Адаптація дітей з особливими потребами в умовах навчально-виховного процесу

Адаптація дітей з особливими потребами в умовах навчально-виховного процесу

 Згідно Національної доктрини розвитку освіти у XXI столітті, вдосконалення системи освіти й виховання відповідно принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей і створення таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку всіх сторін особистості дитини завдяки успішному вихованню та навчанню. У цьому контексті актуальною проблемою української педагогічної теорії і практики є реалізація прав дітей з особливими потребами, зокрема пошук нових шляхів для їх соціальної адаптації.

Ця категорія дітей найбільше відчуває труднощі в спілкуванні, оскільки схильна до негативних впливів оточення через свою підвищену сугестивність та підпорядкованість іншим людям.

Термін «адаптація» (від лат. аdaptatio - пристосування) широко застосовується як теоретичне поняття в різних наукових областях. Вживання поняття «адаптація» в якості «звикання», «пристосування» індивіда до умов життя і діяльності почало упроваджуватися в педагогічний лексикон слідом вслід за розробкою поняття «соціальна адаптація».

Варто зауважити, що останнім часом усе більше батьків дітей з особливими потребами бажають, щоб їхні діти навчалися та виховувалися разом зі здоровими однолітками. Зрозуміло, що така дитина може відчувати під час інтеграції певні труднощі, однак це для неї буде досвідом, яким вона зможе скористатися в подальшому житті. Адже в умовах обмеження виховання умовами однієї сім'ї, діти з вадами деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя у відкритому середовищі, що аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам. У них формується специфічне ставлення до себе та оточення, відбувається боротьба: хвороба й особистість, хвороба й інтелект, хвороба й емоції, хвороба й оточення. Нерідко виникає невротичний стан, патологічний розвиток особистості, а найчастіше постає проблема замкнутості в собі, у своєму внутрішньому світі, акцентування уваги на власних проблемах та безпорадності. Ці діти не отримують необхідних знань, умінь та навичок, що сприятимуть саморозвитку, самореалізації, мають низький рівень соціалізації та соціальної адаптації, не вміють спілкуватися з однолітками.

Ми схильні стверджувати, що ефективність соціальної адаптації, особистісного розвитку дітей з особливими потребами залежить від того, наскільки успішно будуть підготовлені діти з особливими потребами до виховання у дошкільному навчальному закладі, а в подальшому і до навчання в школі.

Безперечно, чим краще підготовлений організм дитини до всіх змін, які пов'язані зі вступом у дошкільний навчальний заклад, труднощами, які неминучі, тим легше він з ними впорається, тим спокійніше і не так болісно буде проходити процес адаптації.

Певна річ, сім'я дитини з особливими потребами є її першим соціалізуючим інститутом. Процес дорослішання у таких дітей проходить з великими труднощами та у дещо сповільненому темпі, який умовно можна розділити на етапи. Перший етап соціалізації - входження дитини в соціум, адаптація її в сім'ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на проблеми дитини і допомагають у їх подоланні. Тому труднощі, які виникають є результатом неправильної позиції батьків та інших членів сім'ї. Другий етап протікає вже у дошкільному навчальному закладі. Важливу роль відіграє такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Однак зауважимо, що налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини. Третій етап соціалізації - адаптація дитини та її сім'ї власне у суспільстві, пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші».

На нашу думку, критерієм нормальної адаптованості дитини до умов дошкільного навчального закладу є її позитивне ставлення до дитячого садка, самостійність, здатність зосереджувати увагу при виконанні завдань, охоче виконання громадських обов'язків і доброзичливе ставлення до однолітків. Усе це засвідчує належну ефективність процесу соціально-психологічної адаптації до активного пристосування дитини до групи, вихователя, свого місця у дошкільному закладі.

Період соціально-психологічної адаптації триває від 10-18 днів до 1-3 місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання внутрішньої напруженості, рівня тривожності, імпульсивна взаємодія з дорослими тощо).

Зауважимо, що високий рівень адаптації дитини забезпечують: виховання її у сім'ї, у якій нема конфліктних ситуацій, правильні методи виховання, позитивне ставлення до дітей, вихователів, сприятливий статус дитини у групі, задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків.

Низький рівень адаптації проявляється у негативному ставленні до дитячого садка, переважанні негативного настрою, відсутності інтересу до занять, небажанні самостійно працювати. Це засвідчують факти дезадаптації дитини - прояву психогенного формування особистості, що зумовлений особливостями її об'єктивного і суб'єктивного статусу в дошкільному навчальному закладі та сім'ї і може спричинити порушення навчальної діяльності в майбутньому.

Виховання і навчання дітей з особливими потребами спільно з їхніми здоровими однолітками сприяє соціальній адаптації. Таке навчання є корисним також і для здорових дітей, бо вони вчаться розуміти проблеми інших, стають добрішими.

Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної і лікувально-профілактичної роботи в інклюзивній групі значною мірою залежить від скоординованості впливів усіх членів команди (вихователів, педагогів, лікарів, психолога, дефектолога,  батьків) на дітей з особливостями психофізичного розвитку, комплексного підходу до планування і реалізації корекційно-розвивальних заходів.

Доцільно зазначити, що соціальна інтеграція дитини з особливими потребами в середовище дітей з нормальним розвитком є не тільки бажаною, але й обов'язковою умовою її подальшого особистісного росту й адекватної соціальної адаптації.

Комплексний аналіз теорії і практики навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями дозволяє сьогодні говорити про те, що одним з найбільш важливих і ефективних засобів соціальної адаптації вказаної категорії дітей в дошкільному навчальному закладі повинна стати система педагогічної підтримки.

Значною мірою педагогічна підтримка дітей з особливими потребами і є та допомога, що забезпечується спільними педагогічними зусиллями із залученням широкого кола фахівців (лікарів, психологів, соціальних педагогів, дефектологів, логопедів і інших), яка виявляється дитині в освітньому просторі. Її характеризують, перш за все, цілеспрямованість, організованість, багатоаспектність,

Таким чином, освіта дітей з особливими потребами має передбачати включення їх у загальну діяльність разом з іншими дітьми, починаючи вже з дошкільного віку. Стратегічна мета цього процесу - формування нової філософії суспільства, державної політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку. Організація інклюзивного навчання вимагає пристосування до потреб дитини з особливими потребами не тільки приміщення, відповідно облаштованого робочого місця для занять, а й програмно - методичного забезпечення, надання додаткових послуг такій дитині, організації індивідуального підходу до неї.

Соціальна адаптація - це постійний процес і результат активного пристосування індивіда до умов мінливого соціального середовища. У процесі соціальної адаптації формуються прийнятні оточенням навички спілкування, поведінки та діяльність, що дають можливість особистості самоствердитися, реалізувати свої потреби та інтереси.

 Отже, весь процес навчання і виховання дитини з особливостями у розвитку має бути спрямований на те, щоб забезпечити її соціальну адаптацію та інтеграцію в суспільство, зробити інтеграцію максимально успішною і благополучною. Адже, рівень і характер взаємодії особистості і суспільства визначається ступенем її соціальної адаптації та соціалізації.