Адаптація першокласника до школи та чинники,що її зумовлюють.

        Одним із головних завдань початкової ланки є створення успішної адаптації першокласників до школи. Період входження дитини у шкільне життя називається періодом соціально-психологічної адаптації дитини до нових умов. На початку навчання в першому класі у дитини формується новий статус-школяра. Завдання педагога сформувати у дитини внутрішню позицію школяра,позитивне ставлення до навчально-виховного процесу та нового типу стосунків з дорослим,як учителем.                                                                                                            

       Вчителю слід встановити позитивний емоційний контакт з дітьми та батьками,створити комфортні умови для психологічної та фізіологічної адаптації першокласників до шкільного життя.

            Вік від шести до семи років-кризовий. При цьому визначальним у психічному розвитку першокласника стає не тільки процес навчання,але й виховання. Але для усвідомлення й прийняття моральних якостей необхідний час,який у сучасних шестирічних дітей,на жаль,витрачається на адаптацію до нової соціальної ролі-роді школяра. Крім того,сучасна система початкової освіти залишається орієнтованою на «усередненого» Учня,що робить її недосконалою у реалізації індивідуального підходу до особистості різновікових першокласників.

            Проблема адаптації дітей-шестирічок посилюється у зв’язку з не сформованістю відповідних психічних новоутворень молодшого шкільного віку,які б забезпечували здійснення ними учбової діяльності,об’єктом якої для вчителя виступає процес учіння. Так у шести річок ще мало розвинена здатність до самоаналізу результатів учбової діяльності,переважає ігрова мотивація над навчальною в процесі виконання учбових завдань. Їм властиві-слабка воля,несформована довільність у діях та відсутність пізнавального інтересу до знань. Водночас включення семирічної дитини у навчальну діяльність як провідну,зумовлює появу і розвиток тих новоутворень,які сприяють адаптації.

   Загалом проблема адаптації дитини до школи має медичний,педагогічний та психологічний характер. Вчені розглядають адаптацію першокласника як процес входження дитини у нову соціальну ситуацію розвитку-шкільний клас,в якому вчителю відведено роль еталону поведінки та діяльності. Процес адаптації раніше сформованих міжособистісних стосунків з однолітками до змінених стосунків в умовах учнівського класу діалектично пов’язаний з внутрішніми процесами само пристосування учнів до шкільного життя загалом.

        Коло завдань шкільного психолога полягає у визначенні рівня розвитку пізнавальних інтересів відповідно до вікової норми,у вивченні характеру мотивації школяра,його соціально-психологічної готовності до спілкування з однолітками та вчителем. Також психолог визначає можливість самоконтролю та самоаналізу дій учнів,рівень довільності їхньої поведінки,наявність емоційного благополуччя в колективі. Ці ознаки процесу адаптації виступають предметом безпосередньої роботи як психолога так і класовода.

           Адаптація першокласника диференціюється за трьома рівнями:низький,середній та високий.

Високий:першокласник позитивно ставиться до школи,правила і вимоги сприймає адекватно;навчальний матеріал засвоює легко,глибоко і повно оволодіває Програмними знаннями,розв’язує ускладненні задачі;чемний,уважно вислуховує пояснення та вказівки вчителя;охоче й сумлінно виконує доручення без зовнішнього контролю;виявляє високу зацікавленість до самостійної роботи,готується до всіх уроків,в класі має позитивну оцінку та високий статус.

Середній рівень адаптації:першокласник позитивно ставиться до школи,відвідування уроків не викликає у нього негативних переживань;навчальний матеріал розуміє,коли вчитель пояснює його детально і наочно;засвоює основний зміст програми з усіх предметів,самостійно розв’язує типові задачі;під час виконання завдань і вказівок вчителя учень зосереджений і уважний,хоча водночас потребує контролю з боку дорослого;зосередженим буває тільки тоді,коли робить щось цікаве для себе;доручення виконує сумлінно;дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації:першокласник негативно або байдуже ставиться до школи;часто скаржиться на здоров’я,погане самопочуття,у нього переважає пригнічений настрій;спостерігаються порушення дисципліни;матеріал,який пояснює вчитель,засвоюється фрагментарно;самостійна робота з підручником викликає труднощі,під час виконання самостійних завдань учень не виявляє до них інтересу;до уроків готується не регулярно,потребує постійного контролю,систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя,так і з боку батьків;може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку;для розуміння нового матеріалу і розв’язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків;доручення виконує під контролем і без особливого бажання;пасивний,близьких друзів не має,знає імена і прізвища лише частини однокласників.

           Високий рівень адаптації визначають і таки чинники як:адекватне усвідомлення учнем свого статусу в класі,готовність до взаємодії з ровесниками,благополуччя в сім’ї,її повнота,високий рівень освіти батьків,володіння ними ефективними засобами сімейного виховання,позитивний стиль ставлення вихователя до дитини у дитячому садку,позитивне ставлення вчителя з першого дня перебування дитини в школі. Знаючи особливості названих чинників та збираючи первинну інформацію про учнів,класовод повинен враховувати психологічні умови,за яких він здійснює і корегує педагогічний вплив з метою запобігання шкільній дезадаптації учнів.

              Дезадаптація чи шкільна непристосованість,це будь-які утруднення,що виникають у дитини в процесі навчання. До основних зовнішніх проявів шкільної дезадаптації вчені одностайно відносять труднощі у навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.

            Основні чинники неуспішності та важковиховуваності:недоліки у підготовці дитини до школи,соціально-педагогічна занедбаність батьків,тривала психічна деривація,соматичне ослаблення дитини,дислексія,дисграфія,рухові порушення,емоційні розлади.

              Неуспішність та важковиховуваність,які є ознаками дезадаптації та її результатом водночас,формуються під впливом постійних невдач учня. Вони виходять за межі учбової діяльності та міжособистісних стосунків з однолітками,що призводить до появи у дитини почуття власної малоцінності,до прагнення компенсувати свою неспроможність. Оскільки вибір адекватних засобів компенсації у молодшого школяра обмежений,то першокласник може свідомо протидіяти шкільним нормам,порушувати дисципліну,конфліктувати,що разом з втратою інтересу до навчання інтегрується в асоціальну особистісну спрямованість. Нерідко у таких дітей виникають нервово-психічні та психосоматичні розлади.

    Серед особистісних чинників,які спричиняють неуспішність учня-першокласника,можна виділити мотивацію до учіння,володіння навичками розумової діяльності,здатність саморегуляції поведінки,особливості інтелекту дитини тощо. Низька навчальна успішність,якої прагнуть позбутися педагоги,не завжди свідчить про відставання у психічному розвитку дитини. При відставанні ми можемо говорити про наявність затримок у дозріванні інтелектуальних,вольових,мотиваційних структур особистості школяра,порівняно з віковою нормою. Проте шкільна неуспішність може бути викликана як вище названими особистісними чинниками школяра,так і педагогічною занедбаністю батьків,особистісними якостями та професійними недоліками у роботі вчителя тощо.

    Таким чином,неуспішні школярі-це неоднорідна група в класі,до якої належать діти з проблемами різного характеру,що виникають у системах «учень-батьки», «учень-вчитель», «вчитель-батьки».