота з демонстраційною моделлю пагорба або рисунком у підручнику)

а) Аналіз висот точок на демонстраційній моделі пагорба.

б) Викреслювання горизонталей.

в) Порівняння відстаней між горизонталями на пологому та крутому схилах.

г) Знаходження горизонталей на плані в атласі.

д) Призначення берґштрихів.

Горизонталі (ізогіпси) — умовні лінії на карті чи плані, що сполучають точки з однаковою абсолютною висотою. Горизонталі проводять через рівне число метрів по вертикалі. У поясненні до плану завжди показують відстань між горизонталями. Напрямок зниження схилу показують за допомогою берґштрихів.

Берґштрихи — короткі лінії, що вказують вільним кінцем напрямок зниження схилу.

Висновок 3. Для зображення нерівностей земної поверхні на карті використовують спосіб горизонталей. Горизонталі доповнюють числовими позначками характерних точок місцевості.

5 Шкала висот та глибин

На фізичних географічних картах для більшої наочності, щоб позначити висоти та глибини застосовують фарбування інтервалів між горизонталями. Для висот суходолу використовують відтінки зеленого, жовтого та коричневого кольорів, для глибин океану — відтінки синього. Відповідні кольори з глибинами та висотами розміщують поруч із рамкою карти та називають шкалою висот та глибин.

Висновок 4. На середньо- та дрібномасштабних картах для зображення нерівностей земної поверхні застосовують спосіб пошарового зафарбування.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Прийом «Географічний практикум» 1

1. За фізичною картою України визначте абсолютну висоту своєї місцевості.

2. Знайдіть на плані місцевості в атласі:

а) пагорб, абсолютна висота якого 154,4 м;

б) крутий і пологий схили цього пагорба;

в) найнижчі позначки висот на плані.

Визначте:

а) через яку кількість метрів проведено горизонталі;

б) перевищення найвищої позначки висоти на плані над найнижчою.

Прийом «Творча лабораторія» (робота в групах)

1. За планом в атласі прокладіть маршрут і опишіть його, використовуючи вміння читати рельєф і розшифровувати умовні знаки.

2. Користуючись фізичною картою півкуль, знайдіть найвищі позначки на суші та позначки максимальних глибин у Світовому океані.

Дані запишіть у таблицю:

VI. ПІДСУМОК УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

Формулюють учні за допомогою питань учителя.

1. Назвіть нові поняття, з якими ви ознайомилися на уроці.

2. Яких нових умінь ви набули сьогодні?

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати відповідний текст підручника.

2. Визначити за географічною картою абсолютну висоту місцевості, на якій розташований ваш населений пункт.

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ

Визначити глибину водного об’єкта — завдання, здавалося б, не дуже складне. Виконати його можна за допомогою каменя та мотузки. Однак наносити висоти та глибини на карти почали лише в ХІХ ст.

Для зйомки великих територій або порівняння висот по всій Землі необхідно було ввести певну єдину систему відліку. За рівень, від якого почали здійснювати відлік висоти, було прийнято середній рівень моря. Така система спричинила певні труднощі, адже рівень моря може швидко та повільно змінюватися, на нього впливають припливи та відпливи, вітер і хвилювання. Вплив цих факторів можна виключити за допомогою давно відомих технічних засобів: рейки з поділками (футштока), вкопаної на березі моря, та спеціального приладу — мареографа, який записує коливання моря з року в рік.

Висоту будь-якої географічної точки над рівнем моря можна визначити лише за допомогою нівелювання, прийнявши за вихідну яку-небудь точку на березі моря. До застосування нівелювання (XVI–XVII ст.) гори на картах зображали у вигляді невеликих конусів або кротовин. У 1799 р. Йоганн Ґеорґ Леман, офіцер із Саксонії, винайшов спосіб зображення гірського рельєфу за допомогою штрихів. Короткі штрихи розташовувалися в напрямку схилу.

Чим щільніше вони розташовувалися, тим більш темною виглядало зображення гірського схилу на карті, тим більш крутим він був у природному вигляді.

Лінії рівня горизонталі, що з’єднують точки з однаковою висотою, почали з’являтися на картах на початку Нового часу, але не систематично, а подеколи. Уперше зображення рельєфу за допомогою горизонталей застосував на своїй карті Пітер Бруїнс 1584 року, а згодом — близько 1730 голландський картограф Микола Круквіц, який наніс глибини річки Мерведе. Систематично зображати висоту за допомогою тих же ліній рівня почали наприкінці ХІХ ст.

Перші успішні вимірювання морських глибин були здійснені лише 1840 року. Вони пов’язані з ім’ям видатного полярного дослідника Джеймса Кларка Росса. Такі пізні спроби зондувати морське дно пояснюються тим, що вимірювання глибин мало виключно науковий характер і не мало економічного значення. Але незабаром почалося прокладання трансатлантичного кабелю. Перший кабель було прокладено 1858 року між Ньюфаундлендом та Ірландією. У 50-х рр. ХІХ ст. американський океанограф Метью Фонтейн Морі склав першу карту глибин північної частини Атлантичного океану.

Різкий стрибок у розвитку топографії морського дна на великих глибинах стався після винаходу ехолота. Цей прилад, що розташовується на борту корабля, випускає високочастотний звуковий імпульс і вимірює час, який потрібен звуку, щоб дістатися дна і, відбившись від нього, повернутися до приймача на днищі судна.

Проміжок часу між випромінюванням звукового імпульсу та прийомом його луни пропорційний глибині (тобто чим більшою є глибина, тим більшим буде проміжок часу) за умови, що швидкість поширення звукового сигналу постійна.

Перший профіль дна Атлантичного океану було отримано 1922 р. за допомогою ехолота, встановленого на борту есмінця «Стюарт». Спільними зусиллями міжнародних і національних експедицій на сьогодні надійно виміряно глибини більшої частини Світового океану.